З досвітньої мряковини гостинцем виринає валка. По-сувається поволі вперед, наче боїться і рада б повернутися.] Не чути людського гамору, тільки — стукіт копит та дзенм кіт заліза. Спереду їдуть старші селяни, за ними — моло« ді. Валку веде зав’ялий, як граб, Фрей Булат.

Від Карпат долом-долинами — в селах і містах — стог» не народ під фашистським чоботом. Селяни заморочуються самогоном, жінки сліпнуть від плачу, молодь в’яне на очахЛ як лан в посуху. Населення нудиться, наче засуджений на смерть каторжник. Люди пухнуть з голоду і падають, як мухи; прокльони лунають під  глухим небом.

В уяві перед Булатом враз постала жива нічна сцена. В хаті снуються сірі тіні, обминають одна одну обережно,! щоб нікого не вразити в болюче серце. Коло печі стоїть, жінка — ні жива ні мертва. її повіки спущені, на обличчі—4 кам’яний спокій.

Треба було їхати до Львова.

Сини вийшли ладнати  віз, Булатиха повернула  голову

до чоловіка.

— Вези їх на загибель, а я,— і тут вона показала н» образи,— сорок п’ять років била поклони перед ними, і тепер зірву їх із стін, потолочу і кину в піч. Спалю хат/І і піду гинути в гори, бо жебрачкою ходити не годна.

Булат сіпнув віжками, аж коні здригнулися, і ще більші ше натягнув капелюха на очі. За Австрії був він на робота! у пруссаків: знав німецьку мову, тому-то тепер з громадЦ виперли його проводжати валку.

У Львові, коли мали виїздити з вулиці Коперніка, біли головпоштамту, на вулицю Словацького, раптом на копеЦ наскочило авто, вдарило так, що тріснуло дишло. Кой сполошилися, Булат полетів між копита, але швидко  вИ

цмин звідти. Та в ту ж мить шофер-німець ударив його і.   міце.

‘ )фіцери  вийшли з авто. 1>улат кинувся до них, як лев:

—           Гау міх тот, ферфлюхтер гунд! Убийте мене, прокля­
ті собаки! Запроданці просили бога, щоб ви прийшли нас
■рятувати»! Ваші агенти і «наші» пани гнали дітей наших
у іаше пекло, а попи благословляли наших дітей на служ-
Оу до вас!..

—           Унгаймліхе ляге! * — буркнув один з  офіцерів.
Булат вихопив сокиру з воза і скомандував до синів:

—           Тягніть віз додому та йдіть рятувати матір, щоб не
ймгрла з горя!..

Л потім звернувся до всієї валки:

■— Марш додому! Не важся ніхто летіти стрімголов в
ііііиіску гітлерівського чорта! А як прийде хто до тебе
пх гицлів, почастуй його ціпом і сокирою!..

Сини повернули до життя матір.

Через кілька днів між німцями почалася паніка, потім Мло глухо і тихо. Нарешті з’явилася Червона Армія і •імітувала нас від загибелі.

 

Несамовита сцена! (Нім.).