Загнітко А. П. Український синтаксис (науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс). Ч. 1

Тема VII. ТРАДИЦІЙНЕ І СУЧАСНЕ ВЧЕННЯ ПРО ДРУГОРЯДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ. СТРУКТУРА ПОШИРЕНОГО ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ.

загрузка...
І. Питання лекттії:

  1. Причини перегляду традиційного вчення про другорядні члени речення.
    1. Проблема кваліфікації членів речення.

3: Періодизація вивчення членів речення.

  1. Граматичні категорії другорядних членів речення.
    1. Обов’язкові і факультативні члени речення.
    2. Семантико-граматичні ознаки другорядних членів речення.

3.1.  Означення.3.1.1.  Узгоджене означення.3.1.2.  Неузгоджене означення.3.1.3.  Прикладка.6.2. Додаток.6.2.1.  Прямий додаток.6.2.2.  Непрямий додаток.6.2.3.  Інфінітивний додаток.6.3.  Обставини.6.3.1.  Обставини способу дії.6.3.2.  Обставини міри і ступеня дії.6.3.3.  Обставини місця.6.3.4.  Обставини часу.6.3.5.  Обставини причини.6.3.6.  Обставини мети.6.3.7.  Обставини умови.6.3.8.  Обставини допусту.6.3.9.  Обставини наслідку.

  1. Синкретичні члени речення.
  2. Нове вчення про другорядні члени речення.

5.1. Детермінанти.5.1.1.  Фонові детермінанти.5.1.2. Детермінанти зумовленості.5.1.3. Характеризуючі детермінанти.8.2. Дуплексиви.

  1. Рекомендована література: аУ основна:

Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / За ред.акад. І.К.Білодіда. — К.: Наукдумка, 1972.-С179-223.Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. — ЧИ: Синтаксис. -К: Рад.шк, 1961.-С.46-66.Література для самостійного конспектування:Безпояско O.K. Інфінітив у функції другорядних членів речення // Укр.мова і літ. в пік — 1984. -N3. — С.51-53.Богдан М.М. Значення і синтаксичні функції родового присубстантивного відмінка (безприйменникові конструкції) // Укр.мова і літ. в пік — 1975,- N6. — С.35-45.Богдан М.М. Родовий відмінок при віддієслівних іменниках // Укр.мова і літ. в пік — 1972,- N2,- С.21-2-5.Ключковський Б.Г. Прикладка і сполучення иеприкладкового характеру // Укр.мова і літ. в пік. — Г976,- N12.- С.20-29.Сич В,Ф. Синтаксичні функції інфінітива // Укр.мова і літ. в пік- 1972. -N3. -С.24-30.б) додатковаГруздева С.И. Второстепенные члени предложения // Рус.яз. в Шк- 1966. — N2.л.93-100.Мигирин В.Н. Принципи изучения членов предложения // Науч.докл.внсш.шк. Филол.науки.-1961,- N3. -С.41-48.Никитин В.М. Разряди обстоятельств в современном русском язнке: Пособие по спецкурсу. -Рязань: Ряз.пед.ин-т, 1973.-118C.Русанівський В.М. Співвідношення семантичної і формально-граматичної структури речення // Вихованець І.P., Городенська КГ., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. -К.: Наукдумка, 1983. — С.99-125.Троицкий С.Г. Роль глагола в развитии коммуникативной перспективи предложения.-Калинин: Калинин, пед.ин-т, 1977.-84с.Шведова Н.Ю. О синтаксических потенциях форми слова // Вопр.язнкознания. -1971. -Ж.-С. 25-35.УЯрцева В.Н. О синтаксической роли прямого дополнения в язиках различних типов.-Л.: Наука, 1972.-С.4-19.

 

НІ. Матеріали до лекттії: колошами (детермінанти. дуплексиви).IV. Основні поняття теми.

  1. ПРИЧИНИ ПЕРЕГЛЯДУ ТРАДИЦІЙНОГО ВЧЕННЯ ПРО ДРУГОРЯДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ.

У сучасній лінгвістиці мають місце три тенденції по відношенню до членів речення: 1) одні вчені вщсгоююгш традиційний погляд на систему головних і другорядних члені! речення; 2) другі повністю заперечують точку зору на другорядні члени речення; 3) треті доповнюють, уточнюють окремі поняття,; конкретизують їх, тим самим деякою мірою згладжують суперечливі місця. Найчастіше традиційна класифікація (підмет,’ присудок, додаток, означення, обставина) доповнюється іншими членами речення (детермінант, дуплексив, предикативне означенні і под.).Другорядні члени речення в багатьох працях кваліфікуються як елементи, що реалізують валентні властивості: одно- і багатомісних предикатів (див. детальніше: (ВихованеЩІ.Р. Формально-граматична структура речення // Вихованець І.Р.І Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксичнй; структура речення.-К.: Наукдумка, 1983.-С.25-30)). Другорядні члени речення розуміються як актанти по відношенню до дієслова»4! присудка. В ряді робіт особливої гостроти набуває проблем»! «другорядних членів речення». «Традиційний аналіз за членами; речення є слабкою опорою для розуміння самої природи елементів,! які виділяються в структурі речення. Про це свідчить той тупикІИ якому опинилось учення про так звані «другорядні члени речення»4—      означення, додаток, обставину, що не мають скільки-небудф певних і послідовних ознак, як змістового, так і формального характеру», — зазначає АМ.Мухін (Мухин А.М. Лингвистический анализ. Теоретические и методологические проблеми.-Л.: Наука) 1976.-С.151.).Як результат останніх досліджень, В.А.Бєлошапкова виділяє члени речення з урахуванням їх «входження чи невходження в предикативну основу і в номінативний мінімум» (Белошапкова В.А Современный русский язык: Синтаксис.-М,! Вмсш.шк, 1077.-С.133). У сучасних концепціях членів речення за основу покладена опозиція центральність/нецентральність, обов’язковість//факультативність, тобто береться до уваги] відмінність як між головними і другорядними членами речення, так і відмінність між самими другорядними членами (пор1 94Я’М’.Почепцов виділяє три основні групи членів речення: 1) підмет і присудок, 2) додаток і обставину, 3) означення (див.: (Почепцов |.Г. Предложение // Теоретическая грамматика современного йіплийского язика.-М.: Наука, 1981.-С. 187)). Такий розподіл чненів речення лінгвіст пов’язує, з одного боку, із специфікою синтаксичних зв’язків (взаємоспрямований і однонаправлений) і, з пругого боку, з частиномовним підпорядкуванням (іменник іМІ(СЛОВО)).Традиційні визначення членів речення грунтуються на шпючасному врахуванні формально- і семантико-граматичних її ніак. їх ґрунтовний аналіз необхідно зробити за рекомендованою іпіературою. До основних недоліків традиційної концепції членів речення варто віднести: 1) нездатність у межах існуючої системи чненів речення охопити й класифікувати всі мовленнєві елементи речення; 2) відсутність однозначних критеріїв диференціації членів речення у конкретних висловлюваннях; 3) характеристика членів речення        безвідносно     щодо    вияву   ознакобов’язковості/необов’язковості в синтаксичній структурі речення; ‘І) нівелювання лексико-семантичних характеристик слів, їх парадигматичних зв’язків; 5) характеристика членів речення без урахування передбачуваності/непередбачуваності                           форминецентрального елемента і под. Основним недоліком, на думкуІІ.Л.Іваницької, традиційного вчення про головні і другорядні члени речення є поєднання в основі члена речення семантичних і формальних ознак і розмежування на підставі цього конкретних членів речення.Виходячи з »особливостей опозиції «абсолюти ність / релятивність», варто вести мову про те, що в реченні завжди наступатиме обмежена кількість аргументів, які братимуть участь В утворенні реченнєвої «структуно-семантичної цілісності і комунікативної завершеності» (див.: (Троицкий С.Г. Роль глаголов її развитии коммуникативной перспективи предложений.-Калинин: Калинин. пед.ин-т, 1977.-С.5)). Явище конструктивно- комунікативної завершеності речення можна пов’язати із наповненням відповідними повнозначними лексичними компонентами позицій об’єктивних поширювачів дієслів-присудків. При такому підході теорія будови простого речення має вигляд його позиційної структури, про що досить ґрунтовно в роботахІ  Р.Вихованця (див.: (Вихованець І.Р. Головні члени речення // Сучасна українська літературна мова: Синтаксис.-К.: Наук.думка, І972.-С.42; Вихованець і.Р. Формально-граматична структура речення // Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення.-К.: Наук.думка, 1983.-С.6-25)), Н.Л.Іваницької (Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові.-К.: Вища пік., 1986.~С. 18-27)). Подібного плану; теорії ґрунтуються на синтаксичних зв’язках у словосполученні її реченні (див.другу тему).В основі формально-граматичної структури (власне- синтаксичної) речення лежить предикативний і підрядний зв’язки, які визначають: 1) синтаксичні позиції (одно- і багатоступеневі), 2); умови для утворення синтаксичних компонентів-репрезентантів відповідних синтаксичних позицій. У структурі двоскладного’ речення можна виділити головну субпозицію (підмет і присудок) і неголовну (детермінант, компонент причленної залежності від одного члена, дуплексив). Кожна субпозиція визначувана силою І характером синтаксичних зв’язків. У неголовній субпозиції,! наприклад, виділяється центральна, яка завжди запрограмована семантикою керуючого сллва, і периферійна, що є проекцією! позиції слова в словосполученні, утвореного за допомогою’ однобічного підрядного зв’язку (узгодження, прилягання); пор.: Твого життя гілля густе Вітчизні в серце проросте (А.Малишко) і\ Вітер стугонів залізним дахом (О.Гончар).Детермінант, його субпозиція, на відміну від центральної і периферійної субпозиції причленної залежності, визначуваний’ слабким синтаксичним зв’язком із граматичним ядром речення \\ його позиція в структурі речення завжди периферійна, незалежно від того чи в реченні наявна одна детермінантна субпозиція, чи їх! значно більше, напр.: У Празі у 20-ті роки відбулася концентрація)] духовних сил української еміграції (3 газ); Іїсї ж весни довелося й матері вперше з сином удвох на степ виїздити (А.Головко).Дуплексив також посідає окрему позицію (субпозицію) неголовної позиції. Основною ознакою субпозиції дуплексива е\ наявність подвійного синтаксичного зв’язку (див.: (Чеснокова Л.Д.] Семантические типьі членов предложения с двойнммиї отношениями.-Ростов на/Д, 1973.-С.23-56 і далі)). Вирізняється дуплексив на загальному фоні неголовних субпозицій своєю! неоднозначною спрямованістю в межах речення. З одного боку, він’ підпорякований підмету, з другого боку, присудку. Загальний! синтаксичний закон по відношенню до дуплексива можна! сформулювати так: дуплексив, виступаючи неголовним компонентом синтаксичної структури речення, завжди пов’язується! із компонентом, вираженим дієслівною формою, його! обов’язковість/Діеобов’язковість визначувана ступенем втрати! семантики автосемантичним словам, що перебуває у головній: субпозиції, пор.: Батько сидів з веслом на кормі веселий і дужий

 

(О Довженко); Марійка прийшла додому щасливою і веселою (І Хоткевич).Отже, ґрунтовний перегляд вчення про другорядні члени речення зумовлений абсолютно новим піходом до визначення елементарної синтаксичної одиниці. Так, Т.П.Ломтєв вважав гмементарною синтаксичною одиницею не член речення, не словесну форму, не словосполучення, а позиційну ланку в і іруктурі речення’ (див.: (Ломтев Т.П. Основи сь.паксиса соиременного русекого языка.-М.: Учпедгиз, 1958.-С.46-47 і далі)).Г.О.Золотова у своему «Нарисі» детально і всебічно иисвітлила елементарну одиницю синтаксису — синтаксичну форму, яка залежно від її зв’язків в реченні може бути вільною (уII      Ю.Шведової — детермінант, О.Б.Сиротиніна диференціює детермінанти на власне-детермінанти і ситуанти, останні вказують тільки на додаткову інформацію, що супроводжує основну. Ситуанти виступають факультативними членами предикативних одиниць і є вільними членами предикативної одиниці): Днями приїхала на канікули донька-студентка (О.Гончар). Над самим лиманом стояла давня генуезька твердиня з високими, довгими, темними, зубчастими стінами (І.Нечуй-Левицький), зв’язаною, тобто входити до структури речення через словосполучення, пор.: [з города із Глухова полки виступали з заступами на лінію (Т.Шевченко).Г.О.Золотова виділяє ще й конструктивно зумовлені форми: В тісній кімнаті над столом, застеленим газетами, схилилось кілька командирів (С.Борзенко). Хмара закрила сонце.Перегляд традиційного вчення про члени речення викликаний: 1) неоднаковим рівнем зв’язку членів речення; 2) різними видами синтаксичного зв’язку в межах речення (власне- реченнєвого і невласне-реченнєвого); 3) різною функцією в реченні (ступінь значущості в реченні) та цілим переліком інших причин.Не всі думки на сьогодні є переконливими, але ясно одне, що традиційне вчення про члени речення не спроможне пояснити псі синтаксичні явища, які все ширше проникають у мову.

  1. ПРОБЛЕМА КВАЛІФІКАЦІЇ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ.

Проблема визначення членів речення постала водночас з виникненням синтаксичного підходу до аналізу лінгвістичних явищ. Члени речення вичленовуються з речення як його будівельні компоненти, що характеризуються певною семантикою. Поза реченням члени речення не існують. Підсумовуючи ознаки членів речення, виділені при їх вивченні в різні періоди і в різних аспектах, їх варто розділити на структурні та семантичні:Структурні ознаки членів речення включають:1) участь у формуванні структурної схеми речення;2)  спосіб вираження членів речення;3)  характер зв’язку (узгодження, керування, прилягання);4)   синтаксичну позицію.Структурні властивості виступають засобами вираження і є носіями категорійної семантики.Семантичні властивості членів речення включають:1)логічні значення;2)  категорійні значення;3) лексичні значення;4)   комунікативне навантаження.Основна проблема кваліфікації другорядних членів речення полягає у визначенні пріоритетів — структурного чи семантичного — їх аналізу.

  1. ПЕРІОДИЗАЦІЯ ВИВЧЕННЯ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ.

У вивченні членів речення виділяється два періоди: період класичного (традиційного) мовознавства і період сучасної лінгвістики. Перший період характеризується тим, що в цей період формується вчення про члени речення, яке входить у практику викладання української мови. Вперше найповнішу систему членів речення в русистиці запропонував М.І.Греч (Н.И.Греч. Практическая русская грамматика.-СПб., 1827.). До цього переважно користувалися терміном «частини слова», що застосовувалось на морфологічному і на синтаксичному ярусах мовної системи. Перший період завершується у 20-і роки виходом українських науково-практичних і практичних граматик (див.: (Білецький О., Булаховський Л., Парадиський О., Судима М. Українська мова: Підручн. для старшого конц. труд.шкіл. Сьомий рік.-Вид. 2-е. -Харків: Держвидав України, 1928.-С.1-73; Грунський М.. Сабалдир Г. Українська мова. Морфологія, фонетика, синтаксис, фразеологічний словник. Порадник для самонавчання.-. Вид.З-є, випр.-К.: Час, 1927,-156с; Грунский Н.К. Украинская грамматика.-К., 1918.-48с; Ізюмов О. Техніка української мови,-К,, 1926.-190с; Крьімский А Украинская грамматика для учениковь вмсшихь классовь гимназий и семинарий Приднепровья.-Т.І.-Вьіп.І, 2 і 6.-Т.І1.-Вьіп.І.-М., 1907-1908; Куліш

  1. Дві мові, книжна і народня •// Україна.-І914.-Кн.3.-С.22~34; Левицький М. Українська граматика для самонавчання.-Вид.З-є, нипр. і доп.-Катеринослав-Ляіїпціг, 1923.- 197с; Матвієнко О. І нструменталь чинности при пасивних дієприкметниках // Збірник центральних державних курсів ураїнознавства.-Харків, 1928.-С.51- 69; Нечуй-Левицький І. Граматика українського языка.-Ч.І: Етимологія.-К., 1914,- 166с; ЧИ: Синтаксис-К., 1914.-83с; Німчинов К. Мова До нбасу// Всеу кр. з’їзд прол.письм. -Харків: Держвидав України, 1927.-73с; Німчинов К. Синтаксичне вживання граматичних форм.-Лекція II // Дод. до газ. «Нар.Учит.».-1927.-Ж6 (97) та N47 (98); Лекція 12 і Лекція 13 // Дод. до газ. «Нар.учит.».-1927.-Ж8 (99); Німчинов К. Синтакса простого речення // Дод. до газ. «Нар.учит.».-1927.-ІМ47; Німчинов К. Синтакса складного речення // Дод. до газ. «Нар.Учит.». -1927.- N48; Огієнко І. Наглядна таблиця для вивчення побічних речень. — Вид.-7-е.-Львів, 1923; Огієнко 1. Чистота й правильність української мови; Підручник для вивчення української літературної мови. Популярний курс з історичним освітленням.-Львів, 1925.-215 с; Сімович В. Граматика української мови для самонавчання в допомогу шкільній науці.-2-е вид. з одм. й дод.-Київ-Ляйпціг, 1919.-584с; Смаль-Стоцький С, Гартнер Ф. Граматика руської мови.-3-є перероб.вид.-Відень, 1914.-202с; Смеречинський С. Способи відносної (релятивної) сполуки в українській мові // Записки історико-філологічного відділу ВУАН.-1929.-Кн. XXV,- С.1-31; Сулима МЛекція з української синтакси.-Харків, 1928,- 241с; 152с; 23с; Тимченко Є. Співрядне сполучення речівників (з української складні) //Збірник історич. секції ВУАН,- 1924,- Т.ХІХ.-С.94-203; Тимченко Є. Українська граматика.-К., 1917- 168с). На цей час уже нормалізувалось уживання термінів на позначення головних і другорядних членів речення, сформувались погляди щодо їх співвідношення. Уже на початку 19 століття намітилася тенденція розмежовувати підмет, зв’язку і присудок, диференціації означення і додатка, спостерігається прагнення розрізнення додатка та обставини, встановлення визначальних рис простих і складних присудків. Основною ознакою періоду є співвідношення головних членів речення з компонентами судження, опис другорядних членів речення за їх синтаксичним уживанням та значенням. Аналіз другорядних членів речення грунтується на формальних принципах: означальними вважаються слова, що приєднуються до головних членів речення узгодженням;

 

додатковими — слова, що приєднуються керуванням; обставинами слова, які не узгоджуються і не керуються.Новий підхід до аналізу головних і другорядних члені речення запропонував О.О.Потебня, більшість його кваліфікацій на сьогодні виступають актуальними. Однією з визначальних озна його підходу до тлумачення членів речення є кваліфікація присудка]] як найсамостійнішого члена речення, що може обійтися без іншим членів речення (див.: (Потебня АА Из записок по русской] грамматике.-М.: Учпедгиз, 1958.-Т.І.-П.-С.74)). Учень О.О.ПотебнГ;і Д.М.Овсянико-Куликовський диференціював обставини на два класи: І) власне-обставини і 2) обставини, що перебувають на межи між додатком і обставиною — «фіктивні» обставини, пор.: Весно/А підемо з тобою до гаю того, що наснився ночами (Д.Загул)! Ранками буває прохолодно. Таким чином Д.М.Овсяникаі Куликовський обгрунтував перехідний характер окремий другорядних членів речення, поєднання в їх семантиці кількох; ознак.л7 Період сучасної лінгвістики характеризується кількома етапами у вивченні членів речення. У 30-і роки поширеною були спроба дати вичерпний аналіз статусу, специфіки членів речення І позицій традиційного тлумачення. Показовим у цьому плані І твердження О.М.Пєшковського, що стверджує: » …Члени речення-     це частини мови, що набули руху». При цьому до традиційне* системи членів речення додає другорядний присудок, виражений; інфінітивом: «…інфінітив як найбільш дієслівний член речення найбільше наближається до присудка» (див.: (Пешковский АМІ Методика родного языка, лингвистика и стилистика: Сб.ст.-іЯ 1926.-С.79; Пешковский АМ. Русский синтаксис в научноЯ освещении.-М.: Учпедгиз, 1956,-7-е изд.-С185)): Цікавою є думкі) О.М.Пєшковського з приводу походження обставин і синкретизм» семантики окремих членів речення, що, на його погля.» мотивується тим, що «…всі обставини (крім дієприслівник! виникли із додатків. Цей процес утворення обставин з додатг продовжується і сьогодні…» (Там же. -С. 181.). Найповніг синкретизм другорядних членів речення був описаний М.Судимо М.Грунським, у русистиці — О.О.Шахматовим, який, крі предикативних, виділив атрибутивні, предикативно-атрибутивнй об’єктні та релятивні відношення. Атрибутивні відношення 1 основою виділення означення, з предикативно-атрибутивних У предикативні означення і предикативні прикладки (в сучаснії лінгвістиці відокремлені означення і прикладки), з об’єктного відношення — додаток, з об’єктного — обставина. Період 1917 — 193| років з повним правом можна назвати періодом цілісного аналіз членів речення, стабілізації термінології на позначення головних і другорядних членів речення, боротьби різних орієнтацій щодо визначення нормативності/ненормативності тих чи інших синтаксичних форм (пор. погляди Є.Тимченка, О.Курило, С.Смеречинського, М.Сулими, П.Шерстюка, В.Сімовича, С.Смаль- Стоцького та ін.). Набуває активізації дослідження синтаксису частин мови як самодостатнього для вивчення реченнєвої структури. У 1937 — 1938 роках спостерігається обгрунтування протиставлення головних і другорядних членів речення, їх різної участі в побудові реченнєвої одиниці. Останнє ознаменувалося прагненням віднайти викінчену концепцію головних і другорядних членів речення, в силу чого наголошувалися то власне-формальні, то семантичні ознаки. У 50-і роки В.В.Виноградов наголосив на необхідності перегляду системи членів речення, в результаті чого постали три напрями у підході до вивчення членів речення. Одні лінгвісти  запропонували обмежитися     вивченнямсловосполученням, другі повністю або частково відмовляються від термінів членів речення і пропонують Еласне розмежування суб’єктно-предикативного центру і детермінантної периферії, треті пропонують поглиблений аналіз реченнєвої стрктури (пор.: Шапиро А. Б. О второстепенных членах предложения в русеком язнке // Вопр.язьїкознания,- 1957.-N2; Стеблин-Каменский М.И. Грамматика норвежекого язьїка.-М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1957; Кокорина С.И. О семантическом субьекте и особенностях его вираження.-М.: Наука, 1979; Іваницька Н.Л. Член речення як синтаксична категорія // Укр.мова і літ. в шк- 1974.-Н5; Білецький А.О.Важливі проблеми сучасного мовознавства // Укр.мова і літ. в шк. -1971.-N9.-С.21-29; Іваницька Н.Л. Синтаксична структура простого речення // Укр.мова і літ. в шк. — 1971.-ІЧ1.-С.20-26). Цілком очевидно, що традиційні межі п’яти членів речення не відображають всієї різноманітності семантичних компонентів речення при їх деталізації. Недостатність традиційного підходу до аналізу членів речення виявляється також в тому, що відсутня сувора відповідність між формою та змістом члена речення. У зв’язку з цим однією з моделей, спрямованих на розгляд реченнєвої структури, виступає синтаксемний аналіз (пор. (Мухин А.М. Функциональный анализ синтаксических элементов.- М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1964; Мухин А.М. Структура предложений и их модели. -Л.: Наука, 1968; Мухин А.М. Синтаксемний анализ и проблема уровней язнка.-Л.: Наука, 1980.- С.21-28 і далі; Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення.-К: Наукдумка, 1983.-С.6-99; Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові.-К.: Вища пік., 1986,-167с; Вихованець І.Р. Нариси • функціонального синтаксису української мови.-К.: Наук.думкаїї 1992.-222с. та ін.)).Будівельними елементами речення виступають синтаксичЯ слова, що тільки в реченні набувають статусу структурно»4семантичних його компонентів різної конструктивної значущості,! На цій підставі постає можливим викінчений аналіз реченнєвої структури з урахуванням спеціалізованості/неспеціалізованості морфологічних форм у тих чи інших синтаксичних позиціях. ПрИ цьому найскладнішим постає розмежування власне-суб’єктнихя невласне-суб’єктних позицій, виражених різними морфологічними] формами. Власне-суб’єктна семантика співвідноситься підметовою позицією, невласне-суб’єктна семантика корелює :і додатком, пор.: Хлопець йшов лісом до села і Камінь розбив вікно {камінь є носієм невласне-суб’єктної семантики, оскільки йоЮІ позиція опосередкована відмінковою деривацією і виражав інструментальний суб’єкт: Хлопчик кинув камінь + Камінь розбиввікно = Хлопчик каменем розбив вікно —> Камінь розбив вікно). іЧлени речення вирізняються тільки в реченні й існують Д рівні реченнєвої структури, а будуються речення із синтаксичний слів, пор.: Хлопчик біг додому і впав. Йому боляче (форма «йом/\ позначає носія стану і виступає додатком, тільки в комплексів боляче вони витворюють речення).Значним явищем в українському мовознавстві виступай вихід «Сучасної української літературної мови. Синтаксис», в якій комплексно розглядаються всі члени речення (пор. у («ГрамматйКМ современного русского литературного язьіка».-М.: Наука, 1970) аналізуються тільки головні члени речення, а в («РусскоЙІ грамматике».-М.: Наука, 1980.-ТЛІ.) розглядаються і головній другорядні члени речення). В останній час розрізняють і виділяютьі головні члени речення (підмет, присудок), поширювачі І] детермінанти, які розрізняються тим, що поширювачі І прислівними членами (сильними або слабкими), детермінанти ж поширюють все речення. Поруч з ними розташовані дуплексиви.’ «Неможливість чіткої кваліфікації меж членів речення, зумовленії наявністю синкретичних явищ, продовжує хвилювати широкі коли лінгвістів» (Бабайцева В. В. Система членов предложення Д современном русском язьіке.-М.: Просвєщение, 1988. -С. 15) Л.ВЛЦерба, оцінюючи погляд, при якому означення ототожнювалося з прикметником, додаток — з непрямими іменниковими відмінками, обставина — з прислівниками, писав «Не даремно люди придумали ці терміни, можливо, під ними щось приховується, якісь спостереження, якісь факти під ними 102 приховуються, і тільки треба спробувати подивитися, чи немає чого-небудь у мові, що все-таки примушує шукати чогось подальшого, якоїсь диференціації, одним словом, примушує не •упинятися на якійсь спрощеній схемі» (Щерба Л.В. О иіоростепенннх членах предложения // Избр. труды по м іьїкознанию и фонетике.-Л.: Учпедгиз, 1958.-С.94).

  1. ГРАМАТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ДРУГОРЯДНИХ

ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ.Визначальними чинниками теоретичного тлумачення головних і другорядних членів речення виступають: 1) структурно- семантичний і формально-граматичний напрями розгляду синтаксичних одиниць; 2) члени речення входять у систему мови і і синтаксичними категоріями, співвідносячись із словосполученням, реченням і синтаксичним словом і утворюючи систему взаємопов’язаних і взаємодіючих структурно-семантичних компонентів речення; 3) члени речення виступають Оагатоаспектними, тому глибоке і всебічне їх вивчення передбачає «рахування усіх аспектів членування речення; 4) основними ознаками членів речення виступають структурний і семантичний, найсуттєвішим виступає семантичний принцип, оскільки немає і не може бути беззмістовою форма; 5) при кваліфікації членів речення враховується не тільки значення відношень даного члена речення з іншими, але й його власне лексико-граматичне значення; 6) при аналізі членів речення, їх кваліфікації широко иикористовуються граматичні питання (див.: (Чеснокова Л.Д. І рамматические вопросы как ередство анализа предложения // І’ус.яз. в школе.-1978.- N2; Чеснокова Л.Д. Грамматические ікшросм как ередство анализа членов предложения // ( овершенствование методов обуяения русекому языку.- М.: Просвещение, 1981)); 7) при розгляді членів речення, при їх класифікації широко враховуються явища перехідності, що шпворюють різноманітні напрями «синкретизму» (див.: (Бабайцева НВ. Зона синкретизма в системе частей речи современного р\ч ского язика// Филол.науки.- 1983.-N5)).

  1. ОБОВ’ЯЗКОВІ І ФАКУЛЬТАТИВНІ ЧЛЕНИ

РЕЧЕННЯ.Поділ членів речення на головні та другорядні в основному є адекватним їх структурному та семантичному

 

призначенню в реченні. Структурна роль членів речення визначається: 1) їх участю, у вираженні компонентів думки (суб’єктно-предикатна структура); 2) їх роллю в блокові слів, що витворює багатослівний член речення. З погляду першого критерію структурно обов’язковими є витворювачі структурної схеми речення. їх кількість і специфіка зумовлюється структурою думки, що знаходить реалізацію в реченні. Головні позиції у двоскадному реченні займають підмет і присудок (незалежно від їх вираження), в односкладному реченні займає головний член речення і другорядний член, якщо він зумовлюється структурою думки. Отже, головні члени завжди належать до обов’язкових в структурному аспекті.Обов’язковість/факультативність другорядних членів речення у структурному напрямі визначається самим тлумаченням структурної схеми речення. Так, поєднання структурного І семантичного аспектів виходить із змістової і комунікативної достатності реченнєвої структури поза контекстом, що призводить до значного збільшення необхідних другорядних членів речення, оскільки можна обгрунтувати значне число другорядних членів речення, навіть за умови їх комунікативної надпишковості. Очевидно, провідним чинником визначення обов’язковості/ факультативності другорядних членів речення повинен виступати, принцип їх участі в суб’єктно-предикативній структурі речення. Тому обов’язовими постають такі члени речення, які вміщують суб’єктний компонент у своїй семантиці і об’єктний за умови семантичної недостатності дієслова-предиката типу накрив — > землю. В односкланих реченнях виступає структурно обов’язковим непрямий додаток у формі давального відмінка (суб’єктивний датив = давальний суб’єкта): Мені не ходилось; Йому не стоялось; непрямий додаток в орудному відмінку (суб’єктний інструменталь): Вітром затягнуло дерево на узлісся, непрямий додаток у формі родового відмінка іменника (родовий суб’єкта = суб’єктний генетив): Батька немає; знахідний суб’єкта (суб’єктний акузатив) Дівчину заливало потом; деякі обставини місця, вживані пр позначенні стану середовища або обстановки: У будинках крищ стало; Скрізь капало. Все це засвідчує, що головні і другорядн члени постають як категорія реченнєвого рівня.Семантичний статус членів речення визначається значущістю інформації, яку вміщує той чи інший член речення, у семантичній                        структурі             речення.      Семантичнаобов’язковість/факультативність члена речення може розглядатися у власне-мовному і мовленнєвому аспекті. Ядро мовної семантики «членів речення утворюють логіко-граматичні поняття, в силу чого мовна семантика посилює позиції структурно обов’язкових г не ментів членів речення і водночас зумовлює ці позиції і находить через них власне вираження.Інформативна семантика охоплює всі. реченнєві компоненти — і структурно обов’язкові і структурно факультативні, і» кільки інформативний план співвідноситься з пропозицією та ситуативно-прагматичними завданнями мовленнєвої комунікації.Усвідомлення обов’язковості/факультативності членів речення у структурному та смисловому аспекті розкриває механізм побудови речення, хід формування думки, її рух та процес иіїпення, мовного оформлення та мовленнєвого вираження, пор. (ніг іде; Перший сніг іде; Він — такий незвичайний, він — перший ііспик зими. Перевід ознаки до предикативно актуалізуючої посилює смислову вагу ознаки, оскільки вона підтримується структурною-важпивісгю позиції присудка.Таким чином, основна відмінність між головними і другорядними членами речення визначається їх значущістю у побудові речення: головні члени обов’язкові для структурної схеми, другорядні члени переважно у двоскладних реченнях у структурному аспекті є факультативними.

  1. СЕМАНТИКО — ГРАМАТИЧНІ ОЗНАКИ ДРУГОРЯДНИХ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ.

6.1.                                                 Означення. Як структурно-семантичний компонент речення типове       означення характеризується такимиознаками: 1) не входить до структурної; схеми речення; 2) іиражається прикметником та іншими узгоджуваними словами;3)   спосіб зв’язку — узгодження; 4) стоїть перед означуваним словом; 5) означуване слово — іменник; 6) позначає конкретизуючу ознаку предмета; 7) може входити як до складу геми, так і до складу реми.»Означенням називається синтаксично залежний від іменника, займенника чи будь-якого субстантішованого слова або виразу другорядний член речення, який узгоджується з означуваним словом у відмінку, а також, здебільшого, у числі й роді або пов’язується з ним синтаксичним зв’язком керування чи … прилягання» (Сучасна ураїнсьКа літературна мова. Синтаксис.-К.: Наукдумка, 1972.-С.199). Основні значення означення:

 

1)   значення якісної ознаки предмета: улюблена справа, солов Іна пісня, сонячний день, материнське щастя;2)    значення ознаки за дією: зеленіючий ліс, виконана справа, молота мука;3)   значення ознаки дії за суб’єктом дії: політ льотчика, наказ командира, шепіт лісу;4)     значення ознаки предмета за його стосунками до іншого предмета: човен з парусом, чай з лимоном, кава з молоком;5)     значення ознаки предмета за матеріалом, з якого зроблений предмет: будинок з цегли, плаття із ситцю, туфлі з шкіри;6)   значення якісної ознаки: третій день, на двох столах, у шістьох хлопців;7)      значення ознаки за належністю: моє село, пісня солов’я, серце матері, хата батька (щодо цих конструкцій С.Смеречинський стверджував їх ненормативний характер, а більшу властивість конструкцій типу соловТна пісня, батькова хата);8)    значення ознаки предмета за місцем: будинок у лісі, приміська зона, сільський хлопець;9)   значення ознаки за часом: травнева ніч, дощ у липні, січневі морози, березневі відлиги.Всі виділені значення, вміщені в одному залежному компоненті, за способом вираження поділяються на узгоджувані та неузгоджувані. Узгоджувані означення виражаються словами, що потенційно узгоджуються у відмінку, роді, числі, зокрема повними прикметниками та дієприкметниками, займенниками- прикметниками, порядковими числівниками.6.1.1.   Узгоджені означення виражаються:1)       прикметниками будь-якого семантичного розряду: Даруйте радощі мої і клопоти мої — нещастя й радощі мої — весняні ручаї (В. Стус); Вчорашній день минув чудово! (О.Олесь);2)   дієприкметниками: Сірі води густо спливали з сірого неба на посірілу землю (М.Коцюбинський);3)      займенниками прикметникової форми: Ах, як він мить оцю зустрів! (А.Малишко);4)   порядковими числівниками: На моїх очах перші сніги зійшли і сповнили мутної води ручаї (Леся Українка);


загрузка...
5)   кількісними числівниками у непрямих відмінках, крім знахідного: Тут розгорнулися науково-дослідні ділянки двох класів сільської школи (3 газ.).Узгоджене означення може мати при собі залежні слова. Такі означення називають поширеними. Останнє в- українській мові виражається прикметниковими (прикметник із залежними від нього словами) і дієприкметниковими (дієприкметник разом із залежними від нього словами) зворотами: Схожі на велетенських журавлів крани виднілися на кожному кроці (В.Собко); Кущі, вмиті вранішньою росою, ніжно посміхалися і здавались казковими (О.Слісаренко); Ген килим, витканий із птиць, летить над полем (Л.Костенко).6.1.2.         Неузгоджені означення — дуже продуктивна властивість української мови. Вони широко представлені у мовленні, оскільки «вони багатші за своєю семантикою, ніж узгоджені, тому що основне значення ускладнюється додатковими семантичними компонентами» (Бабайцева В.В. Система членов предложения в современном русском языке.- М.: Просвещение, 1988. -С. 132). Значення означення у відмінкових та прийменниково-іменникових словоформ розвинулось та ґрунті об’єктних та обставинних значень семантично вихідних первинних синтаксичних конструкцій.За способом зв’язку з основними словами неузгоджені означення поділяються на керовані і прилягаючі. До прилягаючих належать означення, виражені інфінітивом, прислівником та фразеологізмом. Прилягаючий інфінітив часто поєднує означувану семантику з об’єктною: думка навчатися, спроба піти, вміти зіставити (думка (яка? про що?) навчатися). Прилягаючий прислівник ускладнює семантику означення своїми лексико-граматичними значеннями місця, часу, способу дії: Жодна травинка внизу біля річки не ворушилася від вітру (О.Слісаренко) і Трава внизу біля річки ніжно простелилася до її течії.Традиційно неузгоджені означення, виражені відмінковими та відмінково-прийменниковими формами іменників, називаються керованими. Ця назва відображає їх статус та первинну придієслівну позицію. У поєднанні з іменником така позиція тільки умовно може бути названою керованою, а точніше — вона прилягаюча. Об’єктний компонент у семантиці субстантивного означення зумовлений формою його вираження, а обставинний — лексичним значенням.Неузгоджені означення виражаються:1)      іменником у родовому відмінку без прийменни Нові квітки на килимах рука дівчини вишиває (М.Рильський).Означення, виражені іменником у родовому відмінку (Я прийменника, можуть означати:1)    особу, предмет, якому прямо або непрямо належитц предмет, названий стрижневим словом (родовий посесивний)! Хату матері я завжди згадую у своїх думках (В.Г’ерасимчук); і2)    особу, частина тіла якої названа головним словом Серце дитини чутливе, воно відкрите для добрі (В. Сухо млинський);3)      тваринні або рослинні організми, частина якЛ названа пояснюваним словом: Опадав черемхи цвіт (В.Сосюраи4)     подію, якою знаменується певний проміжок часу, названий головним словом: Дарина часто згадувала день приїзду на шахту (Ю.Яновський);5)  учасників певного колективу, названого пояснюваним словом: Учителі школи опрацювали модульну систем/ викладання предметів шкільного циклу (3 газ.);6)       означення до іменника, який указує на форму відтворення образу людини або її зовнішнього вигляду: Постаті партизан метушилися у рожевій млі (Григорії Тютюнник);7)    ознаку за місцем перебування, проживання: Народи світу все більшою мірою виявляють своє прагнення до контролі* за правами людини у кожній країні світу (3 газ.);8)   діяча, витворювача дії: Дихання холоду і ночі розлуки вітер нам приніс (В.Сосюра);9)     ознаку за її носієм або джерелом: Дубів кошлатих набігає тінь (А. Малишко);ПІ) якісну характеристику з боку сорту, розміру, віку (такі означення переважно двокомпонентні): Дівчатко років трьох вибігло на дорогу і дивилося захоплено на заграву вечірнього неба (Я.Мельник).

  1. Іменниками у непрямих відмінках з прийменникамиЛ

1)       іменником у родовому відмінку з прийменниками з/із, до, від, з-під, без, для, біля, проти: Шафа для одягу ховалася в кутку (В.Собко); Моя бабуся живе у невеличкому будиночку біля річки; На кормі людина без кашкети (Ю.Яновський);2)    іменником у знахідному відмінку з прийменниками на, у (в): Серед майдану стояла прездорова сахарня на чотири поверхи (І.Нечуй-Левицький);3)   іменником в орудному відмінку з прийменниками з, під, що характеризує ознаку предмета за наявністю в ньому чогось: Вгорі висіла лампа під жовтогарячим абажуром (В.Собко);4)   іменником у місцевому відмінку з прийменниками по, у (в), на: За кермом сидів маленький боєць у великих димчастих окулярах (О. Гончар).

  1. Присвійними займенниками його, їх (зв’язок прилягання): Його хата була праворуч; її серце тривожно забилося: невже щось трапилося з сином (О.Довженко).
  2. Неозначеною формою дієслова: Рідко в кого з’являлось бажання виходити опівдні без діла з затінку на сонце (Ю.Збанацький).
  3. Прислівником: Дорога ліворуч була небезпечною.
  4. Дієприслівником: Змагання з стрільби лежачи завжди збирало багатьох його прихильників.
  5. Синтаксично нерозкладним сполученням іменника у непрямому відмінку з залежними від нього словами: Науковець ботанічного саду показав на кущувату рослину, розкішно одягнену майже в суцільну білясту, з рожевим натяком збірну квітку, і професіонально-байдуже назвав їїлеспедицею (Іван Ле).

З метою розмежування додатків та неузгоджених означень можна використовувати різноманітні синонімічні перетворення:

  1. Заміна неузгодженого означення узгодженим: сік яблуні — яблучний сік; шапка брата — братова шапка.
  2. Перетворення словосполучення з неузгодженим означенням у сполучення підмета з присудком. При цьому слово, яке виступає означенням, стає підметом, а пояснюваний іменник трансфомується у дієслово-присудок: шепіт трави — трава шепотить, сум матері — мати сумує.
  3. Перетворення словосполучення з неузгодженим означеням у речення з присудком давати. При цьому слово- означення стає підметом, а підпорядковуюче слово — прямим додатком: вогонь багаття —> багаття дає вогонь, світло від лампи —> лампа дає світло, тінь від абажура —» абажур дає тінь.
  4. Перетворення неузгодженого означення у поширені узгоджене означення чи в підрядне означальне речення: теплі багаття —> тепло, що йде від багаття, плаття з шовку Щ плаття, що пошите з шовку, кава з молоком —> кава, щ приготовлена з молоком.

 

6.1.3.             Прикладка. Прикладка як структурно семантичний різновид означення характеризується таким ознаками: 1) не входить до структурної схеми речення; 2 виражається іменником; 3) може бути узгоджена з означувани словом; 4) може бути у препозиції та постпозиції; 5) пов’язана і іменником; 6) означуючи предмет, дає йому іншу назву (поєднує значення ознаки предмета з значенням предмета); 7) може входити до складу теми і реми. Особливість приклади щодо вираження та її семантика дає підставу вичленувати її я окремий другорядний член речення (див.: (Современны русский литературный язык /Под ред. П.А.Леканта.-М. Высш.шк., 1982; Основина Г.А Приложение и уточняющи члены предложения // Предложение как многоаспектн единица языка /Под ред. В.В.Бабайцевой.-М.: Высш.шк. 1984)).Прикладка може означати:1)      характеристику особи за прфесією, родом занять; лікар-невропатолог, дідусь — шахист;2)    характристику особи за національною належністю дівчшш-туркмепка, хлопець-грузин;3)   характеристику особи за соціальним похподженняЦ юнак -робітник, дівчина-орендаторка;4)    характеристику особи за місцем проживання: жінка-киянка;5)       характеристику особи за віком: дитина-немовля, хлопець-підліток;6)      характеристику особи за родинними стосунками: дівчата-сестрички;     І7)  родову назву при видовій: Дніпро-річка, Київ-місто;8)       видову назву при родовій: трава звіробій, місто Донецьк, річка Сіверський Діпець;9)    якісну характеристику особи або предмета: юнак- богатир, дуб-велетень, красуня-берізка.Прикладка — це залежний від ведучого слова другорядний член, який виражається іменником або

 

субстантивованим словом і приєднується до ведучого слова паралельними з ним формами з метою, його визначення, уточнення або пояснення.Відношення прикладки з означуваним словом є «позитивними, що походить від лат. аррозМо -близький. Лпозитивні відношення — це відношення смислової і граматичної рівноправності. Обидва ці слова позначають один об’єкт реальної дійсності. Апозитивні відношення в історії лінгвістики називали по-різному: синтаксичний паралелізм (Д.М.Овсянико-Куликовський), кореляція (Є.В.Кротевич), (іплікація (І.П.Распопов).Паралелізм. При паралелізмі залежний іменник не повторює форм стрижневого слова, а вступає з ним у паралельний зв’язок, вживаючись у певних формах і однаково підносячись і до тих слів, які залежать від них, і до тих слів, від Іких вони самі залежать. Форми цього слова можуть збігатися з иедучим (офіцер-парламентер) і не збігатися (дівчина-фиолог). Це особливий вид синтаксичного зв’язку, який об’єднує ознаки сурядності і підрядності. Момент сурядності виявляється в їх рівноправності, але це не однорідні члени речення, а словосполучення, в якому одне слово залежить від іншого.При сурядності є перелічувальна інтонація і сполучники сурядності і різні слова називають різні об’єкти реальної дійсності. У цьому ж випадку,крім відношень паралельності, нстановлюються стосунки пояснення, а не перелічувальні, тому У такому словосполученні спостерігається відношення між підметом і ознакою.Між стрижневим і залежним словом можуть спостерігатися різні випадки кореляції:1)      не збігається відмінок, коли у ролі прикладки ішступає прізвисько: Всеволода Велике Гніздо; з Річардом Левине Серце; або назви творів, органів друку, установ: романом «Тигролови»; у повісті «Щедрий вечір», або прізвища і словосполуки із словами на ім’я, на прізвище: братів за прізвищем Вовк.2)    не збігається число, коли залежне слово є власного назвою: місто Черкаси, місто Чернівці.Прикладка може виражатися:1)     іменником: професор Коваленко, хлопці-запорожці, багач-дукач;


2)   субстантивованим словом: а) прикметником: жінка- вчений, мама-вагоновожатий; б) дієприкметником: завідуючий Сидоренко;Ведучим словом найчастіше виступає: а) іменник: хііопець-молодець, дівчина-красуня; б) субстантивований прикметник: про найголовніше — життя; в) займенником: вони, поети, всім відомі.Прикладка може стосуватися і опущеного члена речення: Чи бач, де заховалася пустунка? Прикладка може стосуватися будь-якого члена речення, вираженого іменнико*м, займенником або іншим субстантивованим словом: Земле, моя всеплодющая мати. Вона може бути препозитивною і постпозитивною: Вітаю тебе словом-привітом; сорока-злодійка; дуб-гігант.Прикладка може бути непоширена і поширена: зупинка «Вулиця Шекспіра», станція «Великі луки», пароплав «Тарас Шевченко», лозунг «Працюймо чесно!».Прикладка може бути невідокремленою і відокремленою: Ми, студенти Донецького державного університету, пишаємося своїм вузом.Критерії розрізнення прикладки і означуваного слова:

  1. Прикладка за змістом конкретніша від підрядковуючого слова, бо вона уточнює його, дає якісну характеристику: Шевченка глибоко радувала зустріч з простою людиною, з селянином-кріпаком (П.Жур) (селяни які? кріпаки).
  2. Власні назви неістот (назви гір, рік, озер, морів, міст, сіл, планет, умовні назви установ, підприємств, організацій, закладів, газет, журналів, творів мистецтва, пароплавів, потягів, зупинок тощо) є прикладками до загальних назв: Село Троянівка гніздиться в долині (Григорій Тютюнник).
  3. У словосполученях, які складаються із загальної назви і власного імені: по-батькові, прізвища людини, прикладкою є власна назва: Професор Вуйко й собі завернув на шпиль Владимирської гірки (Я.Ваш) (професор який? Вуйко).

Написання прикладбк. Непоширені прикладки з означуваним словом пишуться окремо, через дефіс, в лапках:

  1. У більшості випадків прикладки з означуваним словом пишуться через дефіс. Це прикладки на позначення якісної характеристики головного слова, визначення його вікової, національної, фахової та локативної властивості:. калина-красуня, чоловік-харків ‘янип.

112

  1. Якщо родове поняття передує видовому, то прикладка пишеться окремо (прикладкою є видове поняття): трава ініробій, квітка пролісок, дерево смерека.

При зворотному порядку слів ставиться дефіс і в цьому иипадку прикладкою є родове поняття при видовому: звіробій- трава, пролісок-квітка. Складні терміни типу заєць-русак, льон- Оовгунець пишуться через дефіс, хоча першою стоїть родова наша.

  1. Коли спочатку стоїть власна назва, а за нею загальна, то прикладка пишеться через дефіс (прикладкою є загальна назва): Дніпро-ріка, Шевченко-художник, якщо зворотний порядок слів — то окремо: ріка Дніпро, художник Шевченко.
  2. Якщо прикладкою є загальноприйняті в побуті назви людей, то вона пишеться окремо: громадяни пасажири, панове учителі, товариші філологи.
  3. Умовні власні назви підприємств, установ, закладів, організацій, пароплавів, потягів, творів мистецтва, журналів, газет і под. пишуться в лапках: поема «Гайдамаки», кінотеатр «Зірочка», часопис «Слово».

Від сполучень прикладкового типу слід відрізняти неприкладкові сполучення, що також пишуться через дефіс, зокрема складні слова: рута-м’ята, хліб-сіль. Основною ознакою прикладкового словосполучення є його співвіднесеність з одним поняттям. І прикладка, і пояснюваний іменник є різними назвами того самого предмета: народ-борець, жінка-мати,’ лікар-терапевт. Одне із слів є головним, пояснюваним, а друге — залежним, пояснюючим. У сполученнях неприкладкового характеру компоненти означають два різні предмети і виступають як рівноправні, тобто сурядні, елементи єдності і між ними можна поставити сполучник єднальності /.6.2.                                                                                       Додаток. Як структурно-семантичний компонент речення типовий додаток характеризується такими ознаками: 1) переважно не входить до структурної схеми речення (є другорядним членом речення), 2) виражається іменником і займенником, 3) пов’язаний з підпорядковуючим словом керуванням або приляганням, 4) стоїть після пояснюваного слова, 5) підпорядковуюче          слово має дієслівнийхарактер, 6) позначає предмет (об’єкт), 7) може входити до складу теми і реми, може самостійно виражати компоненти актуального членування.З формального боку у сучасній українській літературній] мові розрізняється два різновиди додатка — прямий і непрямий. Показником їх розрізнення є насамперед специфіка керування у підрядному словосполученні з об’єктними відношеннями. Загальносемантичним відповідником цього поділу є уявлення про різні ступені охоплення об’єкта дією чи станом.Додаток — це другорядний член речення, що означає предмет, на який переходить дія або доповнює уявлення про предмет. Додаток може позначати:1)    об’єкт , на який переходить дія предмета: Дівчина вчить вірш;2)      об’єкт чуття, думки, мовлення, мислі, бажання, прагнення доповнити дію: відчувати сором, сподіватися успіху;3)  доповнення уявлення про якості чи властивості: повне зоряних багатств;4)  суб’єкт стану: Софійку аж тіпало від образи та злості (А’.Дімаров);5)       об’єкт володіння, передачі і присвоєння: Мати продавала квас (П.Панч);6)    адресат дії: подарувати матері, віддати товаришеві, повернути сусідові.За характером зв’язку додаток може стосуватися:а)                                                                                                     дієслова: зустріти колегу, звернутися до дівчини; б) іменника: страх за батька, читання книжки;                                    в)прикметника: уважний до матері, чуйний до колег; г) прислівника: зрозуміло для всіх; ґ) слова категорії стану’ (предикативного прислівника): мені сумно, мені зрозуміло.6.2.1.   Прямим називається додаток, що означає предмет, на який безпосередньо переходить дія: Важко їй слухати ці\ суворі слова. Прямий додаток є конструктивно необхідним і завжди реалізується тільки при перехідному дієслові.Семантично прямий додаток може означати:1)     об’єкт                фізичної дії: перекопати город, обстругувати дошку, зрізати дерево;2)   об’єкт сприйняття: побачити дівчину;3)   об’єкт почуття: відчути тепло;4)     об’єкт мислення: уявляти                                         перспективу, продумати розвиток.При дієсловах руху прямий додаток може означати просторовий об’єкт: проїхати степ, пролетіти море, пропливти океан.114

 

Залежно від семантичної диференціації перехідних дієслів і значеннєвого відношення, властивого підрядному словосполученю, що відображає зв’язок між дією та її об’єктом, у межах прямого додатка виділяється кілька різновидів.1: Додаток означає наявний до початку дії-предмет, на який дія переходить повністю, охоплюючи, змінюючи, переводячи його до іншого стану: бити скло, гризти дерево, ламати палицю, прати білизну.

  1. Додаток означає предмет, поняття, явище, що виникає як наслідок відповідної дії: будувати завод, конструювати літак, розпалювати вогнище, писати роман, скликати збори, витесувати кіюк.
  2. Додаток конкретизує, доповнює значення відповідного дієслова, виступаючи у з’ясувальній функції: відчувати біль, чути пісню, слухати доповідь, бачити долину, трактувати результати, визнавати уряд.
  3. Додаток сполучається з кількісно обмеженою групою безособових дієслів фізичного стану: морозити, лихоманити, тіпати, трусити, трясти, нудити.

Прямий додаток виражається:1)      іменником, займенником, словами інших частин мови, вжитими у ролі іменників, у знахідному відмінку без прийменника, а також сполученням кількісного числівника чи іменника з числовим значенням у знахідному відмінку з іменником у родовому або називному відмінку: Мохнатий джміль із будяків спиває мед (М.Рильський); Вона підійшла до кіоска і купила два бутерброди.2)   іменником, займенником, субстантивованим словом у родовому відмінку без прийменника: а) якщо при дієслові- присудку є заперечна частка НЕ: Соняшники зовсім не ворушаться й нікуди не повертають голів (Ю.Яповський); б) коли дія переходить не на весь предмет, а лише на якусь його частину: Мама попросила сина купити хліба; в) якщо паралельна форма знахідного відмінка можлива: Оля купила олівці і Оля купила олівець; г) якщо іменник позначає неживий предмет і залежить від предикативного слова у безособовому реченні: Чомусь аж шкода •зробилося цієї рослини (Іван Ле).6.2.2.     Непрямий додаток. Залежачи від неперехідного дієслова, непрямий додаток може означати в окремих випадках предмет, на який безпосередньо спрямовується дія: диригувати оркестром, керувати хором, командувати взводом. Отже,

 

основна відмінність між прямим і непрямим додатком містить не в характері спрямованості дії на предмет. Визначальним % непрямого додатка є, насамперед, вираження його формами непрямих відмінків, крім знахідного.Розрізняється два різновиди непрямого додатка: прийменниковий та безприйменниковий.Безприйменниковий_________ непрямий_________ додаток»4Безприйменниковий непрямий додаток може виражатися:1) родовим відмінком: домогтися успіху;2)           давальним відмінком: вторити товаришеві, кланятися матері;3)      орудним відмінком: оволодіти наукою, керувати школою.Семантично безприйменниковий непрямий додаток може виражати:1)        знаряддя дії: рубати сокирою, різати пилкою, стругати струганком, розрізати ножем, розтинати ножицями;2)   міру місткості: діжка меду, ложка цукру;3)    об’єкт зіставлення: вищий батька, старшийсестри;4)  діючий предмет: небо вкрилося хмарами;5)    об’єкт навчання: навчатися співу, навчатисятанцю;6)   суб’єкт дії: не віриться мені;7)   особу чи предмет, на яких спрямоване почуття: зрадівдругові;8)     уникнення певного, об’єкта: Вона боялась Відпари (М. Коцюбинський);9)     міру наявності об’єкта: бракувати часу, вистачативолі;10)       адресата дії: Організація доручша Валентинові скласти радіоприймач (О.Гончар);11)      об’єкт              руху: замахнутися                               рукою,\ жестикулювати руками, ворушити ногами, хитати головою,] Напр.: Процент був як стіна білий і божевільно розводив п4 боках очима (Панас Мирний);12)     наділення певним об’єктом: нагородити медаллю, озброїти рушницею, оснащувати озброєнням;13)     вживання відповідного об’єкта: харчуватися продуктами;14)      об’єкт обміну: обмінюватися телеграмами, перекидатися мячем.Непрямий прийменниковий додаток.За допомогою прийменників при додатках у сучасній українській літературній мові виражається широке коло об’єктних відношень. До найважливіших ознак, на основі яких нстановлюється функція прийменникової конструкції в реченні, належить здатність додатка відповідати на питання непрямих відмінків, а обставин — на питання обставин, а також можливість заміни іменникових додатків з прийменниками відповідними особовими займенниками при тих самих прийменниках (з ним, над ним і под.), а іменникових обставин-     займенниковими обставинами без прийменників (там, тоді, так, так довго та ін.).Ядерним підрядним зв’язком у словосполученні поєднується не самостійна відмінкова форма іменника, що має об’єктне значення, а прийменниково-іменникова конструкція. Непрямий додаток може виражати семантику:1)      об’єкта (позитивного чи негативного; ставлення, піклування: 3 якою пристрастю він сперечався про діло кровне — про літературу! (М.Рильський);2)   об’єкта розумової діяльності: Ніби несе велика вода до водоспаду, мені годі думати про врятування (Ю.Яновський);3)     об’єкта чуттєвого сприйняття: Не дивись на березу плакучу (Леся Українка);4)        об’єкта дотику: Попереду, спираючись на плечі товаришів, іде поранений вже літній робітник (О.Довженко); Він заглиблюється в далекий і недосяжний світ (О.Донченко); Правда, смішно вірити й любить, Правда, сішно з квітів милуватись? (М.Рильський);5)    об’єкта досягнення, наближення до нього в результаті дії: Ми йдем, ми дійдем домети (В.Сосюра);6)    доповнення одного об’єкта іншим: Я приєднуюсь до них і додаю голоса до їхньої пісні (Ю.Яновський);7)     спрямування дії, виконуваної суб’єктом, на об’єкт: До неї засміялася русява голівка з мигдалевими очима і кучерями, розсипаними по округлих плечах (П.Панч);8)     ставлення об’єкта: Хвиля вже далеко ллється і над лозами глузує (О. Олесь);9)      об’єкта праці, мислення, спрямування зусиль на оволодіння ним: Ох, мав він над чим думати: його справигрошові з якого часу були не в найліпшому стані (Ле Українка);10)   соціативності: 3 ними, з цими людьми, простим чесними й відданими, він уже пройшов сотні киометрів і мріяв пройти ще сотні (О.Гончар).6.2.3.   Інфінітивний додаток.Додаток, виражений неозначеною формою дієслова, може залежати від перехідних і неперехідних дієслів | співвідноситься з функціонального погляду з додать ом простоїв речення або підрядним з’ясувальним (за структурної! семантичною) і підрядним додатковим (підрядним додатковим У за логіко-граматичною) класифікацією.У сучасній українській літературній мові виділяєть кілька груп дієслів, з якими поєднується додаток у фор інфінітива. Це дієслова, що означають:1)    бажання, прагнення суб’єкта виконати дію:хотіт прагнути, братися, збиратися, готуватися, силкувати відважишся: Полк саме готувався форсувати річку (О. Гончар); ,2)      домовленість, зобов’язання, намір виконати дію! погодитися, домовитися, обіцяти, поклястися, загрожувати, думати, сподіватися, мріяти: Він мріяв здобути собі у горах орла, вимуштрувати його для полювання і протягом зими здобути багато лисиць (3.Тулуб);3)   сприяння або перешкоду у виконанні дії: дозволити, допомогти, дати, заборонити, навчити: Зброя дів* нить, не дай на край суходолу ступити;4)         небажання виконати дію або уникнення дії: відмовлятися, боятися, соромитися, ухилятися, уникати, лінуватися: Збирайте, як розумний садівник, Достиглий овоч }\ Грінченка й Доля, Не майте гніву до моїх порад і не лінуйтесь] доглядать свій сад (М.Рильський).У внутрішньосинтаксичній структурі речення інфінітивний додаток співвідноситься з прямим знахідного відмінка іменника, непрямим безприйменниковим та! прийменниковим додатком (див.: (Сучасна ураїнськЦ літературна мова. Синтаксис.-К.: Наукдумка, 1972.-С 187-199)),6.3.     Обставина. Як структурно-семантичний компоне речення типова обставина характеризується такими ознакам1)                                  не входить до структурної схеми речення (виступ другорядним членом речення); 2) виражається прислівнико дієприслівником, відмінковими і прийменниково-відмінкови

 

формами іменників (з тенденцією до незмінюваності, що виявляється неоднаково); 3) спосіб зв’язку — прилягання і «слабке керування»; 4) займає різні позиції, найчастіше — постпозитивну; 5) прилягає до дієслівного слова; 6) позначає обставину (або ознаку ознаки, дії та ознаки); 7) може входити до складу теми і до складу реми.Вживання обставин як другорядних членів речення випливає не з лексико-граматичної природи ядра підрядного словосполучення, яке вони пояснюють, а з конкретної потреби охарактеризувати дію щодо способу, часу, місця, причини, умови, міри і ступеня її перебігу. Основу граматичного зв’язку обставин з тим членом речення, який вони характеризують, становить прилягання. Тільки при дієсловах руху та локативної семантики обставини постають валентно зумовленими і є обов’язковими компонентами реченнєвої структури: відправити пакунок (звідки?) з міста (куди?) до села; перевозити (звідки?) з села (куди?) до хутора; перебувати (де?) на відпочинку.Обставина — другорядний член речення, який указує на спосіб здійснення дії, її якість або інтенсивність, а також місце, час, причину, мету, умову, з якими пов’язана дія або вияв ознаки. Обставини можуть відноситися як до окремого члена речення (валентно зумовлені компоненти реченнєвої структури4), так і до основи речення в цілому (детермінанти4): Коні шалено мчали полем (Ю.Мушкетик) — обставина шалено пояснює присудок мчали; У місті хлопці зустрілися з побратимами (О.Слісаренко) — обставина місця (детермінант) у місті пояснює основу речення загалом:Обставини можуть виражатися:1)  прислівником: Раптом небо пронизливо засвистіло (О. Гончар);2)         дієприслівником: Тривалий час вони йшли не розмовляючи;3)       дієприслівниковим зворотом: Відповівши на всі запитання, він підійшов до головного;4)     іменником в орудному відмінку без прийменника: Стрункими пружними клинцями пішла авіація, розгортаючись над дотами (О.Гончар);5)     непрямими відмінками з прийменниками: Додому і лікарні Демид повернувся через тиждень (В.Собко);

 

6)      субстантивованими словами у непрямих відмінках* Другого дня Семен Олександрович постукав у двері Демида сьомій (В.Собко);7)   інфінітивом: Вони приходять послухати Сократ (Ю.Мушкетик);8)    порівняльними зворотами: Холодні очі сковзнули я всьому, наче крижинки (М.Коцюбинський);9)     синтаксично нерозкладними словосполученнями: і вечора до самого ранку їздив начальник по своїй ділянці кордон (Ю.Збанацький);10)     фразеологізмами: У важку хвилину майор Сергее особисто повів в атаку й поліг в бою смертю хоробр (Н.Рибак).Значення обставин різноманітні. За найбільш загальними семантичними ознаками виділяють: обставині- способу гтії. міри і ступеня, місця, часу, причини, мети, умови. допусту. наслідку.6.3.1.             Обставини способу дії дають якісц характеристику дії чи стану, означають спосіб здійснення аб вияву ознаки і відповідають на питання: як? яким способом?Основним способом вираження обставин способу дї виступають:1)   якісно-означальні прислівники: Ми обоє могли бут об’єктивними, могли розмовляти тактовно, логічн (Ю.Яновський);2)      означальні прислівники способу дії: Незадовго світання поодинці і по двоє почали розходитись (М. Стельмах);3)      іменник в орудному відмінку без прийменника загальним порівняльним значенням: Самотою повзли мі хатами брудні дороги (М. Коцюбинський);4)    іменник з прийменником: Ліс гомонить, мов живий, на тисячу ладів, на тисячу голосів (П.Мирний);5)  дієприслівниковий зворот: . Тихо, немов крадучись, підповзає до перону військовий ешелон (А.Шиян);6)    порівняльний зворот: Він, як бурчак, рвав би каміння, рив береги, з корінням вивертав би дерева (М.Коцюбинський).6.3.2.   Обставини міри і ступеня характеризують дію або ознаку щодо інтенсивності чи міри їх вияву і відповідають на запитання в якій мірі? як часто? як багато? скільки разів? у скільки* разів?Обставини міри і ступеня дії виражаються:1)     прислівниками: Червоно-жовті плями його (сонця) ішуються з порохом шляху і, здається, занадто старанно бивають у собі найтонші дрібнички у лиці (Г. Косинка);2)  прийменниково-іменниковими конструкціями: Але я, прикусивши до болю нижню губу, поспішаю до хати (Г.Косинка).6.3.3.  Обставини місця дають просторову характеристику ті, ознаки, події і відповідають на питання куди? де? звідки? Обставини місця означають 1) місце дії: Під горою веселками (пищав Дніпро (Яків Ваш); 2) напрям руху: Датико обережно, ще впевнено йшов уперед (Ю.Збанацький); цей напрям руху Характеризується трьома відтінками: а) безвідносно до Моо кінцевого чи вихідного пункту: Ми йшли уперед, долаючи перешкоди (І.Гнатюк), б) вихідний пункт руху: Просте Надія поверталась з заводу наче на крилах (Яків Ваш), в) кінцевий пункт дії: Та стежка вела до Дикого струмка (Ю.Мушкетик); 3) шлях руху: Через ліси й поля, побіля сіл тече маленька річка, прозора й чиста (Є.Гуцало).Обставини місця поділяються на власне-обставини та обставини напряму дії чи стану. Власне-обставини місця вказують на локалізацію дії в просторі, на відповідній площині дії чи стану, що виражається присудком двоскладного речення Ібо головним членом односкладного речення, і відповідає на питання де? Власне-обставини місця виражаються:1)       прислівниками місця: У сонці красуючись, біла хмаринка тріпоче вгорі (П.Дорошко);2)      прийменниково-іменниковими конструкціями: Аж ось на шпилі, На гострому сірому камені блиснуло щось, наче пломінь (Леся Українка).Обставини напряму дії чи стану конкретизують перебіг дії в просторі, вказуючи кінцеву (куди?), вихіДну (звідки?) точку поширення дії чи стану або ж виражають шлях дії-руху (яким шляхом?). Характерною особливістю цих обставин є те, що вживані для їх вираження лексеми (синтетичні або аналітичні) поєднуються з дієсловами, загальне значення яких полягає у вираженні руху, переміщення.6.3.4.     Обставини часу характеризують дію, ознаку, стан за їх відношенням до певного часу і відповідають на запитання коли? з якого часу? до якого часу? з яких пір? до яких пір? доки? Обставини часу виражаються:1)     прислівниками: Вчора відбувся зізд орендаторів та фермерів області (3 газ.);


2)       прийменниково-іменниковими конструкціями: На горищі було відчинене віконце і звідти тягнуло приємною прохолодою (ВВинниченко);3)   безприйменниковими іменниками у формі непрямих .іідмінків: Днями відбудеться іспит із спеціальності;4)  дієприсліниковими зворотами: Пройшовши узлісся, Микола побачив невеличку хату, що прилулися одиноко до лісу (Я. Мельник).Обставини часу можуть бути поширеними і непоширеними, пор.: У суботу в молодої Та великий збір, Тож сходяться подруженьки До неї у двір (Леся Українка); На світанку дев’ятого січня о десятій годині тридцять хвилин почалася артилерійська канонада і тривала дві години (Григорій Тютюнник).Обставини часу можуть вказувати:1)   на часову межу дії — її вихідний або кінцевий момент: Ганна з першого ж дня зібрала свою ланку й не знала спочинку ні вдень ні вночі (Ю.Яновський);2)      на момент, в який відбувається, відбувалася чи відбуватиметься дія: О другій годині небо задзвеніло тонким комариним гулом (Ю.Бедзик);3)   на характеристику дії безвідносно щодо її вихідного і кінцевого моменту перебігу: Чи зустрінеться вона ще коли і ним ? (Ю. З банаиький).6.3.5.  Обставини причини вказують на причину, підставу виникнення дії чи ознаки, відповідають на питання чому? через] що? з якої причини? на якій підставі?У сучасній українській літературній мові обставини причини виражаються:1)        прислівниками причини: Спересердя він кинув наполовину недокурсну сигарету на підлогу (П.Загребельний);2)        прийменниково-іменниковими конструкціями: Від одного слова розкрилася в душі моїй руна (Леся Українка); З радощів він мало не збожеволів (М.Коцюбинський).Окрему групу становлять прийменниково-відмінкові конструкції з похідними прийменниками типу завдяки, внаслідок, в результаті, у зв’язку, що виражають семантику причиново-наслідковості: В результаті підвищення авторитету України у міжнародних стосунках вона все більшою мірою посідає належне їй місце у світовій інтеграції фінансових і підприємницьких зв’язків (3 газ.).


3)     дієприслівниками: Натомившися, спить дочка його рідка, у світі єдина! (І.Нехода);4)      дієприслівниковими зворотами: Гнат зрадів, побачивши Настю та сина, і заплакав (М Коцюбинський).6.3.6.   Обставини мети означають мету дії і відповідають на питання для чого? з якою метою?Обставини мети виражаються:• 1) прийменниково-іменниковими формами: Не все нам бігать по горішки, жартуючи, у тихий гай (Л.Глібов); Захоіп,те в світ, де склиться джерело, Де в’ються ластівки, снують брунатні бджоли, Де в честь оратая пшениця гне стебло. Де дерево життя не зав’яда ніколи (М.Рильський);2)      інфінітивом: Через три дні їх справді випущено і дозволено піти попрощатися з родиною (Панас Мирний)6.3.7.       Обставини умови означають умову, при якій відбувається чи може відбуватися дія і відповідають на запитання при якій умові? Обставини умови виражаються іменниково-прийменниковими  конструкціями з прийменниками у, при, за: Та при такій погоді треба ще подумати про купівлю (М.Стельмах); Отик жив Чіпка, виростав у голоді та в холоді, у злиднях та недостачах (Панас Мирний); Божевільний!.. Бо ж тільки з божевіьія потягнуться пальці на клавіші буквально в другім такті після страшного вибуху міни поруч (Іван Ле).6.3.8.    Обставини допусту вказують на умову, всупереч якій відбувається дія, і відповідають на запитання незважаючи на що? всупереч чому?Обставини допусту можуть виражатися:1)            прийменниково-іменниковою конструкцією з прийменником незважаючи на. Незважаючи на малесенький вітерець парило і робилося душно (Григорій Тютюнник);2)            прийменниково-іменниковою’ конструкцією з прийменниками: всупереч, наперекір. Наперекір долі я знову йду стрімко до перемоги (В.Герасимчук).6.3.9. Обставини наслідку означають наслідок, зумовлений перебігом дії/стану стрижневого дієслова, відповідають на питання для якого наслідку? до якого наслідку? Обставини наслідку здебільшого виражаються іменником у знахідному відмінку з прийменником на: Я все життя пам’ятаю її на муку (В.Паншук); Взяв я цей шмат землі на біду (Г. Косинка).

  1. СИНКРЕТИЧНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ.

Синкретизм у системі членів речення — це поєднаний (синтез) в одному члені речення диференційних ознак різник членів речення, їх функції. Причиною появи та існуванні синкретичних членів речення є необхідність виражений синкретичної семантики, що значно багатша, ніж семантики типових членів речення. Синкретизм членів зумовлюється:1) невідповідністю форми і змісту;2)               подвійними синтаксичними зв’язками і відношеннями;3)              синкретичними категорійними значеннями словоформ;4)   еліпсисом дієслівної форми;5)    лексико-граматичними властивостями сполучуванихформ.Завжди синкретичними за семантикою є словоформи, що поширюють члени речення, виражені віддієслівними іменниками, оскільки семантика цих слів поєднує значений предметності із значенням дії. Так, у словосполученні подорож до Києва синкретичне категорійне значення головного слоші зумовлює складну семантику словосполучення і лівобічне ті’ правобічне поширення: минулорічна (яка?) подорож до Києва. У словосполученні подорож до Києва поєднується означальне Тїї обставинне значення (яка? куди?), оскільки субстантивнії властивість іменника «подорож» (предметне значення) вимагав або зумовлює необхідність атрибутивного поширювача, загальна дієслівна властивість (дія) — необхідність в обставинному ти об’єктному поширювачі. Необхідність в обставинному поширювачі зумовлюється лексико-граматичним значенням руху. Питання куди? зумовлюється існуючим генетичним зв’язком віддієслівних іменників з мотивуючим дієсловом: подорожувати куди?Віддієслівні іменники вносять у речення додаткову предикацію, тому можлива заміна їх дієприслівниковими зворотами та підрядними реченнями: Після прибуття до Києва школярі відвідали музей Лесі Українки // Прибувши до Києва, школярі відвідали музей Лесі Українки // Як тільки школярі прибули до Києва, вони відвідали музей Лесі Українки.Синкретизм члена речення може зумовлюватися синкретичним характером його власних семантико-1 124

 

синтаксичних властивостей, місцем у системі частин мови. Підтвердженням цього є інфінітив. «Якби ми нічого не знали про походження неозначеної форми, то ми б визначили її як «дієслово, що зробило один крок у напрямі до іменника». Знаючи ж її походження, ми скажемо, що це «іменник, який не дійшов один крок до дієслова» (Пешковський А.М. Русский синтаксис в научном освещении.-7-е изд.-М.:Учпедшз, 1956,- С.131). Як і в інших синкретичних формах, в інфінітиві залежно від синтаксичних умов посилюється то субстантивний, то дієслівний компонент. Субстантивний компонент посилюється:1)    в позиції підмета; 2) в позиції додатка; 3) в інфінітиві уявлення (В.В.Виноградов назвав такі конструкції «інфінітивно — називними реченнями» (Див.: (Виноградов В.В. Основные вопросы синтаксиса предложения//Изб.трудьі. Исследования по русской грамматике.-М.: Наука, 1975.-С.268; Жарков А.В. Отражение глагольно-именной природы инфинитива в его синтаксических функциях // Рус.яз. в школе.-1982.-Ж)): Йти вночі до лісу? Ні, це страшно та й небезпечно (О.Слісаренко).Дієслівний компонент у семантиці інфінітива актуалізується у синтаксичній позиції складової частини дієслівного складеного присудка, самостійного присудка. Інколи суб’єктний інфінітив при модальних дієсловах типу іґадіятися, мріяти, боятися, готуватися кваліфікують як додаток (Див:: (Сучасна українська літературна мова. Синтаксис.-К.: Наук.думка, 1972, розділ написав А.П.Грищенко; Распопов И.П. Строение простого предложения в современном русском язьіке.-М.: Просвещение, 1970.-С.52)). Це здійснюється на підставі можливого перетворення залежного інфінітива разом із прислівними поширювачами на окреме підрядне речення: Хлопчик надіявся вчасно приїхати до міста // Хлопчик надіявся, що вчасно приїде до міста. З другого боку, він доповнює семантику модального дієслова і може кваліфікуватися разом з ним як єдине синтаксичне ціле — складений дієслівний присудок. Отже, інфінітив у таких конструкціях виконує подвійну функцію: «позначає дію діяча та об’єкт дії, виражений відмінюваною дієслівною формою» (Бабайцева В.В. Система членов предложения в современном русском язьіке.-М.: Просвещение, 1988.-С.95Л.Синкретизм компонентів речення наявний при еліпсисі дієслівної форми, при якому залишкова частина бере на себе функцію еліпсованої структури, зберігаючи свою первинну

 

функцію. В результаті у словоформі поєднується старий зміст новим, що виявляється у нових зв’язках: Я приніс додому ціли букет фіалок, які були всі в росі // Я приніс додому цілий буке фіалок у росі. Означення «в росі’ зберігає свою попередню об’єктну семантику, і набуває нової атрибугивної семантик™ перебуваючи у приіменниковій (власне-предметне значення іменника «фіалки») позиції.Синкретизм членів речення може зумовлюватися віднесеністю сполучуваних форм до лексико-семантичниї угруповань слів, до лексико-граматичних розрядів частин мовиі їх валентним потенціалом та ін., пор.: Білка сиділа па гілці дерева і смакувала лісові горішки (Є.Гуцало). До словоформи «ні гЬщі’ можна поставити два питання де? і на чому? Перші питання зумовлене валентними властивостями дієслова! предиката «сидіти», а питання на чому? — як властивостями дієслова-предиката «сидіти», так і (особливо!) — лексико* граматичними властивостями словоформи «на гілці’, в якій конкретно-предметне значення не послаблюється у таких синтаксичних умовах (сидіти не тільки де?, але й на чому?). Ці обидва різновиди валентності дієслова поєднується в одному компоненті «на гілці’, пор.: сидіти у в’язниці — одна, сидіти тут (одна), сидіти на дивані (дві). Поєднання семантики місця ТЦ об’єкта робить можливим постановку двох питань кваліфікацію такого елемента як синкретичного, шо поєднує собі семантику додатка та обставини.У синкретичних членах речення залежно від синтаксичної позиції може посилюватися той чи і нити семантичний компонент. Актуалізація його зумовлюється: |1)        семантикою сурядної однорідності. Такий ряд однорідних членів відкривається морофологізованим членоМ речення, всі інші перебувають в аналогічній синтаксичнії позиції: Ніч була прохолодною, з дощем і з вітроЦ (В.Підмогильний);2)       морфологізованим узагальнюючим словом: Гарбузі росли скрізь: і на городі, і па леваді, і навіть на вулиці, не даючі й проходу (О.Довженко);3)       морфологізованим уточнюючим словом: Раптом попереду, на перехресті, щось блимнуло один раз, потім другий * Всіх охопила тривога (О.Слісаренко).Синкретизм членів речення перебуває у постійному розвитку, шо засвідчує видозміну традиційно витлумаченої126реченнєвої структури з п’ятиелементним інвентарем членів речення.

  1. НОВЕ ВЧЕННЯ ПРО ДРУГОРЯДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ.

Синтаксичні зв’язки між словами можуть бути глибонними і поверхневими. Традиційне вчення про члени речення грунтується на ототожненні обох типів зв’язків. Нове вчення основується на їх розмежуванні. Ще О.М.Пєшковський звернув увагу на слабкокеровані форми в реченні, які відносяться не до одного слова, а до всього речення в цілому. Розвиваючи ці думки, було запропоновано розмежувати синтаксичні зв’язки в реченні на реченнєві та словосполучувальні (Т.П.Ломгєв, Я.І.Рословець). Все це дало підставу для опрацювання концепції детермінуючих членів речення, яка послідовно опрацьовується І.Р.Вихованцем, К.Г.Городенською (русистами Н.Ю.Шведовою, Г.О.Золотовою, М.В.Всеволодовою, В.П.Малащенком, Т.О.Жданкіною,О.Б.Сиротініною, Г.М.Акимовою, Т.І.Антоновою, Т.М.Зінченко та ін.). У русистиці панує погляд на детермінанти як компоненти, що не входять до структурного мінімуму речення. На цій підставі розмежовують суб’єктно-об’єктні детермінанти (за Н.Ю.Шведовою) та обставинні детермінанти (заН.Ю.Шведовою). До перших відносяться структури типу Мені холодно, У нас канікули. Вихідною позицією такого погляду є те, що їх зв’язок нагадує предикативний у структурі двоскладного речення. Загалом це суперечить самому визначенню детермінанта як компонента реченнєвої структури, що розширює весь її склад, а не стосується окремого члена речення. У таких моделях суб’єктний компонент є валентно зумовленим і тому він належить до поширювача предиката, тобто виступає у формально-граматичному тлумаченні непрямим додатком, водночас він може виражати семантику суб’єкта дії, стану. До детермінантів хлід відносити дійсно поширювачі всієї структури речення, або обставинні детермінанти (за Н.Ю.Шведовою). Прагнучи розмежувати термінологічно перші та другі детермінанти, інколи назву детермінанти зберігають тільки за першими (П.Адамець та А.Грабе такі компоненти кваліфікують як ад’єкти (див.: (Адамец П., Грабе А. Трансформация, синтаксическая парадигматика и127члени предложения // 81аУЇа.-Т.37.-1968,- N2))). Обставин детермінанти іменують ситуантами (за О.Б.Сиротініною).8.1.           Детермінант — це самостійний семантични поширювач речення, наявність якого зумовлюєтьс комунікативними потребами висловленя: Гармошка десь на другій вулиці виводила добре знайомий мотив довоєнної пісні (В.Собко). На конструктивному рівні детермінант виступає факультативним поширювачем, який може бути опущеним без поширення формальної будови речення. Фактор «опущення» такого компонента із структури речення без впливу на семантику дієслова є доказом на користь виділенн детермінанта. У цьому — головна відмінність детермінантів в: прислівних поширювачів — конструктивно зумовлени обов’язкових елементів, які включені в речення за законам валентності. Детермінант — категорія реченнєвого рівня характеризуються детермінанти власним детермінантним зв’язком. Зв’язок детермінанта з реченнєвою предикативною основою є непередбачуваним і необов’язковим: По самого ранку. і’нниоюШВИМ. ТТО СОМОЮ рйНЩбитва лютувала з перемінним успіхом (І.Малик); Другого дня мщ були в Києві (Ю.Щербак). Словоформа «в Києві’ є валентно зумовленою, поза нею семантика дієслова не виявляється, а словоформа «другого дня» є семантично непередбачуваною і виступає детермінантом.З-поміж детермінантів вирізняються за семантикою:.1)      Фонові детермінанти. 2) детермінанти зумовленості.3)  детермінанти з характеризуючим значенням.8.1.1. Фонові детермінанти виконують атрибутивну функцію щодо всього висловлення і є своєрідними, експозиціями до нього. Вони об’єднують локальні і темпоральні детермінанти: Скрізь владно вторгалася весна (С.Скляренко); Шумить на сотні кілометрів приморська тайга (О.Довженко); Інколи я вже дуже хочу додому повернутися (О.Іваненко); Щоранку я зустрічаюся з морем (В. Логвиненко); Знову пролунала команда до бою (Ю.Яновський); А вона весь вік мала на думці лише власну персону (Ю.Мушкетик).8-1.2. Детермінанти зумовленості називають ситуацію, подію, яка перебуває у відношенні зумовленості з основною подією. Детермінанти зумовленості » поділяються на детермінанти причини, мети, умови та наслідку, пор.: Під впливом своєї вчительки Леся ще більше полюбила музику (Л.Костенко); Од знемоги бійці хиталися (В.Сосюра); Дія128

 

іахисту від обростання підводні частини різних споруд покривають необростаючими фарбами (О. Липа); Попри незвичайність події, запорожці вели себе стримано, спокійно (И.Малик); При бажанні він міг би цілком законно уникнути відрядження (О. Г ончар).8.1.3.        Детермінанти з характеризуючим значенням вміщують різноманітні відтінки якісної характеристики основної події. Прикметною особливістю характеризуючих детермінантів виступає їх двопланова співвіднесеність і залежність від кожного з двох головних членів речення, пор.: Василь поглянув здивовано (В.Міщенко) = Дивиться здивовано + Василь здивований. Детермінанти характеризуючого типу поділяються на: 1) детермінанти з означувальною характеристикою: радісно, ніжно, спокійно, нервово, голосно, несміливо та ін., напр.: Спокійно і чемно батько ступив у тамбур (М.Вінграновський); 2) детермінанти із значеням уточнення/обмеження: зовні, практично, фактично, психологічно, напр.: Зовні він здавався спокійним (В.Малик); 3) детермінанти сукупності/роздільності: вдвох, гуртками, разом з сином, поодинці і под., напр.: Разом з Григорієм вони розробили кілька спеціальних маршрутів для найбільш безпечного переходу з сектора в сектор (Ю.Дольд-Михайлик).8.2.   Значну групу утворюють члени речення з подвійним зв’язком, що одночасно відноситься до двох членів речення (пор.:(Руденко’ Л.Н. Обстоятельственные детерминанты в семантико-сйнтаксической структуре простого предложения (на материале современного украинского .литературного языка): Автореф. … канд.филол.наук.-К., 1988.-23с.)): Темна хмара одна чорніє на далекому небосхилі (В.Підмогильний). Словоформа»»11:1 сн ° стосується іменника «хмара» та дієслова «чорніє». Члени речення з подвійним зв’язком здобули в лінгвістиці назву «дуплексиви» (див.: (Чеснокова Л.Д. Конструкции с предикативным определением в структуре предложения.-Ростов н/Д: Изд-во Рост, ун-та, 1972.-С. 134; Чеснокова Л.Д. Семантические типы членов предложения с двойными отношениями.-Ростов н/Д: Изд-во Рост, ун-та, 1973.- С.73). Л.Д.Чеснокова включає в дуплексиви два типи другорядних членів речення з подвійними відношеннями: атрибутивно-обставинні та атрибутивно-об’єктні. Перший позначає ознаку предмету, яка одночасно вказує на обставини,при яких спостерігається ця ознака: На фронт Микола пішов щ хлопцем (Я.Мельник), тобто «хлопцем» = коли ще був хлопцем.Атрибутивно-об’єктний дуплексив «позначає ознаку предмета, яка одночасно є об’єктом дії і виявляється у предмета тільки в результаті цієї дії» (Чеснокова Л.Д. Семантические типьі членов предложения с дізойньїми отношениями.-Ростов н-Д: Изд-во Рост. ун-та, 1973.-С.73). Цей тин дуплексива, на думку Л.Д.Чеснокової, спостерігається при дієсловах типу працювати, служити, оформити, оформитися, зарахувати, влаштувати, влаштуватися, зробити, зробитися, вважати, вважатися та ін., напр.: Марія оформилася скретарем. Тут словоформа «секретарем» позначає атрибутивно-предикативну ознаку предмета і є одночасно об’єктом дії. Такий погляд має повне право на існування, але часто виникають труднощі у ( розмежуванні обох типів дуплексивів у силу недостатньої мотивованості їх відмінностей.В україністиці значного поширення набула точка зоруІ.Р.Вихованця, який кваліфікує дуплексиви як компоненти > речення, що перебувають у подвійних синтаксичних зв’язках. І постають як подвійні присудки. «Подвійний присудок необхідно | відрізняти від тотожних у зовнішньому плані елементів і іменного складеного присудка у конструкціях з дієсловом стояти і прикметником, пор.: Люди стояли похмурі й сумні (Я. Ваш); Ліс стояв мовчазний… (М.Чабанівський); Осінь стояла червоно багряна, палаюча, суха (О. Гончар). Диференціація формально-синтаксичної структури поданих речень проходить по лінії семантичної природи іменника- підмета. Якщо іменник-підмет називає особу, то він поєднується подвійним синтаксичним зв’язком з елементами подвійного присудка (підкр. наше — А.З.) — дієсловом стояти і предикативним прикметником. І навпаки — коли позицію підмета займають назви неживих предметів, то сполука «дієслово стояти + прикметник» з формально-синтаксичного боку не членується, тобто є аналітичною формою, іменним складеним присудком (розр. наша — А.З.) із трансформованим у зв’язку з дієсловом стояти. Відмінність між двома вказаними типами синтаксичних конструкцій виявляє трансформаціярозчленування, пор.: Люди стояли похмурі —> Люди стояли + Люди були похмурі і Осінь стояла суха —» Осінь була суха»(Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови.-К.: Наук.думка, 1992.-С.90).Зв’язок у конструкціях типу прибіг схвильований, стояіш похмурими інколи називають тяжінням, звертаючи увагу на тяжіння атрибутивного компонента до іменника-підмета. Кваліфікація його як подвійного синтаксичного зв’язку повністю розкриває статус таких компонентів у структурі речення.У. Запитання для самоперевірки:1. У чому полягають особливості соціативного підмета?

  1. Назвіть диференційні ознаки складеного дієслівного присудка.
  2. Які основні чинники розмежування власне- предикативних і непредикативних форм в іменному складеному присудку?
  3. Назвіть основні групи допоміжних дієслів-зв’язок у складеному іменному присудку.
  4. Чим може ускладнюватися простий дієслівний присудок?
  5. Назвіть основні засоби вираження простого дієслівного присудка.
  6. У чому виявляється специфіка паралельного синтаксичного зв’язку?
  7. Які основні чинники вияву неповної кореляції?
  8. Чим може виражатися неущгоджене означення?

10.Дайте визначення всіх різновидів обставин.

  1. У чому виявляється специфіка детермінантного

зв’язку?

  1. Чому детермінанти кваліфікуються як категорія реченнєвого рівня?
  2. На якій підставі розглядаються дуплексиви як особливий компонент реченнєвої структури?

14. Назвіть основні способи вираження прикладки.

  1. Подайте               характеристику                  узгоджених однорідних/неоднорідних означень.

 

1. Питання лекттії

  1. Поняття структурної схеми. Основні підходи визначення структурної схеми простого речення: внутрішньо предикативний і номінативно-предикативний.
  2. Компоненти структурної схеми простого речення.
  3. Типи «поширювачів» структурних схем простог речення.
  4. Рекомендована література:

а) основнаВихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксис української мови.-К.: Наукдумка, 1992,- С.33-41.Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові.К: Виша школа, 1986.- 167с.Література для самостійного конспектування:Вихованець І.Р. Називний, орудний і знахідний відмінк» у функції присудка //. Укр.мова і літ. в иік — 1973.-Ш.-С.23-33.Вихованець І.Р. Прийменниковий давальний у структурі словосполучення і речення .// Синтаксис словосполученням простого речення. Синтаксичні категорії і зв’язки. -К,: Наук-думка, 1975.-С.85-108.Іваницька Н.Л. Взаємна зумовленість форм головищ членів двоскладного речення // Укр.мова і літ. в шк. -1979. * ГІ10.-С.28-34.Іваницька Н.Л. Складений присудок як синтаксична структура // Синтасис словосполучення і простого речення, Синтаксичні категорії і зв’язки.-К.: Наукдумка, 1975.-С.59-85. |Іваницька Н.Л. Трьохелементний присудок в українській мові // Укр.мова і літ. в шк. -1973.-N1. -С.16-24.Москаленко НА Підмети, виражені словосполученням // Укр. мова і літ в шк. -1970.-Ь’9.-С.23-33.Піскун Г.О. Складений присудок і його структурні типи // Синтаксична будова української мови. -К.: Наук.думка,1968.-С.83-91.б) додатковаАрутюиова Н.Д. Предложение и его смьюл. -М.: Наука, 1976.-382с.

 

Арват H.H. Семантическая структура простого лредложения в современном русском языке. -К.: Высш.шк., 1984.-159C.Белошапкова В.А Современный русский язык: Синтаксис. -М.: Высш.шк., 1977.-С.99-116.Грамматика современного русского литературного языка,- М.: Наука, 1970.-С.541-559.Звегинцев В.А Предложение и его отношение к языку и речи. -М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976.-С. 158-166 (пар.2. II. Предикативность).Кадомцева JI.O. Українська мова: Синтаксис простого речення. — K.: Вища шк., 1985.-С.29-62.Лекант П.А. Типы и формы сказуемого в современном русском языке. -М.: Высш.шк., 1976,- 141с.Ломтев Т.П. Предложение и его фамматические категории. М.: Изд-во Моск.ун-та, 1972.-198с.Русская грамматика. -М.: Наука, 1980.-Т.2.-С.83-159, 237- 268, 278-315, 422-461.Сиротинина О.Б. Лекции по синтаксису русского языка. — М.: Высш.шк., 1980.-С.50-64.Чернов В.П. О классификации связочных глаголов современного русского литературного языка // Рус.яз. в пік- 1971.-Ш.-С.83-88.Юрченко B.C. Типи сказуемого // Рус.яз. в шк. -1973.- N4,- С.79-83.ІІГ Матеріали по лекттії: колошами ( а1) парадигма простого речення, б) типи і Форми присудка у двокомпонентному реченні).

  1. Основні поняття теми.
    1. ПОНЯТТЯ СТРУКТУРНОЇ СХЕМИ. ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ СТРУКТУРНОЇ

СХЕМИ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ: ВНУТРІШНЬО- ПРЕДИКАТИВНИЙ І НОМІНАТИВНО- ПРЕДИКАТИВНИЙ.Речення належить до системи, мови і до системи мовлення. В.Матезіус підкреслював: «Речення не належить цілком мовленню, а пов’язане у своїй формі з граматичною системою мови, до якої воно належить» (Матезіус В. О системном грамматическом анализе // Пражский лингвистический кружок. -М.: Прогресе, 1967.-С.226-238; див.також: (Бенвенист 3. Языковые структури и их анализ // Общая лингвистика.-М.: Прогресе, 1974; Основи построении описательной грамматики современного русекого литературного языка: Сб. статей.-М.: Изд-во АН СССР, 1966; Ломтев Т.П, Принципы построения формули предложения // Филол.науки,*

  1. -N5; Шведова Н.Ю. Вопросы описання структурних схем простого предложения // Вопросн язнкознания.-1973.-М| Ломтев Т.П. Структура предложения в, современном русеком языке.-М,: Изд-во Моск.ун-та, 1979; Теньер Л. Основи структурного синтаксиса.-М.: Прогресе, 1988)). західноєвропейських та американських синтаксичних концепціях поширений погляд на речення як одиницю мовлення, що витворюється мовцем у процесі мовлення (Ш Е.Бенвеністом), водночас Л.Теньєр витлумачує речення як абстраговану систему позицій. Очевидно, слід послідовно розмежовувати речення як абстраговану від контекстуальних реалізацій структуру, що на рівні мовлення реалізується в різноманітних варіантах висловлення. Навіть зберігаючи єдиний для мови і мовлення термін речення (властиве для українознавчих лінгвістичних студій), слід розмежовувати його власне-мовне і мовленнєве окреслення.

У реченні наявні і відтворювані (системні), у витворювані мовцем елементи. Відтворювані як елементи структури речення не вільно утворюються мовцем і щ конститутивними компонентами речення, становлячи його предикативний мінімум. Останній необхідний для того, щоб ре­чення було граматично оформлене. Ширший набір компонентів речення необхідний для семантичної реалізації речення, без якої воно не може існувати як змістове повідомлення.Комплекс компонентів речення, необхідних для формування його смислової довершеності, називають номінативним мінімумом, напр.: Він працює; при інфінітиві’! давальний відмінок: Йому чергувати; при запереченні 1 наявність родового відмінка: Немає давно снігу; при локативних дієсловах — наявність валентно зумовленого локатива, вираженого місцевим відмінком: Хлопець давно перебуває ш\ відпочинку.         ЩЗавдання вчення про структурні схеми — визначити щодо речень різного типу мінімум компонентів, при якому речеш»| поза контекстом здатне виконувати свої когнітивні та комунікативні функції. Структурна .схема — це відзосереджений 134 абстрагований зразок, який складається з мінімуму компонентів, необхідних для створення речення.До визначення структурної схеми речення у сучасній лінгвістиці сформувалося два відмінних підходи. Прихильники першого (Н.Ю.Шведова та ін.) в основу побудови речення кладуть предикативний мінімум. На цій підставі до структурної схеми не входять всі прислівні поширювачі, навіть передбачувані та обов’язкові, без яких речення не може існувати поза контекстом (?). Структурну схему утворюють тільки компоненти предикативного мінімуму. Для такого розуміння є несуттєвим, що не будь-який предикативний мінімум забезпечує номінацію події і є комунікативною одиницею, пор.: N1 V)- — Птахи прилетіли і Хлопці опинились з лісі. Цей рівень продовжує традиційне чітке розмежування головних і другорядних членів речення.Прихильники другого підходу звертають увагу не тільки на формальну організацію речення як предикативної одиниці, але й на його смислову завершеність. Тоді структурна схема виявляється обширнішою (В.А.Бєлошапкова та ін.): МіУг — тільки Птахи прилетіли, а Хлопці опинилися в лісі — глУліое (N2100 — будь-яка іменниково-прийменникова конструкція із значенням місця дії; АСІУІос — локативний прислівник). Другий підхід до визначеня структурної схеми простого речення набув широкої популярності, йому присвячено чимало ґрунтовних праць. При всій привабливості такого аналізу структурної організації простого речення суттєвим його недоліком виступає неможливість зведення всього розмаїття смислових реалізацій до закритого списку структурних схем, оскільки мінімум речення тлумачиться як «межа семантичної автономності, придатності до виконання номінативної функції» (Общее язнкознание. Внутренняя структура язика,-М.: Наука, 1972.- С.306). Додатки при цьому повинні належати до необхідних компонентів речення (Там же.-С307). Між двома підходами: вузьким і широким спостерігається опозиція включення, пор.: Він працював над статтею — Л\У{ (вузька, предикативний мінімум: Иіяуи » іменник у будь-якій відмінковій формі із значенням найближчого об’єкта дії).

 

Специфіка речення як синтаксичної одиниці полягає в тому, що воно 1) виражає актуалізований інформативний зміст,2)      подає зміст і назву ситуації. До мінімальної структурної схеми простого речення входять компоненти трьох планів: 1) показники предикативності (у сучасній українській мові наявні три класи таких слів: відмінювані форми дієслова ГУг), інфінітив (Іпт), відмінювані форми зв’язки-дієслова (Сорл). Форми зв’язки не виступають самостійними компонентами структурної схеми, не можуть одні створити мінімальне просте речення і відмінювані форми дієслова, в яких рід і число або особа у складі структурних схем варіативні, тому що їх оформлення визначається зовні — формами слів, з якими вони узгоджуються (постаючи реченнєво спрямованою і предикативнотвірною, морфологічна категорія особи дієслова є детермінованою у семантико-парадигматичному аспекті іменником-підметом); 2) до мінімальних структурних схем, які включають зв’язку, входять певні іменникові форми, які разом із зв’язкою утворюють єдиний синтаксичний комплекс. Це форми! називного та орудного відмінків (МіДЛ), а також]! безприйменникові та прийменникові форми будь-якого І відмінка іменника (N2), форми прикметника, дієприкметника |! (Ас 1 іі/Ас 115); 3) до мінімальних структурних схем, які включають І форми дієслова або зв’язки, які постають не суворо визначеними, а допускають варіантний вияв у плані узгодження і у формах роду, числа та відмінка, входять компоненти, що визначають форму показників предикативності за числом, і родом, особою. У сучасній українській літературній мові це , називний відмінок іменника та його різноманітні субститути І (сполучення кількісних слів у різних формах з родовим відмінком іменника, що поєднується комплетивними відношеннями і на реченнєвому рівні функціонують цілісними словосполученнями, виступаючи одним членом речення).Мінімальні структурні схеми являють собою результат високої абстракції: вони включають лише такі компоненти, наявність яких не зумовлена прислівними зв’язками і фіксують тільки специфічні факти синтаксичної організації речення. Список мінімальних структурних схем демонструє формальний апарат речення, його конкретно-мовні форми. Мінімальні 136

 

структурні схеми за своїм складом дорівнюють предикативному мінімуму речення. Мінімальні структурні схеми можуть бути однокомпонентними та двокомпонентними. Однокомпонентні мінімальні структурні схеми утворюються такими компонентами предикативного мінімуму, які є не варіативними щодо узгоджуваних морфологічних категорій. Двокомпонентні мінімальні структурні схеми простого речення, крім предикативного центру, включають ще компоненти (іменник або інфінітив), які визначають форму предикативного центру щодо узгоджуваних категорій. Мінімальні структурні схеми українських речень об’єднуються в три блоки (пор.: (Андерш Й.Ф. Типологія простих дієслівних речень у чеській мові в зіставленні з українською. -К.: Наук.думка, 1987.-С.40-180; Иванова Л.П. Структурно-функциональный анализ простого предложения,- К.: Вьіща пік., 1991. -168с.)), які розрізняються між собою кількістю компонентів (однокомпонентні та двокомпонентні) і за формою одного з двох компонентів (номінативні та інфінітивні двоскладні речення).ПЕРШИЙ               блок, ДВОКОМПОНЕНТНИЙНОМІНАТИВНИЙ. Цей блок реалізується такими структурними мінімальними схемами (їх валентні різновиди у трикомпонентному, чотирикомпонентному семантичному обсязі див.: (Андерш Й.Ф. Типологія простих дієслівних речень у чеській мові в зіставленні з українською. -К.: Наук, думка, 1987.-С.40-180):1)                                                 глХл-або 5піУг(де 5пі — іменник у називному відмінку)-                           Птахи прилетіли; Зеленіють дерева; Наступає весна; Течутьріки;2)         ІУІ)Сор{ АсУп/5 — Ніч була тиха, Ніч була тихою; Зима була морозна, Зима була морозною; День був сонячний, День був сонячним;3)                   МіСоргИі/5 — Брат став учитель, Брат став учителем; Дівчина була тут бригадир, Дівчина була тут бригадиром;4)               ІУІ іСорглрг/АоЧ’ — Цей ліс без ялин; Зал в огнях, кружляють пари (В Сосюра); Дівчина була доброго рибальськогороду (О.Довженко).ДРУГИЙ               блок,             ДВОКОМПОНЕНТНИЙІНФІНІТИВНИЙ. Характерною ознакою цього інфінітива постає його темотвірний вияв, ремотвірними компонентами при цьому можуть виступати відмінювані форми дієслова, іменникові, прикметникові, дієприкметникові, прислівникові аналітичні компоненти:1)   ІпіУ, — Наступати забороняється;2)      ІпГСоргАс1)і/5 — Вмовляти його було зайвим; Мандрувати не було звичайним;3)    ІпГСорЛі/5 — Дотелефонуватися — велика проблема ІДотелефонуватися було великою проблемою; Приїхати вчасно до села — великий успіх, Приїхати вчасно до села було великим успіхом;4)      Іп{Сор[тЧ2ІІ/Ас1і — Працювати було не в моїх правилах,5)      ІпїСоргІпГ- Жити — вічно працювати; Навчати — постійно удосконалювати себе.ТРЕТІЙ блок, ОДНОКОМПОНЕНТНИЙ. Блок однокомпонентних структурних схем характеризується виявом тільки предикативного центру, поза його валентними гніздами:’) УізЗ/п — Світає…(Т. Шевченко); А завтра, як почне світати, — готово військо виступати… (І. Котляревський); Надворі вже зовсім розвиднилось (М.Стельмах); Якби на ці перелоги та води вдосталь… Зацвіло б!(О. Гончар);2)    Уфі 3 — Латину тільки що сказали , що од Енея єсть посли; Панів за те там мордували і жарили зо всіх боків, Що людям льготи не давати і ставити їх за скотів (І.Котляревський); Пісенні, мальовничі й чарівні Карпати…їх у народі ще звуть Верховиною (С.Пушик);3)   Сор{-5з/п Ргаегі_ш/_10 — Листоношу було кинуто на пісок, на плечі й ноги йому сіли німці, розлютовані з того що їх обдурено (Ю.Яновський); Було душно не по-осінньому (Я.Мельник);4)        Сор£з/плрг/АоУрг — Нехай буде й по-твоєму (В.Самійленко); Було вже далеко за північ, коли вони вступили в село і потривожили всіх людей (І.Вершигора);5)   Сервіз Афері — Йому були раді, привітали, нагодували І тільки потім зачали розпитувати (О.Слісаренко);6)       СорїріИг…рг/А(іУрг — Від нього були 3; захопленні (В.Підмогильний); 3 ним у будь-якій ситуації було дуже просто (Я. Мельник);7)      Соргілі — Вечір. Зорі в небозводі. Блиск над синіми снігами (П.Тичина); Велике місто. Будинки високі. Людей тих- без ліку! (Леся Українка); Осінь. Похмурий час. Перший мороз. Листопад (ПДорошко); Зоря… Цвіти… гай, і поле…Над ставом 138


верби золоті (В.Сосюра); Вечір. Спалах зорі. Золота долини. Перехрестя доріг. Молода калина (О Лупій).Речення типу ІпгСоргІпГ, ІпГСоргЬІі/5 розглядались як двоскладні і ототожнювались з реченнями типу ИіСорлі/з- Структурний підхід до їх аналізу розкриває специфіку кожного з названих розрядів.Речення типу ІпіУе, ІпіСор{Асі)п/5> ІпіСоргНг.рі/ А<ІУІГ по-різному тлумачилися: 1) всі вони зараховувалися до односкладних речень, а інфінітив кваліфікувався як поширювач предикативного центру (О.М.Пєшковський);2)    пропонувалося диференціювати такі структури, одні з речень небезпідставно відносилися до двоскладних, інші — до двоскладних, інші — до односкладних, при цьому висувалися різні критерії (можливість/неможливість вживати на місці інфінітива називний відмінок, порядок компонентів, наявність/відсутність паузи, характер лексичного значення предиката (Шахматов О.О.)); 3) всі ці речення відносилися до односкладних. Водночас підкреслювалося, що в них наявні ознаки, які істотно відрізняють їх від класичних двоскладних речень. Очевидно, є всі підстави погодитися з кваліфікацією таких речень як особливого різновиду двоскладних речень, при цьому не ототожнюючи інфінітив з називним відмінком, хоча за своїм семантико-синтаксичним статусом він наближається до нього (набуває визначальних для підмета морфологічних значень відмінка і граматичної предметності), а другий компонент -*з присудком у двоскладному дієслівному реченні.Перший і другий блоки структурних мінімальних схем простого речення істотно розрізняються між собою морфологічним вираженням першого компонента.О.М.Пєшковський підкреслював: «Інфінітив — надзвичайно погана заміна для підмета — він занадто характерний і дієслівний для цього» (підкр.наше А.З.) (див.: (Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. — М.: Учпедгиз, 1956.-С.357-358)) і далі: «Передбачається поїхати» відображається у нашій думці зовсім не так, як «Передбачається поїздка» (Там же. -С.365).МіСор(АсІ)|ргі/5 — не вимагає поширювачів і не залежить від лексичного наповнення; ІЛУг — вимагає об’єктного поширювача при перехідних і непрямоперехідних дієсловах; УГРІЗ; СорЛзАсІіср!; Сор(різК2.;.рг/АауріД42іос — обов’язково розширена структурна схема.Розширені або поширені структурні схеми — це повніші, ніж мінімальні структурні схеми, зразки, за якими можуть будуватися реальні речення, яким притаманна семантична автономність і закінченість смислової організації, тобто здатні до виконання номінативної функції — називати певну подію, ситуацію.

  1. ТИПИ ПОШИРЮВАЧІВ СТРУКТУРНИХ СХЕМ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ.

Компоненти, що семантично доповнюють мінімальну структурну схему, бувають кількох різновидів.СУБСТАНТИВНИЙ компонент із суб’єктним значенням. Однокомпонентні структурні мінімальні схеми на позначення певного стану предмета або дії фізичних сил природи включають позицію непрямого відмінка іменника із суб’єктним значенням, що є валентно зумовленим і займає чівобічну позицію: Йому завжди щастить; Вітром зірвало листя; Мені добре; Батькові не спиться; Дівчину заливало водою. До них прилягають речення типу Світає, СмеркаєЛ Морозить, Дощить, Мрячить, що не вимагають формального1 заповнення лівобічного компонента, вміщуючи його у своїй семній структурі.Закономірності вживання тієї чи іншої форми непрямого відмінка на позначення суб’єкта стану досить складні га суперечливі і пов’язані з формальними та семантичними властивостями предикативного центру речення і семантикою іменника, який позначає суб’єкта, а також із семантичним потенціалом самої відмінкової форми (пор. поняття функціонально-семантичної парадигми морфологічної форми (див.: (Загнітко А.П. Основи функціональної морфології української мови.-К.: Вища школа, 1991.-С.33-37))). Незаповненою може бути позиція суб’єкта при узагальненому значенні дії, хоча і тут простежується співвідношення дії з її виконувачем, пор. Трясе? і Його давно трясе? Водночас спостерігаються закономірності регулярного заповнення валентного гнізда суб’єкта стану при певних морфологічних формах. Так, при інфінітиві обов’язковою та регулярною виступає форма давального відмінка. При цьому остання не залежить від лексичного значення інфінітива: Нам разом працювати; Йому додому їхати. Давальний відмінок може не 140

 

реалізовуватися тільки за певних ситуативно-контексгуальних умов: 1) при означено-особовому значенні речення (творцем дії є сам мовець або співбесідник): Знову ніч не спати, додому не поїхати (Я.Мельник); 2) при узагальнено-особовому значенні речення: Його не вловити; До ставка не дійти. Такий вияв є функціонально-модифікованим і співвідноситься з основним як варіантний вияв останнього.СУБСТАНТИВНИЙ компонент з об’єктним значенням є обов’язковим у структурних схемах простого речення з двома учасниками: активним і пасивним (об’єкт). Пасивний учасник дії виражається відмінковою формою з об’єктним значенням. Такі речення організуються перехідними дієсловами, зрідка непрямо-перехідними: Народ вірив у перемогу, Мама сумувала за сином; Петро повернув гроші Миколі. Форма об’єктного компонента завжди передбачена предикативним центром речення і є валентно зумовленою.АДВЕРБІАЛЬНИЙ компонент виступає обов’язковим у таких структурних мінімальних схемах простого речення, в яких предикативний центр поза адвербіальним компонентом є семантично недостатнім. Особливо це торкається локативних дієслів: Син знаходився на відпочинку. Поза таким компонентом речення не може відтворити адекватно ситуацію: Штаб розташувався у селі; Молоді оселилися у бабусі. Інколи таким адвербіальним компонентом може бути форма із семантикою темпоральності: Гак хлопці провели два тривожних дні (В. Підмогильний).

  1. Питання для самоперевірки:
  2. Дайте визначення структурної схеми речення. 2. У чому полягає особливість мінімальної структурної схеми простого речення? З.Що становить основу розширеного тлумачення структурної схеми речення? 4. Схарактеризуйте однокомпонентний блок мінімальних структурних схем. 5. Якими властивостями характеризується двокомпонентний інфінітивний блок структурних схем простого речення? 6.У чому виявляється специфіка суб’єктного поширювача структурної схеми речення? 7. Чим зумовлюється наявність об’єктного поширювача мінімальної структурної схеми простого речення? 8. Чому локативний розширювач мінімальної структурної схеми простого реченя може бути обов’язковим?
  3. Завдання для поглибленого знайомства з проблемою.

1. У поданих реченнях подайте структурну схему (мінімальну і розширену), мотивуйте свою відповідь.

  1. Все більше сутеніло, почав накрапати дощ (О.Гончар).
    1. Лише рідні післі розлук Зустрічаються потиском рук і не можуть нічого сказати (П.Воронько). 3. Нас пригоди спинити не в силі (П.Грабовський). 4. Кленові листки — це Стефаника смуток великий, Печаль дощова підкарпатських полів, Це сонце холодне з-за хмар, Це матері хворої усміх до бідного сина, Це голос розлуки і муки В останню годину любові, Це тиха пісні слів, Тиха й самотня (М.Рильський). 5. Опадав черемхи цвіт (В.Сосюра). 6. Променем сонця я хочу ссвітить в людській оселі (Д.Павличко). 7. Серце дитини дуже чутливе, воно відкрите для добра (В.Сухомлинський). 8. Слухаю першого грому удари, наче найкращу симфонію в світі (П.Сингаївський). 9. Ніч, трави сплять, блукає тьма лісами і полями (Л.Первомайський). 10. Цвіт жоржини- то любові цвіт (В.Братунь).
    2. Подайте вичерпний аналіз морфологічного вираження структурної схеми у запропонованих реченнях.
    3. Люди орати, а він спати (Нар.тв.). 2. Праця та розум

—    краса людини (Нар.тв.). 3. Мавка виходить з лісу пишно, заквітчана, з розпущеними косами (Леся Українка).

  1. Педагогіка має значний арсенал форм і методів для інтенсифікації, ефективної побудови процесу навчання (З газ.). 5. Кожна людина мусить хоч раз сягнути свого зеніту (О.Гончар). 6. Поезія повинна бути чиста (Ю.Збанацький). ТІ Свитязь — душа народу, — бо що ж від озер чистіше?! (Р.Братунь). 8. Але краса — над всім. Вона живе, бо не залежить не від кого в світі (В.Коротич). 9. Я без тебе, мово, Без зерна полова, Соняшник без сонця, Без птахів діброва, Як вогонь у серці, Я несу в майбутнє Невгасиму мову, Слово незабутнє (Ю.Рибчинський). 10. Земля ця й ми — на сто віків (В.Коротич).

І. Питання лекттії:1. Поняття парадигми речення. Два підходи до її аналізу.

  1. Парадигма речення як система його форм.
  2. Парадигма речення як система його дериваційних відношень.
  3. Рекомендована       література:

а) основна:Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. —ЛК,: Наук.думка, 1991.-С.7-15.Белошапкова В.А О понятий синтаксичеекой производности // Рус-яз. за рубежом.-1983.-Ш -С.49-53.Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови.-К.: Наук.думка, 1992.-С.5-58.Література для самостійного конспектуванняКостинский Ю.М. Вопросы синтаксичеекой парадигматики// Вопросы язьнсознания.-1965.-ї*<І5,- С.б) додаткова:Золотова Г.А Очерк функционального синтаксиса русекого язика. -М.: Наука, 1973.-С. 196-226.Москальская О.И. Проблеми системного описання сйнтаксиса.-М.: Наука, 1974.-С.98-134.

  1. Матеріали по лекттії:

а)                                                                            кодограма (зразки мінімальної парадигми речення і максимальної дериваційної парадигми                               речення),б) транспаранти (зразки аналізу).

  1. Основні поняття теми
    1. ПОНЯТТЯ ПАРАДИГМИ РЕЧЕННЯ. ДВА ПІДХОДИ ДО її АНАЛІЗУ.

Сучасний синтаксичний аналіз тієї чи іншої структурної схеми передбачає не тільки опис її компонентів, але й розгляд того, як ця абстрагована структура співвідноситься з іншими, яке місце займає в системі. Звідси речення тлумачиться не як застиглий конструкт, а як така структурна схема, що допускає варіювання смислу або експресивно-стилістичного забарвлення: Я поспівав (об’єктивна модальність і констатація факту); Я поспівав би (бажання мовця).

 

Синтаксичний аналіз, спрямований на встановленн системних видозмін і співвідношень формальних класів речення, пов’язаний з однією з фундаментальних ідей лінгвістики нашого століття — про необхідність аналізу мовних одиниць у парадигматичному аспекті, в результаті чого сформувалося вчення про парадигму речення. Воно сформувалося у кінці 60-х років, при тому відразу намітилося два істинно відмінних тлумачення парадигми речення, одне спирається на морфологічну видозміну предикативного центру, друге — грунтувалося на парадигмі як на асоціативному ряді, що передбачає розвиток концептуально прийнятних визначень парадигми у фонетиці, словотворі, лексиці.Парадигма речення в широкому розумінні охоплює широкий і різноманітний перелік явиш, які тлумачаться лінгвістами неоднаково. Можна виділити у парадигмі речення три складники: 1) будь-які системні видозміни речення внутрішньосхемного характеру (не змінюють відмінних ознак структурної схеми); 2) будь-які значущі системні пртиставлення речень однієї структурної схеми речення, побудовані за іншими структурними схемами; 3) будь-які значущі протиставлення речень певного формального класу іншим синтаксичним одиницям або їх частинам (словосполученню і складному реченню або його частині,, наприклад, підрядній), що виявляються в можливості / неможливості перетворення речення в інші синтаксичні одиниці та у співвідношеннях між. перетворюваним реченням і новим утворенням у результаті перетворення синтаксичної конструкції, пор.:1)   внутрішньосхемні перетворення: Хлопець йшов додому І Хнопець йде додому / Хлопець йшов би додому / Хлопець піде додому І Хлопець може піти додому / Хлопець вирішив піти додому І Хлопець почав йти додому;2)                міжсхемні перетворення: Хлопець відчинив вікно / Вікно відчинене хлопцем;3) міжрівневі відношення: Хлопець пофарбував двері / Фарбування дверей хлопцем / Двері, пофарбовані хлопцем.Парадигма речення у вузькому розумінні грунтується на понятті форми речення і включає в себе тільки (і тільки!) внутрішньосхемні видозміни речення.Вузьке і широке тлумачення парадигми речення не взаємовиключають одне одного, а включені одне в одного, оскільки широке тлумачення істотно доповнює вузьке 144тлумачення, інша справа, що при широкому тлумаченні парадигми речення виникає питання різноплановості охоплюваних явищ, і в цьому аспекті заслуговує на увагу прагнення прихильників широкого погляду на парадигму розмежувати внутрішньосхемні і міжсхемні парадигми.

  1. ПАРАДИГМА РЕЧЕННЯ ЯК СИСТЕМА ЙОГО ФОРМ.

Цей аспект проблеми парадигми речення у вітчизняній лінгвістиці здобув найповніше висвітлення. Цим і пояснюється те, що в усіх посібниках (принаймні в більшості з них) домінує вузьке тлумачення парадигми речення як системи його форм, протиставлених   за граматичними значеннями, прицьому: 1) граматичним значенням речення є предикативність, тобто комплекс модально-часових значень; 2) предикативність, подібно до граматичних категорій морфологічного рівня, існує у вигляді часткових значень модальних (значення реальності / ірреальності різних видів) і часових (значення давноминулого, минулого, теперішнього, майбутнього); 3) часткові модально- часові значення виражаються певними видозмінами формальної організації речення: такі видозміни називаються формами речення, а вся система форм речення, що виражає категорію предикативності в цілому, -називається парадигмою речення.У цьому розрізі можно виділити п’ять видів модального значення речення — синтаксичних способів: 1) дійсний спосіб (індикатив): Дівчина співає; У лісі тихо; 2) умовний спосіб: Учень співав би; Хлопець працював би; 3) бажальний спосіб: Якби принесли книжку; Якби надворі було тепло; 4) наказовий спосіб: Дівчино, співай пісню; Учне, тише; 5) спонукальний спосіб: Прийди б він вчасно, все було добре. Узагальнюючи співвідношення видо-часових і способово-часових форм, можна констатувати восьмичленність парадигми речення як системи його форм. Вона включає: 1) давноминулий час дійсного способу, 2) минулий час дійсного способу, 3) теперішній час дійсного способу, 4) майбутній час дійсного способу, 5) умовний спосіб, 6) бажальний спосіб, 7) наказовий спосіб, 8) спонукальний спосіб.Не кожне речення характеризується повним набором форм, окремі з формальних класів не мають форм бажального способу, зрідка спонукального способу. Це стосується речень,-.            —                                                                              14519 — 6-927побудованих за оинокомпонентною інфінітивною структурою: тобою не домовитися; Нам завтра додому їхати.Зрідка речення може характеризуватися тільки однією формою, що пов’язано в більшості випадків з конкретним лексичним складом його конститутивних компонентів. Така характеристика властива реченню, побудованому за схемою СоргМ], що включають до свого складу вказівну частку: Ось наша хата; Ось і літо. До таких речень належать також однокомпонентні інфінітивні речення із значенням категоричного волевияву: Не командувати! Відкласти поїздку!Вчення про парадигму речення дало можливість зіставити семантично споріднені і формально відмінні структури. Так, було встановлено, що номінативні речення характеризуються в усіх часово-способових формах, крім теперішнього часу, наявністю дієслова-зв’язки бути: Зима / Була зима / Буде зима / Була б зима / Ось була б зима / Нехай буде зима; Зима вітряна / Зима була вітряна / Зима буде вітряна І Зима була б вітряна / Ось була б вітряна зима / Нехай зима буде вітряна. Учення про парадигму речення. « сукупності його форм розкриває особливості вираження в його структурі значення ірреальності та різноманітних стилістичних забарвлень.Підставою для твердження про парадигму речення, як систему видо-часово-способових форм дієслова є те, що зміни дієслова-предиката одночасно зумовлюють зміну всього речення. Ніяка інша морфологічна зміна не може навіть наблизитися за значущістю до цієї, пор.: Мама співала колискову І Мама співали колискові / Мами співали колискові 1 Матуся співала колискову / Матуся була співала колискову / Матуся співає колискову / Матуся співала б колискову / Матуся нехай співає колискову / Співати б матусі колискову / Співала б матуся колискові, але не було на все те часу.Поняття парадигми речення як системи його форм протиставляється аналізу парадигми       речення, щоґрунтується на понятті регулярності, реалізації структурного мінімуму речення. Поняття регулярної реалізації вперше було введене в науковий обіг Н.Ю.Шведовою і відображає особливості внутрішньомовних  співвідношень структурнихсхем: 1) регулярні реалізації — це такі видозміни структурної схеми речення, які не руйнують її тотожності; 2) регулярні реалізації є контекстуально незумовленими; 3) механізм146

 

утворення регулярних реалізацій характеризується: а) незаміщенням компонента структурної схеми речення (пор. Я йду цілий день і ніяк не дійду до мети / деиі цілий день і ніяк не дійдеш до мети); б) введенням до схеми додаткового службового компонента (пор.: День ясний / День був ясний); в) заміщенням або заміною компонента схеми семантично спільним елементом іншої форми, пор.: Люди зібралися / Людей зібралося і под.; 4) видозміною структурної схеми речення при утворенні тієї чи іншої регулярної реалізації засвідчує зміна того чи іншого смислового малюнку.При утворенні регулярних реалізацій зберігається без зміни весь об’єктивний зміст речення, але в його значення додаються певні додаткові (емоційно-стилістичні та інші) відтінки, пор. Хлопець читає книжку / Хлопець почав читати книжку І Хлопець повинен читати книжку / Хлопець може читати книжку. Такого типу регулярні реалізації співвідносяться із структурними схемами речення як твірні основи з похідними типу хата — хатка — хатиночка, хатинонька, школяр — школярка, аспірант — аспірантка, читати-       прочитати, зачитати, відчитати, перечитати. Похідні від твірної структурної схеми речення є дериватами структурних схем. Повний набір твірної і похідних структурних схем утворює дериваційну парадигму структурної схеми речення.Від регулярних реалізацій структурної схеми слід відрізняти формальні модифікації — видозміни структурних схем, що не несуть додаткових значень і супроводжуються лише зміною експресивно-стилістичного забарвлення, відображаючи закони компреси синтаксичних одиниць, пор. означено-особова безпідметна формальна модифікація, основою якої є незаповнення на формально-граматичному рівні позиції підмета в називному відмінку, що на рівні семантико- синтаксичної організації речення є нульовою. Це спостерігається при дієсловах 1 -2-ої особи однини або множини: Співаю, чекаю, сподіваюсь — ніхто не йде (В.Чумак).СПИСОК РЕГУЛЯРНИХ РЕАЛІЗАЦІЙ СТРУКТУРНИХ СХЕМ

  1. Узагальнено-особова реалізація, що полягає у незаповненні И| у двокомпонентних номінативних схемах при формах 2-ої особи однини — У| або Сорг та специфічним

147

 

значенням узагальнення: Гірко заробиш, солодко з’їси; Не хвались, як ідеш у поле, а хвались, як ідеш з поля (Нар.тв.); Дивишся й не надивишся, дишеш і не надишешся тим чистим гарячим та пахучим повітрям (І.Нечуй-Левицький).

  1. Фазова регулярна реалізація полягає в тому, що в структурну схему вводяться дієслова фазової семантики, а дієслова конкретної семантики набувають форми інфінітива: Хлопець працює / Хлопець почав працювати на заводі; Дівчина щаслива / Дівчина стала щасливою; У голові гуде / У голові починає гудіти;
  2. Модальна регулярна реалізація полягає в тому, що в речення вводиться дієслово або прикметник модальної семантики, що семантично ускладнюють смисл речення. При цьому модальний компонент набуває форми предикативного центра, а дієслово конкретної семантики набуває форми інфінітива: Хлопець вчиться / Хлопець мусить вчитися / Хлопець повинен вчитися’; Василько буває веселим / Василько хоче бувати веселим / Василько повинен бувати веселим.
  3. Можливі регулярні реалізації за напівповнозначними дієсловами, при яких позиція зв’язку у відповідних структурних схемах заповнюється напівповнозначними дієсловами: Дівчина була вродливою / Дівчина здавалася вродливою; Роман цікавий / Роман був цікавий / Роман вважався цікавим;
  4. Кількісна регулярна реалізація полягає в заміні форми називного відмінка у схемі СоргГл] і в появі тенденції до; відповідного інтонаційного оформлення речення, пор.: Хліб і Хліба сьогодні! ; Крик і Крику сьогодні! Така або подібна регулярна реалізація можлива при певному лексичному наповненні структурних схем типу N і СоО{Ао!і і, пор.: Приїхали солдати / Солдатів наїхало; Натекла вода / Води натекло.
  5. Заперечна регулярна реалізація полягає у перебудові структурної схеми речення при введені до неї заперечення, що стосується предикативного центру: Чекай мене зранку, коли зорі погаснуть / Не чекай мене зранку, коли зорі погаснуть.

Фазова семантика, виражена словотвірними засобами типу за-, про-, від- (Дитина кричить / Дитина закричала), входить до основної структурної схеми і не може розглядатися як регулярна реалізація відповідної структури.

  1. ПАРАДИГМА РЕЧЕННЯ ЯК СИСТЕМА ЙОГО ДЕРИВАЦІЙНИХ ВІДНОШЕНЬ.

Проблема аналізу регулярних реалізацій структурних схем актуалізує питання розмежування регулярних реалізацій однієї структурної схеми і виявів різних структурних схем. Підтвердженням останнього може бути співвідношення між структурними схемами типу ЛУг, СоргІпГ, пор.: Хлопець від’їжджає І Хлопцеві від’їжджати, Хлопчик буде музикантом (Н|Сорл5) і Бути хлопчику музикантом (ІпГСоргл). Наявність такого співвідношення між двокомпонентними номінативними реченнями з відмінюваною формою дієслова- зв’язки та інфінітивними реченнями засвідчує їх об’єднаність у синтаксичній системі української мови стосунками деривації (інфінітивні конструкції похідні від дієслівно-особових: вони виражають те саме значення, але ускладнені модальним відтінком).Крім внутрішньосхемних парадигматичних відношень дериваційного типу, наявні в парадигматичній системі і стосунки міжсхемні. Такими є стосунки між ІліУг і У8з/рі Вчора ми добре працювали / Вчора нам добре працювалось. Внутрішньосхемні дериваційні стосунки є модифікаційними, а міжсхемні стосунки — транспозиційними.Від міжсхемних парадигматичних стосунків дериваційного типу слід відрізняти синонімічні відношення між реченнями різних структурних схем та словосполученнями, іменниково-прийменниковими           конструкціями,                                                                 щовідображають типологічні перетворення синтаксично різних одиниць, а синонімічні стосунки між різними структурними схемами позбавлені відношення твірне — похідне, Пор.: В результаті тривалих дощів фермери не зібрали вчасно урожай картоплі і Через тривалі дощі фермери не зібрали вчасно урожай картоплі / Були тривалі дощі і фермери не зібрали вчасно урожай картоплі / Тому що були тривалі дощі, фермери не зібрали вчасно урожай картоплі і под.У. Завдання для самоперевірки.Дайте відповідь на наступні питання: І.Чим зумовлені два підходи до визначення парадигми речення? 2. Дайте визначення парадигми речення. 3. Чому словотвірні засоби фазовості не можуть бути регулярними реалізаціями структурної схеми? 4. У чому полягає специфіка внутрішньосхемних і міжсхемних дериваційних стосунків? 5. Назвіть основні регулярні реалізації структурних схем. 6. Чому парадигма речення як система його форм грунтується на модально-часових формах дієслова? 7. У чому полягає особливість тлумачення парадигми речення як системи його дериваційних стосунків? 8. Чим зумовлена кваліфікація міжсхемних дериваційних стосунків як транспозиційних?

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.