Від дерева до дерева,
обчіпляного паперовими смужками
дитячих губ,
кроків десять треба ступнути —
відстань не велика, але й не мала,
особливо взимку.
Від дерева до дерева
— якраз посередині —
поселилася пташка,
а потім увесь простір,
від дерева до дерева,
почав заповнюватися:
виросли квіти і почали ходити по головах
одна в одної, і сонце
стало ходити по головах від тісноти —
і відстань від дерева до дерева
стала коротшою:
на вухо співає пташка — куди не ступиш,
квіти беруть за руку — ти не сам,
а на голові ходить сонце — дорогу вказує.