Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

ТІНЬ

Сонце було?
Було якесь джерело випромінювання світла,
та й для чого нам сонце,
воно завжди сідає за спиною,
щоб перед нами лягала тінь,
як вічна загадка: хто така людина,
чи ота тінь на землі (всі ми із племені
Петера Шлеміля),
чи просто ті, хто перепона на шляху світла.
0 це призахідне сонце!
Сфінксе, над чим ти замислився?
О, ти колись був настільки розумний,
що міг загадувати загадку про людину!
Де твоя самовпевненість тепер,
коли сідає сонце?
Чи знаєш ти, Сфінксе, хто така людина
от тепер, коли навколо тільки пісок
1 найвища гора Арарат майже засипана зовсім?
Найперша і найостанніша загадка
так і не розгадана ніким
(де ті, зухвалі, що пізнали усе на світі? —
ось він, пісок, пісок по шию Сфінксові).
Сфінксе, ти не встигнеш розгадати,
он уже по шию засипаний піском,
і ніхто не прийде на допомогу —
тепер уже немає нікого —
тільки пісок.
Можливо, всі тіні розгадані і стали сонячними
галявинами?
Але чому ж і досі загадкою нам людська тінь —
найперша і найостанніша загадка,
176 ВАСИЛЬ ГОЛОБОРОДЬКО
яку годі вже розгадати, — он пісок,
по груди пісок.
Правда й те, що часто ми, нерозумні, легковажно поводилися
із власного тінню, хапали брутально руками
тендітне метеликове крило, і коли щезали
крихкі малюнки — думали, що от і кінець тіні.
(Про прозорих тут не будемо говорити —
для них не існує ні світла, ні тіней).

Категорія: Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.