І. Питання лекпії:

1. Присудок як граматична категорія речення.
2. Різновиди присудка (за морфологічним, структурним Я семантичним вираженням).
3. Особливості реалізації підмета.
4. Особливості аналігизму в сучасній українській мові.

11    Література для самостійного конспектування:Вихованець І.Р. Називний, орудний і знахідний відмінки Ж функції присудка // Укр.мова і літ в шк. -1973.-N8. -С.23-33.Вихованець І.Р. Прийменниковий давальний у структурі!! словосполучення і речення // Синтаксис словосполучення Я простого речення. Синтаксичні категорії і зв’язки. — К:Н Наук.думка, 1975.-С .85-108.Іваницька Н.Л Взаємна зумовленість форм головних члени двоскладного речення //Укр.мова і літ в шк.-1979.-N10.-0.28-34. 1Іваницька Н.Л. Складений присудок як синтаксична структура // Синтаксис словосполучення і простого речення,! Синтаксичні категорії і зв’язки. — К: Наук думка, 1975.~С.59-85.V                      Іваницька Н.Л. Трьохелементний присудок в українській! мові //Укр. мова і літ. в шк. -1973 — N1. — С 16-24.Москаленко Н.А. Підмети, виражені словосполученням /Щ Укр.мова і літ. в шк. -1970. -N9. -С.23-33.Піскун Г.О. Складений присудок і його структурні типи Синтаксична будова української мови. — К. Наук.думка, 1968. і С.73-83.Яценко І Т. Чи є звертання членом речення⁹/ Синтаксична будова української мови К.: Наук.думка, 1968г С.83-91.ДодатковаАругюнова Н.Д Предложение и его смысл. — М : Наук 1976. — 382с.Арват Н Н. Семантическая структура простого предложенй в современном русском языке. • К . В-ьісіпшк , 1984. 159сБелошапкова В.А Современный руский язик: Сшпаксис.М : Высш шк, 1977. -С 99-116.Грамматика современного русского литераіурного языка, і М .: Наука, 1970.-С 541-559Звегинцев ВА Предложение и его отношение к языку и ,.ЧИ — М.: Изд-во Моск.ун-та, 1976. — С. 158-166 (ііпр.2.11 .Предикативность).Кадомцева JI.O. Українська мова: Синтаксис простою речення. — К.: Вища шк., 1985.- С.29-62.Лекант П.А. Основные аспекты предложения // Русская рпь -1975.-N1. — С.120-127.Лекант ПА. Типы и формы сказуемого в современном Ікском языке. — М.:Высш.шк., 1976.-141 с.Ломтев Т.П. Предложение и его грамматическая категория.М : Изд-во Моск. ун-та, 1972,- 198 с.Русская грамматика. — М.: Наука, 1980. — Т.2. — С.83-159, И7 268, 278-315,422-461.Сиротинина О.Б. Лекции по синтаксису русского языка. — М Ііьісш.шк., 1980. — С.50-64.Чернов В.П. О классификации связочных глаголов іиші>еменного русского литературного языка // Рус.яз. в шк. — 1971.N2 — С.83-88.Юрченко B.C. Типи сказуемого // Рус.яз. в шк. -1973. -N4.- г /9-83.

1. Матеріали до лекції: кодограми (а) парадигма простого речення, б) типи і форми у двокомпонентному реченні).
2. Основні поняття теми.
3. ПРИСУДОК ЯК ГРАМАТИЧНА КАТЕГОРІЯ ГПЧЕННЯ виступає організаційним, композиційним і Смисловим центром речення і виражає два значення: 1) Конкретне, лексичне (дію суб’єкта, його ознаку, стан, родове поняття тощо);           2) граматичне -віднесеність предмета,

Що конкретизується, до дійсності. Лексичне і граматичне Ніачення можуть поєднуватись в одній лексемі або поширюватись в інших лексемах, пор.: Він учителював // Він Пум учителем; Вода синіє // Вода стає синьою (див.: (ЛуценкоII   А. Вид и предикативность. К постановке вопроса //

1. іучн.докл.высш.шк. Филол.наук. — 1987. — N2. -С.41-48)).

Граматичне значення присудка включає: 1) віднесеність Взнаки до суб’єкта; 2) значення часу; 3) комплекс модальних ІИиченв.

Можливі два принципи класифікації присудків: 1) з структурою (простий, складений, складний (подвійний)) і 2) з реалізацією структурної схеми (дієслівні та іменні).Простий дієслівний присудок передбачає поєднання основного і граматичного значення в одному компоненті. Засоби! реалізації простого дієслівного присудка виступає відмінювана] дієслівна форма: Мою ходу ніхто не спинить (Є.Летюк). Особливої уваги потребує ускладнення простого дієслівного присудка, яке відбувається внаслідок приєднання різноманітних синтаксичних! елементів: часток, повторів та ін. (див.: (Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. — Ч.ІІ. — К.: Рад.пік., 1961.- СІ 2-І 45)). Різновидами простого присудка виступають: а) дієслівний; б):] інфінітивний; в) нульовий; г) вигуковий. їх виділення і диференціація грунтується на морфологічному вираженні та їх| формальній репрезентації. Особливої уваги потребує нульовий присудок, показником якого завжди виступає в реченні обставина’ місця, виражена відповідним прислівником або іменниково- прийменниковою конструкцією (у науковій літературі такого типуч конструкції часто іменують аналітичними синтаксичними»] прислівниками. Вихідним моментом подібного твердження; виступає морфологізованість // неморфологізованість певної; позиції члена речення (див.: (Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук.думка, 1988. -С, 19-23)), пор.: Спереду невеликий старосвітський полковницький будинок, соломою вкритий. На стрісі мох і навіть кущик жита. Праворуч\ комора дерев’яна, рублена. Між коморою та будиночком ворота й хвіртка. Біля воріт дві тополі (О.Довженко). Речення з нульовим! присудком виступають варіантними виявами речень з ненульовимі присудком, напр.: Діти біля лісу // Діти граються біля лісу.Складений присудок — це сполучення повнозначного слова з дієсловом-зв’язкою. Залежно від морфологічного вираження! повнозначної частини мови розрізняють: а) дієслівний складений] присудок, б) іменний складений присудок.При розгляді дієслівного складеного присудка особливо! важливим є достатнє розуміння ролі зв’язкового елемента, функцію! якого можуть виконувати 1) фазисні дієслова (починати, продовжувати, закінчувати, припиняти і под. — позначають певний етап протікання дії); 2) модальні дієслова (хотіли, намірятися, мусіти — виражають волевиявлення); 3) каузативні дієслова (спонукати, зобов’язати, збудити — позначають спонукання до дії);3)           предикатні прикметники (повинен, здатний, схильний,

шбов’язаний та ін.). Об’єднуючим моментом всіх груп названих елементів виступає їх інформативна недостатність, яка й зумовляє і крсиективно-нарос гаючий розвиток аналітизму у побудові членів речення. Ця проблема потребує окремого розгляду, тому що Ііезпосередньо пов’язана з усім вченням про головні т,а другорядні члени речення, семантичну та структурну схеми речення, його парадигму (див. питання самостійної роботи).Складений іменний присудок за морфологічнимг типами значно розмаїтіший, ніж складений дієслівний. У складеному іменному присудку треба розрізняти: 1) власне-присудкові форми (спеціалізовані для вираження присудковості — це форми наз., орудн., знах.в. без прийменника і знах.в. з прийменником за, род.в. ознаки, транспонований із атрибутивної функції в предикативну), напр. Весна стояла суха й вітряна (М Коцюбинський); Вибухи снарядів здаються йому салютами волі й життя (Ю.Яновський); Був, річ відома, молодилі я, тому до дна тепер збагну, що навіть звук чи тон, чи ім’я були мені за тайну (М.Рильський); Хвилі, що виникають під часу землетрусів, бувають величезних розмірів і поширюються на великі відстані (В Бондарчук);2)                             невласне-присудкові форми (неспеціалізованою формою може бути будь-який другорядний член речення із дієсловом- зв’язкою бути, яке приписує підметові ознаки, то мають конкретний характер), пор.: Того року трави і пшениці стояли, як Дунай, косарі були в ціні (М.Стельмах)). Найчастіше невласне- іірисудковими бувають форми род., знах., ор. і місц.в., їх позиційна значущість визначувана семантичною достатністю/недостатністю дієслів-зв’язок, які бувають: 1) носіями тільки граматичного значення (бути); 2) носіями певних відтінків лексичного значення і граматичними маркерами ( стати-ставати, виявитися- виявлятися,               лишитися-лишатися,                                     зшишитися-залишатися,зробитися-робитися, назватися-називатися, здатися-здаватися, уявитися-уявлятися, доводитися), 3) повнозначні дієслівні лексеми із значенням руху чи стану (йти, приїхати, повернутися, сидіти, стояти і под.), напр.: / стали ми, мов шмат Із сталі, в борні незмірено тяжкій (В.Сосюра); Ішов на фронт рядовим солдатом, а демобілізувався — гвардії капітаном (В.Минко); Комбат про тебе хорошої думки (Ю.Яновський).Одним із складних випадкіх розмежування функціональної специфіки іменниково-прийменникової конструкції місії.в. є визначення її приналежності до граматичної основи або до складу другорядних членів речення. Форма місц.в. виступає іменною частиною тоді, коли виражає: 1) внутрішній стан людини (захоплення, уподобання, ступінь вияву її можливостей): Він у

напрузі; Я у захопленні, 2) внутрішній зміст предмета: Та головне* звичайно, не в харчах, а духовній поживі, що Ті так прагне моя дуиіа (О.Гончар); 3) рід діяльності: Батько в саперах; Товаришу хіміках;Брат у партизанах, 4) ознаки зовнішнього стану, якісної характеристики, наявності у предмета тієї чи іншої риси: Дмт рівний, спокійний бриз, і небо все в зорях, у промінні, у радості (Ю.Японський); Брат у мандрах (такі сполуки синонімічна дієсловам, пор.: у сварці — сваряться, у мандрах — мандрує, у роз’їздах -розТжджає, у дружбі — дружать і поа), Подібна замінш лає можливість окремим лінгвістам говорити про приналежність! подібного плану одиниць до простих присудків. Такий підхід грунтується на функціональній специфіці тотожних структур (див.: (Золотова ГА Коммуникативные аспекти русского синтаксиса. ТЦ М.: Наука, 1972.-С.173, пор. Кадомцева Л.О. Українська мова: Синтаксис простого речення. — К: Вища шк., 1986. -С 55-57)).У сучасній лінгвістиці поняття зв’язки значно розширюється, пор. виявитися непрацездатним, пропонує себе в помічники (іменна частина стає синтаксемою певної форм» вираження). Іменна частина при невираженій зв’язці уявляється надто узагальнено.Поширення корпусу дієслів-зв’язок при іменному складеному присудку здійснюється часто шляхом виведення ТЦ загальної парадигми речення однієї форми, шо вважається’ формально тотожною. Це призводить до тлумачення слів типу: працювати, ходити як зв’язкових (пор.: Він працював учителем М Він учитель = Він учителює — Він стане учителем… Микола ходить гордим = Микола гордий = Микола гордиться = Миколи стане гордим…). Така, на перший погляд, приваблива й проста; доказовість легко може бути спростованою тим, що дієслова типу| працювати, ходити є автосемантичними (пор. можливі стилістичн’ перетворення речення: Він працює — Він працює учителем // Ві працює на заводі і под).У науковій літературі зустрічаються різні назви присудків, які складаються більш як із двох слів, що являют» собою семантико-граматичні єдності: «складені присудки ускладненого типу» (О.М.Гвоздев), «трьохчленні присудки» (В.І.Кононенко), «багатоелементні присудки» (В.О.Федосеев), «змішані трьохчленні присудки» (Н.С.Валгина). В останній час: спостерігається тенденція розглядати такі присудки як регулярні реалізації позиції присудка з притаманною для них складною, системою вираження різних відтінків присудкової семантики (див.: (Бабайцева В.В., Максимов Л.Ю. Современный русскийІзик: Синтаксис. Пунктуация. -Ч.Ш. — М.: Просвещение, 1981.-С. 83-91; Лекант П.А. Типи и формьі сказуемого в СовреМенном русском язьіке. -М.: Вьісш.шк, І976.-144с; І’усский язьік: Знциклопедия.-М.: Сов.з-нциклопедия, 1979.- (293-294; Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові.-К.: Вища пік., 1986.-С.81-86)). У трьохелементному присудку другий елемент, який нагадує дієслово-зв’язку (хотів стати ревізором), структурно і семантично зумовлений, що пояснюється інформативною недостатністю першого і другого елементів.У сучасній українській мові вирізняються три типи таких і рьохелементних присудків:1) допоміжне дієслово + дієслово-зв’язка + предикативний член хотів стати ревізором2)                                     допоміжне        дієслово + перший інфінітив + другий інфінітивмусив перестати читати3)  дієслівна зв’язка + предикативний член + допоміжний інфінітивбув змушений повернутися

1. ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПІДМЕТА.

«Предикативною парою» головних членів речення, які формують двоскладне утворення в українській мові, назвавО.С.Мельничук пімет і присудок (Мельничук О.С. Розвиток структури слов’янського речення. -К.: Наукдумка, 1966.-С.117). Позиція присудка у структурі речення визначається як головна, а по відношенню до присудка відомі різні підходи встановлення його статусу: 1) незалежний член (М.Мещанінов, Л.Блумфільд), 2) вершинний елемент речення і домінуючий над присудком (О.О.Шахматов, О.М.Пєшковський, О.І.Смирницький), 3) підпорядкований семантико-граматичній сутності присудка елемент (О.О.Потебня, В.ГАдмоні та ін.). Специфіка предикативного зв’язку між підметом і присудком не дає можливості визначити верхню ланку в ієрархії головних членів речення, це питання залишається відкритим у сучасній лінгвістиці, незважаючи на значну кількість праць, присвячених проблемам структури речення (Н.Л.Іваницька), модифікації словосполучення і речення (В.М.Русанівський, І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська).Підмету як формально-синтаксичному компоненту граматичної основи двоскладного речення властиві: 1) ядерність, 2)

взаємозалежний зв’язок з присудком, 3) визначуваність присудкош з боку синтаксичного часу, способу, особи.Підмет означає предмет, якому з боку присудш приписується предикативна ознака. Підмет є завжди означуваним і виступає у двоскладовому реченні носієм ознаки, яку утворюй присудок чи володіє нею.За будовою підмет буває простим і складеним. Діапазон’ вираження простого підмета надзвичайно широкий, пор. Минав ніч. Заріс схід (М. Бажан). Стане дійсним неможливе, що не снилося і в снах (М.Рильський). Шостий пішов на посадку (В.Собко). Я закоханий палко, безміри, у небачену вроду твою (В.Симоненко).І Все буває у серці людському: Тихий смуток і гордий гнів, П’яне щастя і просто втома, Чорний розпач і світіїий порив (В.Коротич)Л Вони знають, що сьогодні наше загальне «треба» набагато важливіше від особистого «хочу» (Л.Кассіль). «Все в ім’я людини! Все для блага людини» — ось наша найвищамета (О.Донченко).Складений підмет — це синтаксичний компонент, що являє собою єдність словоформ, які утворюють сполучення слів чи окреме речення, здатне предикативно означатися присудком у структурі граматичного центру двоскладної будови: Серпень м вереснем стискають один одному правиці (М.Рильський).Особливої уваги потребує робота над соціативнимі підметом, в якому слова, що його утворюють, не становлятм семантичної єдності. їх об’єднання стає синтаксично нерозкладнин* (цілісним) тільки в позиції підмета. Ознака, приписувана підметовії однаковою мірою характеризує обидва компоненти підмета! Присудок (дієслівний чи іменний) виражається словом у множині] тобто формально об’єднує семантику словосполучення в одне цілю як носія предикативної ознаки: Ми з сином під час канікул поїдемо у Київ.Основною умовою віднесення сполучень слів типу юрба дівчат, потрібним буть, тридцять піонерів до одного компонента І підмета — є структурна обов’язковість залежної словоформи Ц словосполученні, а також коцентрація на ній предметного значення підмета. Підмети, витворені за моделлю ” Числ. + ім.», в граматичному плані являють собою сполучення власне-кількісних простих, складних чи складених числівників (кількісна визначеність/невизначеність предмета може передаватись словами* типу голів, штук, осіб) з іменником у назв, або род.в.: До хору записалася сотня чоловік (Ю.Збанацький).

1. ОСОБЛИВОСТІ АНАЛІТИЗМУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ.

Питання синтетизму і аналітизму, їх послідовного \л> межування, визначення значущості кожного з них у вираженні грамем у системі граматичних категорій виникло одночасно з ученням про граматичні категорії (В.Богородицький, І.Бодуен де Куртене, М.Крушевський). Дискусійним було і на сьогодні шлишається питання про співвідношення між частинами мови і членами речення (див.: (І.Р.Вихованець. Частини мови в есмантико-граматичному аспекті. -К: Наук.думка, 1988. -С. 5-14;Н.В.Лущай. Члени предпожения и видьі синтаксической связи в их іпаимообусловленностн. — Донецк: ДонГУ, 1981.-С.З-11)). У «пальному розумінні під аналітизмом розуміють спосіб вираження мщповідних граматичних значень певної категорії поза межами слова, тобто окремо від його лексичного значення. У синтаксичній науці питання аналітизму вираження грамем синтаксичних категорій віднайшло втілення у так званих складених формах членів речення (пор. складений підмет, дієслівний складений присудок, іменний складений присудок і под.). В основі розв’язання питань аналітизму в синтаксисі довгий час перебувала інтуїція дослідника, сучасний стан потребує в основу розв’язання питань аналітизму синтаксичних компонетів класти терію словосполучення (див.: (Русская грамматика. — М.: Наука, 1980.- Т.2. -С.213-214)). Аналітизм форм вираження значеньсинтаксичних категорій передбачає наявність у сполученні двох чи більше лексем, частина яких позбавлена можливості виражати предметне значення і бере участь тільки у граматичному оформленні синтаксичних компонентів, а друга частина, компенсуючи недостатність семантики першої, виражає предметність значення всього словосполучення і надає йому здатність виступати одиницею синтаксичного членування речення. В основі синтаксичних компонентів аналітичної будови перебуває семантична єдність повнозначних слів, весь корпус яких у найзагальніших рисах можна розділити на автосемантичні і синсемантичні лексеми. Автосемантичні (слова абсолютивної, закритої семантики) лексеми можуть позначати самостійно об’єкт дії. Тільки в окремих випадках простежується граматикалізація окремих утворень.

1. Граматикалізуються словосполучення прикм. + ім., у яких сполучуваність носить обов’язковий характер і характеризується позиційно-актуалізованою спрямованістю. Подібними позиційно зумовленими словоформами в структурі

речення є іменники, що позначають відрізок часу і род. чи знах.в. прийменниками чи без них: В день такий розцвітає весна на землі (В.Сосюра).

1. Пари слів абсолютивної семантики, об’єднаних; відповідними прийменниками, граматикалізуються: 3 краю в край безсмертна пісня лине, в ній і слава, і хвала рідному народу] (В.Гончаренко).
2. Легко піддаються граматикалізації словосполуки, де іменники несуть надлишкову семантику і позначають мнимий засіб дії, яка виражена дієсловом-присудком: Нарешті ви заговорили справжньою мовою (П.Загребельний) — справжньою мовою = по- справжньому.
3. Підлягають інколи граматикалізації сполучені субстантивно-нумерального плану, які в структурі реченг набувають додаткового значення (переосмислення): Бачила Олена вже не одного зальотника (Є. Гуцало) — не одного зальотника багатьох зальотників.
4. Аналітизм синтаксичних компонентів зумовлений, сполученням попарно вживаних прийменниково-іменникових (прийменниково-відмінкових) форм: …Канали лягли від ріки д«И ріки (М.Нагнибіда).

Зовсім відмінні процеси простежуються серед’ синсемантичних лексем, вони завжди позначають предмет за його] зв’язками з іншими предметами (див.: (Гак В.Г. Теоретическая І грамматика французского язьїка: Морфология. — М.: Вьісш.шк.,и 1979. -С. 66)). Особливої уваги потребують слова релятивної] семантики, семантичні єдності яких утворюються на основі І підрядних зв’язків прислівного типу. Формування таких зв’язків! зумовлене у переважній кількості випадків релятивними • лексемами. При підготовці і засвоєнні цього питання треба| пам’ятати: всі інформативно недостатні слова (лексеми зі релятивною семантикою) не можуть утворювати самостійний!] компонент синтаксичної структури речення. З-поміж ниХЯ вирізняються центральні групи інформативно недостатніх груп:

1. Дієслово бути з властивою йому функцією виступати допоміжним дієсловом в утворенні синтаксичних компонентів! речення.
2. Дієслова з модальним та фазисним значенням, що модифікують, ускладнюють головні форми в різних субпозиціях.
3. Дієслова, що виявляють обов’язкову сполучуваність іменними формами в орудн.відм. (стати, ставати, залишатися, і| лишатися, лишитися, зробитися) і в знах.в. (означати, становити,] являти собою).
   1. Іменники: а) з кількісним значенням (десяток, сотня, тисяча, мільйон; мільярд), б) іменники початок, середина, кінець, що сполучаються з іменниками в род.в.: Зима сорок четвертого року закінчилася ще на початку січня (В.Козаченко); в) іменники з класифікуючим значенням (вид, ряд, підвид, розряд): Одним із видів пружної деформації є деформація розтягу (В.Дущенко); г) Іменники, що означають частину, межу, край (край, кусок, шматок, скибка, решта, залишок): Наші війська вступали у межі вашої землі (П.Козланюк); г) іменники, які модифікують кількісні ознаки предметів у найбільш узагальненому вигляді (купа, запас, клунок, мішок, торба): Великі запаси води мають річки України, особливо Дніпро і Південний Буг (3 журн); д) іменники з кількісним значенням, які утворюють із залежними словами метафоричні сполуки (гама, юрба, натовп, потік, ріка, ліс, коло): Сіно допьііває поволі, і лиш часом бухне з тріском сніп іскор (М.Коцюбинський).
   2. Числівники, які використовуються для позначення кількості, у поєднанні з іменниками у род.в. (п’ять кілометрів, вісім яблук), в окремих випадках такі числівники можуть ибсолютизуватись і виступати як слова автосемантичні: три шюс вісім дорівнює одинадцяти. Релятивними виступають і числівники, що виражають межі кількісних вимірів узагальнено (скігьки, багато, мало, чимало, декілька): Юний друже, через книгу ти пізнаєш багато нового, незвіданого і прекрасного (І.Цюпа).
   3. Граматикалізуються єдності із числівником один, який має значення «якийсь» у ряді однорідних предметів чи явищ, що підпорядковує іменник у род.в. з прийменником з: Ясногорська в цей час була те одній із стрілецьких рот поблизу (О.Гончар). Об’єм синтаксичного компонента речення «можуть збільшувати» окремі прикметники, що поширюють словосполучення зліва. У складі таких словосполучень у ролі головного елемента вживаються іменники релятивної семантики з обов’язковою залежною словоформою справа (велика кількість учнів, незначний об’єм роботи): Для Полісся велика кількість вологи — не новина (В.Петльований), (див.: (Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові.-К.: Вища пік., 1986)).

Прикметники і дієприкметники, що виражають обов’язок, йоду (повинен, змушений, зобов’язаний, ладен, радий). Такі слова постійно сполучаються з інфінітивами. Якщо залежна від цих лексем позиція заповнена інформативно недостатнім дієсловом- інфінітивом, то об’єм семантичної інформації прямо пропорційно ібільшується за рахунок обов’язкових прислівних поширювачів при першому інфінітиві (повинен перестати ходити, змушений перестати працювати).Заслуговує на увагу виділення окремих груп повнозначних слів Н.Л.Іваницькою за ступенем їх участі в утворенні синтаксичних компонентів аналітичних сполук. Учений розрізняє чотири групи повнозначних слів:

1. Автосемантичні слова (слова закритої семантики) ня потребують конкретизації свого змісту іншими словами: хліб, жито, пшениця, жовтий, сміятися, рости, веселитися і под. «Закритість» семантики слова пояснюється його можливістю самостійно реалізувати значення поза синтагматичними обов’язковими сполучуваностями з іншими словами в словосполученні чи реченні» (Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові. — К.: Вища пік., 1986. — С.31).
2. Синсемантичні слова (лексеми відкритої семантики) з семантичною і граматичною заданістю заповнення позиції після них відповідною граматичною формою: турбуватися про дітей, думати про волю, обслуговувати пасажирів, постановка п’єси, створення району та ін. Таких слів більшість у сучасній українській літературній мові (тільки серед іменників, за нашими підрахунками, їх налічується більше шістдесяти відсотків, див.: (Загнітко А.П. Категорія роду в системі граматичних категорій іменника // Мовознавство. — 1987. -N2.-0.62-67)).
3. Слова відкритої семантики з семантичною заданістю заповнення відкритої позиції без формально-граматичної передбачуваності форми, пор.: працювати на заводі // в полі // за селом Ц під містом // для людей і под.
4. Слова відносно релятивної семантики, які, на нашу думку, утворюють підклас лексем перехідного типу між автосемантичннми і синсемантичними словами, перебуваючи з

тими й іншими у привативних відношеннях, напр.: Він малює -» Він малює картину для матері.Опозиція                 «абсолютивність                   /               релятивність»(автосемантичність//синсемантичність) базується на інформативній достатності/недостатності слів, яка формалізована сполучуваністю слів. Основними ознаками інформативно недостатніх слів треба вважати: 1) приналежність до категорії повнозначних слів; 2% необхідність обов’язкового передбачуваного/непередбачуваного поширення словами, які формують однозначність вислову; 3) нездатність уживатися абсолютивно; 4) передбачуваність форми пояснюючого слова у переважній кількості випадків; 5) здатність утворювати разом із залежними словами сполучення слів; 6) властивість утворювати разом із залежним словом аналітично виражений синтаксичний компонент.

1. Питання для самоперевірки:

1. У чому полягає основна функція речення? Які синтаксичні категорії у зв’язку з цим властиві реченню? 2. Що таке предикативність? Чому виникають ускладнення при поясненні предикативності односкладних речень? 3. Чим . зумовлений широкий погляд на предикативність? 4. Які основні засоби вираження об’єктивної модальності і синтаксичного часу в реченні? 5. Яка типова структурна схема простого речення’’ Назвіть способи реалізації підмета у структурній схемі простого двоскладного речення? 6. Яка основна ознака присудка? 7. Назвіть способи реалізації простого дієслівного присудка. Чим він може ускладнюватись? Наведіть приклади. 8. Наведіть приклади різної реалізації складеного дієслівного присудка. 9. Чим відрізняється допоміжне дієслово від зв’язки? Які дієслова виконують допоміжну функцію? Наведіть приклади зв’язок. 10. Назвіть способи реалізації мрив’язкового компонента іменного присудка. 11. Чим зумовлена відмінність поглядів на трьохелементний присудок?

1. Проблемні питання:
2. Чому можливі різні класифікації присудків? 2. Наскільки переконливим є погляд на іменний присудок як на простий присудок? Чим він зумовлений? 3. Що входить до поняггя структурної схеми: граматична достатність чи граматична та інформативна достатність? 4. Який присудок О.О.Щахматов називав «подвійним»? Назвіть основні аргументи такою підходу великого лінгвіста. 5. Що зумовлює розвиток аналітизму в синтаксичному структуруванні речення в сучасній мові?.
3. Завдання для поглибленого знайомства з проблемою:
4. У поданих реченнях визначте підмет, назвіть способи його вираження.
5. Рідна мова — це найособистіеніша і найглибша сфера обстоювання свого «я», коли воно є, своєї особистої і національної гідності (І.Дзюба). 2. Гучне «Ура!» пронеслось тоді над лугами і нпало в трав розморених дурман (Л.Первомайський). 3. Кудись пливе засніжена акація. Нехай пливе, забудеться, умре, уже поволі стало забуваться. Все пережите, пройдене, старе (К.Герасименко).
6. Писати — значить творити, а творити можна тільки тоді, коли відчуваєш душевне піднесення (О.Панч)                                                                5. Характерним для

діяльності підпільників було те, що їх покликали до боротьби власна свідомість, совість і глибоко патріотичний обов’язок перед Батьківщиною (Ю.Збанацький).                                                        6. По-батьківському, по-материнському бажати добра — це значить заступити злу дорогу до дитячого серця, закрити серце дитині від зла (В.Сухомлинськйй).

1. У наведених реченнях визначити граматичну основі звернувши увагу на способи вираження присудка. Дати відповіді на питання: Чим зумовлений аналітизм присудкового компонента»

1. Ми не можемо терпіти, щоб спустошився світ паліями війни (О.Гончар). 2. Не може вбить поета куля жодна, коли в йог поезії народ (В.Сосюра). 3. Ми світ новий задумали створив руками чистими (В.Олійник). 4. Я єсть народ, якого правди сщ ніким звойована ще не була (П.Тичина). 5. Учительська професія це людинознавство, постійне проникненя в складний духовий! склад людині, яке ніколи не припиняється (В.Сухомлинський

1. В кожній людині — мільйони років еволюції, вона несе в со неоціненні скарби — розум, совість, талант, потенціал твор енергії. Скільки поколінь передало в клітини її пам’яті свій досв’ (М.Шумлевський). 7. Як море, в долоні хвилюється хліб, нали снагою землі, — здається, по ньому проплисти могли б вел морські кораблі (М.Упеник).
2. Лабораторні заняття:

а^—) Граматична основа простого двоскладного речення.Підмет.Способи вираження підмета.

1. Поняття        про підмет як головний член двоскладного речення.
2. Типи       підмета і способи його вираження:

а)  простий; б) складений.

1. Способи          ускладнення простого підмета.
2. Місце   підмета у структурі простого двоскладного речення.

б)   Граматична основа простого речення двоскладного тип« Простий дієслізний присудок.

1. Поняття       про присудок як головний член речення двоскладного простого речення.
2. Дослідження          структури присудка у вітчизняній лінгвістиці,
3. Простий          дієслівний присудок і способи його вираження.»
4. Ускладнення      простого присудка, місце присудка Щ структурі простого двоскладного речення.

в)    Граматична основа простого двоскладного речення. Дієслівний складений присудок.1. Принципи аналітизму у побудові компоненти синтаксичної структури речення. Основні ознаки інформативні недостатніх слів.

1. Поняття      зв’язки, допоміжного дієслова. Різновиди допоміжних дієслів.
2. Смислова    значущість інфінітива у структурі дієслівного складеного присудка.

г^—) Граматична основа простого двоскладного речення. гі Є і іний складений присудок. Зв’язок підмета з присудком.

1. Складені           іменні присудки із нульовою зв’язкою.
2. Складені          іменні присудки з дієслівною зв’язкою.
3. Специфіка    предикативного зв’язку. Зв’язок присудка з метом. (Особливості граматичної та семантичної зумовленості исудка в реченнях з інфінітивним підметом).

Примітка. Великий обсяг роботи четвертого лабораторного заняття при необхідності може бути модифікованим. При цьому на другому занятті варто розглянути простий і складений іменний . Останнє заняття присвячується особливостям зв’язку підмета з присудком. Таке розташування проблем мотивується часто виробленням стійких практичних граматичного аналізу речень.

1. Мініконтрольна робота:

ВАРІАНТ І.Скласти речення за такою реалізацією присудка:а)  інфінітив;б)  інфінітив + фразеологізм;в)  модальне слово + фразеологізм;г)  модальний прикметник + зв’язка + інфінітив.ВАРІАНТ II.Завдання: У поданих реченнях підкреслити граматичну основу, вказати способи реалізації підмета.Зразок: Книги — моя найбільша пристрасть (І.Цюпа).Підмет книги виражений загальним іменником жін.р.множини.Хто в труді загартував серця, тим доріг второваних не треба (Є.Летюк). У руку взяв зерно, важке і повне, і налилася силою рука, і щось живе, зворушливе, ледве вловне Заграло в серці дзвоном колоска (В.Бичко). Що для людини є ганьбою? — У вік орлиний крил не мати. — Що від ганьби страшніше тої? — Це мати крила й не літати (А.Бортняк). Не проста це річ — електростанцію будувати (П.Зафебельний). Знати — це значить уміти застосувати знання (В.Сухомлинський). Стати переможцем, залишитися ним, витримати таку честь — було його давньою мрією (В.Собко).

Завдання: У поданих реченнях визначити граматичну основу, підкреслити її, вказати способи реалізації присудка.Зразок: Я на гору круту, кам’яну буду камінь важкиї піднімать (Леся Українка).Присудок буду піднімать виражений особовим дієсловом у формі 3-ої ос.одн.майбутнього часу, форма аналітична, простий дієслівний присудок.Треба зуміти вселити дітям планети думку про те, що мирне небо над головою — це щастя, що мир — над усе (О.Гончар),| Я хочу так життя прожити, віддати днів тугий налив, щоб зла страшне й несамовите останній подих спопелив (А.Малишко)і Щастя — це вогник чудесний, Вічне дерзання. Це нерозтриньканІІ весни В пору буяння. Щаьгя — не слава, не гроші, Все це минаві Щастя — це друзі хороші, Шана людська (О.Підсуха). В житті мі(І хата не скраю, Бо я із добою на «ти»… (С.Зінчук). Життя одвічної вище смерті, і це його безсмертна суть (П.Осадчук).ВАРІАНТ IV.Завдання: Подайте повну характеристику головних членів речення.Зразок: …Хай славна буде мить (В.Сосюра).Підмет мить виражений іменником (III в., жін.р.), прости! за будовою.Присудок хай буде виражений дієсловом у формі 3-ої особі одн. наказового способу, простий дієслівний присудок Щ структурою.Але краса — над всім. Вона живе, бо не залежить ні від кого в світі (В.Коротич). Життя — як той потік, А час — мов океан. Як крапля чоловік, Життя слуга і пан (Б.Лепкий). І раптом солові взялись співати про молодість далекую мою (В.Сосюра). Молодь | майбутнє людства і від того, якою вона буде, багато залежить, яким буде суспільство (Ю:Мушкетик).

1. Для закріплення необхідно виконати такі вправи: Вкажіть неузгоджені означення, виражені іменниками або словосполученнями з іменниками. З’ясуйте значення род.в., що виступає в ролі означення.

Парубок літ двадцяти бігав за ним (П.Мирний). Крізь чорну Вн по верховіття де-не-де продерся срібний промінь місяця ЇМ Коцюбинський). По степових дорогах пройшли, лишаючи по ^Г>і сліди від металевих гусениць, останні трактори (Д.Бедзик). Умніїь собі підземні палаци з мармуру й граніту, бронзи й фарфору це і є метро (3 журн.) На фронті виробилася армійська звичка инщцко орієнтуватись і приймати рішення (А.Шиян). Зосталася [Ільки одна надія: надія вернутися ще раз на Вкраїну (Леся Українка). Як порива мене палке бажання піти туди пісками, Петрами, послухати гірської пущі гомін, заглянути в таємную Псіодню, з потоками прудкими сперечатись, поміж льоди ии гатись самоцвітні, збудити в горах піснею луну (Леся Українка). [Іегко і радісно зітхнув густий хутірський парк із столітніми дубами І» Насильченко).Виконайте вправи 592, 593 (І частина), 595 (3 речення), 596 ((> речень), 597 (3 речення), (див.: (Брицина 1977)).Утворіть речення, в яких наведені слова виступали б у функції значень, обставин, додатків: учитися, відступати, мавдрувати, дочекатися, оглядати.Виконайте вправи 600 (2 речення), 601 (5, 6, 8, 9 речення), 102 (4, 7, 9 речення), 603 (7, 9, 11, 13 речення), 604 (4, 5 речення), СЮ) (усно) (див.: (Брицина 1977)).Вкажіть обставини у наведених реченнях. З’ясуйте, які мени речення вони пояснюють, їх синтаксичні зв’язки (обов’язковість/ факультативність). Через відкрите вікно вдирається ні і ер, із свистом летить у відчинені двері, далі — крізь двері протилежного залу і витікає, співаючи , крізь вікна (О.Гончар). Через греблю, через мости до уквітчаної гідростанції на мітинг попливли невпинні й безкраї хвилі знамен (Я.Баш). Широкою шшиною між двома рядками розложистих гір тихо тече по Исильківщині невеличка річка — Раставиця (І.Нечуй-Левицький). На благо миру, в ім’я життя невтомно трудяться мільйони людей країн всієї Землі (3 журн.). В громі артилерійського салюту з краю н край несеться могутнє «ура» (3 газ.).

1. Питання для самоперевірки:
2. Дайте визначення кожного другорядного члена речення. Наведіть приклади їх типового/нетипового вираження. 2. Наведіть приклади речень, в яких є детермінант. Які основні ознаки тіермінантів? 3. Утворіть речення з подвійним зв’язком, дайте ііипіачення дуплексива. 4. В яких випадках граматичний суб’єкт не іпншадає з логічним? Наведіть приклади. 5. Які основні шляхи річмежування означення і обставини, додатка та означення? 6. Чим відрізняється прямий додаток від непрямого? 7. Які частини

мови можуть виконувати функцію узгодженого означення Наведіть приклади. 8. Наведіть приклади інфінітива як: а) просто дієслівного присудка; б) складеного дієслівного присудка; складного трьохелементного присудка; г) підмета; д) додатка; є означення; є) обставини.

1. Проблемні питання:

1. Чи суперечать одне одному вчення про детермінанти (Н.Ю.Шведова) і вчення про синтаксичні форми (Г.О.Золотова)? У чому названі теорії сходяться? У чому вони діаметрально протилежні? 2. Які мовні явища традиційна теорія неспроможна пояснити? 3. Чи виступають поширеними речення типу «Батько командував ротою», «Хлопчик модель зробив сам», «Його вважають героєм»? 4. Чи суперечать одне одному вчення про існування детермінантів і вчення про еліптичні речення?

1. Лабораторні заьяття:

а) Додаток і означення.

1. Обов’язковість/факультативність другорядних чиєї речення в семантико-синтаксичній структурі речення.
2. Морфологічне вираження додатка і означення. Приклад як різновид означення.
3. Місце неголовної субпозиції причленного синтаксичного компонента, її співвідношення з традиційним додатком та означенням.

б)  Обставини. Сучасне вчення про другорядні члени речення-1. Члени з подвійним типом зв’язку.

1. Структура невласне-словосполучень, особливості їх функціонування в межах речення. Детермінанати (власне- детермінанти і ситуанти).
2. Обставини, обов’язковість/факультативність обставинних компонентів. Співвідношення обставин і детермінантів.
3. Мініконтрольна робота.

Завдання 1. Розібрати речення за членами речення. Показати розгорнуті схеми зв’язку. Охарактеризувати другорядні члени речення (вказати, який член речення, його значення, чиж виражений, до якого слова відноситься).

Зразок: Робітники зосереджено розглядали проект новатора

 <— робітники Розглядали—    > зосереджено

Зосереджено — обставина способу дії, виражена прислівником, відноситься до присудка, зв’язок — прилягання (иласне-прилягання).Розглядали (що?) проект — додаток, прямий, обов’язковий ‘ іпігаксичний компонент, виражений іменником чол.р. II в. у Ш.ІХ.В., відноситься до присудка, зв’язок — сильне, неваріативне, IX иіосереднє керування, форма слова передбачувана.Проект (чий?) новатора — неузгоджене означення, яке цоіначає ознаку, яка вказує на приналежність предмета, виражене Іменником чол.р. II в. у род.в., відноситься до додатка, зв’язок — прилягання (іменне прилягання).Завдання 2. Визначити синтаксичну функцію інфінітива.Зразок: Перемогти — означало подолати незмірно важке, часом неможливе (3 газ.).Перемогти — підмет (перех., док.в.)Подолати — присудок (перех., док.в.)ВАРІАНТ ІЗавдання 1. Хмари снігу свистіли над усім безмежжям рідного краю — ласкавого й суворого, але завжди дорогого серцеві (О.Донченко). Настав час ловити рибу (І.Нечуй-Левицький). Буває пік, що дні довго і одноманітно котяться через усе життя, як трошини по рівному жолобу, стандартно невиразні, позбавлені Яскравих ознак, почуттів чи кольорів (В.Собко).Завдання 2. Вчора був даний по радіо сигнал починати масову сівбу (Ц.Бедзик). Хто положив на мене обов’язок будити мертвих, тішити живих калейдоскопом радощів і горя? (Леся Українка).

Завдання 1. Було це якось: ще юнаком ішов, як звичайно, я по вулиці рідного міста (В Шевчук). На далекій межі небокраю Сто доріг у полях — як одна (М.Ткач). Григорій Тютюнник був людиною великої щедрості, душевної чистоти, закоханості в життя і людей… (О.Гончар).Завдання 2. Бути хоробрим, мужнім воїном — обов’язок кожного чоловіка (В.СухомлинськиЙ). О пісне вкраїнська! Дзвінка, невмируща, Ти мука і радість, ти гнів і любов (Р. Братунь).ВАРІАНТ III.Завдання 1. Братерства крила чуєш за плечима, А в серці — клич високої зорі (МТкач). Бліднуть осені півтони, Ранком паморозь іскрить, На каштані лист червоний Заржавіло шелестить (Л.Талалай). Кульбаб Золочені коронки Там пестять Пучки полудневі, Там на дистанції Короткі Стартують Дощики травневі (Г. Мороз).Завдання 2. І жить — це значить жить. Зречевлюватй труд. Зречевлювати мисль… (М.Бажан). Мислити і творити, творити і мислити — це для письменника його фах, його повсякденність (О.Гончар). Майстри працювати обома руками ніби бачили незрівнянно більше в тому ж явищі, що його розглядали ті, які вміли працювати тільки правою рукою (В.СухомлинськиЙ).ВАРІАНТ IV.Завдання 1. Небо округ здіймалося вгору блакитними вежами (Ю.Яновський). Ходить полем молодистим, Гонить хвилю з краю в край Золотистий, колосистий, Яровистий урожай (А.Малишко). Рідна Україно, земле колискова, обіймаю піснею тебе (П.Перебийніс). Шуми, Славутичу-ріка, ростіть, дерева юні, гінко клоніться вітами до ніг великим людям і народам (М.Рильський).Завдання 2. Поезія жити не може на смітнику, а без неї життя — злочин (М.Коцюбинський). Ясногорська подумала раптом, що може отак закам’яніти, як стоїть. Закам’яніє справді, реально, за якусь хвилину і залишиться стояти вічно, одна серед цього пустельного степу (О.Гончар). Той не сміє називатися людиною, хто не відчув військової служби, — пояснював він (Ю.Збанацький).