Присяду навколішки
і витягну холодну боклажку,
розмальовану рибинками і човнами.
Погладжу її біле тіло,
лагідне, як у дівчини.
Не поспішаючи відкрию боклажку
і тихенько піднесу до губ.
Відіп’ю ковток і посиджу,
відчуваючи, як по чорній шкірі
попливуть рибинки і човни.
«Друже, у тебе ще є вода?
Дай, будь ласка, ковточок…»
Обережно передам Миколі,
щоб не сполохати рибинок і човнів.