Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

ЗОЛОТИЙ СПОКІЙ

Прийшов до лікаря і кажу:
— Вставте мені зуби,
ні, вовчі не треба,
ні, заячі не треба,
а вставте, — кажу, — золоті.
Гризти камінь — сама морока,
та ще й зуби зітреш,
а ще, кажуть, зуби стираються,
коли язиком багато мелеш, —
оце вставлю золоті,
і не буду гризти камінь,
і не буду язиком багато молоти.
Тепер у мене повен рот золота,
хто не йде — я золотом із рота блисну:
і я кум королю,
і я сват міністру,
і мені «здрастуйте» приємно лоскоче вухо.
Тепер я ходжу і камінь не гризу
(нащо ризикувати золотом, хоч би й тим, що на зубах!),
тепер я ходжу і багато язиком не мелю
(нащо ризикувати золотом, хоч би й тим, що на зубах!).
Сидить мій язик у золотій фортеці
(нащо язика показувати — це по-дитячому!),
і йому спокійно,
і мені клопоту немає ніякого.

Категорія: Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.