Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

ЧИСТІ КРИНИЦІ

Над дорогою пшениці,
як дівочі коси, в які вплетений червоний горошок.
Дорогою котиться пошарпана вантажівка-гарба.
Черкаються колеса об пшеничні коси.
Котиться гарба.
Збоку, на дротяному гаку, теліпається відро.
Летить відро, як оцинковане дзвінке сонечко,
що дарує косарям холодняк у спеку.
Летить відро
і чіпляється за гілля придорожніх дерев,
притрушених соломою.
Зупинилася гарба.
«Піду ось у яр до Ракової кринички
та зачерпну холоднячку».
(Косар).
Підійшов до кринички,
аж вона — пересохла:
біл камінь почорнів від спеки,
зелена трава пожовтіла від спеки,
блакитна квітка посіріла від спеки.
Так і повернувся з порожніми руками,
з порожнім відром,
з порожнім ротом.
«Іди, доню, по воду
до Чумакової криниці —
он відра на лаві,
у кутку коромисло —
іди, доню, по воду».
Пішла дівчина до криниці,
дильом дильованої,
м’ятою обсадженої,
ногами обтоптаної.
Почепила відро,
побігли руки по ключу,
полетіло відро у криницю,
співаючи боками,
сміючись срібними ланцюжками.
Витягла відро —
а в ньому немає ні крапельки води!
(Над криниченькою рубленою,
над криниченькою Чумаковою,
стоїть хлопець із дівчиною,
а на воді їхні обличчя,
плескаті, як тарілки:
вони то розпливаються на воді,
то зливаються в одне обличчя —
з чотирма очима,
з чотирма бровами,
із одними на двох устами).
Під зеленими вільхами
криниця, як дзбанок, у траві.
Прийшов комбайнер до криниці із відром,
а в комбайнера на спині
солом’яне сонце.
Бряжчить відро,
опускається у криницю,
глухо б’ється у дно
і летить догори порожнє.
Стоїть комбайнер,
облизує губи, порепані, як дорога,
бряжчить відро,
котиться геть
і сміється.
(Сидять косарі коло криниці
на розстелених вільхами зелених тінях.
Сидять косарі — обідають.
А в криниці груші медові,
накидані косарями.
І балакає вода у криниці,
і балакає вода у відрі на зрубі.
Сидять косарі
і, розуміючи мову води,
кивають головами).
Хлопча пасе вівці —
лежить у траві.
А по хлопчикові біжить струмок:
по руках,
по ногах,
по обличчю —
біжить струмок,
і чути, як струмок пахне
прохолодною м’ятою,
синіми травами.
Біжить по хлопчикові струмок —
тільки камінці на дні гарячі!
В криницях збираються люди.
Хто бере з неї воду —
залишається в ній.
І кожного разу,
набираючи воду,
набирають у відра
сусідів,
коханих
і матерів.
І тоді п’єш їхні обличчя.
А кого ж я нап’юся,
коли криниці посохли,
коли стежки-доріжки до криниць
заростають тернами?
Коли люди забувають,
де покопані криниці.
Погляну я на чотири боки —
не видно людей,
з молодечим завзяттям,
з третіми руками лопат.
Хто викопає косареві криницю,
аби він напився холоднячку у возовицю?
Хто викопає дівчині криницю,
аби вона принесла води матері?
Хто викопає закоханим криницю,
аби вони над криницею мріяли?
Хто викопає комбайнерові криницю,
аби він напився і напоїв комбайна?
Хто викопає хлопчакові криницю?
І стоять порожні криниці.
І нікому залишатися в криницях,
ї нікого мені пити.

Категорія: Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.