Михайло Яцків – Збірка творів

НА СВІТАНКУ

Це було в ті часи, коли чоловіки гинули по відлюднії» полях і лісах, а жінки втирали сльози в голівки дітей.  ^

Під вечір приїхав я на один з курортів Підкарпатт* й оселився в віллі «Європа». З вікон моєї кімнати розети» лався краєвид на хвилясті трави, зелені кущі берези і мо-лоді дуби. Навколо — спокій.

Ніч при відчиненому вікні, запашний холод, зоряне Щ бо, сюрчання польових коників — все це сприяло здорово» му сну.

Досвіта долетіла до мене пісня. Співачка виводила І
з такою силою, неначе була і героїнею і творцем пісні. Роп
повідалося в тій пісні про удівоньку, яка пшениченьку ■
і просить бога, щоб та пшениченька зійшла на її та її дітоЦ
щастя.  .   І

При повторах, здавалося, було чути стук серця і відг« мін душі, що сплітав молитву з намистом сліз.

В той час, як мати жалувалась на своє горе, що діти ■ мають батька, сталась несподіванка. З дальшої вілли ра^ том залунав могутній чоловічий хор:

Мати наша, мати, ти не журися нами,— Ми повиростаєм та розійдемось сами.

Ой буде ж нас, мати, по горах, по долинах, Ой буде ж нас, рідна, по чужих країнах.

Будеш ти, мамо, як зозуля, кувати, А нікому буде тобі й пити подати…

У відповіді вдовиних синів здригалась земля грудья могил, Карпат, чужих гір та лісів.

Я встав, зібрався тихенько, щоб не згубити враженій] пісні, і вийшов.

140


Курорт був розкинутий між пролісками і галявинами. Центр його — у долині, і від нього підіймалася панорама (||іиіішду, оточена смерековим лісом. Вілла «Європа» роз­питувалася під лісом. Звичайна, непоказна, мала багато |||ііиіудівель та закамарків і була обведена з півночі висо­ким парканом. Все це мало дивний вигляд і наводило здогад її.і трагічні події  і таємні злочини.

У просторій вітальні, поділеній на бічні ложі, сидів гурт:

іі|)и чоловіки і жінка. Два з них були подібні один на

Іідиоіо, наче з однієї сім’ї. Оливкові обличчя, вовчі зуби, Іоніті уста нагадували циган. Третій був огрядний і свої-• мі рухами скидався на павука, а четвертий — високий, ху-.’ні з підстриженими вусами, так що верхня губа ви-|А ндала, наче він випив чорнило. Цей говорив тільки |« німецькому. Всі четверо були середнього віку, переси­чення достатками відбивалося в їх постатях і в поведінці.

І Іа перший погляд здавалося, що це специ, які займа-

Мтііся фальшуванням кінських рас, або агенти постачання.

К  одяг  був останньої моди. Розмовляли  вони між собою

ніш, півголосом, уривчасто і при цьому обережно огляда-

АИі’іі- Мішали німецьку   мову   з   мадьярською   та   румун-

ІІ.МІІО.

Яскравим контрастом до них була жінка. Молода, ру­ці і, струнка, вона начеб ні до кого з них не належала. Іи мають різні товариства, але люди по волі чи поневільно |іт ж якось зживаються, доходять до товариського взає­морозуміння.

Ллє тут цього й сліду не було. Більше можна було пі-Диіфівати, що в цьому гурті жінка перебувала під політич­ним наглядом. Вона не брала участі в їхніх розмовах, а коли |То-пебудь починав говорити до неї, вона не дивилась на ■кого, а лише підводила очі вгору і дивилася крізь вікно Ми небо, наче не розуміла його мови. Чоловіки зверталися |0 неї презирливо, з глумом та лиховісним гарчанням.

Можна було впізнати, що перебування цієї жінки в гур­ії тих чотирьох типів було для неї тяжкою мукою. По її об­личчю перемигували сині, жовті і червоні відтінки, вона Мінилася, мов при фізичних болях, і скидалась на людину

шаченого   віку,   іноді   значно   старішу   ніж   насправді.

Тик само й рухами вона з молодечої енергії потрапляла в |Тп|ісчу охлялість.

І тоді здавалося, що гнів, лють, ненависть, сором бур-^щі) у ній і ось-ось вибухнуть громом,— і тоді вона слаб-

141

 

 

 

не з досади, що не в силі встати з крісла,  начеб голови^ пружина її тіла була раптом паралізована.

Один знайомий говорив, що це — власниця безмежнЯ земель, які занапастили ці чотири типи з титулу граничної го сусідства, хоч не мали на те жодної юридичної підстаніїїі Хтось інший здогадувався, що ця жінка потрапила в охоЯ рону безпеки за підозріння в підпільній роботі.

її невибагливий одяг був позбавлений кокетства, аЛІ робив враження чогось для неї неприємного. її обличчц, в тіні ясніло сяйвом, а очі—як чорні діаманти. Художники що були тут присутні, сперечалися: один казав, що вона-^І як царівна на вигнанні, другий — що це збунтований ап гел в смутку за втраченим раєм і в тузі за майбутнім! інші — що вона тужить за вбитим чоловіком, закатованими дітьми, за мучениками в далеких країнах. її очі, здавалося не висихали від сліз.

Задивлена в утрачений світ, вона мимоволі хитала Д генько головою. В таких хвилинах її спущені повіки воскрі1‘ шали покійних борців за волю народу, а стрункі музикалй» ні пальці перебивали такт до заглушеної рапсодії гніву.

Чотири «промисловці» виїздили часто у важливих спра> вах, а жінку залишали у старої вірниці, яка мала віллу НІ протилежному кінці курорту.

Одного разу під час їхнього від’їзду вибрався я в лЦ і, коли переходив краєм чагарника, побачив недалеко на по* ляні таємничу жінку в товаристві молодого чоловіка. Бук це один з підпільників.

Я почув тільки уривок жалю-скарги жінки:

—           В цій жахливій огиді той окаянний пруссак держим
всі кінці у своїй руці.

Молодий чоловік відповів різко:

—           Правильно! Окаянний! Ведь уже славний будитИ
античной культури, Винкельман, хотя сам бьіл пруссаки»
не мог видержать на родине, покинул ее и пишет в 176]
году: «Дрожь пробегает по моєму телу от макушки до пні,
когда я думаю о прусском деспотизме и о том живодер,
которьш вту самой природои отверженную страну делаоТ
отвращением человечества и навлекает на нее вечное проі
клятие».

Другого дня вдосвіта переходив я поза віллою «Європи і раптом почув жіночий зойк божевілля і судорожної ро§ пуки. Я зупинився і глянув крізь шпару між дошками пар кана. Напроти мене було відчинено вікно, українка на Щ

 

її шиї кімнати лежить гола на тяжкому фотелі, пручається, ♦іііі’іс себе руками в голову, дряпає лице і стогне в спазмах, • Лпндити пораються коло неї, як великанські павуки, в’я-ІИуті) її ремнями і затикають уста.

Вполудні виїхали вони, а пізнім вечором вернулися не-
дівано п’яні. Жінка була у їхньої вірниці.

Н не міг заснути під враженням досвітньої події. Опів­ночі накинув я плащ, вийшов у коридор і став біля відчи-ііімого вікна. Слабе світло давало змогу бачити коридор, ■І маячили двері хуліганів. Я стояв у тіні. Раптом появи-Ш я людська тінь і всунулася хильцем в кімнату. Через ||Илю вернулася, виключила світло,  і стало зовсім темно.

Я впізнав підпільника.

Вдосвіта дикий гамір і рух. У віллі — новина: чотири \|індовці охорони безпеки отруїлись газом.

В телеграмі до сім’ї небіжчиків управа курорту як при­чину їх смерті подала необережність з газом. Німецька їй,їда прийняла це до відома з трудом, інакше цілу оселю стрінула б страшна помста.

Та прийшла найкраща новина:   Червона  Армія.

Українка перший раз всміхнулася і пішла працювати п .шерному театрі, а її спасенник закінчує роботу над книж-|И0 про возз’єднання України з Росією.

1945.

Категорія: Михайло Яцків – Збірка творів

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.