Ігор Костецький. Тобі належить цілий світ

Відвідини «На горі». Зіновій Бережан. Ім’я

«Людина робить своє ім’я, а не навпаки, як дехто думає»1, — писавТгор Костецький у статті про творчість Пабло Нерудир Чи, може, треба би сказати: писав український літератор Ігор Мерзляков у статті про творчість чілійського поета Нефталі Рікардо Рейеса і Басуальто?
Практика приймання мистцем нового імені, окремої «мис- ( тецької» ідентичности — не менш природна (навіть якщо не так чітко канонізована і розповсюджена), як факт зречення «світ¬ських» імені й прізвища людинок), яка вступає у чернечий чин. В обох випадках ідеться про принципове відрізнення й відме¬жування двох аспектів особистости й двох різних вимірів жит¬тєвого досвіду людини.^
Отож, процес відмови мистця від імені і присвоєння нової «мистецької» персони — це майже завжди рішення свідоме, хоча не завжди до кінця зрозуміле, а вже зовсім рідко основане на таких чітких світоглядних принципах і наділене таким ради¬кальним значенням, як у життях (бо таки можна й треба гово¬рити про два життя, дихотомію долі однієї людської істоти, та водночас і про «ідентичність, тотожність єства у відмінних та змінних формах»2) Ігоря Мерзляковата Ігоря Костецького.
Особливо для Костецького — прагнення відмовитися від «первозданно приреченого Я» — «вигадати для себе ім’я, його особливу транскрипцію» (дивовижне Eaghor G. Kostetzky), сформувати квазілегендарний «мистецький побут» («екстрава-гантний ритуал мистецького життя»3 на зразок Стефана Ґеорґе, з яким він залюбки себе ідентифікував), — було, власне, не питанням моди, самореклами, містифікації, а наріжним каме¬нем самого явища культури, оскільки культура для нього по¬єднана з усією динамікою екзистенціяльного стану людини: це не «книгоїдство», а «вміння жити: доцільно й красно жити у згоді з самим собою і з іншими, любити кожну з любов’ю в ми¬нулому зроблену річ і продукувати такі речі в сучасному»4.1 в
1 Ігор Костецький. Про Пабло Неруду та те, що навколо // Сучасність. — 1966. -Ч. 11.-С.51.
2 Ігор Костецький. Стефан Ґеорге. — С. 451.
•ч Там само. — С. 394.
4 Там само. — С. 430.
87

І цьому побутовому Й водночас світотворчому розумінні кул — підгрунтя свідомого відчуття відповідальности за фор^у власної особисто? долі, що є однозначне з метафізичною» • відальністю перед всесвітом »•*>> ltl;U|v
«Я відчуваю, що можу все. Можу стати злочинцем і
І стати праведником. Для мене, для людини це ніколи не 3 °^V но… Я є цілковита порожнеча, порожнеча від початку до днів моїх. Те, що називається сьогодні і називатиметься взав ^ “Костецький”, воно існує лише як сприйняття, сприйняття ^ ших, але насамперед моє власне сприйняття. Я вільний д *** рух феноменові Костецького або призвести ЙОГО до безрух 11 Відчуття, що твоє тіло випадкове, що воно може КОЖНОЇ хі лини застопорити й відмовитися далі йти й відчувати — це бонь, найжахливіше, найбездонніше з усього, що зазнає*сщ домість окремої людини. А разом з тим відчуття прірви, з яко: нема виходу, має в собі найгострішу привабу, що з нею не зрів няється приваба слави, приваба багатства, приваба статі… це солодке почуття порожнечі — адже саме з нього я можу довести наочно, що з нічого таки буває щось. Я спроможний вигадати для себе ім’я, його особливу транскрипцію, розписати наперед свій життєпис і вдосконалити його в [майбутньому]G на власний смак і вподобу. З абсолютного ніщо постає величина, особис¬тість, окреслена кріпким контуром. З прибраним ім’ям і біо¬графією я стаю самотворною індивідуальністю, точнісінько за г тим самим законом, за яким невиразна, збита в отару купа лю¬дей, прибравши ім’я і зробивши собі історію, стає нацією…»7
Важко визначити, коли точно, за яких обставин і під чиїми впливами зародки цих ідей з’явилися в житті-свідомости Ігоря Мерзлякова. Інформація про людину, яку називали цим ім’ям (а особливо ж про її інтелектуальний розвиток), доволі скупа (наявна лише в спогадах брата, Андрія Мерзлякова) й обме¬жена, власне, до того, про що Ігор Костецький згодом напише: «Точні дати людського життя, правила гри: дата народження, дата смерті, факт діалектичности — довколишньої дійсности… і характеру спізнання… Ці правила залізні, непорушні, абсо¬лютні, оскільки йдеться про ситуацію людини в бутті. Суб’єк¬тивно змінити можна тут хіба що те, що є можливість з власної волі наблизити, прискорити момент смерти — своєї власної або чиєїсь чужої…»8
.Знаємо, отже, кілька «точних дат»: що народився Ігор Мер¬зляков 14 травня 1913 р. у Києві; що батько (родом, здається, із Башкирії) був педагогом-вокалістом — «українізованим росія¬нином», а з материного боку родичі його належали до «дуже старого волинського роду, розгалуженого по Волині й по По*
5 Там само.
6 Кон єктура упорядника. В авторизованому машинописі: минулому.
Ігор Костецький. Начерки передмови до нездійсненого видання зібраних творів. — С. 519.
‘ Ігор Костецький. Начерки трактату «95 тез» (Зберігається в архіві Кос- тецького.) г г
88

ділліо»11 та до «сім ї корінних киян» іи_нцр провів він значну час- тину дитинства і юнацьких літ у Вінниці, в садибі діда, яка зго¬дом стала символом його видавництва «На горі»11; що в 1928 р. закінчив українську трудову школу в Києві і що в ті роки редагував рукописний журнал «Художественная эклектика»; що закінчив водний технікум і працював «у верхів’ї Дніпра», бувши водночас кореспондентом «якоїсь невеличкої газети»1*; що здобув практичну театральну освіту (режисер) — від 1933 р. в Ленінграді (творча студія при Великому драматичному театрі), а згодом (від 1935 р.) у Москві (Ґ1ТІС); що з Москви (не завер¬шивши навчання) виїхав на Урал, де працював два роки в театрі й листувався з Олександром Довженком про кіносценарій «Слова о полку Ігоревім»; що в отой час ^невідомих нам сьо*. годні обставинах мала місце вагома наслідками зміна його на¬ціональної орієнтації, про яку Костецький згодом напише: «від¬тоді, як автор свідомо відчув себе українцем, тобто від осени 1938, він ані разу не змінив свого погляду на ідею політичної незаіежности України, яка (ідея) є для нього аксіоматичною»15; що мав він переїхати на працю до київської кіностудії, та ці пла¬ни обірвав вибух війни; що на початку 1940-х повернувся до оку- ) пованої німцями Вінниці, звідки восени 1942 р. його вивезли на примусові роботи до Німеччини; і що там слід по ньому за¬гинув…
До Німеччини, зрештою, він їхав уже роздвоєний чи, рад¬ше, розтроєний, і феномен-особистість Ігоря Мерзлякова — теа¬трал а-початкі в ця , автора російськомовних оглядів-рецензій театральних і оперних вистав — ставав дедалі неактуальнішим, абстрактнішим фантомом минулого. Взагалі, умовність цієї «людської назви» й «первозданно приреченої» долі-ідентич- ности мусила, либонь, бути відчутною ще в ранньому дитинстві, оскільки, за свідченням брата Андрія, «Ігоря в родинному і приятельському колі [ідеться тут насамперед про вінницький період життя Мерзлякова, тобто контакт із переважно укра¬їномовним середовищем. — М. Р. С] змалку звали Юрком»14. Юрком дехто називав Костецького щё в таборовий час, і він
9 Ігор Костецький. Начерки передмови до нездійсненого видання зібраних творів. (Із не друкованої у нашому виданні частини начерків; див. примітки).
10 «[Бабуся] була старшою дочкою у сім’ї корінних киян. Молодшим був син Степан, засновник сучасного київського роду Лавре нтьєпих… Став Степан інженером-технологом, навіть побував “на удосконаленні» в Америці, на Всесвітній виставці 1904 року в Чикаго. Після повернення звів власний будинок по вул. Саксаганського, 101, де згодом замешкала Леся Українка. Тут він влаштував один із перших українських дитячих садочків…» (Андрій Мерзляков. Назвав би ці записи спогадами… //Хро¬ніка 2000. — 1993. — Ч. 1/2 (3/4). — С. 206).
11 Там само. — С. 205.
12 Там само.-С. 209.
13 Ігор Костецький. Етюди про католичний світоглядЦУкраїна і світ. — Ган¬
новер, 1952. — Зоні. 6/7. — С. 7.
н Андрій Мерзляков. Назвав би ці записи спогадами… — С. 205.
89

сам у 1940-х підписував деякі статті (переважно театрал*,, огляди та теоретичні студії про театр) псевдонімом Юрій ~К°Р»буТ . Отож проблема імені Й окреслення контурів ост стости — чи, радше, свідомого їх розмежування, розподілені на кілька окремих персон — стояла перед ним завжди, підСи лювана як внутрішніми, так і зовнішніми збудниками.
У переломний для Мерзлякова (та хіба й тільки для ньогоf і час воєнної стихії оця дихотомія між російськомовним (по баті кові) Ігорем та українським (не лише на рівні мови) Юрком — дихотомія, яка стосувалася питань набагато глибших, ніж верхове «думання про свою національність» — досягнула куль¬мінаційної точки, в якій (либонь, таки з огляду на ці універ¬сальні, залізні «правила гри» — «об’єктивну єдність супереч¬ностей» та «суб’єктивне прихилення до єдности суперечностей в собі і довкола»16, — що згодом стали наріжним каменем світо¬гляду Костецького) народилася нова творча особистість, ба, може, й зовсім відмінна людська істота — поєднана з первісним прототипом, а водночас окрема, інша, незалежна…—1941 p., в Україні, народився Ігор Костецький, коли в пресі уперще з’явилася стаття, підписана цим прізвищем. «Костецькі — дуже старий волинський рід… Я справді до нього належу, з мате¬риного боку. Але якби навіть і не належав — я завжди б з радістю носив це прізвище*. «Це був направду щасливий збіг: “Ігор Костецький» — хресне ймення з мистецьким оздобленням»17 л виникає враження, що свідомии, навіть якщо ще не зовсім чітко зрозумілий вибір пов’язати свою долю з невідомим майбутнім за межами України1″ був уже вибором не Мерзлякова, а Ко¬стецького-людини, для якої мотив «самозречення» був однією з чільних тем як творчосги, так і свідомо твореного, мітологі- зованого «мистецького побуту».
Період «стовпничого» існування в таборах Ді-Пі на руїнах Німеччини (1945-1949), в яких «зовнішня», «загальна» або (як кажуть феноменологи) «інтерсуб’єктивна» дійсність втрачала сенс й де «щотретя людина щось приховувала і де щодругий літератор озброєний не одним, а кількома псевдонімами»19 —
15 Якщо взяти до уваги звукову подібність цього псевдоніма до прізвища Нарбут, мимоволі виникає питання, чи на цей вибір не мало впливу знайомство Ігоря Мерзлякова — ще з київських часів — з дітьми Григорія Нарбуга, Мариною і Данилом, які виготовляли ілюстрації для руко-писного журналу «Художественная эклектика» і зацікавили Мерзлякова живописом (Там само. — С. 209).
,с Ігор Костецький. Начерки тракта ту «95 тез».
1 Ігор Костецький. Начерки передмови до нездійсненого видання зібраних творів. (Із не друкованої у нашому виданні частини начерків). м -Восени 1942 року німці провели кілька облав, забираючи молодь на роботи. До однієї з цих облав потрапила і Юркова подруга, студентка Ада, хвороблива дівчина, схильна до сухот. Боячись за її життя на при¬мусових роботах у Німеччині, Юрко, якось погодивши заміну, поїхав сам.- Спочатку тяжко працював на шахтах у районі Бохума. Потім сл іди погодились.., (Андрій Мерзляков. Назвав би ці записи спогадами… —
» ЧЛ^2^мГсНйЛООЦІВЄ,,ИЙ КоСГецький « Щитика. — 2000. —
90

етгП життя тонко й з неприхованою ностальгією описаний в есеї-спогаді проЗіновія Бережана- парадоксально був для Ігоря Костецького етапом самостановлення й консолідації особис- тости. Тому й зовсім природно проблема імені-ідентичиости ВИ¬ХОДИТЬ тоді в нього на перший план -завжди поєднана зі згада¬ним мотивом самозречення, відмови від особистого «я» задля…
«Одного разу і вдруге поети покликали до помсти, “за око вороже око…» Сьогодні не можна: сила помсти знищить самих месників… Треба, щоб усі визволили всіх… Це означає: кожний прийде до круглого столу з потугою свого генія… Ти з мішком картоплі, і я з картиною, а обидва ми без імені… Отже, трудний і лячний тільки перший крок: утратити ім’я…»20
Або ж:
«Ви добровільно втратили Ваше ім’я, щоб безіменно заги¬нути, виконавши під дитячими псевдонімами свій обов’язок. Про Вас потім скажуть, що не заслуговували Ви на довір’я, немає бо довір’я до безіменних. Ви втратили ім’я, щоб довести всьому світові велич спільного всім Вам імені, щоб довести світові, на що здатний великий поневолений нарід, який потоваришував з усіма, собі подібними… »2І
«Спільне всім Вам (нам?) ім’я» — це, в даному випадку, оз¬начення приналежности до українського народу, та водночас, без сумніву, це ім’я людини взагалі, чи, радше, людини повно¬цінної, яка свідомо прагне стати органічною часткою «вселюд¬ського генія». Врешті-решт питання «національності» було для Костецького проблемою повністю аналогічною з питанням особистого «імені» — було справою свідомого вибору, вольового формування зовнішньої і внутрішньої дійсности.
«З українською нацією я зв’язав себе зовсім не дурно. Наші долі мають дуже багато спільного — її і моя. І вона, і я, ми могли стати чим завгодно, не десь у стихійній шумеро-вавилонській мряковині, а таки на очах сучасного людства. Щодо мене осо¬бисто, то я міг з успіхом стати росіянином і поляком, навіть жидом. Для кожної з цих сфер у мене були духові дані. Я став українцем. Я став українцем не тому, що люблю українці в. Радше я їх не люблю… Та від того не менш я став таки українцем. На¬родити Україну як реальне, земне тіло, створити ваговиту пла¬нету української духовної і політичної державності! — це зна¬чить довести можливість неможливого. Єдина приваба, яка в земному існуванні людини може мати вище виправдання. Інші можливості не приваблюють мене…»22
Біографія Ігоря Костецького: українського драматурга, прозаїка, поета, есеїста, перекладача, видавця — людини, що, захоплена прагненням довести «можливість неможливого», мріяла про те, щоб довести українську «мову до меж і поза межі, одним зосередженим ударом поставити її врівень французької
* Ігор Костецький. Ціна людської назви. — С. 41.
21 Ігор Костецький. Перед днем грядущим. — С. 65.
22 Ігор Костецький. Начерки передмови до нездійсненого видання зібра¬них творів. — С. 519.
91

‘ мови Маларме і англійської Джойса, викарбувати цією моп новелу й есей, дати нею театр, засвоїти нею добір з евп*0 пейської поезії і прози, закласти нею, нарешті, монумент Р° ману…»® — одного із засновників Мистецького Українського р ^ ху, витонченого ерудита й інтелектуального нонконформіст контроверсійної постаті маленької авангардної українськ ‘ богеми в Німеччині, — навіть приблизна картина життя і тво0* чости оцього другого втілення феномену «Мерзляков-Косте цький» досі ще не досліджена чи, мабуть, треба б сказати- Не створена. Адже, за прикладом студії Костецького про €тефана Ґеорґе (безперечно, написаної як свого роду зразок для май бутнього біографа-дослідника його власної творчої спадщини) факти життя і багатогранної творчої діяльности Костецького не слід (та й навряд чи можливо) розглядати відокремлено від міту, легенди, яку він увесь час свідомо й послідовно формував навколо тих фактів, навколо об’єктивного тла життєвого до- свіду, — відокремлено від «ролі на життєвому театрі»24, яку він сприйняв для себе і яку залюбки розвивав і виконував… Пара-доксально, що правдива й об’єктивна (наскільки це взагалі мож-ливо) синтетична картина творчого життя Костецького неод-мінно мусить бути пов’язаною (як у його студії про Ґеорге) з конечністю «збудувати виснуваний образ»2 ’ людини-творця.
Поки що варто навести бодай один приклад того, наскільки свідомо формованим, нерозривно пов’язаним з чітким уявлен¬ням «ролі на життєвому театрі» (ролі вчителя й духовного про¬відника, що прагне «влади… виключно над добровільними ви¬знав цями його авторитету»26, чиє життя має «характер соціяль- ного феномену» і значення «зразка для інших»27) був життєвий шлях Костецького, й наскільки його щоденні реакції та пове¬дінка були підпорядковані процесові творення свого особис¬того міту, наскільки вони спиралися на моделі духовних менто* рів-прототипів, ба наскільки були свідомо по-постмодерніст- ськи «інтертекстуальними».
Ось Ігор Костецький про один з аспектів ставлення «вчи-теля» супроти «учнів» на прикладах своїх кумирів Григорія Ско¬вороди й Стефана Ґеорґе:
«Обидва були нестримні у висловах не тільки супроти чужих, а й супроти своїх… Відомо, що Сковорода був домашнім учителем в українського шляхтича Стефана Томари (або: Та¬мари)… На 12-річчя опікупаного ним господаревого сина Ва- . силя він уклав латинським елегійним дистихом поздоровного вірша… [який] містив такі похвальні рядки:
23 Там само. — С. 520.
*• Ігор Костецький. Стефан Ґеорґе. — С. 473.
25 Там само. — С. 446.
* ЮртСашпй, (ІгорКостецький,Еліза&тКотшир]. Відвідини .Нагорі». —
27 Ігор Костецький. Стефан Ґеорґе. — С. 442,443.
92

Радо вітаю тебе, що стільки добра тобі дано:
Досить на частку твою Бог милосердний поклав.
дле також відомо, що виховавча діяльність у родині Томари мала неприємну перерву [Сковорода мусив тимчасово поки* луги працю після того, як, отримавши незадовільну відповідь ід молодого шляхтича, назвав його “свинячою головою”. — {4 Р- С.]— Такі стрибки від звеличання до “свинячої голови» і навпаки правили й для Ґеорґе за нормальну річ. У “Новому царстві”— є… вірш “Норберт”. У ньому героїзується особа “рад¬ше чернечого трибу, схилена над своєю книгою”, а тоді вирва¬на війною з власної стихії і полегла на чужих стихіях… Це ніхто інший, як той самий Норберт фон Гелінґрат… що його Ґеорґе, навчаючи краснопису, взивав “бароковим чуперадлом”»28. А ось свідчення Віри Вовк (чиї стосунки з Костецьким, за її словами, «були завжди “на вістрі ножа”»20) про разюче подібний аспект поведінки Костецького:
«Я завдячую Ігореві багато захоплень та ідей. Він був не-звичайно динамічний у праці…; він був незвично цікавий роз-повідач і мав колосальні різноманітні знання; він умів роз-палювати дух. Але горе, коли хтось посмів би не погодитися з будь-яким, хоч би й найбанальнішим, його поглядом: при-хильник і друг перетворювався на очах у небезпечного ворога, і Костецький не рахувався зі словами, ображав і погрожував… За останнього мого перебування в родині Костецьких він майже молився до моєї довгої туніки (взагалі він був дуже вразливий на зовнішній вигляд жінки), посадив мене на дзиґлику і прикрашав мене десятками різних дешевеньких намист і браслетів, якими були оздоблені різні прилади в його робочій кімнаті. Одначе вистачило в одному моменті не погодитися з якоюсь його думкою, і він люто почав зривати з мене всі ті прикраси, підозріло перераховуючи і перевіряючи, чи я, при¬падком, чогось собі не сховала… Вночі мене приміщено в кім¬натці на піддашші: я погано спала, бо серед нічної тиші час до часу лунав якийсь божевільний регіт Костецького…»50
А ось, нарешті, уривок, у якому, вдаючись до прикладу Сковороди, Костецький не лише пояснює причину такої не-послідовної поведінки супроти «своїх», а й приписує їй важливе виховне значення:
«Сковорода, звичайно, сам знав… оцю дратівливість у собі, здатність у будь-яку хвилину розлютуватись. А що він, ані на мить не пускавши з ока себе як місійну істоту, ідеологізував у собі кожен рух, то робив це у відношенні й до нападів гніву. “Пробач мені, коли чимось скривдив тебе, перебуваючи серед вас, — писав він до приятеля Якова Правицького… — Ти знаєш,
28 Там само. — С. 446.
Щ Юрій Соловій, Віра Вовк. Метаморфоза двох паралельних монологів // Сучасність. — 1993. — Ч. 10. — С. 105.
а» Там само. — С. 105-106.
93

ё/Г шо я дратівливий, але ти знаєш також, що від природ схильний до людяности і незлобивости, які стверджують И я дину… Бо як ліки не завжди приємні, так і істина часто б сувора. І нема таких, які б завжди корисне поєднували з при ним». Ще виразніше улравнив він цю річ перед тим, соп** карічний, супроти молодого Ковалінського… “Можливо, й тобою, найдорожчий, ці кілька днів я був грубий і обтяжливий 3 Іноді може здаватися, що я гніваюсь на найдорожчих мені людей: ой, це не гнів, а надмірна моя гарячковість, викликаца любов’ю, і прозорливість, тому що я краще від вас бачу, чого треба уникати і до чого прагнути”. Ця пуанта — чисто Ґеор. ґеансьіса»31.
Костецький вірив (ба, за його словами, знав без сумніву^ що він «вибрана людина», наділена особливими знанням і здіб- ностями, потрібними для здійснення важливих, призначених йому завдань («я бачу більше і відчуваю точніше, ніж більшість людей. Це мій дар від Бога в мить мого фізичного народження від моєї матері. Цей дар ніколи не надається поодинці, йому придається ще й прірва свободи»я2). А проте оцей сковоро- динський принцип «не пускати з ока себе як місійну істоту, ідео- логізувати у собі кожен рух» — суттєвіший в акторсько-театраль¬ній вдачі Костецького (з його пристрасною любов’ю до ри¬туалу), ніж не театральний, у своїй суті, дослівний дидактизм («я краще від вас бачу, чого треба уникати і до чого прагнути»). Адже аналогічно до його «формалістичної» візії мистецької творчости, основним принципом «мистецького побуту» творця було для Костецького не те, що популярно називаємо «темою» або «ідейним змістом», а те, що описуємо словом… стиль.
Марко Роберт Стех
31 Ігор Костецький. Стефан Георге. — С 449

Категорія: Ігор Костецький. Тобі належить цілий світ

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.