Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

ЗА СВЯТКОВИМ СТОЛОМ

Наш стіл
відчув свято
і став дивним деревом:
він пустив пагінці,
з них розквітли квіти
(ті квіти були білими
і завбільшки з тарілку),
і просто у полив’яних квітах
виспіли яблука.
Ті яблука були червоні-пречервоні —
наче намальовані дитиною.
Наші руки з розчепіреними пальцями,
як пташки, полетіли над столом,
збивалися десь посередині і дзвеніли
(так руки дзвенять лише на свято).
А мати покотить-покотить по скатерті
шестеро яблук червоних:
«П’ятеро — знаю кому, а от кому — шосте?»
(Стіл знає, що нас шестеро було в сім’ї,
і на свято вродив шестеро яблук).
«Мамо, — кажу, — а шосте — моїй дружині буде…»
Дружина моя — віями аж до скатерті —
ніяковіє. І яблуко у руці тепліє,
аж жар на щоках.

Категорія: Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.