Носить тесля сокиру з собою між люди, щоб
бачили: йде тесля. А може, тесля — не тесля?
Плаче жінка над сніговою пустелею рушника —
а може, сльози — не сльози і жінка не та, хто
плаче?
А віл носить ярмо — невже він тільки тоді віл —
коли в ярмі?
А ми, раби із таврами на лобі, — невже ми тепер
раби, і годі, коли нас так звуть та ще й
тавра для певності на лобі випекли?
Як твоє ім’я, пташко на гілці, як нази­
вається пісня, що ти її витьохкуєш?
Хвиле, що лижеш скелю на березі, як тебе звуть?
Як мене звуть? Яке моє ім’я?