Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

ТОВЩИНА ҐРУНТУ

Іду вулицею і в спориші помічаю щілини.
Коли проходжу далі — щілини збільшуються,
коли стаю навколішки і зазираю в них —
то навіть опускаюся в ті щілини.
Тепер бачу, яка тонка земля: став на увесь зріст —
ноги впираються в скелю на дні,
руку піднімаю — і легко вилізти можна нагору.
Визираю із щілини і бачу батьківську хату на поверхні —
вона зовсім маленька та біла.
І річечка, що за хатою тече, теж маленька, як у тарілці.
Проходжу далі й опиняюся в темряві.
Попід стінами щілини валяються потрощені стільці,
діряві каструлі, погнуті відра, зітлілі ганчірки.
Починаю здогадуватися, звідки взялася ця товщина землі.
В щілині темрява, і я відчуваю, що за кожним згином її
причаїлися потвори, зелені, як крокодили,
але форм окреслених яких не можу визначити,
бо дуже темно в щілинах.
Але я їх не боюся,
бо трохи вмію замовляти темну силу потвор
і щілини не лякають: прогулююся в них, як по вулицях
незнайомого міста, але лабіринти вулиць не лякають —
може, тому, що їх будовано людьми?
Та все ж непевна тривога супроводжує мене весь час.
Боюся, як раптом зустріну в щілині людину,
тому затикаю вуха бавовною, щоб не почути
людського голосу, бо ж нічим не захищуся від появи
людини переді мною —
цікавим відвідувачем щілин землі.

Категорія: Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.