Загнітко А. П. Український синтаксис (науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс). Ч. 1

Тема V. КЛАСИФІКАЦІЇ РЕЧЕНЬ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

загрузка...

І. Питання лекттії:

1. Типи речень за структурою.

  1. Типи речень за модальністю і функціональна класифікація речень.

3. Типи речень за експресією.

  1. Особливості ускладнення простого речення і типи мошіеннєвої членованості / нечленованості, повноти / неповноти речень.
  2. Рекомендована література:

а) основна:

Плющ Н.П. Про один із засобів вирадження суб’єктивної мод;ільносгі речення // Українська мова і література в школі,- 1975. N І2.-С.45-52.

V                      Русанівський В.М. Форма умовного способу і вираження «мічення умови в реченні // Українська мова і література в школі. — 1075- N 6,- С.42-48.

б) додаткова:

, Кононенко В. І. Нові тенденції у розвитку сучасного ИИппїксису // Українська мова і література в школі,- 1973. N 1,- 16,19-27.

Гмир І.С. Розрізнення сполучників від однозвучних УМопуень слів // Українська мова ілітература в школі,- 1972,- N 3, — ГЛ4-56.

? Білецький А.О. Важливі проблеми сучасного мовознавства // Українська мова і література в школі.-1971,- N 9.- С.21-29.

уДудик П.С. Спонукальні речення і слова-речення // | Українська мова і література в школі,- 1971,- N 9.- С.30-35.

Тоцькй НІ. Вживання крапки, знаки питання…// Українська мова і література в школі.-1969. — N 6. — С.15-34.

Речення класифікуються • за структурою, модальністю, цією (метою висловлення), емоційним забарвленням. Кожна з класифікацій враховує один з аспектів функціонального ниіі.ііітаженкя речення і є по суті комунікативно орієнтованою, Іфм структурної.

 

У   цьому разі вживання терміна за структурою є дещі умовним, оскільки йдеться, перш за все, про поділ речень на типі за кількістю предикативних центрів, виражених предикативним! одиницями. Щодо цієї ознаки речення поділяються пі монопредикативні і поліпредикативні, за першими традиційи закріпився термін — прості речення, за другими — складні речення Якщо для простого речення визначальним є предикативний зв’язоі зв’язок підмета і присудка, то для складного речеНИ визначальним є сурядний і підрядний зв’язки. ПериферЯ складного речення становлять речення з недиференційовании синтаксичним зв’язком, який широко представлений у більшосЯ різновидів безсполучникових складних речень.

  1. ТИПИ РЕЧЕНЬ ЗА МОДАЛЬНІСТЮ.

При розрізненні речень за модальністю суттєвим виступе розмежування внутрішньо- і зовнішньосинтаксичної структугц речення. Внутрішньосинтаксична структура речення співвіднесвИ

з   типом структурної схеми і підпорядкована системно-мовнЯ вимірам» граматичного ладу, зовнішньосинтаксична стуктурав український мові утворюється переважно двома синтаксичним категоріями модальності і часу. За допомогою цих синтаксичниі засобів розрізняється сім модальних значень речення: І) розповідність, 2) питальність, 3) спонукальність, 4) бажальніоИ (оптативність), 5) умовність, 6) імовірність, 7) переповіднісЯ Запропонована класифікація належить О.С.МельничД (див.:(Мельничук О.С. Розвиток структури слов’янського речення К.: Наук.думка, 1966.-324 с.)).

Модальне значення розповідності полягає в тому, іш загальний зміст речення у всіх його планах подається Я беззастережно відповідний відображуваній чи зображуваній нм дійсності. Інтонація речення — рівна, спокійна, в середньому теми на середньому регістрі. Мелодика: починається на середній висЛ підвищується у середині фрази і спадає у кінці. Центр переломИ логічно наголошене слово або дієслово-присудок, пор. Тихесенькі вечір на землю спадає.

Розповідне речення легко членується на групу підметЛ групу присудка. Ці групи може розділяти або відокремлювати пауЯ рівної довготи. Розповідні речення є найпоширенішими І вживаються в усіх стилях мовлення. В кінці розповідного реченні ставиться крапка — розділовий знак, що позначає на письмі паузу!

 

НЬ|ііічає синтаксичний тип речення — розповідне. В інтонаційному Ціпим крацка означає зниження тону Крапка може відігравати і ІИИіиксично-стилістичну функцію, коли вживається для ИЬкремлення парцельованих одиниць (див.: (Загніїко А.П. «Душа ІИінчоліть шукає себе в слові» //Культура слова. -1991- Вип. 41,- 1)1-35)), пор.: Он іде Малинка. Суха, згорблена оцюбинський); Над світом білим, світом бііим хтось всі Мірилі перегрів. А хмари бігли, хмари бігли і спотикалися об грім < генко).

Крапка не ставиться у кінці заголовків, етикеток тощо.

Модальне значення питальності являє собою вимогу «•рдження чи заперечення відповідності загальною змісту Ііиішп.ного речення зображуваній або відображуваній ним ділянці НШ мосгі чи з’ясування якогось істотного моменту відповідної цінники дійсності. Як правило, питальне речення адресується • инчюшовникові чи групі співрозмовників, від яких очікується німііоіндь, вони поділяються на:

1)   власне-питальні — це речення, в яких мовець спонукає

….. осадника відповісти на запитання, що може вживатися у

ИЙПН і’їному або монологічному мовленні. Останнє визначається

іми творення мовленнєвого акту: Хто ви, звідки і як зоветесь ? |1і Олійник); Чом у тебе очі сині? (Б.Олійник); Куди ідеш, куди І *і)жаєш, сизокрилий орле?(Нартв);

2)        питально-стверджувальні — це речення, що містять і ІіНіиііпя і відповідь на нього: Я вранці голос горлиці люблю?! і’і Костенко); •

3)      питально-заперечні — це такі речення, в яких по суті Мн і«-чується, висловлене у самому питанні: Хіба можна так

лШшо ставитися до своїх обов’язків? (П.Загребельний); Чи чинші уявити п ‘яного пілота повітряного лайнера ? Або машиніста

  • чтива з посоловілими від оковитої очима, ? Скажете: бути не може! і з вами кожен погодиться, бо іншого ніхто і не цим»» (3 преси, початок критично-аналітичного коментаря);

4)        питально-риторичні — це такі речення, на висловлене ніня яких не вимагається відповіді: Хто ж бо велич міряє

‘•ч’ч’ом? (Я.Галан); Як тебе не любити, Києве мій! (Д.Луценко); Що може бути сумніше за погибель народу? (О.Довженко); Хіба цинресне з попелу любов? (І.Гнатюк); Чи можна на вогонь чшить пломбу? (В.Олійник); Хто з вас може перелічити ижх< міки матері? (О.Гончар);

5)          питально-спонукальні — це такі речення, в яких ЕЦі п-жується спонукання співрозмовника до певної дії: А може далі зі мною поїдеш? (С.Лукач); А може й далі працюватимеш удвох ? (В. Самійленко).

Окремо стоять речення, в яких виражаються ті чи інші емоції, котрі варто кваліфікувати як емоційно-питальні: Чи десЛ зустріну, чи десь побачу я долю свою ? (Г.Чупринка).

Питальні речення характеризуються власного питальнощ інтонацією. Інтонація — важливий засіб створення питання! Інтонація може мінятися залежно від змісту питання. Така інтонація буває трьох видів: 1) висхідна, 2) спадна, 3) висхідно-1 спадна. }

Висхідна інтонація буває в тих реченнях, в яких логічнеї слово міститься в самому кінці речення: У відрах крижані кружальця дзвенять? Хмари і липневі грози сняться їй? Гроза приходила десь поруч?

} Спадна — це така інтонація, при якій в реченні логічнЯ »Оголошеним є перше слово: Бачиш оие село? Погримувала гроза Грізно? Співали птиці в шибку із куща? Куди він пливи (Л.Костенко); Чим було для нас потрапити в той дім?

Висхідно-спадна питальна інтонація спостерігається в реченні, в якому логічно наголошене слово міститься в середини речення: Може їх і справді не було ?Комин снігу вчора наковтавсящ Додому ти лише сьогодні йдеш ?

Крім інтонації, питання може виражатися морфологічними засобами: 1) питальними займенниками: Що ти робиш? ХтЛ здатен виплекати сад? Котрий із вас тут дужчий?Для кого все це створене?; 2) займенниковими питальними прислівниками: Кудт іду, чого шукаю? Коли, колия знову пригорну пелюстку яблуні своєї? Де ж моя смерекова хата? Чи втрачена назавжди? (В.Герасимчук)!

3)     питальними частками: Чи я в лузі не калина була?Хіба хтось буй тут ? Чи кожен з вас спроможний життя віддати за свою рідни землю (О.Турянський); 4) сполучниками: А якщо забудеш?

Інтонація як засіб питальності, її вираження виступав найвиразніше при відсутності в реченні морфологічних засобі! вираженя питальності.

Модальне значення спонукальності становить адресовані співрозмовникові чи групі співрозмовників вимогу такої дії чи поведінки, яка забезпечила б відповідність між основним змістом спонукального речення й дісністю. Основним синтаксичним засобом вираження спонукальності є наказовий спосіб дієсловаї яке являє собою синтаксичний центр самостійного простогоа головного чи сурядного речення, а при значенні 3-ї особи — формі дійсного способу із спонукальною часткою (хай, нехай). При

 

І

[І широкому підході до аналізу імперативності 3-я особа виступає Одним із складників його парадигми.

Спонукальні речення мають свою інтонацію, яку важко охарактеризувати однозначно і подати її вичерпний аналіз, і» кільки вона є нерівнорядною у своїх вимірах. Це інтонація від м’якого наказу до категоричного наказу. За своїм виміром і ніиальністю інтонація спонукальності у будь-якому звучанні вища ні і інтонації роповідного речення. Наказ передається у Нілишценому тоні з висхіднею інтонацією: Не співайте мені пісні неї; Ги скажи, про що ти думаєш цю мить? Спонукальні речення можуть бути з підметом: Ти шуми, буяй, розбуди в моїй душі ГЦіння, погаси всі квиління! (В.Чумак); або із звертанням: Чуєш, вітре сеповий ? Сум отруйний, ступілий, сонний люд окам янілий Вищщ онови!..(Г.Чупринка); Боже великий, єдиний,нам Україну рани, волі і світу промінням Ти її осі’ни(О.Кониський); Навчи тне, серце, навчіть мене, люди, мудрості отієї — завжди пам’ятати про душу!.. (П.Кордун); Дивися, синку, вчися, люби цю шию, як свою душу (Є.Гуцало), або без підмета і звертання: Любіть Україну, як сонце любіть…{ВІСосюра); Поховайте та вставайте, кайдани порвіте…(Т.Шевченко); Червону руту не шукай вечорами…(В.Івасюк).

Категоричність наказу передається вживанням інфінітива: Нам відступати; Всі ідіть на допомогу!

Основною формою вираження спонукальності виступають морфологічні форми наказового способу синтетичного й ІНалітичного типу: Змагаймось! дім вперед! (Б Лепкий); Бережім природу, бо -вона у нас одна (В.Яворівський); Схаменімось і побратаймось.

З-поміж спонукальних речень вирізняються структури, які нігіначаюгься особливою експресією, емоційним забарвленням — це Неповні еліптичні речення. Світла, тату!. Свіпиа! (Марко Иоичок); Геть! Цить! Гайда! Широко вживаються у діалогах та у МПП-ІКОВИХ різноманітних командах (див.:(Крип’якевич І., Гнатевич її, Стефанів 3., Думін О., Шрамченко С. Історія українського ПЙська (від княжих часів до 20-х років XX ст.).- Вид. 4-е, зм. і іюп- Львів: Світ, 1992. 712 с.)).

Модальне значення бажальності полягає у вираженні т’.т+.ттттття суб’єкта мовлення щодо здійснення основного змісту важального речення. Основними формальними засобами ІИраження бажальності є умовна форма дієслова, яке входить до ІИіітаксичного центру речення, або інфінітивна форма з часткою ои [б). Інколи умовна форма дієслова в бажальних реченнях і лпроводигься часткою хоч (хоча). У ролі синтаксичних засобів для

вираження бажальної модальності в сучасній українській \ювШ вживаються частіш б, би, аби, щоб, коб(и), бодай, нехай, хай (уі бажальній функції), хоч би, хоча б, коли б, якби: Лечу до сяйва крізь] ніч… Долетіть, долетіть би мені (В.Сосюра); Коли б уже хутчц поїхати, покинути! (Марко Вовчок); Коли б не було дощіА (М Коцюбинський); Хоча б коли до нас у гості прийшли онукщ відвідати (ГТютюнник); Хоча б малюсенький розмай дллі нерозважних дум! (П .Грабовський)

Бажальні речення з часткою хоч би у дієслівному центра речення не слід плутати з реченнями, в яких частка хоч передав значення допустовості у складі змісту самого речення: Хоч іиц старість стати на тих горах окрадених (Т Шевченко); Я хот шматок хліба візьму (Панас Мирний), де частка хоч стосується іменника.

загрузка...

На підставі бажального відтінку окремих синтаксичний структур стверджується наявність в сучасній українській мови окремого граматичного значення бажального способу, що виступає! засобом вираження значення ввічливо висловленого побажання! Цей спосіб постає поряд із наказовим, дійсним, умовним та спонукальним, що також тлумачиться як утворення за допомогою форм умовного способу і характеризується значенням спонукання до дії: ти зробив би, ти пішов би (див.: (Сучасна українська літературна мова. Морфологія. — К.: Наукдумка, 1969.-С.395-398» Русанівський В.М. Структура українського дієслова. — К.:| Наук .думка, 1971. — С.263-281; Русановскнй В.М., Жовтобрюх МАІІ Городенская Е.Г., Грищенко АА Украинская грамматика. — К.;| Наукдумка, 1986. — С.97-100)). Подібне тлумачення структури* морфологічної категорії способу дієслова спирається на синтаксису морфологічної форми і визнання за однією морфологічною) формою кількох варіантів синтаксичної семантики, що в цілому є] прийнятним, але відображає тільки (і тільки) функціональну] варіативність морфологічної форми, співвідносячись з основним її] системним змістом (пор.: Вихованець І.Р. Частина мови в> семантико-граматичному аспекті. — К.: Наукдумка, 1988. — С.89-, 107; Загнітко А.П. Дієслівні категорії в синтагматиці іі парадигматииі. — К: НМК ВО, 1990.-132 С; Загнітко А.П. Структура граматичних категорій дієслова. — К.: НМК ВО, 1990.-51] с; Загнітко А.П. Рівні граматичних категорій дієслова // Структура! і функції граматичних і лексичних одиниць. — К: НМК ВО, 1992. -І С.7-37; Загнітко А.П. Взаємодія іменних і дієслівних категорій // Мовонавство. — 1992. -N5. СІ9-29; Загнітко А.П. Аналітизм у, системі дієслівних категорій // Мовознавство. — 1993. -N1. — С.25- 33; Загнітко А.П. Національно-мовна картина світу і граматична

Истсма української мови // Матеріали регіональної наукової

! •. (ісренції «Проблеми національного відродження України»

•руцень 1991 року). — Тернопіль: Вид-во Тернопіль, пед. ін-ту, |0’)І -С. 122-125; Загнітко А.П. Особливості національно- іятивного наповнення граматичної системи // Духовна і по-педагогічна діяльність І.І.Огієнка в контексті українського ііініюнального відродження: (До 110-річчя від дня народження): Тгш доп. наук.-теор. конф. — Кам’янець-Подільський: Вид-во Ким’инець-Подільського пед. ін-ту, 1992. — С. 145-147).

Виражаючи значення бажання на загальну/конкретну Цвриеть, бажальні речення набувають відтінку побажання, який цпи кваліфікувати як варіативний вияв бажальності: Щасливої вам Шчк)рівки в манливу, важку, відповідальну невідомість! ПО Мушкетик); Хай щастить вам в усьому, в усіх ваших добрих і Манних починаннях! (З газет). Окремі різновиди побажальних ргчеііь трансформувались в усталені форми привітань, прощань, Киміви, проклинання: Добрий день, вам люди добрі! (Н.Кадук); Щоб тобі добра не було! {Нар.тв).

Модальне значення умовності являє собою вказівку на те, Нн відсутня в момент мовлення відповідність основного змісту річсння дійсності могла б мати місце при певній умові, конкретно ймшаченій чи не визначеній у змісті самого речення. Основним формально-морфологічним засобом вираження умовної Кццпльносгі є умовний спосіб дієслова-предиката, зрідка інфінітив і умовною часткою би (б). Речення умовної модальності ілгбільшого бувають складнопідрядними з показником умовності иї> складносурядними реченнями з показниками умовності. Ніколи речення умовної модальності бувають простими, пор. іробили б, якби був час; Зробили б, та не було часу; зовсім забулось Ии, перемололось (О.Гончар); Пішов би в вогонь і воду (О.Гончар); ПА би вічно ішов (В.Сосюра); Ходити б тобі на волі (Марко И(шчок).

Умовна модальність може поєднуватися з відтінками іьності або спонукальності, що найчастіше буває у питальних (йменнях: Чи не прийшли б ви сьогодні до мене, а то багато справ т-нідкладних зібралось? (Б.Лепкий); Чи не пішли б ви звідси ті шежди ? (М. Коцюбинський).

Модальне значення ймовірності складається із Имантичних відтінків припущення, можливості, ймовірності і іиаостатньої ймовірності. Усі ці відтінки передаються за допомогою спеціальних модальних часток, що стосуються змісту всього речення, характеризуються суб’єктивним відтінком і Іігрсважно відокремлюються в реченнєвій структурі: мабуть, певне,

ніби, либонь, десь, чи не, ледве не, навряд (чи) та ін. РеченЛ

гіпотетичної модальності необхідно відрізняти від речень Щ повнозначними вставними і вставленими словами і конструкція» типу можливо, напевно, здається, на нашу думку, з частина» складених присудків типу був мусив би, повинен (би), мав би або ва складнопідрядного речення з головними реченнями типу имовірнщ можливо, здається, можна припустити, можна передбачити і под! в яких семантика ймовірності передається не синтаксичними засобами, а висловлюється за допомогою повнозначних члени речення, окремих додаткових опосередкованих структур, тобто тая компоненти становлять тло основного змісту речення, а не йоги зовнішньосинтаксичну структуру, пор.: Щось наче я її вже давщ не бачив і не пригадаю (В.Самійленко); Либонь у них діло ужй покінчено (Панас Мирний); Чи не краще його зустріти, все мозМ по-іншому сприйнятись (Є.Гуцало).

Модальне значення переповілності супроводжує новш зміст таких речень, в яких висловлюється вияв не особистогц досвіду мовця, його переконання, а переказується спостережений умовиводи інших осіб. Переповідні речення в сучасній українсьюИ мові оформляються за допомогою модальних часток типу мовляй буцім, буцімто, нібито, начебто і под., що в складі реченЯ відокремлюються. Із синтаксично оформлюваним модальний різновидом переповідності не слід змішувати речення ‘Щ повнозначними вставними словами кажуть, розповідають, а також речення з підрядними з’ясувальними, залежними від дієслії мовлення і чуттєвого сприйняття: Вони намагаються нав’язати читачам тезу про буцімто вимушене стрімке зростання цін ні сільськогосподарську техніку, що істотно впливає на видозміні пропорцій промисловості і сільського господарства (3 газет).

Традиційно розмежовуються розповідні, питальні ш спонукальні речення. Таке тлумачення поширене майже в усії вузівських посібниках та шкільних підручниках. Це дає з м Л об’єднати і в межах розповідних речень розглядати, наприклад власне-розповідні речення і переповідні, і гіпотетичні, і умовні,! бажальні структури. В такому разі сумнівним постя протиставлення розповідних питальним та спонукальним питальних — розповідним та спонукальним, спонукальних І розповідним і питальним, оскільки за основу береться тілья визначальна функція інтонації, власне-сиптаксичні показники прі цьому постають супровідними. Найирийнятнішим видаєтьв розмежування усіх модальних типів речення і акцентація уваги Я Всеохбплюючій можливості модального значення розповідності, ці охоплює різноманітні відтінки свого звучання, зокреЯ

 

І

ішотетичності, умовності, бажальності, переповідності та власне- |мііпо8ідності. У болгарській мові виділяється категорія переказування, що істотно відрізняється від конклюзива,який ІИражає констатацію мовцем дії на основі його власного умо включення або передбачення, напр.: Той є пишел сега нов роман «Він, як можна зрозуміти, пише зараз новий роман «. Форми кііиклюзива належать до аналітичних, вони складаються з шмінюваного дієслова сьм та дієприкметника імперфекта на -л, •нитково збігаючись з формами категорії переказування. Ццмінність полягає лише в тому, що конклюзив зберігає іиіпоміжне сьм у 3-й особі (є і са), у перйповідних формах Допоміжний сьм у 3-й особі однини та множини обов’язково (Пускається. Таким чином, у 1-й та 2-й особах обох чисел Конклюзив виступає омонімічним переповідності, чітко Виділяються тільки конклюзивні форми 3-ї особи (див.:(Молошная

І                                                                     II Аналитические формы косвенных наклонений в славянских м и.іках // Советское славяноведение. -1991. -N4.-0. 76-87; інір.погляд на розмежування граматичного статусу переповідних форм та дубітива і адміратива Г.Герджикова, який розрізняє Модальну категорію «модус висловлення про дію» (не тотожна Иигіторія способу), яка виражає ставлення мовця до висловленого про дію та до зв’язку між висловленням про дію та дійсністю, >рія ж способу (так само модальна категорія «модус дії») йнражає ставлення мовця до дії і дії до дійсності. При цьому КШ’сгорія «модус висловлення про дію» складається із чотирьох »/ігментів: 1) засвідчуючий модус (напр., в межах 3-ї особи однини Імперфекта чтеше),              2) умовисновковий модус (четял

ю, Ч переповідний модус (четял); 4) недовірливий модус (четял Ця категорія утворюється протиставленнями за ознаками Йірсповідності / непереповідності та суб’єктивності / л • суб’єктивності. Відповідно засвідчуючий модус типу чтеше И%іжає неиереповідність та несуб’єктивність, переповідна форма Чтпи — переповідність та несуб’єктивність, умовисновковий модус Ціну четял є — непереповідність та суб’єктивність, недовірливий типу четял бил — переповідність та суб’єктивність. Категорія ІНоіобу складається із трьох членів: 1)індикатив, 2) імператив та

і)    і он’юнктив (див. (Герджиков Г. Преизказването на глаголното ІІЙстние в бьлгарских езнк. — София: Изд-во Бьлгарската АН, ІМ С.12,16 і далі)).

Примітка. У практиці лінгвістичних досліджень межі вживання терміну «модальність» втратили свою окресленість. її іпумачення є надзвичайно широким , інколи важко знайти навіть ниох дослідників.які б однаково розглядали модальність

(див.:(Немец Г-П. Семантико-синтаксические средства виражений модальности в русском языке. — Ростов н/Д: Изд-во Рост. ун-тЯ 1989.- 144с; Теория функциональной грамматикиї Темпоральность. Модальность. — Л.: Наука, 1990. — С.67-78)). щ більшості праць відправним моментом рогляду модальності виступає опора на визначення реальності / ірреальності ДІЇІ Видається можливим виділити шість типів модальності (на підставі узагальнення різноманітних підходів до її розгляду):

  1. Оцінка мовцем змісту висловлення з погляду реальності /ірреальності, що виражається різноманітними власне! морфологічними (дієслівні форми способу), лексикон морфологічними               та морфолого-синтаксичними, власне*] синтаксичними засобами.
  2. Виражена модальними дієсловами та іншими словами оцінка позначуваної у висловленні ситуації з погляду її| можливості або бажальності.
  3. Оцінка мовцем рівня його переконаності у достовірнося повідомлюваного, яка може виражатися модальними прислівниками, вставними словами, а також складнопідрядними реченнями з підрядними з’ясувальними, де головне речення вміщує модальну оцінку того, що виражено у підрядному.
  4. Цільове спрямування мовця або комунікативна функції висловлення. За цією ознакою всі речення поділяються ні розповідні (виражають повідомлення), питальні (виражаючі питання), спонукальні (виражають спонукання) та бажальні або оптативні (виражають бажання).
  5. Значення ствердження / заперечення, які відображаютті наявність/відсутність об’єктивних зв’язків між предметами! ознаками, подіями, про які йде мова в реченні. Перший член опозиції (ствердження) не маркується, другий — маркується граматичними, словотвірними та лексичними засобами та ін.
  6. Емоційна і якісна оцінка змісту висловлення, щс| виражається лексично (пор.: добре, погано, соромно, жах), просодично (окличні речення), а також за допомогою вигуків. До цих засобів прилягають власне-синтаксичні і складнопідрядні структури, в яких головна частина вміщує модус, або конструкції з вставними словами та конструкціями типу на щастя, на нещастя.]

Виділення розповідних, питальних, спонукальних 1 бажальних речень грунтується на розрізненні їх комунікативної призначення. Доповнення цього ряду переповіднилЯ гіпотетичними та умовними реченнями відображає співвідношенЯ реченнєвої структури з ситуативно-прагматичними завданнями 1 оцінку висловленого самим мовцем.

За співвідношенням висловленого в реченні з об’єктивною Цііі’шмк) та відповідності / невідповідності висловленого їй

  • • чгіпія поділяються на ЄіверіГАувальш та заперечні.

11 ін |> і жувальні речення виражають ствердження того, шо існує в пінному світі: Па озері на чистому, в пустині, Самотній і, ні,її, білий жив (О Олесь); Журавлі к,іючем летять і рукою нас чи, (ґ Чупринка). Стверджувальними можуть бути розповідні, ним и,мі, спонукальні та бажальні речення, мор.; Рідн.. мова в \)і>н!и школі! Що бринить нам чарівніш/Що нам ближче, і миліш, і

1            і не в час недолі?! (О.Олесь); У моєму серці билося твоє ктенко); Котяться хвилі і грають, Сип.тть на берег піски М» Олесь).

Для вираження посилення ствердження вживаються: а) і* п и адже, аж та ін.: Аж тут нам правда стриась і стаю все тої місця (Парів); б) модальні слова: звичайно і йод: чшо, я прийду, давно уже не був у вас (В.Самійленко); в) РСікл так, таки: Так, ми будемо твердо іти, хай дивляться на чч, і міх боків (В.Чумак).

Заперечні речення — не речення, в яких заперечується іа

І                                                                                                                                    ниті ознака. З-поміж заперечних речень виділяються:           1)

пін).заперечні — не речення, в яких заперечується ознака ЩИПМІ та, виражена присудком: Не спиняй думок крилатих, Хай итшш, в світи: Без.ііч дивних див угледиш їх очима ти (О Олесь); (‘. прийшло щастя до мене, пролетім, обійшло, тільки листя |#н/>х«<е принесло (Н.Кагцук); Не стану я казати, скільки щастя |мі’ пройшло… (В.Герасимчук); Не питай про долю, що загубшась щ’ь у житах (А. Малишко). У структурі загально-заперечного

!•………… пня може посилюватися загальна семантика заперечення, що

Ці шліться введенням у речення заперечних Компонентів до ІНШИХ компонентів: Не дам, не дам нікому знущатись над собою (Леся

Ук]…. іка). Посилення заперечення у побутовому мовленні може

ЦІІІі’нюватися власне-інюнанійно-смпслоїш ми відтінками, тобто іони відсутності формальних вказівок на заперечення Це іпя з негативною інформацією: Який там спорт! Знайшов, чим умилитись! Багато ти знаєш!; 2) частково заперечні — не пня, в яких заперечується не присудок, а будь-який інший ЧНні речення: Не все те золото, що блищить (Нар їв ); Я загоїти цічг чим рани Не на віки, чи роки — на мить… Бо роуімють їх знов Шн’«»и. Бо ще буря і досі шумить (О.Олесь).

Є речення, які за будовою заперечні, а за значенням — їжувальні: Він не міг цього не зробити «(М.Стельмах). У їм і» чних реченнях, крім власне-заперечиої частки-показника, имігречення наявний ще один показник заперечення додаток у

шахідному або родовому відмінку: Не йди, хлопчику, до мене, неЩ труди свої ноги, бо доля вже за дверима (Б.Лепкий); Не побачущ дружиноньку свою, не поділюсь з нею своєю бідою (Марко Вовчок).

Л / 3. ТИПИ РЕЧЕНЬ ЗА ЕКСПРЕСІЄЮ.

За характером експресії речення поділяються на: 1) окличнії іа 2) неокличні. Неокличнимн називаються речення, в яких немає! емоиійно-експресивного забарвлення. їм протиставлені окличнії речення, в яких сконденсовано емоційно-експресивне забарвлення,! передається емошйно-почуттєвий стан мовця.

Окличними можуть бути речення будь-якого різновидуЯ Вище ж прапор ясний! Б’їльше віри в борні, Глибше сумніви, стогони,щ сльози: Пролітає життя на крилатім коні, Розкидає квітки по \ дорозі (О.Олесь); Конику, Я так тебе чекала!.. (О.Матушек); А% тепер — винось мене, винось!.. (О.Олесь); Рідна мова! Рідна мова!… Щ Як розлучимось з тобою, Як забудем голос твій і в вітчизні дорогій щ Говоритимем чужою?! (О.Олесь).

Оклично-розповідні речення пиражають емоційно-! піднесене ставленя до явищ дійсності. Свист! Летить по Вкраїні, І нетить з моїм серцем! (Т.Осьмачка); Ударив грім — буря Шарпнулвк Всесвітом!.. (В.Поліщук); Широко… надійно. Виллється колосся!» ГВ.Чумак).

Питально-окличні речення висловлюють питання з І відповідним емоційно-експресивним забарвленням: Де ти блукав, і < де ти ходив, і де сьогодні тебе віднайти?! (В.Герасим’юк); Чому, І чому і сьогодні ти приходиш до мене у сни так несподівано і \ нежданно?! (Є.Летюк); Звідки летить літо, звідки сили його?!щ (О.Матушек).

Спонукально-окличні речення виражають емоційне 1 забарвлення спонукання: А казали ж боги, А казали ж бо — нещ озирайтесь! (О.Матушек), Неси, неси мене, вітре, далі, за синіш моря, за високі гори, хоч там відчую щастя літ (П.Кордун). В окличних реченнях найнапруженіше вимовлюється слово, гц о і виступає найбільш логічно наголошеним.

Окличні речення можуть мати додаткові засоби вираження І емоційної експресії: 1) вигуки: Гей, ідімо знову в поле стрічать І перші промені весни (В.Басюк);                                                    2) експресивні частки:!

Цікаві (ніде правди діти) Підкралися, щоб ізлякать; колиЩ подивляться, що вбиті, 3 переполоху ну тікать! (Т.Шевченко); ЛІ вони тим часом загарбали міські хутори, зігнали з них удів міщанських — і ну хазяйнувати! (3.Тулуб); А бодай вам весело було ( (Г Квітка-Основ’яненко).


4. ОСОБЛИВОСТІ УСКЛАДНЕННЯ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ І ТИПИ МОВЛЕННЄВОЇ ЧЛЕНОВАНОСТІ/ НЕЧЛЕНОВАНОСТІ,

  • ПОВНОТИ /НЕПОВНОТИ РЕЧЕНЬ.

За особливостями вираження предикативного ш’язку тЗ і і іматичної основи речення поділяються на односкладні і Шшскладні. Односкладними вважаються речення, в яких ррішатична основа виражається одним головним членом, що за іііііми особливостями наближається до підмета або присудка Цм окладного речення. Двоскладними є такі речення, в яких Предикативний зв’язок виражається стосунками двох головних чипіів — підмета і присудка.

Щодо наявності власне-предикативноіо ядра та ‘ Упровідних компонентів розрізняються неускладнені та ускладнені речення. До неускладнеиих належать ті речення, в яких наявний «іипі предикативний центр з послідовно заповненими всіма Ійлентними гніздами предиката (одно-, дво-, три-, чотири-, п’яти-, Шестивалентного). Розрізнення ускладнених та неускладнеиих речень здійснюється на формально-граматичному та семантико- ВИЇпаксичному рівні. Семантично ускладненим вважається фпрмально елементарне речення, в якому реалізується дві і більше пропозицій: Через хворобу хлопець не ходив до школи — Хюпець йорів + Хлопець не ходив до школи. До класу ускладнених простих речень належать речення: ]) з прислівними другорядними членами, Не (умовленими валентністю предиката: Завтра в алмазах намиста Вирине ранок вогнистий… (В.Чумак); Мене обманюють листи Моїми чесними вустами… (О.Матушек); Якийсь сонячний павук І’оітягнув золоту сітку павутини На ціле небо і почіпляв кінці до річки, до дерев (В.Поліщук); 2) із детермінантними членами, що

11  псуються підмегово-присудкової основи речення в цілому: Павук ічтірушився в небі… (В.Поліщук); Зграя ніколи в свій клан не Приймає гордих і мудрих самотніх вовків (О.Матушек); Сонце іпшрає на башті (В.Чумак); 3) з відокремленими членами речення (мбо напівпредикативними конструкціями): Забачивши діда на лаві у садку, вона (людина) привітала його, здійнявши канотьє, і попрямувала до нього (О.Слісаренко);… Сердець, наносних любов’ю, Не порізнить і далина (1.Гончаренко); 4) з однорідними членами речення: Хай разом розум і рука Живуть у нашім домі (М Рильський); Та, на щастя, Я чую і землю, і квітку, і траву, і дерева… То я проростаю (М Сингаївський), Життя — не прогулянка, не забава, а важка праця (І.Цюпа); 5) з компонентами, Що перебувають у подвійному синтаксичному зв’язку: День стояв


над полями тихий і замріяний, заглиблений у себе (М.Рачук); 6) і] морганнями, що не перебувають упозипії підмета: Щасливий ти\ друже. Щасливий дуже (П Воронько); Я прожив, моя рідна, ці літі у найвищому щасті (Є.Летюк); 7) із вставними словами або» конструкціями: Бігли вулицею люди до греблі — в степ, виднщ (А.Головко); От, здасться, ти зайдеш і сядеш тихенько до столу* Будеш довго дивитись: Бач, став, мов, який!.. (Є.Летюк); Певна ріні є в письменницькій майстерності свої специфічні таємниці, якимщ ножному з нас треба оволодівати (О.Гончар); 8) з опосередкованими другорядними членами речення: Поряд із словом, таким самим тонким і ніжним засобом впливу на юну] душу, і краса (В.Сухомлннськии); Література, в тому числі і критика, мас сьогодні жити з іще більшою творчою напругою. (О Гончар).

ЗА ОСОБЛИВОСТЯМИ МОВЛЕННЄВОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ! НЕРЕАЛІЗАЦІЇ ОБОВ’ЯЗКОВИХ ГОЛОВНИХ І ДРУГОРЯДНИЙ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ розрізняють речення повні і неповні. Д;Й неповних належать такі речення, в яких відсутній один або більше обов’язкових головних або другорядних членів речення. Остання зумовлюється контекстуальними або ситуативними завданнями, що] виливає на розмежування контекстуально та ситуативно неповним речень, пор.: Сніг вкрив… Скрізь все забіліло (В.ГІідмогильний)а Марійка вже стояла тут і чекала. Звикіа чекати, ні на що не сподіючись і ні від кого нічого не вимагаючи (М.Хвильовий).

ОСОБЛИВОСТІ                          ВИРАЖЕННЯ/НЕВИРАЖЕННЯ

ДРУГОРЯДНИХ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ інколи виступають «остатньою підставою для розмежування поширених і непоширених речень. Непоширеними виступають речення і вираженим власне-предикатнвним мінімумом, тобто за умови вираження тільки головних членів речення. Поширеними є речення з послідовно вираженими другорядними членами речення,! пор.: Ходить осінь берегами, ходить селами й містами, в золоїм бубон б’є (М.Рильський); Променем сонця я хочу світити в людській оселі (Д.Павличко); Серце дитини дуже чутливе, вона відкрите для добра (В.Сухомлннськии); А ключі від щастя у наших руках (М.Стельмах).

ЗА ОЗНАКАМИ СТРУКТУРНОГО ВИРАЖЕННЯ; ПРЕДИКАТИВНИХ ЗВ’ЯЗКІВ речення поділяються на членовані та нечлсновані. Нечленованими є такі речення, що складаються з одного слова або словосполучення. В таких реченнях не можна] виділити окремих компонентів речення. Членованими є такЯ речення, в яких наявні формальні виразники предикативності і • складі яких виділяються окремі члени речення, пор.: Ах, як це,

Ьіорочо — не думати, не ждати, А друг уже па ґанок твій збіга

11   (виличний); Спасибі вам, що вірили мені. Я вас люблю. Спасибі ті». Люблю. (В.Коротим); — Отож і там зажинки?- Напевне Ці ІІ-МЛЯК).

Примітка. Логічний підхід до аналізу реченнєвих структур Інколи виступає Грунтом розмежування речень за семантичними особливостями предиката: І) предикати сутності дають речення книжності: Брат — учитель; Вчитися — це постійно шукати, 2) Предикати кількості дають речення із значенням кількісної ознаки предмета: Нас п’ятеро; Будинків у кварталі вісім; 3) предикат якості дають речення із значенням якісної ознаки предмета: Сніг білий; Трава зелена; Течія бурхлива; 4) предикати відношення дають речення, в яких виражається ознака предмета, шо виявляється у стосунках з іншими предметами, у співвіднесеності з ними: Стіл — і дерева; Кробка — з картону; Золото дорожче срібла; 5) предикати Мсвд дають речення з просторовими ознаками суб’єкта: Мати — в гаду; Діти — на вигоні; Квіти — поруч; 6) предикати часу дають речення з часовою ознакою суб’єкта: Збори — сьогодні; Зустріч • 12 січня; 7) предикати пропесуальності дають речення, в яких ииражається існування, становище суб’єкта, шо позначаються неперехідними дієсловами: Ліс шумить; Діти веселяться; 8) предикати стану дають речення, що виражають стан: Сумно;

І ритися весело; Видно сліди; Приготовлено запаси та ін.; 9) предикати дії дають речення, що виражають різноманітні види дії: Хлопчик читає книжку; Дівчина вишиває рушник; Письменник пише роман і под. (див.: (Арват Н.Н. Семантическая структура простого нредложения в современном русеком языке. — К.: Вища школа, 1984,- 160 с.)).

Відомі також спроби зведення всьго загалу речень до шести гипїв, що зумовлюється особливостями їх мовного наповнення:

І  (двоскладне дієслівне: Учень пише добре; 2)двоскладне іменне: Ніч темна;Течія швидка; 3)односкладне дієслівне: Світає рано; Оодноскладне іменне: Холодно; 5)номінативне: Зима; Шч; Ранок; (і)модальне: Так, Ні, Можливо (див.:(Юрченко B.C. Космический синтаксис. — Бог. Человек. Слово: лингво-философекий очерк. — Саратов: Изд-во Саратов, ун-та, 1992.- 137с.)). Правда, не зовсім зрозуміло, чому виділяється окремий різновид речень — модальні, адже кожне речення однією із своїх типологічних ознак має Модальність.

ПІ. Завдання для самоперевірки:

І. У чому полягають особливості ускладнених простих речень9 3. Назвіть основні відмінності між гіпотетичними та

умовними модальними значеннями речення. 3. Чим визначаються складності загальноприйнятої диференціації речень іа модальністю? 4. Виконайте аналіз бажальних речень. 5. Які основ™ чинники «тривалого життя» триелементної диференціації речень ж метою висловлення на розповідні, питальні і спонукальні? ї Назвіть основні засоби вираження модального значення речення]

  1. Чим зумовлюється статус інтонції у реченнєвій структурі? 8,| Вкажіть основні виміри розмежування окличних та неокличниі речень. 9. Чому структура питального речення є динамічною? 101 Чим досягається перетворення заперечного речення І стверджувальне? 11. Назвіть основні формальні (морфологічні ті синтаксичні) засоби вираження заперечення. 12 Чим зумовлюється розмежування повних та неповних речень?

IV. Контрольна робота

  1. Визначте тип речення за модальною, структурною] функціональною класифікаціями.

1. Не спиняй думок крилатих, Хай летять в світи: Безл| дивних див угледиш їх очима ти. Обніми рукою землю, Кровї обігрій, Але духу, духу тісно На землі малій. Хай тобі людськ мурашник Наче рідний брат, Але ти на світ широкий Не дивись за ґрат. В небо линь, де він прекрасний, Сонячно-ясний… раюванні дух свій світлий 3 його сяйвом злий (О.Олес:

  1. Танцюй, танцюй, танцюй на попелищі, Топчи схололий попі толочи, Якщо життя — це торжище і грище, Тоді танцюй на ньом мовчи. Тобі болить? А як же ти хотіла? На ста вітрах розтерза вуста… Палити душу — це не те, що тіло, із неї жар повік не облі А ти — танцюй. — Усе життя — при танці, Усе життя — при вітрі вітрах… Тяжких утрат невідборонні бранці, Своє безси. втоптуємо в прах (О.Матушек).
  2. Визначити стилістичні особливості різноманітних тип речення.

1. Не читай, моя донечко, Казки смутної ції, Не рида моя донечко, Над голубою труною, Не сумуй, моя донечко, Прин: порятує її… Ну, а хто, моя донечко, Нас порятує з тобою? Не бер моя донечко, Яблучко це наливне, Не гризи його, донечк Жадібно і соковито, Бо не тим воно, донечко, Смаком живильни смачне, і не тим воно, донечко, Соком солодким налите. (О.Матушек). 2. Живіть! Ідіть на сизі гори, В тернах співаючи пісні, Летіть в незмірені простори Назустріч сонцю і весні (О.Олесь). 3. Щоб ми з вершин Чернечої, з крутизни Нарешті на лукавили отчизні Ні власній, ані братовій — довік Пречиста мокоЗ слово світанкове, Зламай злоченоковані підкови, Яви нам в душі свій пречистий лик! (М.Шевченко).

  1. Визначити тип ускладненого простого речення.
  2. Ми всі потроху любимо Вкраїну — її співучу мову Іпмовїну, Квітучу мову, мученицьку глиб (М.Шевченко). 2. Осінь мимипула свою суху пору й трусить дрібними дощами над лісом. Лін ЯК у молоці, а ночі густою чорною патокою важіюгь над нміісю (О.Слісаренко). 3. Сльота на передмісті. У безлюдному Цирку — ти з гілкою сосни в руках (А.Могильний). 4. Не раз н. чірньою порою Снуюся по стернистім полі і раз у раз питаю в Цілі: ЧИ найдеш ти талан зі мною (П.Карманський). 5. Мої отари, Ирй грозових повні, ідіть на захід, на міста одвічні (М.Йогансен).

11 Крізь сотні сумнівів я йду до тебе, добро і правдо віку (В.Стус).

І   Не беріть із зеленого лугу верби Ні на жовті піски, ні на скелі, І> іів’яне вона від жаги і журби По зеленому лузі в пустелі… (О,Олесь). 8. Не дивуйся, старче, що ніхто не плаче, що стоїть Покірно римський люд (В.Герасимчук). 9. Ми, зневажені, знаємо Ми не в грязь і не в славу — ми, зневажені, втоптані в час й Квдаємо по праву тон у сивім столітті злоби — на стезі віроломства Ні Гіруківка, а наші лоби — і дідівства й потомства (В.Герасим’юк). Ю ідригається обрій од шалу й грози, А поле — погожого тижня Нп<ае і хоче колосся з гіркої сльози Просохнути швидше… О Мінній мій краю! Нехай не чорніє в негоду воно, Докучне дощів’я N мусів обтрусить, і з вітром ізнов захвилюється русо, і зронить у Куіови стигле зерно (М.Клименко). 11. Чуєш?, — сіно шемрає в Ірині, жовте у зеленім крекче тихо, кряче ніж у мокрім рукаві, в’юн Ііиінить, казан туманом диха, — знов, Миколо, серпень і вогонь, а мшімиш… Не клюнуло на голос? Таж на деці плетених долонь |индуває жабра мегаполіс! (І.Римарук). 12. В заснулий мрійний сад ІІРіїевною ходою Зійшла ти крадькома з шумливої веранди, У серце Кинувши блакить своїх очей, Що вабили мене красою неземною. Мовчала ніч. Купались в пахощах троянди, і з щастя журно десь мі міявся соловей… (С.Черкасенко).

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.