Михайло Яцків – Збірка творів

ГЕРМЕС ПРАКСІТЕЛЯ

Поїзд зупинився в полі і стояв довго. У вагоні першоЯ класу було веселе товариство жінок, які їхали на бал. В св»іі редньому купе  сидів коло  вікна юний  офіцер   в пелерині, напроти нього — цивільний грубий панок.  Увагу жіночогфі товариства захопив офіцер.

Шепотом і виразами очей робили вони собі замітки про незвичайного молодця. Його  відкрита  голова була   всіяли короткими гебановими кучерями, що підкреслювали ясністй! обличчя і темно-сині очі. Він встав, сперся коло вікна і ЛЩ вився в далечінь.

Три красуні не зводили з нього очей. Крайня з правого боку, з золотавим  волоссям і фіалковими очима, учитель»! ка   мистецтва,   рухала рожевими   пальчиками   і жваво ло­вила профіль юнака в альбом для малювання. Середня, довгастим чоловічим виразом, барашкувала ніжкою, зак неною на коліно, і дивилась перед себе з посмішкою насо лоди. Третя взяла її під руку, мружила чорні очі і шепот-з гарячим віддихом воркуючої голубки.

Сором’язливість білої рожі в лиці офіцера палає до лунку.

Середня замітила:

—           Якийсь  невблаганний   смуток впився  в   його  ду~
Золотоволоса білявка зітхнула і додала:

—           Шия з головою творить одну лінію. Впасти в й
обійми — можна вмерти.  Гермес Праксітеля.

Товаришки  потакнули.  ■

Грубий панок був схожий на бочку. Він почав розмс про природність контрастів, про війни за всіх часів і в у народів. На доказ своїх слів панок сказав,  що хоч на леких фронтах ллється тепер кров і трупи вкривають Зі лю, життя йде своїм давнім шляхом і незмінним порядк

 

Голос панка гудів рішучою самовпевненістю, як бара-і’.пі. Офіцер дивився на нього спідлоба, в його очах заграв і \умливий усміх, на лиці з’явились плями.

—           Війна — це проклята підлота і ганьба людства,—
процідив юнак.

Панок витріщив очі.

—           Як це!? Так говорить офіцер про святу справу, яка

■             п.к ає вітчизну від ворога? Це ж бунт проти національної
і гики і богохульство супроти суспільної моралі!

Офіцер відповів:

—           Вітчизну спасають творчим трудом і любов’ю, а не
и.кильством, ярмом, людською кривдою і грабунком. Що
МНІ до національної етики, коли в ній нема справедливості,
■0 мені до суспільності, яка грабує мене, вимагає життя.
Йому я маю ненавидіти кожний інший народ? Одна струна
ІКрипки, одна сторінка рукопису цінніша для вітчизни і
мидства від обіцяного раю дармоїдів. Хіба ви не знаєте,
іціі нуждарі моляться богу, а він свою манну посилає ситим

■             ні гу цього. А справжні наші боги зараз бродять в болоті.

Панок посатанів.

—           Війна — це традиція історії людства, вона прийнята
усім цивілізованим світом.

Юнак відповів:

—           Видно, що та історія нічому його не навчила і що
мпдетву ще далеко до справжньої культури, коли немає
іншого виходу.

Панок розкричався:

—           Мовчіть! Я накажу вас заарештувати! Я бачив, як
ті не зволили навіть зняти шапку зі знаком монарха і сим-
Іолом держави, тільки махнули згідно головою, аж та
Шпика полетіла під лаву! Прошу йти за мною! Подайте
Ниті документи!

Офіцер встав, за ним — його слуга. Слуга підійшов до Вфіцера, розгорнув на його плечах пелерину і почав вийма­ні і кишені на грудях документи. Пусті рукави хиталися іиі іюках — офіцер був без обох рук.

Жах ударив по присутніх. З кута долетів тихий зойк ,| плач. В повітрі замигали парасольки, десятки жіночих і\і. піднялися вгору, і на кавуновий лоб товстого панка Кадом  посипалися удари,

 .

Категорія: Михайло Яцків – Збірка творів

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.