Під час панської пацифікації взяли свідому селянку ні допит, дали їй з’їсти грудку землі і спитали, яка вона. З’їли і сказала: «Таки українська». Збили її до крові-кості. В лі’ карню не хотіли прийняти, але один лікар прийняв-таки. Довго лежала, заки рани погоїлися…
Смерком дві її донечки сидять коло вікна й очікують тата. Він заборонив їм світити, щоб не зробили якого лих», З тіні виринає утла людина в сірій веретянці, входить де хати, кладе буханець хліба на припічок, втирає чоло, зі» свічує лампу, миє руки й каже:
— Завтра рано підете по маму. Вже трохи подужали,
Візьмете куфайку, бо там холодно, і кусень хліба, бо в м
карні мама голодує.
— Тату, що то є та Україна? — спитало молодіш»
дівча.
Старша перебила.
— Ой, яка ти дурна! Україна — це та земля, на якій
ми родились, і це небо, і сонце, яке світить над нами. Тм
мама казала.
Батько додає:
— Мама ще більше вам скаже, вона читає книжки. Ллі1
ви не кажіть їй, що я сорочечки вам прав, тільки скажі’їн,
що працюю далі в панській січкарні, і скажіть, що ту мері
вону книжечку, яка мамі потрібна, я дістав — її дав ^Ш
студент, що в криміналі за вибори сидів.
Під час тієї розмови він вкроїв дітям і собі хліба, налип три горнятка капустяного квасу. По тій вечері пішли СйВ ти, але довго не могли заснути: молодша марудила, бо ]Н кавка мучила її, а старша приказувала:
— А видиш, я казала, не їж так лакомо.
Молодша виправдувалась:
— Я була дуже голодна.
Батько у напівсні бив кулаком у стіну, кляв і скреготав
цГіами.
Вдосвіта усі троє поснідали так, як і вечеряли. Діти пішли до шпиталю, батько — до панської стодоли. До ліміті було недалеко, дівчата були веселі. Старша говорила:
— Цього року я йду до школи і буду тебе вчити чита-
і ти і писати.
Ішли мимо ставу. Молодша, в маминій куфайці, яка ся-Шла їй до п’ят, розглядалася довкола. Нараз стала, за-Ьржала сестричку і показала вниз. Над ставом на похилому березі, що далі круто обривався у воду, синіла купка сзабудок.
— Понесемо мамі!
Дівчатка зійшли на берег і обережно лягли на траву.
тарша пустила молодшу наперед, і вона досягла квітів, і и напружена, тягнулася обережно рученятами, зривала
одній. Старша притримувала її ззаду…
Мати повернулася додому після полудня. Ключ був у плі. Двері заплакали хриплим старечим голосом. Вона реступила поріг і поглянула довкола. Затривожилась, що ма дітей, але подумала, що вони коло батька, бо пані дає
часом хліба. Клякнула і поцілувала землю. Потім, дена одвічним, вродженим хистом жінки-матері, взяла ві-к і замела хату.
Чоловік прийшов, не застав дітей і підняв тривогу.
Знайшли їх у ставу. Старша мала кусень хліба у пазусі, лодша — в ручці пучок незабудок..