Загнітко А. П. Український синтаксис (науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс). Ч. 1

Тема XI. ПОВНІ ТА НЕПОВНІ РЕЧЕННЯ

загрузка...

І. Питання лекттії.

1. Неповні речення в лінгвістичній науці.

  1. Загальна характеристика неповних речень.
  2. Типи неповних речень.
  3. Аналоги неповних речень.
  4. Рекомендована література

а) основна

Довженко Г.Я. Неповні підрядні речення і другорядні члени речення, виражені порівняльними конструкціями // Укр.мова і літ. в шк.-1973.-Н6.-С.31-35.

Шульжук К.Ф. Повні і неповні речення // Укр.мова і літ. в щк,- 1971.-146. — С.25-30.

Сучасна українська літературна мова. Синтаксис.-К.:- Наук.думка, 1972.-С.262-283.

б) додаткова

Каранська М.У. Синтаксис сучасної української літературної мови.-К.: НМК ВО, 1992,- С.150-156.

Шевцова А.А. Неполные предложения в современном русском языке.-Донецк: Изд-во Донецк, ун-та, 1978.-С.31-П7.

  1. Основні поняття теми.
    1. НЕПОВНІ РЕЧЕННЯ В ЛІНГВІСТИЧНІЙ НАУЦІ.

Неповне речення — це синтаксичне утворення, в якому одна з ланок його будови не вимовляється і в той же час фіксується свідомістю. Термін вперше ввів М.І.Греч, який вважав, що неповні речення утворюються в результаті пропуску головних частин речення (підмета, присудка або зв’язки). Ф.І.Буслаєв стверджував, що «опускається та частина речення, яка легко може бути відтвореною» (Буслаєв Ф.И. Историческая грамматика русского язьїка.-М.: Учпедгиз, 1959.-С.284) і тоді неповнота речення створюється за рахунок пропуску іменника, який виступає у функції підмета, або дієслова, зв’язкового або напівповнозначного. Пропуск другорядних членів речення, за Ф.І.Буслаєвим, не може зумовити неповноти речення.

О.М.Пєшковський стверджував, що неповні речення — це не просто речення з «пропущеними» членами, а такі, в яких

173

наявні словесно не виражені члени речення, необхідніст котрих в структурі речення визначається формальним складо речення (Пешковский А.М. Русский синтаксис в научно освещении,- 7 изд.-Учпедгиз, 1956.-С.360, пор. його думку: «Під неповними реченнями ми будемо мати на увазі такі речення, в яких не вистачає одного або декількох членів. Нестача ця визначається перш за формальним складом (у широкому смислі, тобто з урахуванням і зовнішньої і внутрішньої організації форми) того чи іншого словосполучення» (Там же)).

П.Ф.Фортунатов вважав неповними лише ті речення, в яких не було одного з головних членів речення.

Принципово відмінним до визначення неповних речень був підхід О.О.Шахматова, заслуга якого полягає в розмежуванні неповних речень та односкладних речень. До неповних відносяться речення, формальна повнота яких відновлюється на основі врахування тільки лінійних, або синтагматичних відношень компонентів, тобто речення неповні і за формою і за смислом, а також еліпси з матеріально невираженими повнозначними дієсловами у ролі присудків, необхідність вираження яких підказується характером залежних другорядних членів речення. Для О.О.Шахматова неповне речення виступає не варіантом повного речення, що € природним і необхідним в конкретних умовах мовленнєвого спілкування, а категорією, що характеризується ущербністю. Один з різновидів неповних речень він називає «недостатнім» (речення з опущеними підметами), другий — «порушеними» (з опущеними присудками), третій — «дефектними» (речення, в яких опущена складова частина підмета або присудка74 (Шахматов А.А. Синтаксис русского языка. — 2-е изд. -Л.:’ Учпедгиз, 1941.-С.236).

У подальшому розгляді сутності та ємності поняття «неповні речення» спостерігається цілий ряд розходжень. Один лінгвісти розглядають тільки такі види неповних ре іещй неповнота яких мотивується контекстом (контекстуально неповні) або ситуацією («Під неповними реченнями прийнято мати на увазі такі синтаксичні конструкції, які в конкретному мовленні виступають засобом вираження думки та використовуються в процесі спілкування як речення, але які взяті ізольовано у відриві від контексту, ситуації та інших умов певного мовлення, не виражають думок і нерідко виявляються зовсім незрозумілими внаслідок відсутності у них закінченої

174

 

граматичної структури, властивої повним реченням» (Гвоздев

А.Н. Современный русский литератур……………… II язик 4.2 М.;

Учпедгиз, І958.-С.148-149, пор (Финкель л М , Бажаної її м Русский литературный язик К Рал шк . 1956 С I!

Другі ЛІНГВІСТИ ВИДІЛЯЮТЬ пні.мі НЄЛОВШ рСЧвННЯ, закінчені за смислом і які не потребують контекстуально ситуативного доповнення, типу «Я знаю ЖНІШПЛ і усіх (шків і тих, що завжди не задоволені чимось — і в будь-нній ситуації починають тривожитися» (О.Довженко). ЛАБулахоВСЬКИЙ називає такі речення еліпсами (див.: (Курс сучасної української літературної мови / За ред. акад. Л.А.Булаховського. — Ч. II. -К.: Рад.шк., 1951.-С.73; Булаховский Л.А. Курс русского литературного языка,- К.: Рад.шк., 1952.-Т.І. -С.404)).

Третя група учених в межах неповних речень виділяє власне-Неповні та еліптичні речення (див.: (Современный русский яз’ьїк. 4.2. / Под ред. Е.М.Галкина-Федорук. -М.: Изд- во Моск.ун-та, 1962,- С.422-433; Современный русский язык / Под ред. Д.3.Розенталя. — М.: Изд-во Моск.ун-та, 1971,- С.476- 477)). Ще інші лінгвісти виділяють еліптичні речення як речення особливого типу, або взагалі не включають їх до складу неповних, або відносять до них тільки окремі різновиди (див.: (Лекант ПА. К проблеме неполных предложений в русеком языке // Ученые записки Моск.обл.пед.ин-та им.Н.К.Крупской.

—      1963.-Т.139.- Вьш.9.-С47)).

У шкільній практиці неповні речення розглядаються як речення з опущеними (пропущеними) головними або другорядними членами, які відновлюються із сусідніх, найчастіше — попередніх. Неповними реченнями можуть бути односкладні і двоскладні речення.

Повні та неповні речення можуть розмежовуватися між собою на основі таких принципів (за Т.П.Ломтєвим): 1) «Позиційні моделі повних і неповних речень співвідносні між собою» (Ломтев Т.П. Основы синтаксиса современного русского языка. -М.: Учпедгиз, 1958.-С.131)), мають ту саму організацію постійних елементів, або обов’язкових граматичних форм, тобто повні та неповні речення будуються за однією моделлю; 2) питання про повноту / неповноту речення вирішується (на першому етапі) безвідносно до зрозумілості або незрозумілості смислу. Останній визначається тим, як «виражені словесними формами їх позиційні моделі…, це питання про словесний склад речення, а не питання про їх значення» (Ломтєв Т.П. Назв.праця. -С. 131).

  1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕПОВНИХ РЕЧЕНЬ.

Специфіка повних речень полягає в тому, що кожна їх позиція матеріально виражена. У неповних реченнях, побудованих за тією самою моделлю, деякі позиції словесно не виражені, пор.: В селі о п’ятій (В.Підмогильний). Наявність обставини часу «о п ятій» вказує на пропуск дієслова присудка, що засвідчує неповноту речення. До цього типу відносять інколи речення з обставинами місця «Будинок у селҐ (здебільшого їх кваліфікують як двоскладні речення з нульовим присудком).

Безпосередній вияв пропущеного члена грунтується або на 1) внутрішніх показниках речення (форми слів, що утворюють синтаксичну ситуацію фаматичним значенням), або на 2) зовнішніх показниках.

Синтаксична ситуація створюється формами залежних членів речення, які своєю роллю можуть вказувати на семантику особи, семантичну специфіку. Зовнішньосинтаксичні показники містяться в сусідніх реченнях. І внутрішні і зовнішні показники — це власне-мовні чинники. Але є ще й позамовні чинники: 1) ситуація, 2) обстановка мовлення, 3) міміка, 4) жести та ін.

Найчастіше неназваними в реченні виступають головні члени речення.

Пропуск другорядних членів речення легко встановлюється, коли є залежні слова. З-поміж другорядних членів найчастіше не називається додаток. Обставини і означення не мають залежних слів, тому немає фаматичних показників їх пропуску, вияв їх пропуску встановлюється за особливостями валентності дієслова-предиката.

У діалогічному мовленні може бути пропущене ціле головне речення, при наявності підрядного:

—    За що ж тобі дісталося?

—   Щоб не мудрствував дуже.

При дієсловах локативної семантики може бути опущеною і обставина, що легко встановлюється із змісту

попередніх речень: Невже ви підете на хутір? * Комусь треба йти (О.Слісаренко).

з. типи НЕПОВНИХ РІЧЕНЬ.

За умовами пропуску ІОННИМ ЧИ обов’язкових членів речення НЕПОВНІ речення ГЮДПЯКЖСЯ и.і кілька видів: власне- неповні та еліптичні. Мщи цс попонні У < пою чергу’ поділяються на контекстуальні. ситуативні, ішиці-ничіаліі й обірвані.

загрузка...

Контекстуальні нсчіоіип почоїіНЯ — це такі неповні речення, в яких пропущений член або члени повідомляються в тексті іншим реченням, найчастіше попереднім, пор.: дуть заробітчани… Йдуть та й ідуть, чорні, похилі, мокрі, нещасні, немов каліки-журавлі… Йдуть і зникають у сірій безвісті (М.Коцюбинський) (у двох останніх реченнях пропущено підмет); Гонта з Залізняком трубки закурили. Срашно, страшно закурили (Т.Шевченко).

Ситуативні неповні речення — це речення, в яких головний чи другорядний член пропускається тому, що в ситуації мовлення він мається на увазі і немає потреби його називати. Ситуативними неповними реченнями переважно змальовується життєва ситуація і читач сприймає її ніби зримо: Чи чуєш ти, Катерино ? Біжи зустрічати! Уже прийшов, Біжи швидше, швидше веди в хату (Т. Шевченко) (у другому реченні пропущено підмет «ти», у третьому — підмет «Марко», у четвертому : додаток «Марка»). Ситуативні речення широко вживаються у діалогічному мовленні, прямій мові, їх зміст часто допомагає зрозуміти фотофафія.

Еліптичними є такі неповні речення, у яких уявлення про пропущений член речення безпосередньо* встановлюється із власного змісту та будови, насамперед із значення та форми синтаксично залежного слова. Еліптичні речення (від ст.-ф. еііеірзіз «нестача», «пропуск») надзвичайно емоційно насичені, експресивно забарвлені: Попрощався — й надвір (І.Гнатюк). — пропущено поспішив, кинувся, пішов, побіг; У Львові — нове товариство (3 газ.) — пропущено створилося, не заступайте.

М.У.Каранська підкреслює: «Невичерпним джерелом еліптичних речень є усне народне мовлення: Удачі тобі, майстре! (З преси); Всі — на суботник! (З преси); А ми до вас в ранковий час (3 преси)» (Каранська М.У. Синтаксис сучасної української літературної мови. — К.: НМК ВО, 1992.-С. 152).

 

З-поміж ечіптичних неповних речень можна виділити: 1) речення з еліпсами присудка (або головного члена односкладного речення), що має значення дієслова руху, переміщення в просторі: А москалі їй назустріч, Як один, верхами (Т.Шевченко); Оставайся шукать батька. А я вже шукав… Та в ліс з шляху, як навісна (Т.Шевченко) — пропущено дієслово типу їдуть, кинулась, побігла, подалась; Так мати мерщій до хазяїна мене, в село одно (А.Тєсленко); 2) речення з еліпсом присудка (або головного члена односкладного речення) на позначення наказу, просьби, побажання, заклику, привітання, прокляття, подяки, запитання і под., пор.: З приїздом! (усвідомлюється відсутність дієслова, оскільки іменник у родовому відмінку або орудному спирймається тут придієслівно), тобто Вітаю вас з приїздом! Я вітаю з приїздом!; Доброго здоров’я! «Зброю на землю! — крикнув сивобородий» (О. Копиленко); «Вогонь на мене! -кричав Орлюк «(О .Довженко); «Тихіше, тихіше, Омеляне, — застережливо зашелестіла темінь…» (М.Стельмах). До цієї групи еліптичних речень належать типові форми виразу вітання, прощання, побажання, подяки і под., що мають усталене морфологічне вираження. Останнім виступає та чи інша непряма відмінкова форма або прислівник: (Сотник): До скорої зустрічі! (М.Старицький); «За ваше здоров’я, діти! — проголошує він» (О. Гончар); «Добрий день у хату» (М.Стельмах); «Добрий день вам, кумо» (М.Коцюбинський); 3) речення з еліпсом присудка (головного члена односкладних речень), що має значення буття: Солдати в тривозі (О.Довженко); Але раптом — тривога (О.Довженко); Пил і вітер в обличчя (В.Сосюра); Мене всі потроху не любили за мій язик. Все, що на умі, то й на язииі (Панас Мирний); 4) речення з еліпсом присудка (або головного члена односкладного речення із значенням мовлення): Мати до малої: А ти не дослухайся, Kampe, спи (С.Васильченко); Миколка свое: — Та, мамо, що їсти (А.Тєсленко); А Залізняк попереду… їде собі, люльку курить. Нікому ні слова (Т.Шевченко); Василь знов нічого. Вона на бабів — І баби нічого — про своє не перестають (А.Тєсленко);

1)         речення з еліпсом присудка (або ‘ головного члена односкладного речення) із значенням сприймання (дієслова типу бачити, глядіти, дивитись, роздивитись, запримітити, чути, відчути, сприйняти і под.). «Разом з дієсловом еліпсується сполучник сурядності або сурядності та підрядності

 

разом. Речення, в яких не названо дієслово сприймання, структурно оформляються як прості або. складнопідрядні» (Сучасна українська літературна мова. Синтаксис. -К.: Наук.думка, 1972,- С.282). Підрядне речення, переважно з’ясувальне (зрідка — мети), залежить у таких конструкціях від дієслова сприймання, формально не вираженого в головній частині: Дивлюся: хати над шляхами Та городи з стома церквами… (Т.Шевченко) // Дивлюся і бачу хати над шляхами та городи з стома церквами; Він озирнувся, чи ніхто не сміється (Т. Шевченко) //. Він озирнувся, щоб побачити (почути), чи ніхто не сміється; Приходжу ближче — се мій батенько старенький (Ю.Яновський); Понесу йому я пити, чи не буде говорити (Нар.тв.); 6) речення з еліпсом дієслова- присудка (або головного члена односкладних речень), що узвичаїлись як виразники запитання: «Чого ви?» — спитав старий учитель (О.Слісаренко); Що йому до мене? — подумав Чмир (О.Слісаренко); 7) речення з еліпсом підмета у двоскладному реченні або додатка у двоскладному чи односкладному реченні: Зорі сяють. Серед неба горить білолиций (Т. Шевченко); Дівчата співали весільної (О.Стороженко); Убийте пса! А собачат своєю заріжу (Т.Шевченко); Так ти почав такої? (О.Копиленко); 8) односкладні речення з еліпсом предикативного компонента типу можна, треба, необхідно за умови наявності інфінітива, зрідка — його відсутності: Чого я думаю? У попи, А як не схоче, то на Січ, і там не згине вражий хлопець, ти лиш в хату… (Т.Шевченко); Пішов — і що ж… Пройшло щось місяців коло двох в тісноті, що ні лягти, ні присісти (А.Тєсленко); 9) односкладні речення з еліпсом інфінітива — при наявності предикативного слова: Людині треба з гореМ на люди (Панас Мирний); У спасівку раз мені в волость треба було (А.Тєсленко); Пора вставати. Час на роботу (М.Стельмах).

В українському мовознавстві здебільшого парцельовані структури називають «приєднувальними конструкціями» (див.: (Сучасна українська літературна мова. Синтаксис. -К.: Наук.думка, 1972, -С.283-289)).

З-поміж парцельованих структур можна виділити:

І)   парцельовані сурядні частини — повні за структурою: Настала тривожна весна. знову тривожно стало на серці (О.Слісаренко);

 

1)     неповні парцельовані конструкції, що виражаються ОДНОРЩНИМИ членами. Така однорідність може характеризуватися уточнюваним, пояснювальним аспектом, ПОр.: Ми скликали зібрання’ виборців, і він представлявся •шборцям. Промовляв (І.Франко); Я старий чоловік. Бідний чоловік (І.Фр анко); На Чубинського напав тепер страх. Ганебний, підлий страх (О.Довженко); Дехто спати вкладався. Василько з Даринкою теж (Ю.Яновський);

2)        власне-парцельовані конструкції, що становлять граматично залежні компоненти попереднього речення, однії або кілька його другорядних членів. Інтонаційно оформляються як окремі речення з метою комунікативного навантаження: Хлопці! Двоє вас до мене. Держіть мене за ноги. А міцно! (І.Франко); Я скучила за дивним зойком слова. Мого народу гілочка тернова (Л.Костенко); Він твердо ставить кам’яну стопу. Йдемо крізь ніч, крізь бурю у степу. Крізь дощ і сніг, дебати і дебюти (Л.Костенко) (див.: (Загнітко А.П. «Душа тисячоліть шукає себе в слові» // Культура слова. — 1991- Вип.41. — С.31-35)). Часто буває важко розрізнити різновиди парцельованих конструкцій, що мотивується перетином їх комунікативно-стилістичних завдань. Парцеляція належить до одного з найпоширеніших виявів поетичного мовлення Ліни Костенко та Павла Мовчана, при чому в їх творах здебільшого парцелюються прості речення. Для прози О.Гончара властивою є парцеляція складнопідрядних речень з підрядними частинами мети, рідше — причини (див.: (Сологуб Н.М. Індивідуальний стиль Олеся Гончара (мовний аспект): Дис. …докт.філол.наук. — К, 1993.-50с)).

  1. АНАЛОГИ НЕПОВНИХ РЕЧЕНЬ.

На межі між повними і неповними реченнями перебувають так звані вільні синтаксеми (див.: (Золотова Г.А. Синтаксический словарь. -М.: Наука, 1988.-С.4, 18)). Такі вільні синтаксеми є неподільними семантико-граматичними утвореннями, що в готовому вигляді беруть участь у побудові будь-якого речення і стають його конструктивною частиною, йор. заголовки статей «У тісному зв’язку з життям», «На крилах пісні», «Грам до грама», «На порозі весни», «Через маленький сірничок», «За права націй, за права людини» (З преси).

180

Вільні синтаксеми ішірі ти. НІ для них не властивими є голоим! можуть відновлюватися. У персии і иШ статті виступає темою, а її змії і виявляється їх спорідненість з непоііниі и ГУ. Завдання для поглибленою иіаІІ Дайте відповідь на поставлені пні.ти .

НеПОВНІ речеННЙ У ВІТЧИЗНЯНОМУ МОІкми.іі.

особливість КОНТеКСТуаЛЬНО НеПОВІІИХ 11′ •____________

парцельовані речення зараховують до неповних рі визначення ситуативно неповних речень. Як мит вільні синтаксеми та неповні речення? У чому ні специфіка обірваних речень?

  1. «Завдання для систематизації набутих знань Розгляньте запропоновані речення і НИЗНйЧіі особливості їх неповноти.
  2. Річка зачинаєтьсяя струмком, із струмків мільйонним повінь річки (О.Гончар). 2. Сивоок знав тепер, що чсрЮНЯ фарба означає кохання й милосердя, небесна — зірність, біли невинність, радість, зелена — надію, вічність, чорна — жалої смуток, а жовта — ненависть, зраду, золота ж — святії ГЬ, досконалість, мудрість, повагу (П.Загребельний). 3. Присни як дитині — політ, як груші — янтарний плід, як цін і от бджілка, як тиші — сопілка, як небові — райдуга, як серцеві правдонька, — приснися… Приснись!.. (В. Коротим) і Проводжаю. Душа щемить. Біль ховаю у жартів одяг. Бачу усміх сумний. Ще мить. Ще півмиті — і рушиться потяг. РуціИВ. Тяжко. Мов знехотя. І все далі від мене плине половина мого життя, Щастя й горя мого половина (П.Скунць). 5. Щастя скоро покидає, а надія — ніколи (Нар.тв.). 6. Вчення в щасті украшає, а в нещасті утішає (Нар.тв.). 7. Добрі діти доброго слова послухають, а лихі — й дрючка не бояться (Нар.тв.). 8. Добрі діти — батькам вінець, а злі діти — кінець (Нар.тв.). 9. Хто у кого навчився дітей захищати — Чи люди у птахів? Чи птахи у людей? (С.Пушик).

 

і Пні ШИП ІП І ті

І Формі і її і.и. і і семантична ускладненість речення.

І Умови відокремлення. Напівпредикативність як і» типі.і синтаксична категорія відокремлення.

  1. Типи          відокремлення членів, їх морфологічне вираження.
  2. Вставні компоненти.
  3. Однорідні члени речення.
  4. Звертання та вигуки.
  5. Рекомендована література:

а) основна:

Кадомцева Л.О. Українська мова: Синтаксис простого речення. -К.: Вища пік., 1985, — С. 62-92, 93-124.

Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. -Ч.И: Синтаксис. — К: Рад.шк., 1961.-С.58-72.

Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / За ред.

І.К.Білодіда. -К: Наук.думка, 1972,- С.224-233.

Література для самостійного конспектування

Дудик П.С. Звертання-речення в сучасній українській мові // Укр.мова і літ. в пік. — 1971.-N5.-0.37-43.

Кучеренко І.К. Логіко-синтаксична природа речень з однорідними членами // Мовознавство. -1976,- N4. — С.29-37.

Олійник Г.П. Про структурні особливості речень з дієприслівниковими конструкціями //• Мовознавство. — 1977. — N1. -С.21-24.

Пентилюк М.І. Поняття про відокремлення другорядних членів речення (Варіанти уроку) // Укр.мова і літ. в пік. — 1974.

—   N1. -С.67-71.

Рогаль М.С. Відокремлені додатки // Укр.мова і літ. в шкО-1974. — N1.-0.71-72

Слинько 1.1. Речення з однорідними членами // Укр.мова і літ. впік,- 1976. -N12.-0.58-66.

Чепель B.C. Кличний відмінок в українській мові // Укр. мова і літ. впік. — 1971. — N11.-0.25-28. ‘

Яценко І.Т. Чи є звертання членом речення? // Синтаксична будова української мови. -К: Наук.думка, 1968.- С.83-92.

б) лопаткова

 

Грамматика современного русского литературного языка. -М.: Наука, 1970,- С.642-643, 621-622, 649-65.0.

Дозорец Ж.А. Некоторые вопросы обособления // Рус. яз. в шк. — 1972. — N6. — С.96-101.

Михайловская Н.Г. Приложение или обращение? // Рус.яз. в шк. — 1966- N5.-096-100.

Русская грамматика. -М.: Наука. 1980.-Т.2. — С. 166-176, 177-190, 163-164, 227-231, 205-406, 419-422.

Прияткина А.Ф. Русский язык. Синтаксис осложненного предложения. — М.: Высш.шк. 1990. -17с.

Акимова Г.Н. Новое в синтаксисе современного русского языка. -М.: Высш.шк., 1990,- 168с.

  1. Матеріали по лекттії: ( однорідні члени, вставні слова і вставлені конструкції, відокремлені члени речення4)
  2. Основні поняття теми

Поняття ускладнення у сучасній лінгвістиці виступає в обсязі двох значень: семантичного ускладнення структури речення включенням предикатних знаків і формальне розширення синтаксичних моделей речення. Останнє досягається тими синтаксичними компонентами, які встановлюються за межами предикативного центру речення. Під поняття розширення, таким чином, можна підводити і поняття факультативного другорядного члена речення (периферійна субпозиція), і однорідність, і відокремлення і под. Традиційно визначена категорія ускладнення заступається часто поняттям модифікації моделі граматично елементарного речення. Отже, терміном «ускладнення» обіймається багато синтаксичних процесів, які можна звести в одне ціле лише з погляду виходу речення за межі ядерної структури. Під ядерною структурою, очевидно, треба мати на увазі те, що становить реченнєву структурну схему. Тоді семантично неускладненими будуть речення: Наступила весна. Студенти вчаться. На душі радісно, а семантично ускладненими виступають речення типу Навік Тарасова зоря Осяяла гори, степи і моря (В.Юхимович).

Семантичне ускладнення структури простого речення створює момент його граматичного ускладнення, зокрема однорідністю, відокремленістю. Отже, категорія ускладнення має семантико-синтаксичну властивість (пор. (Л.О.Кадомцева вважає категорію ускладнення семантико-граматичною (див.названий посібник))).

Різні види ускладнення структури простого речення функціонально і конститутивно відмінні і тому повинні диференціюватись. Однорідність і відокремлення характеризуються в більшій мірі як синтагматичні явища і належать до сегментних явищ (сегментних компонентів), хоч у відокремленні імпліцитно виражена напівпредикативність. Вставність виступає категорією надсегментного ускладнення — як форма і абсолют взаємодії паралельних висловлень у структурі одного речення. Обидва висловлення взаємодіють у плані реалізації пропозитивних і ситуативних завдань.

Ускладнення речень є і категорією стилістичною, тому що виражає членування конструкцій у потоці мовлення, відображає певні ситуативні завдання, вказує на стилістично зумовлені прийоми ускладнення речень, для яких інколи важко встановити граматичні ознаки зразку, типу, що відтворюється в мові (див.: (Загнітко А.П. Український синтаксис. — Ч.ІІ. — Донецьк: ДонДУ, 1995. — С.7-2.5)).

Найбільш поширеною одиницею ускладненого речення виступає відокремлений член. Відокремлення члена речення — ;і| це його інтонаційне і смислове виділення, його актуалізація, яка робить цей член додатковою, відносно самостійною комунікативною одиницею. Відокремлені члени структурно несамостійні, граматично пов’язані з іншими членами речення, причому цей зв’язок має інколи двоїстий характер. З одного боку, відокремлений член пов’язаний з одним із членів речення, з другого, він вступає в модально-часові відношення (напівпредикативні) зі всією граматичною основою речення.

Загальною умовою відокремлення виступає його напівпредикативність, смислове виділення як додаткової комунікативної одиниці. Особливо помітним є це явище при відокремленні та актуалізації дієприкметникових та ад’єктивних зворотів, пор.: Вони сиділи щасливі на березі // Вони сиділи, щасливі, на березі.

Ступінь предикативності (яскравості модально-часових відношень) у відокремлених членів різний. Найбільш яскравий він у дієприслівникових зворотів. Дієприслівник називають другорядним присудком, що мотивується його морфологічною природою.

Частковими умовами відокремлення виступають:

1) позиція відокремлюваного члена (пор. препозитивний дієприкметниковий зворот), 2) обсяг відокремлюваного члена 184

 

(наприклад, не відокремлюється часто один дієприкметник, дієприслівник), 3) синтаксична несумісність відокремлюваного члена з іншими членами речення (наприклад, особові займенники та узгоджуване означення), 4) слабкий, • напівслабкий зв’язок тієї чи іншої форми з керованим словом.

Підмет і присудок утворюють граматичний центр речення і їх відокремлення є неможливим.

Відокремлюватися можуть другорядні члени різного морфологічного вираження: а) дієприслівникові звороти;

б)   ад’єктивні звороти; г) субстантивні звороти Відокремлені члени речення можуть приєднуватися і пояснювати члени речення також різної морфологізованої структури: прикметник, іменник, займенник, дієслово, прислівник.

Від відокремлених членів речення треба відрізняти пояснюючі слова. їх відмінність в тому, що вони можуть уточнювати або пояснювати будь-який член речення, звужуючи або розширюючи обсяг пояснюваного члена. Напр.: Прикордонням трьох держав — Росії, Білорусії та України — плине річка Жеведа (3 газ.). Біля старенького містка, на околиці лісу, молода весела посадка ліщин доходить до самої дороги (В.Бабляк).

О.ГРуднєв вважає, що пояснення при будь-якому члені речення, можна назвати відокремленою прикладкою. Поняття прикладки, таким чином, у нього стає широким: прикладка — це певний «дублікат» будь-якого члена речення. Формально пояснювальні звороти відрізняються своєю позицією: вони завжди постпозитивні щодо пояснюваного члена речення (А тепер він думав про сина, як про живого — зворот виступає означенням), головного члена (День був як день, та все ж почувалося й щось незвичайне (Д.Бедзик) -* зворот виступає іменною частиною складеного присудка) (див.: (Кващук А.Г. Синтаксис складного речення. — К.: Рад.школа, 1986.-С.55-59)).

V Тема самостійної роботи: УСКЛАДНЕНЕ РЕЧЕННЯ

На всю гему відводиться чотири години. Протягом перших двох годин опрацьовуються однорідні члени, специфіка їх функціонування. Роботу варто побудувати за таким планом: 1. Способи вираження однорідності. 2. Однорідні члени речення (підмети, присудки, означення, додатки, обставини). З, Узагальнюючі слова при однорідних членах речення. 4. Особливості пунктуації при однорідності.

Наступні дві години відводяться вставним та вставленим конструціям. Після опрацювання необхідної літератури необхідно чітко уяснити принцип паралелізму, на основі якого грунтується входження вставних і вставлених одиниць в структуру речення. Роботу над вставними і вставленими конструкціями необхідно будувати за таким планом: 1. Семантичні групи вставних слів. 2. Морфологічне вираження вставних слів. 3. Вставні словосполучення і речення. 4. Особливості пунктуації при вставлених і вставних СО.

  1. Питання для самоперевірки:
  2. Які ознаки характеризують однорідність членів речення? 2. Який вид синтаксичного зв’язку можливий при однорідності? З, Які відношення виникають в однорідних рядах закритої структури? Наведіть приклади з різними засобами вираження цих відношень. 4. Які відношення можуть виникати в незамкнених рядах однорідних членів речення, які засоби зв’язку беруть у вираженні цих відношень? 5. Якими лінгвістичними засобами досягається відокремлення? 6. Які загальні та часткові умови відокремлення другорядних членів речення?  7. Охарактеризуйте відокремлені

члени речення за способом їх синтаксичної функції і морфологічної реалізації в реченні. 8. Які синтаксичні конструкції називаються звертанням? 9, Які морфологічні засоби реалізації звертання? 10. Які особливості зв’язку звертання з членами речення? 11. Від яких синтаксичних конструкій, формально подібних, треба відмежовувати звертання? 12. Наведіть приклади різних функіонально- семантичних і структурних членів вставних конструкцій. 13. Чим відрізняються від вставних вставлені конструкції? 14. Які синтаксичні та графічні способи включення вставних конструкцій в основний текст?

  1. Проблемні питання:
  2. Чи існує однорідність різнофункціональних членів речення? 2. У чому полягає суперечність виразу «однорідні присудки»? 3. У чому полягає сутність сучасних теорій, які розглядають сурядні зв’язки поза структурою речення? 4. Чи можна вважати, шо відокремлені члени речення — це сконденсовані підрядні речення (О.Х.Востоков, Ф.І.Буслаєв, М.І.Греч та ін.)? 5. Чим відрізняються звертання від вокативних речень? Чи принциповою є ця відмінність? Як розглядається це питання в літературі?

.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.