Загнітко А. П. Український синтаксис (науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс). Ч. 1

Тема IV. ПРОСТЕ РЕЧЕННЯ. ГРАМАТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ. РЕЧЕННЯ ЯК ОСНОВНА СИНТАКСИЧНА ОДИНИЦЯ

загрузка...
1. Питання лекттії:І. Проблема визначення речення.І.   Ознаки речення. Граматичні категорії речення, і Речення і судження.

  1. ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ РЕЧЕННЯ.

Речення найважливіша одиниця мовлення, займає . ічиі.не місце у граматичній системі, її комунікативній ііпіченості. В англійській граматичній традиції розрізняється иос — речення як самостійна комунікативна одиниця і ііо — предикативна одиниця, яка не може утворювати псе, а може лише ввійти до його складу (частина складного ним)На відміну від словосполучення предикативна Н є т р у к ц і я • (навіть однослівна) завжди передає ЦІННІШ понять або характеристику, ідентифікацію понять: чина читає (поняття особи — діяча — агенса — суб’єкта і •мін дії); Дитина хвора (поняття особи — носія стану і іітм стану).Речення носить складний багатоаспектний характер, біля 600 визначень речення. У. процесі розвитку і’мчиої науки підходи до його кваліфікації

  • мшюічлися. Початки аналізу речення віднаходимо уже в

………… працях українських мовознавців, найінтенсивнішимречення був у 19 столітті, власне його бачення тонували Євген Тимченко, Іван Нечуй-Левицький, п Иозняк та інші. Узагальнюючи підходи до аналізу ним, можна вирізнити:і)     логічний, при якому речення ототожнюється ізі… м і подається кваліфікація: Речення — це судження,

  • попами (Ф.Буслаєв);

п г. 0272)     психологічний, при якому речення тлумачиться як І одиниця, спрямована на реалізацію емоційно-психологічного стану мовця та особливостей його думки (О.О.Потебня);3)     власне-лінгвістичний, при якому за основу беруться і особливості внутрішньореченнєвих зв’язків (Пилип Федорович’ Фортунатов).При цьому реченням вважався особливий тип словосполучення, яке включає граматичний підмет і граматичний присудок. Близько до такого розгляду речення був і О.Пєшковський, що навіть складне речення вважав системою словосполучень.Маючи намір сказати щось або написати, люди оформляють свої думки в речення і повідомляють їх реченнями. Завдяки цьому речення стало знаряддям, одиницею мовних взаємин, мовного спілкування людей.  Таккомунікативна функція вважається найголовнішою властивістю речення (лат. согаптппісатло («спілкуюся з кимось»)).Речення можна розглядати у чотирьох аспектах:1)         логічному; 2) комунікативному; 3) формально-; граматичному; 4) власне-семантичному. В останній час названі підходи значно поглибилися і набули викінченості. Сьогодні розрізняються: а) формально-граматичний; б) семантико- синтаксичний; в) власне-семантичний; г) комунікативний підходи до вивчення речення. Кожен з них характеризується власним виміром та окремими одиницями. На формально- граматичному рівні основними одиницями виступають головні і другорядні члени речення, що визначаються на основі формальних типів синтаксичних зв’язків. Реалізація структурних схем і особливі способи вираження їх.На семантико-синтаксичному рівні суттєвим постає спосіб вираження тих чи інших понять, напр., суб’єкт може виражатися формами називного, родового, давального, знахідного, орудного відмінків, з-поміж яких основним є називний. Основною одиницею семантико-синтаксичного рівня речення є синтаксема, що тлумачиться як елементарна мінімальна, далі неподільна семантико-синтаксична одиниця української мови. яка виступає одночасно як носій елементарного смислу і як конструктивний компонент складніших синтаксичних побудов і характеризується певнимнабором синтаксичних функцій. Розрізнювальними ознаками 42

 

і кнтаксем виступають: 1) категоріально-семантичне значення І попа, від якого вона утворена, 2) відповідна морфологічна форма і 3) здатність реалізовуватися у певних синтаксичних Позиціях. Напр., синтаксема суб’єкта * характеризується Семантичними варіантами: синтаксема суб’єкта дії,, синтаксема суб’єкта стану, синтаксема суб’єкта процесу, синтаксема і уб’єкта якісної ознаки, синтаксема суб’єкта кількісної ознаки, ОИитаксема суб’єкта локативного стану: Письменник пише роман пня); Дерево росте (процес); Дівчина любить квіти (стан); Дітям весело (якісна ознака); їх було троє (кількісна ознака); \юпець на відпочинку (локативна ознака).На власне-семантичному рівні суттєвим постає ш гановлення національно-мовної специфіки, реалізації шглльнолюдських понять типу діяча (агенса), процесуальності, иокативності, якості та інші. При цьому нульове вираження шумачиться як самодостатнє і вказується тільки на особливість реалізації відповідної величини у певній конструкції. Основною Одиницею аналізу є семантема, пор. Ми посадили явір та калину пі Посадили над козаком явір та калину. У першому випадку<   смантема агенса реалізована особовим займенником «лій», в Вругому — нульовою позицією.На комунікативному рівні суттєвим виступає співвідношення формально-граматичної структури речення з шіо чи іншою ситуацією, тому комунікативна організація речення незалежна від формально-граматичної. Вона ми іначається»    1) мовленнєвим контекстом, 2)комунікативним призначенням кожного члена речення. Напр.: Хлопець приїхав — це речення характеризується на комунікативному рівці шістьма варіантами: 1) Що чуги про ЩОПЦЯ? — Хлопець приїхав; 2) Що чути про хлопця? — Приїхав митець; 3) Хто приїхав? — Приїхав хлопець; 4) Хто приїхав? — Хлопець приїхав; 5) Що нового? — Хлопець приїхав; 6) Що Нового? — Приїхав хлопець.У 20-40-і роки нашого столітгя у працях учених різних гікш’янських країн майже одночасно розпочалось виділення формальної і комунікативної будови речення як особливих об’єктів вивчення. Найбільший розвиток вчення про речення як комунікативну одиницю набуло у Празькій лінгвістичній школі, Перш за все у чеського лінгвіста-синтаксиста В.Магезіуса, якого і ираведпиво вважають творцем комунікативного, або икіуального, синтаксису (Матезиус В. О так назьгваемом

 

актуальном членении; Язьік и стиль // Пражски лингвистический кружок. — М., 1967). Пізніше, у другії половині XX століття, як особливий науковий об’єкт булі виділена смислова та семантико-синтаксична будова речення.Питання природи речення — одне з найскладніший питань синтаксису. Недаремно речення, посідаючи центральні місце в синтаксисі, немає загальноприйнятого визначення оскільки важко включити у визначення весь набір ознакі речення, хоча в принципі це можливо. Переважно прагнуть визначенні речення охопити всі його ознаки, подати вичерпний їх список. Так, у визначенні О.О.Шахматова «Речення — це одиниця мовлення, що сприймається мовцем і слухачем ям граматичне ціле і виступає для словесного вираження одиниці) мислення» (Шахматов А.А. Синтаксис русского язьїка. — Л Учпедгиз, 1941 .-С. 19). Це тлумачення розвинув В.В.Виноградов який зазначає, що «Речення — це граматично оформлена за! законами даної мови цілісна одиниця мовлення, що є головнимлзасобом формування, вираження і повідомлення думки» (Грамматика русского язьїка. Синтаксис. — М.: Изд-во АЬ СССР, 1960. — Т.ІІ.-Ч.І.-С.65).У сучасних дослідженнях відображається прагнеч: розмежувати сферу мови і сферу мовлення при визначенн речення, при цьому у тлумаченні речення подається вичерпниі аналіз речення: «Просте речення — це самостійна синтаксичн одиниця повідомлення, граматичним значенням якої виступаї предикативність, а формою — мінімальна структурна схема відповідною для неї системою власне-граматичних засобів дляЩ вираження синтаксичних часів і способів» (ГрамматикЯ] совр.рус.лит.яз. — М.: Наука, 1970.тС.544).

  1. ОЗНАКИ РЕЧЕННЯ. ГРАМАТИЧНІ КАТЕГОРІЇ РЕЧЕННЯ.
загрузка...

Основною ознакою речення виступає предикативність. да|неї прилягають модальність, смислова________________ завершеністьінтонаційна оформленість. смислова членованість. структури організованість, власна парадигма.Предикативність тлумачиться не всіма однаково: як три ГК, тобто темпоральність, модальність, персональністі| (В.В.Винофадов); як дві ГК модальності і темпоральное (Н.Ю.Шведова), як способи співвідношення предикативноїЛ 44Одиниці з текстом, тобто включення в предикативність і Категорій числа, роду, виду (Б.М.Гаспаров). Відоме також і Шперечення предикативності як ГК (Див.:(Распопов И.П. Очерки по теории синтаксиса. — Воронеж, 1973. — С.31)).Одні лінгвісти тлумачать предикативність як ГК, що відносить зміст предикативної одиниці з дійсністю, інші .іфікують предикативність як відношення між головними Членами. Останнє характеризується особливим типом мі кчастиномовної міжкатегоріальної взаємодії. Визначальною горією підмета виступає відмінок (називний), семантичний Компонент якого визначається семантико-синтаксичною Кйтегорією валентності дієслова. Визначальною категорією присудка-дієслова є особа, що визначається іменником- Ііідметом. Всі інші морфологічні категорії іменника (рід і число) і дієслова (вид, спосіб) виступають супровідними. Останнє ічумачення предикативності враховує внутрішньореченнєві і иніііішньореченнєві чинники, оскільки охоплює комплекс ми (начальних ознак підмета і присудка, що формують предикативну ознаку.Щодо співвідношення з об’єктивною дійсністю слід І»і імежовувати об’єктивну і суб’єктивну модальність. Об’єктивна Модальність відношення повідомлюваного до того чи іншого Плану дійсності: те, про що повідомляється, мислиться як рс’.іпі.не (індикатив) або як ірреальне, тобто можливе, бажане і нін’юнктив, імператив).Для речень з реальною модальністю властива часова іипаченість: характеристика предмета мовлення (мислі) ти носиться до одного з часових планів (теперешній, минулий, /і.ішюминулий та майбутній час); для речень з ірреальною мпдальністю властива часова неозначеність («зараз або потім», «мінись», «зараз, або раніше, або потім»). Часовий план уіочнюється в контексті (див.: (Шведова Н.Ю. Синтаксическое Іремя // ФІІІІОЛ.науки. — 1978. -N3)). Поняття синтаксичного псу значно ємніше морфологічного часу, воно включає поряд з Морфологічними формами часу дієслова лексичні виразники та мнпекстуальну реалізацію часу: Завтра ми йдемо на екскурсію; Учора ми йдемо вулицею і зустрічаємо раптом однокласника.Суб’єктивна модальність -це відношення мовця до •Исловлюваного. До суб’єктивно-модальних значень належить інм илення (підкреслення, акцентування), експресивна оцінка, переконаність або непевність, незгода або згода та ін.

 

ржіет арисі отпез ег§о §гаттаііса «Логіка та сама у всіх, ш,пить, і граматика», що, на думку Боеція Дакійського, є Похідним спільноти матеріального світу всіх: «Одііа паШгае гегшп її іиосіі езкепсіі еі іпіеііщепсіі а яиіш$ ассіріїиг §гаттаііса зітіїез ті її арисі отпес ег§о еі рег сопзециеш зітіїіез тосіі 8І§пШсапс1і , еі 8іс Іоіа §гаттаиса, яиаі Є8І іп ипо ісііотаїе, вітіНз езі ііііВичленування двох компонентів модальності інкоіЯ іп акего … ипсіе 8сіеіі8 §гатта<:ісат іп ипо ісііотаїе зсії еат виступає підставою для тлумачення предикативностіІЛ іііо, яиапшт асі отпіа, цие 8ипі Є88епііа §гаттаііса1″. Слід ще

предикативності як такого, що не охоплює односкладних, ,т г » тітілт                                              т, г/             іісуаіе аео Мос1е8 сіє 8щпШег // Ьап§иа§е. -1982.(див.: (Бабайцева В.В., Максимов Л.К т. тт/1ло10, ,,,, 10П.                                                                          »*

Іщ і наголосити одну думку з цієї фрази: зітіііз езі Ші диае Є8І іпнечленованих реченьСовременньїй русский синтаксис. — Ч.Ш: Синтаксю Пунктуация. — М.: Просвещение, 1981.- С.65)), є переконливої оскільки зовнішньою граматичною формою виражені предикації є відношення між підметом, що вказує на предм« думки, і присудком, що виражає ознаку, яка приписуєтц даним актом думки і мовлення суб’єктові. Ці відношенії називаються предикативними.Будь-яке речення, щоб стати актуалізованою одиницй мовлення — висловлюванням, повинно визначити описуванл;;;™™™ л ллп™ В : ч™?™ факт за відношенням до часу повідомлення і позиції мовці::’:,; 7тм;тмлтмтмл;тмтм*л ч1 л рівш паралельні, ,аадеТому категорії часу і модальності слід розглядати Щмі асиметрії, а також в особливих формах речення проблема основні категорії предикативності, що прилягають до категорі імісту і вираження предикативного відношення ускладнюється.-    виразників предикативних відношень: відмінок і особа. ТакиМЧ системному плані найсуттєвішим виступає власне- чином простежується взаємодоповнюючий характ™ Иматичний аспект предикативності.різноманітних тлумачень предикативності. Предмети думки                                       Актуальним на сьогодні постає питання предикативногосубстанції — виражаються у мовній формі іменників (аби шпмуму речення. Традиційне мовознавство вважало субстантивованих компонентів), їх ознаки — у форі( фуктурною основою речення двочленне поєднання підмета і♦ п                т\ л    т1 тм атрибутивній л о г і ц і ^ яка вважалаприкметників і дієслів, причому дієслово виражає ознаку, иіГЗеннГя Р пяТ™                                                                           >встановлюється даним актом мовлення, а прикметник — ознаЛ»Л«‘Л«ЛЛЛ«ЛЛ°» відношень предиката до суб’єкта.що встановлена уже попередніми актами мислення. ТомуЛ ньому випадку предикативною °сн°в°ю речення Пташ закономірно, що типовою формою вираження суб’єк тернулися в рідні краі є Птахи nовернули, а в рідні краі — судження вважали іменник, а предиката — особову форні Н’іииренням дієслова-предиката. Але в багатьох випадках такенумачення є неможливим:дієслова (див.: (Іоана Дакійського, який стверджував: «1о§іса є 46

 

річки; Син перебував на відпочинку. У зв’язку з циівисловлюється думка про тричленний характер речення: 3 + 1 + (X), при цьому двочленна структура є усіченням тричленної Таке тлумачення збігається з логікою відношень (кінець XIX І початок XX століття), яка розглядає основу простого судженні як сукупність субстанцій, пов’язаних якимось відношенням х формулою аКЬс, де К — предикат,- що виражає відношенніа,Ь,с — величини, які позначають суб’єкт та об’єкти, тобто аргументами. Предикат може бути одно-, дво-, три-, чотири— п’яти- і шестиаргументним, пор.: Дитина росте (одномісний] Хлопець читає книжку (двомісний), Юнак забиває цвях молотком (тримісний), Дівчина відрізає ножицями шматочс від листка паперу (чотиримісний), Хлопець несе квіти дівчині городу до хати (п’ятимісний), Син везе вантаж мате’ машиною з села до хутора (шестимісний). інко.; максимальною вважають тримісність або модифіковаї- чотиримісність предиката (див.: (Гак В.Г. Теоретическа грамматика французского язика. Синтаксис. — М.: Вьісш.шкі 1981,- С.6-7; Теньер JI. Основи структурного синтаксиса. — Мі Прогресе, 1988.-С.250-296; пор.:                                                                                       Вихованець І.Р. Частин]мови в семантико-граматичному аспекті.-К.: Наук.думка, 1988 С. 107-114; Загнітко А.П. Структура та ієрархія валентні значень дієслова.-К.: НМК ВО, 1990.-64с; Загнітко А.І Дієслівні категорії в синтагматиці і парадигматиці.-К.: НМ ВО, 1990.-132с.)). В об’єктивній дійсності зустрічають»4 різноманітні ситуації, що відображаються в обох різновиди структур (див.:(Юрченко B.C. Космический синтаксис. Бс Человек. Слово: Лингво-философский очерк.-Саратов: Изд-і Саратов.гос.пед.ин-та, 1992-137с.)). Тому обидва різновиді висловлювань закономірні і самостійні. У реченні тричлені структура часто утворюється в силу неповної предикаї дієслова, тобто його нездатності вживатися без додатка.Об’єднання декількох предикативностей в структуі одного речення називається поліпредикативністю. Основної синтаксичною формою вираження поліпредикативності складне речення: Ми підем, де трави лахіш’…(А.Малишко).Складнішою формою поліпредикативності напівпредикативність. що виражається дієприкметниковиі зворотами,                                          дієприслівниковими,                          інфінітивнимприкметниковими зворотами, відокремленими та іншин конструкціями. Напівпредикативні комплекси лет 48шї»і ворюються в окремі речення: так приємно знову 1>иі.орнути, Пірнувши весь у цигарковий дим, Якийсь роман, щвно напівзабутий, і не читати, мріяти над »іш/(Є.Плужник) Так прємно знову розгорнути якийсь роман + Коли пірнеш у ци-арковий дим + Цей роман давно напівзабутий (див.: (ІІічіяткина А.Ф. Русский язик. Синтаксис осложненного іожения.-М.: Внсш.шк., 1990.-176с).У напівпредикативних конструкціях відсутнє самостійне ИИриження власне-предикативних категорій: особи, відмінка таІ  у провідних морфологічних категорій предикативності: часу і модальності. Ці значення визначаються у зв’язку з основною пін микативністю речення. Але в таких випадках Прі пікативність набуває характерних формальних ознак: «Нові форми дієслова, інтонація, відокремлення. Таке і» V пня є ускладненим.Граничним виявом згортання вираження ІІ|Н микативності виступає її прихована ф о р м а. У цьому випадку немає навіть паузи у специфічній інтонації, що \і\і міняє додаткову предикативну конструкцію від іншої частини пня. Прихована предикативність виражається н< інмокремленим членом речення. Основна і додаткова мі» микативність переплітаються і проникають одна в одну.Розрізняють два типи прихованої предикативності:1)                                                     згорнута     предикативність, виражена ці і • ично характеризуючим іменним компонентом типуі чи, ішніаний; спокійний: Хлопчик прибіг схвильований —Хлопчик ирибіг + Він був схвильований;2)                власне   —    прихована предикативність, при якій вказівка наикативність зовні зовсім відсутня, пор* Розява! — Ти є

  • «а.

Модальність — це є єдність усіх можливих різновидів Підношення предиката речення до дійсності, які виражаються формами способу присудка або предикативного члена…… окладних речень, а також модальними частками щодоПрисудка або іншого предикативного члена та інтонацією пня. Інтонація як засіб вираження модальності типізувалась | формах речень: розповідні, питальні, бажальні, спонукальні пня, а також різновиди емоційно-оцінних речень.Істотною особливістю речення є граматична форма, онана в його синтаксичних моделях. У мові наявні типи/ ІІ-У27

 

речень як суспільна спадщина п історичного розвитку — типи 1 виробленими готовими позиціями членів речення, їх формі відношень та схем зв’язку (див.: (Каранська М.У. Синтаксиш сучасної української літературної мови. -К.: НМК ВО, 1992.1 СІ 1-16)). Граматична форма типів речень, їх синтаксичні будова (на противагу змінності словесного наповнення) зазнав дуже повільних змін — у напрямі полегшення та вдосконаленні! висловлень.Членоподільна будова речення полягає в тому, що і його структурі вирізняються спеціалізовані позиції головних і цругорядних членів речення. Члени речення — це семантико! синтаксичні категорії, які створюються в самому реченні за сталими, модельованими взірцями розподілу функцій,! відношень та участі в синтаксичному зв’язку його самостійний слів. Не членами речення традиційно вважаються звертання] вставні слова і вставлені конструкції.Система форм речення утворює парадигму речення. Остання переважно розглядається в розрізі внутрішньосхемния видозмін формальних зразків речення, тобто парадигма тлумачиться як система Форм речення, протиставлених . за граматичним значенням, подібно до форм слова у парадигмі слова (див.: (Белошапкова В А Синтаксис // Современный русский язык / Под ред. В.А.Белошапковой.-М.: Вы’сттт.тттк.Т 1981.-С.457-470)). У зв’язку з цим за основу береться предикативність, що уподібнюється морфологічним категоріям в аспекті власного формального вираження, тобто вона існує у вигляді часткових значень — часових (значень давноминулого] минулого, теперішнього, майбутнього часу), модальності’ (значеннях реальності або ірреальності різних видів) -ції видозміни називаються формами речення, а вся система форм речення, що виражає категорію предикативності у повному’4 обсязі, — його парадигмою (пор.Шведова Н.Ю. Вопросья описання структурних схем простого предложения //’ Вопр.языкознания. -1973. -Ж.-С.31-32,34 і далі).Структурна організованість речення пізнається у типологічних особливостях його складників та різновидах’ синтаксичного зв’язку, який охоплює їх прислівні та] неприслівні різновиди. Вершинним виступає предикативний зв’язок, що реалізується на рівні граматичної основи речення,’ до нього прилягає валентно зумовлене прислівне керування. Основними властивостями останнього виступає заповнення 50Цдсжними компонентами семантично зумовлених гнізд у Шруктурі головного. Поряд з прислівним керуванням перебуває Прислівне прилягання (власне-прилягання та відмінкове Прилягання), прислівне узгодження, що спрямовані на розширення обов’язкових членів речення, .семантичне іаднення формально простого речення. Залежність члена сії. ння від слова і від предикативного ядра виступає достатнім Критерієм для розрізнення прислівних другорядних членів (узгодження, керування, прилягання) і другорядних членів- ііі-її-рмінантів. «За наявністю ознак нижчого рівня вирізняються ШШ різновиди другорядних членів речення, як опосередковані Нругорядні члени речення і дуплексиви» (Вихованець І.Р. Пііриси з функціонального синтаксису української мови- К.: Имук.думка, 1992.-С.77), пор.: Хату біля лісу постійно згадував ї\ш Карлюга (О.Слісаренко). Сполука «біля лісу» виступає іпирмінантом і поєднана детермінантам зв’язком з ммматичною основою речення, вона є результатом згортання (иічсння з локативним предикатом «Хата розташована біля яку» Дуплексиви являють собою також згортання окремого речення, при цьому вони поєднані подвійним синтаксичним цинком: з одного боку, вони залежать від дієслова, з другого Ооку, вони підпорядковуються підметові або додаткові: Чмир ГшНв босий, роззутий і про щось своє думав (О.Слісаренко). «Носий, роззутий» є дуплексивами, оскільки, виступаючи при повнозначному дієслові, вони розширюють його семантику і Водночас Співвідносяться з підметом, подаючи його мшліфікаційну і якісну оцінку. їх відносна незалежність мі-вщчує слабкість зв’язку з підметом: Чмир сидів босим, роззутим…Найпериферійнішим типом другорядних членів речення і реченнєвої структури є другорядні опосередковані члени речення, що співвідносяться із структурою речення опосередковано — через певний головний або другорядний член речення. За своїм походженням вони також є наслідком моргання простого речення як частини складних конструкцій: /«/Я, за спинами, над шанцями світової війни скреготали чавунні іуііи смерті і жерли кинуті оселі, а житці їхні з малими дітьми, склавши убогі манатки на вози, тяг.шсн битими шипами на тихий схід (О.Слісаренко). Сполука «за спинами» є опосередкованим членом речення, оскільки її зв’язок з ргченнєвою структурою опосередкований словом «там».

 

Водночас вона є наслідком згортання простого речен» аналогічної семантики: За спинами над шанцями світової війт скреготали чавунні зуби смерті…

  1. РЕЧЕННЯ І СУДЖЕННЯ.

На синтаксичному рівні слід розрізняти «синтаксичні конструкцію», «речення» і «висловлення» як одиниці, для кожне з яких властивим є власне термінологічне окреслення Синтаксична конструкція — це заповнена реальниЦІ словоформами структурна схема. Речення — це нееліптичіИ висловлення, що розглядається безвідносно щодо мовленнєвойИ (і немовленнєвого) контексту. Речення не пов’язано з ознакоИ мінімальності, але тільки з ознакою нееліптичності, що означай еліптичних речень немає, наявні тільки їх модифікації на рівш висловлення. Висловлення релятивізовано щодо мовця 1 слухача, комунікативного акту, мовленнєвого і немовленнєвогі контексту,   а речення — ні. Тільки висловленійхарактеризується ілокутивними силами (суб’єктивним оцінками), але не речення, що існує в мовленнєвому І ситуативному «вакуумі» (див.: (Касевич В.Б. Семантик! Синтаксис. Морфология. — М.: Наука, 1988.-С.95-100)).Отже, синтаксичні конструкції, наповнюючиш лексично,-при необхідності трансформуючись, модифікуючися дають речення, а останні, релятивізуючись щоЛ комунікативного акту та його учасників, контексту, часті зазнаючи еліптизації, — різноманітні висловлення. Поза такий розмежуванням синтаксичних одиниць адекватний їх аналії завжди постає суперечливим.Головною одиницею мислення є судження, що І тричленним, складаючись з суб’єкта, предиката та зв’язки Судження буває стверджувальним або заперечним. СудженЛ завжди виражається реченням: Прибулий говорить безліч сліц порожніх і незначущих… (О.Слісаренко) — тут підмет відповідаї суб’єктові судження (прибулий), дієслово-присудок — предикатові (говорить), роль зв’язки виконує закінчення -ить. До предикаті прилягає додаток-об’єкт «безліч слів”, який разом з предикатої становить єдине смислове ціле з логічного боку. Зв’язка можі зовсім не виражатися, хоча її наявність (імпліцитна) випливає! відношень між головним предикативним членом і додаткої (Нашому батькові уже легше — суб’єкт виражений давальним 52 нііімпіком (вторинна функція), предикат -головним членом Односкладного речення «легше»). Суб’єкт і предикат інколи Виражаються в одному- компоненті — так звані еквіваленти речення: Так. Ні. Отже, речення-висловлення, на відмінну від іуджсння, характеризуються ширшою площиною варіацій. Це Поімпано з тим, що речення, відображаючи мисленнєве їм їй її пня дійсності, передає також емоційно-експресивний стан Моицн, що часто не вкладається в класичні рамки судження. Відмінність між реченням і судженням полягає в тому, що 1) Судження — завжди речення, але речення — не завжди судження (ііор. нечленовані речення, питальні, спонукальні, бажальні речення); 2) судження — логічна категорія, а речення — мовна; 3) її цінність судження перевіряється практикою, тобто Шіімвідношенням з об’єктивною дійсністю, а речення не може вуї’и істинним чи неістинним. Воно може бути граматично Іірмиильним чи неправильним; 4) те саме судження може бути виражене різними реченнями; 5) судження складається лише з ірі.пх компонентів, а речення — з головних і другорядних членів речення, тобто структурно речення не збігається з судженням; І) судження завжди має два головних члени, а речення може Ми ги один головний член або бути взагалі нечленованим; 7) ИуПїкт судження і граматичний підмет речення не завжди 1(1 гаються, бо суб’єкт судження може бути в реченні додатком,11   «і’ Давно це було зроблено мною, та до цих пір люди не забули ІІИІоліщук). Тут «мною» — логічний і семантичний суб’єкт — ІГСіїс, а граматично — додаток; 8) за допомогою структурних Одиниць у мові передаються відповідні логічні зв’язки понять. Іріматичні форми членів .речення у кожній мові своєрідні, а Іікони і форми мислення — загальнолюдські. Між реченням і судженням існує діалектична єдність, яка випливає з єдності Моии і мислення, граматики і логіки, але кожне з них Мрактеризуеться власною специфікою і власною функціональною площиною.II- Завдання для самоперевірки1- Чим зумовлюється відмінна кваліфікація Предикативності? 2. Які компоненти охоплює об’єктивна Модальність? 3. Поясніть стосунок суб’єктивної модальності до і Груктури синтаксичної конструкції, речення, висловлення? 4. щ чому полягає відмінність речення від судження? 5. Якими Особливостями характеризується реченнєва структура на формально-граматичному, семантико-синтаксичному, власне-

 

семантичному і комунікативному рівнях ситаксисуі

  1. Охарактеризуйте поняття парадигми речення. 7. Чим визначається статус предикативного зв’язку у реченнєвія структурі? 8. Дайте кваліфікацію прислівних та неприслівния синтаксичних зв’язків у структурі речення. 9. У чому поля гаї особливість детермінантного та опосередкованого підрядногі зв’язку? 10. Які чинники є визначальними при тлумаченні словосполучень типу прийшов схвильований, прибіг стомлений як таких, в котрих другий компонент характеризується подвійним синтаксичним зв’язком? 11. Як співвідносяться напівпредикативні конструкції з реченнєвою структурою!
  2. Чим зумовлюються різні тлумачення предикативного мінімуму речення?

.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.