Ігор Костецький. Тобі належить цілий світ

Шершило

У кімнаті над кантиною по стінах розвішані були таблиці з колами (чи, здається, шестикутниками), що їх Бережан, час до часу підходивши, з’єднував на особливий ріб лініями. Це була стадія в його житті, коли з кокона саме вилуплювався метелик: із студента доктор. Становище він пояснив мені за допомогою цієї настінної ілюстрації:
— Ось коли поз’єдную все те, буду доктор.
Справа стояла руба, були якісь терміни, до яких треба було конче встигнути, бо інакше зусилля б пішли намарно. Колеги вдарились до змагання, бились об заклад. Той. хто б програв, мав би щось робити, що в них звалось «їсти парасолю».
137

У кутку поруч вікна височів Шершило.
Це була грандіозно комбінована лялька. Ядро являла соб гротескова голова: дерев’яний пеньок, пороблений таким сп*0 собом, що матеріял не затулявся, а, навпаки, входив у гру Єл ментами форми. За ніс правив сучок. Обличчя було різнобарщ, помальоване, точніше — підмальоване, бо й фарбу вживано ° всупереч випинам та заглибинам поверхні, а у спіндії з ними° На той ріб Шершило дістав очі, ніздрі, брови, натяки на вуса й бороду, щіткуватого чуба над лобом.
До голови Бережан приладував свої широченні шаровари в яких виступав на концертах. Коли йому треба було йти н люди з бандурою, Шершило залишався на кілька годин без штанів.
У повному комплекті він мав і смушеву шапку на голові і якийсь ерзац чобіт, і ще всякі подробиці ошатнення.
Шершило належав до розряду пенатів, з нього був дух-по* кровитель дому, тотемічний знак, друге Я, критерій у спірних питаннях, пораднику скрутних становищах. Він знався на меди-цині рівною мірою, як і на літературі, знав оповідати веселі іс-торії, як і вмів бути серйозним партнером у дискусіях. Писавши до мене, Бережан передавав від Шершила привіт.
Особливо як друге Я, ба навіть як пряму інкарнацію Бере- жана сприймали Шершила жінки. Вони його власкавлювали або ганили, залежно від щоразового відношення сил.
Бережан, крім усього, принагідно малював і рисував. Він малював різне, але найохочіше дивацькі візажі, отже, «пики всякі», — в мене збереглося їх чотири. Одна з них має обличчя Шершила. Ця маска, щоправда, з рогами. Шершило не мав рогів, і взагалі він не був чортом. Однак, для кожного, хто Шер¬шила не бачив, а хотів би знати, який він був на вигляд, маска може дати повне уявлення.
Шершила взяли були за чорта хлопці з робітничої бригади у санаторії Лютензее. Бувши там, після ліквідації Єґерказерне, з концертом, Бережан при цій нагоді склав свої речі на горищі центрального блоку з тим, щоб забрати їх. коли б уже наспів час його заокеанського переселення. Забрівши якось на го¬рище, де поверх зв’язаної у клунки мізерії голова Шершилова лежала відкрито, хлопці заходилися нею футболити. Я при тому не був, про вчинок оповів мені один з бригади. Питаю: навіщо? Одрікає, мовляв, голова їм дуже не сподобалась.
Може, то було вперше, що я так болюче збагнув, яка жива може бути річ у відношенні людини до неї. Було так, наче побили тебе самого, або, що ще гірше, дорогу тобі людину, або, що не менш гірше, вразили кудись усередину сердечну дружбу з кимсь. Таж призначення речі й полягає у тому, що, любивши н, ми любимо й того, хто спільно з нами цю річ любить. Не забуду, як озвалось мені в душі, коли Бережан уболівав з того приводу, що йому (не хотячи) пошкодили щось у бандурі — у тій бандурі, що її він любив як дружину, як коханку, як сестру, як усе це разом плюс ще й ще. І мені було нестерпно думати, що
138

ціершило лежить десь тим на горищі, покинутий усіма, і тихенько ковтає сльози.
Хлопці підійшли ДО речі Сі підмінного ладу зв’язків. От воно # трагічне непорозуміння :»геиіем: у нашому геніяльному Шер¬пі илові вони були неспроможні побачити нічого, крім того, що Його зовнішність не перебувала у згоді з їхніми нормами. По¬яснювати їм це було б, звичайно, річ марна.
Я Бережанові про подію, здається, не сказав, поготів, що хвалити Бога, голова залишилась неушкоджена. Він таки повіз її до Америки. Я був такий радий, як радіє дитина, читавши у «Дядьковій ТомовіЙ хатині», що мулатка Еліза, перестрибуючи з дитиною на руках льодоломами річки Огайо, щасливо діста¬ється супротилежного берега.
Де тепер Шершило, я не знаю. Якщо він помер, то все-таки хочу тішити себе надією, що природною смертю, а не від на¬сильства.

Категорія: Ігор Костецький. Тобі належить цілий світ

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.