Михайло Яцків – Збірка творів

ЧЕРВОНЕ ЯБЛУЧКО

З поверненням нашої славної Радянської Армії я міг вільно ходити по Львову.

Червневого вечора відпочивав я у сквері між вулицями Лисенка і Дарвіна. Розщебетана дітвора, дівчата і військо» ва молодь, неначе пташки, всіяли алеї і лавки скверу.

Підійшов   інвалід,   глянув   уважно   на   мене,   попросим

місця і сів поруч.

Почалася розмова. Він все ще перебуває під впливом недавніх подій і ділиться ними зі мною.

— Вибачте,— говорить він,— я тяжко контужений і тому не пригадую прізвищ і дат. Але хочеться мені розпо» вісти вам один цікавий епізод з .мого життя… Під час останніх боїв з гітлерівцями я був зі своєю військовою частиною між Кіровоградом і Одесою. Фронт мінявся, ■ кадри в кіно. Таких завзятих боїв я ще ніколи не бачии, хоч був на фронті з самого початку війни… На горі серед чагарників, між нашим і німецьким фронтом, стояла старі вежа: дзвіниця, мінарет чи чорт знає що. Наш полковник.,. Як його?.. Воронцов!.. Ні, не Воронцов… От бісова конту» зія!.. Що вона наробила з моєю головою!..

Сухий   кашель пригнув голову  інваліда до колін.   На­решті він відсапнув  і знову заговорив шепотом осіннього

листка:

— Наш полковник все люто поглядав на ту вежу, грЯ но бурмотів, скубав вуса, крутив головою,  а  з очей  йогф

сипались іскри.

Під час триденного затишшя прийшла до нашого штабі дівчина. В червоному шалику на голові. Сама непоказні», бліда, та в тім шалику виглядала, наче червоне яблучко. Так ми її потім і прозвали «Червоне Яблучко». ПочалмВ розмова з полковником. Я не брав участі в ній, але деЯ

144


Почув. Виявилося, що дівчина ця — студентка індустріаль-

інституту, батьків   убили   німці.   Батько — росіянин,

»і              — українка.

Полковник показав на вежу, дівчина жваво підтакнула. Нін звернув увагу на те, що їй буде трудно, бо ж дове-н 11.ся на морозі вдень і вночі перебувати під загрозою смерті.

—           Піду, хоч би й на смерть! —не задумуючись, відпо­
їм 1.1  дівчина.

Полковник умів добирати у свою частину людей за їх «пітими якостями.  Таких, як він,  було  чимало   в нашій

(І |’МІІ.

Дав наказ встановити телефон у вежі і направив туди Уціс і мого товариша з постіллю, ковдрою, консервами і Польовим біноклем.

Відстань до вежі дорівнювала майже трьом кілометрам. Крутою стежкою між хащами добиралися ми до неї. Вежа Нла більше трьох поверхів. Вхід був без брами, стіни зсе-І»дпни вкриті пліснявою, цегляні звітрілі сходи йшли кру-|о іігору. Підлога ледве трималася.

Змучені, ми нарешті видряпались на останній поверх. Порох, павутиння, гній гайвороння, а з широких віконних ні• — видно все навкруги.

Ми змели сміття і порох, влаштували біля однієї стіни Мжко, а біля другої — саморобний столик, на якому розмі-іі и мі телефон, побіч поставили скриню  з харчами.

Червоне Яблучко натхненно помагала нам у всьому.

Коли ми нарешті почали прощатися, вона поцілувалась і нами і запитала:

—           Котрих  героїв більше:  відомих чи невідомих?

Я сказав, що хочу одержати відповідь від неї. Вона по-ІіОІцнла відповісти при найближчій зустрічі.

І Іаші солдати змайстрували браму із старих дощок, і Цініа виглядала, наче була тут з самого початку існування •» .і.і. Зсередини були прироблені засуви і поперечниці.

Я з товаришем по черзі несли вахту біля вежі.

І Іісля затишшя знову почалися гарячі бої, і здавалося, щ» тому пеклу не буде кінця.

Стара вежа була нейтральним пунктом. Червоне Яблуч-Шн и своїми обов’язками розвідника справлялась чудово. Вночі і вдень приходили постійно короткі і влучні повідом-ріінн про стан на правому і лівому флангах лінії фронту

Ірога.   Нарешті, коли тої пекельної вовтузні з німцями

 

було понад наші сили, ми вдарили всім громом у фронї! їхньої дивізії і кинули її на лопатки так, що вона вже ми встала. Наш полковник упав, я був тяжко контужений. І

Внаслідок ураганного вогню один снаряд потрапив Щ вежу.

Половина підлоги в службовій клітині Червоного ЯблуЯ ка завалилася разом з телефоном, столиком і харчами, знц« ливши  три  поверхи і сходи.  Перед  дівчиною   відкриласн темна, жахлива прірва.

Через кілька днів я, повернувшись до свідомості, від» найшов нарешті свого товариша. Ми попросили драбину в пожежної команди, полізли на вежу і застали дівчину вбитою ворожою кулею. На її устах був усміх, якого ми перед тим ніколи не бачили. На ліжку лежав порізаний’ вздовж її шалик, яким вона думала спуститися вниз. Втра< та крові, а може, й голод не дали їй здійснити свого за«і думу.

Для нас вона залишила записку. Дата і година були подані дрижачою, слабою рукою. Виявилося, що ми прір йшли через три години після її смерті.

«Товариші, коли ви побудували мій «салон» Я цій вежі, я спитала вас, котрих героїв більше: відо> мих чи невідомих. Сьогодні відповідаю: бажаю, щап одних і других було якнайбільше для повного здій» снення  сонячної мрії людства комунізму.

Знаю, що ви тої самої думки. Прощайте.

Червоне Яблучко»,

1946.

Категорія: Михайло Яцків – Збірка творів

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.