В дирекції школи запис на новий рік. Входить чухра-тий селянин середнього віку і хлопчик в полотняних’! штанцях і такій сорочці. Кілька людей коло директора. Учителька показує тим, що прийшли, лавку на боці. СелЯ’;І нин сідає, хлопчик розглядається по портретах на стіні і показує:
Оце Енгельс, Маркс, Ленін. Селянин торкає хлопця в плече:
Тихо, пан директор пишуть.
Хлопець втихає. Учителька підходить до селянина:
— Що скажете, батьку?
Він вказує на хлопця:
— Дивіть, воно таке недивне, але воно щось собі мір
кує. Це син моєї сестри. її і швагра вбили вороги, бо не
давалися взяти до них на роботу. Я маю з ним клопіт.
У мене дітей нема, він стоваришувався з іншим таким на І
кінці села, і той, старший, навчив його письма і рахунків,)
дає йому книжки, гуси заходять в чужі грядки, люди сва«І
ряться, моя жінка лютує, і я мусив гусей позбутися, щоб
мати спокій. Але перепрошую дуже, у вас вже пізня годи-
на, а мені час у колгосп роздати хліб. Те, що вам буде тре-‘
ба, він все скаже.
Учителька взяла записник.
— Як називаєшся?
Іван Підперигора. Учителька розсміялася сердечно:
От козацьке прізвище!
Вхопила його обіруч, але він вистрибнув як щупак з її обіймів. Глянув на вчительку, зміркував, що зле зробив,! обтер око і спитав:
— А ви мене не будете бити?
Учителька уважно дивилася на нього.
Ні, чому питаєш?
Бо дідуньо казали, що їх в школі били за те, що не Іртіли підписати за своєго тата письма до папаримського, щоб переходити на латинську віру.
Вчителька всміхнулася.
Це було дуже давно, але сьогодні вже нема. А ким ти хочеш бути?
Я хочу бути офіцером, таким, що боронить Вітчизну перед ворогами.
— Ти знаєш тих славних учених, які тут на портретах?
Хлопчик всміхнувся.
Я знаю Шевченка, Франка… Я люблю Леніна, і.пі народам світло, науку, працю і хліб.
А звідки ти то знаєш?
Як пас я гуси, то забігав до читальні і моди говорили і читали.
Директор чув ту розмову і сказав учительці, що хлопни треба взяти до другого класу.
Рано тітка дала Івасеві хліба з сиром, і він скоком-пере-і коком через лази й перелази помчав до школи.