Ігор Костецький. Тобі належить цілий світ

Заокеанські часописи

Власне, сторінка гумору.
Передати ріб гумору в людини нездатна навіть кінокамера, якщо людина перед нею свою гумористику не грає спеціально.
А як це зробити словом?
Гумор Бережана мав ту суверенну властивість, що він, приміром, міг собі дозволити те, чого, як правило, не має права робити пересічно дотепна людина: оповідаючи або інтерпре¬туючи смішне, самому сміятись. Але як це описати, тим більше, що сміявся він не завжди і сміявся не взагалі, а тільки у певних моментах, і не голосом, а кінчиком носа у вуса й кінчиками пальців правої руки.
Удаюся до завдання, скільки лише вистачить сил. Ми відвідували у мюнхенській галерії Ґюнтера Франке виставку, де серед інших фігурували й праці Юрія Соловія. Бережан знав Соловія ще зі Львова, за якоїсь нагоди навіть ночував у нього певний час. Розглядавши тепер каталог виставки і натрапивши на плутанину в біографічних датах мистця, він уважно глянув на нього й спитав:
— То вам, виходить, було тоді дванадцять років?
У коменданта Дужого у Мітенвальді сльозились очі — була якась недуга. Вони були постійно червоні або, в усякому разі, були щохвилини готові почервоніти. Про нього Бережан, приїхавши уперше туди й роздивившись, повідомляв:
— Приходжу до Дужого. Зустрів приязно, подає руку, запрошує сідати — і плаче. Граєте на бандурі? Чув, чув. Тут у нас буде для вас велике поле до попису, люди валом валитимуть, — і плаче. Дамо вам помешкання. Чого ще бракує? Штанів? Дамо й штани, — і плаче.
Міміку Бережанову при тому передати не можу. Хіба що її якось можна вичути з самого переходу слів абощо.
У Піонірказерне відбувся раз такий концерт, що Бережан грав і співав історичних пісень, а я у проміжках читав уривки з
139

«Гайдамаків». Відав ділом культурний референт табору, поважн особа з захриплим голосом. Його ми чомусьохристили «стари? Му-му*. Минуло по концерті багато днів, а він нам усе не спла чував домовленого гонорару. Тоді Бережан пережив напад ЇІа тхнення і уклав коломийку під заголовком «На тему Му-му» Текст в автографі переховується в мене, цитую одну з Перцц^ строф (унормовую саму лише пунктуацію):
Висить туман, висить туман.
Скоро впаде плинам.
Що робити з отим Му-му,
Старим скурвим синам ?
І останню:
Роздеруть тебе медведі.
Зжеруть тебе воші.
Коли хлопцям-запорожцям Невіддаш ти грошей.
Решту не наводжу не з прюдерії, а з небажання порушити жанрові межі. Коломийці в її цілості місце там, де взагалі друкують нецензурні вірші поетів: у критичному виданні їхніх творів.
Для укомплектування цієї вставної новели слід ще тільки подати до відома, що «старий Му-му», на покарання, що не віддає гроші, був у пісні препарований приблизно так, як Мо-хамед у Данте в «Комедії». Видно, самі налякані цим несподі-ваним для нас обох садизмом, ми, коли він віддав нам гроші (а він їх справді згодом віддав), сидівши проти нього за столом на одній вечірці, робили до нього приязні очки. Не знавши, ясна річ, причини, він приймав очки як вираз подяки, тож і собі хрипів до нас щось доброзичливе.
Коронним номером Бережана було читання вголос україн-ських заокеанських газет.
Імпрези почалися ще на Фюріхшуле. Я витинав і запо-падливо збирав перли з україномовних часописів, що надходи¬ли з «З’єдинених Держав», і канадійських (я вживаю таки «кана- дійський», а не «канадський», бо так у слові більше простору). Бережан одразу ж увійшов просто у душевний зв’язок із цими текстами й став безконкуренційним їх виконавцем.
Читання відбувались у редакторському гуртожитку оселі. Приходив слухати, хто хотів, а таких було численно. Газети над-ходили, репертуар збільшувався, але були улюблені номери, що на бажання публіки повторювано без кінця, з вечора у вечір. З переїздом у М ітенвал ьд розвиток досяг апогею. Там осередком читань стала господа архітекта Євгена Наконечного. Туди теж збиралися численні охочі, а незабаром Бережана з американ-ськими газетними вигинами почали запрошувати на гастролі й інші родини, і воно набуло значення одного з центральних виявів гарячого — усякої пори року гарячого — нічного духового життя в Єґерказерне.
Думаю, що наше з Бережаном найперше порозуміння відбулося якраз на грунті цих феноменальних газет. Його
140

відношення до них дало мені чудесний доказ, як безперешкодно можна прознавати те, що коїться з словом за хвилину перед Його народженням. Саме в отій царині «дословесного» йому було легко прицінюватися до собівартості цього завершено ідіо¬тичного мислення, що видавало настільки коштовні квіти ви¬разу. І саме з такого відношення до цієї царини мені з’ясувалось, яку вирішну роль для того, щоб її виявнити для інших, відограє міміка та жестикуляція.
Цитуючи тексти, відзначаю, отже, Бережанові інтерпре- таційні засоби ремарками. З самої моєї колекції можна укласти об’ємну антологію, і, може, колись час для того настане. Я роб¬лю, самозрозуміло, мінімальний вибір. У наведених зразках, — це якраз із найулюбленіших фюріхшульсько-мітенвальдських номерів, — залишено недоторканим усе без винятку, тільки дру¬карський значок для долара я замінюю літерним виразом «дол.».
Найпопулярніший номер, виконуваний при кожному читанні, інколи на біс, як неодмінно до концерту тенора належить арія з квіткою з «Кармен»:
Мешкають в Морді. В Лондоні є гостель, що називавсь Морда. Там замешкують наші робітники, які навіть досить свідомі патріоти. Добре було б, щоби дали пропозицію на зміну назви того гостелю на якусь приличніщу назву.
Героїчний рух правої руки (боліва тримала текст) при словах «досить свідомі патріоти».
Актуальна ілюстрація до нашого тодішнього «стовппицького» становища:
І таке буває. 357-фунтовий постить. Бирмингем,
Н. И. — Персі Коплоіі хоче конечно схуднути. Рішив він постити через найменше 100 днів. Щоби не було можливо йому піддатися спокусі їсти, він замешкав в хатинці б через б стіп на верху 30-стопового сталевого стовпа. Перед початком посту важив він аж 357 фунтів, а хоче втратити не менше як 150 фунтів ваги. Рішив не злізти з хатки на стовпі, аж доки не стратить їх.
Персія кликали «5 через 5» тому, що він був високий на 5 стіп, а довколо черева мірив 60 цапів, цебто 5 стіп. Тепер йому 54 роки.
Рукою показувано ширину «черева» і висоту стовпа. Злостився -підпалив власну хату. Ст. Катерине, Онт. — Джордж Малабар, 39-літний, признався перед судом, що він самий підпалив свою власну хату. Чому? Зі злости. Він вернув домів і не застав в нім ані жінки ані дочок. Мабуть вони надто часто виходили на прогульку. Це його розлютило, і тепер не буде ані йому, ані їм. Суд завдав йому кару в завішенню.
Інтоновано речення: «Чому? Зі злости», і показувано «за¬вішеная» так, як це слово розуміє кожен нормальний українець.
Не платив , хоч мав гроші. В Ню-Йорку якийсь Ля- бурис не хотів платити за винайм мешкання, отже, власник повикидав Лябурисові річи на вулицю. Звідси поліція казала забрати їх кудись, щоби не заваджали. Коли Лябурис
141

Довідався, де »Чого річи | тут щось пропущено у тексті] щоби знайти бляшанку, яку пін тримав в себе на столі. І там бляшанка на столі була. Та важне, що в ній він мав 2,000 доларів, і грошем піхто не взяв. Однако ж не хотів заплатити за мешкання 52 долари за два місяці, кажучи, що грошей не має.
Підкреслювано: -/ там бляшанка на сталі була. »
З оголошень:
Свистун, Буряк і Свистун. Адвокати, нотарі іт.д.
Пальцями показувано «і так далі*>.
Пявки. Маємо свіжі пявки. Пявки є імпортовані аеропланом. — Здорові і свіжі.
На долоні зважувано здоров я і свіжість п явок.
Маєту пропуклнпу? Новий онатентоваиий винахід підносить і тримає, як рука людини. Пишіть за інформацією.
Зігнутою в лікті рукою викликувано враження надійної підпори.
По т р і б н о жсііщн н. Жі н о к чистити иершоїслясіїі офісові будинки. 5 ден. Тиждень. 85 сентів на годину.
Жест ііатякав, як необорно потрібно жінок і як їх треба чистити.
[Де … думаю,вже є все.МиностачаємоСвоїхлюдей з олівцями для обраховування. Своїми мазальними сикавками вони виконують прецизну смарувальну роботу, що вмож¬ливлює автам їздити легко, спокійно і на повне задоволення наших покупців.
Складною комбінацією пальці зображували мозольну сикавку за її прецизною смарувальною роботою.
Увага! Властитель Дуброва Джерзій фарми бажає всім илекатслям расової Джерзій худоби і всему українському народові Щасливого Нового Року! Маю на продаж доброго походження регістрованого бугая.
Легким потрясанням стиснутого кулака назнаменовувано патріотичну вартість реєстрованого бугая.
Не видавайте забагато. Завжди Щадіть дещо з вашого обеспечения. Ми уладжуемо прекрасний Цілий похорон за 150 дол. У випадку смутку в родині кличте: Каїн Мортюеріс. Найбільший український погребовий зарядчик в Америці.
Мімічна розв’язка: вираз смушку на обличчі, який проясню¬ється від звістки про прекрасний похорон.
Це вже належить до величної заокеанської «погребницької» епопеї 3 неї тут один лише уривок — опис відповідної дискусії десь на вініпезькій території:
Не годяться на похоронне заведення. Похо-ронна компанія Завідовського хоче поширити своє за¬ведення і в тій ціли закупила площу на розі Селкирк і Пар вулиць. Коли о тім довідалися сусіди, вдалися великою гро¬мадою до міської ради і там домагалися, щоб міська рада не видала дозволу на будову, мотивуючи, що через будинок
142

похоронного заведения їх хати стратять на вартості!, що улиця є вузька і автомобілі під час похорону спинять ву¬личний рух, що у Вінніпегу є доволі похоронних заведень і цего нового не потрібно, що діти будуть боятися, що жінки і діти будуть мусили сидіти в хаті, бо буде їм лячно переходити попри похоронне заведення, а вкінці один сказав, що коли буде дивитися вікном, так все буде думати о смерти. (…)
Тут сценічний коментар прошу, виходивши з попередніх спроб ремаркування, вмилювати власпою фантазією, як і щодо наступних кількох зразків з ділянки «пригоди й злочини» (так воно звалось колись у нас вдома):
Як нині люди женяться. В Стейтах в Де Мойн, Іа., вийшла недавно така інтересна історія.
Ґордон Гант повідомив поліцію, що він на самий минулий Новий Рік оженився в Ляс Веґас, в Неваді, після однодневного знакомства з дівчиною. Та невдовзі вона втекла, забравши його 800 доларів. І він не знає навіть, яке було її перше ім’я. Вона казала, що її родичі жиють в стсйті Арканзас, та він не знає, в якім місті. Отже, для поліції ли¬шається шукати не знати кого і не знати де. За Гантом пи¬тають тепер його свояки з Мінесоти, але поліція не знає, де він. Ось які тепер люди і який лад заводиться на світі.
Напад н а гостинницю. В суботу 17 ЦВІТІІЯ вночі бандити напали па гостинницю гром. В. Ничая при Копант вул. в Іемтремк і забрали з каси 500.00 дол., побили власника, а гостям розказали викинути гроші з кишень на підлогу, які собі позбирали і відійшли.
Між гостями був знаний асекураційиий агент Іван Мель¬ник, якого оголочено за 15 дол., і решту гостей, хто кілька мав, так, що всі чисті по тій приємній забаві пішли тихопько домів спати і роздумувати над своїм льосом.
Перше шукав смерти -по тім ратуйте! В Монт- реалі хтось задушив 34-літну розведеницю Тилі Депрато і підозрівали, що це був 36-літний Алберт Сильвіо, її близький знакомий. І поліція за ним шукала. Та попався він в руки поліції самий. Очевидно, совість його мучила, і він в своїй кімнаті поперерізував собі жили на руках, щоби вмерти. Однако ж мабуть з болю і страху перед смертю почав він кри¬чати: «Я вмираю, ратуйте!» Ті, що чули, покликали поліцію, яка пізнала в нім того, кого шукала. Забрали його до шпи¬талю, і стан його не є грізний. Невдовзі покличуть його на допити.
З медицини:
Каже, що вилічує рака. В Австралії 78-літній Джан Бравндкаже, що вміє лічити рака й дотепер лічив 318 слабих на рака, а з тих лише одного не міг влічити. Всіх же 317 ви¬лічив. Він говорить, що запускає щось в слабе місто і так ви¬лічує. Бравндом заінтересувався департамент здоров’я, отже лікарі будуть провірювати, наскільки так воно було, як Бравнд говорить. І можливо, що невдовзі буде вже спосіб на лічення слабости, для якої поки що немає лікарства.
Притому докладно показувано пальцями, як у слабе місце запускається «щось». Крім того, тут інтонаційно звертано увагу
143

на -хаже-, і з отим -каже» ось іще невеличка серія, де, до речі, зустрічаються й приклади політичного мислення «поеребнихів- та «плекателіе расової Джерзій худоби »:
Самогубство консула. На Великдень вранці, у Парижі, на сходах Пале де Шайо, близько вежі Айфель, знайдено побите тіло чеського консула, 40-літнього Тези Рака. Поліція знайшла листа в його кишені до його приятельки й каже, що він, мабуть, кинувся з вежі Палати на хідник, цс б то, по¬повнив самогубство. Спочатку думали, що душогубство. Закрити комуністичну партію.каже сенатор. Сенатор В. Руперт Дейвис з Онтаріо, промовляючи 28 січня в сенаті, сказав, що Канада «грається з вогнем» і повинна щось зробити з комуністичною партією, яка називає себе ідеологічною партією, а в дійсности представляє безпо- середну спробу Москви контролювати Канаду.
По думці сенатора Дейвіса, парлямент повинен визнати комуністичну партію беззаконною. Він порівняв Росію до медведя, що рознюхує коло дверей канадійського способу життя. Двері треба щільно приперти навіть тоді, коли б цс мало приперти носа мсдвсдсві. говорив сенатор.
Каже-може бути війн а… Джан Фостер Далее, аме-риканський делегат в Обєднаних Націях, заявив, що коли Стейти не потвердять Північно-Атлянтийського Договору, в який обєдналися європейські держави, то може бути скоро війна. Бо це показало би, що Стейтам вже байдуже, що дальше буде.
І ще накінець таке:
Нема вбивпика Дика.СудуГемилтопіскінчився.Ос- ташіього оскарженого за участь в душогубстві Джана Дика — батька Евсліни — Дональда МекЛіна, суд засудив на 5 років вязниці, але за «причаєність», уже по доконанім кимсь ду¬шогубстві.
Загальний вислід судової розправи такий: Емеліну, яку спочатку засудили на шибеницю за душогубство свого мужа, Джана Дика, і порізання на кусні його тіла, на другій розправі звільнили цілком від вини й кари, засуджуючи тільки на 20 років вязниці за душогубство власної дитини. Василя Бо- гожука, її любовника, також звільнили від усякої вини й кари. МекЛіна засудили на 5 років за причаєність до душогубства.
І так: чоловіка вбили, ще й голову відрізали й спалили, і не знати хто. Прокуратура внесла відклик проти уневинення Евеліни Дик:
Що ке рядок, тут, звичайно, самі просилися засоби показу:
«звільнили цілком від вини й кари, засуджуючи тільки на 20 років…» тощо, тощо. Але для історії літератури важливий факт відкриття можливості називатись «Богожук». Прізвище справило на Бережана невигладне враження, — і ми вже знаємо, у віщо воно в його переомисленні розрослося.
Витинаючи з газет, я майже ніде не позначав їх датами, бо йшлося про саму масу матеріялу в її позачасовій сутності. Але якраз оцей судовий репортаж у моїй збірці датований: «Український робітник-, Торонто, Онтаріо, 11 квітня 1947.
144

Перериваю хоч і як шкода. Нехай же, тим часом, з того з’ясується, чому такий дорогий був для мене Мітенвальд.

Категорія: Ігор Костецький. Тобі належить цілий світ

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.