Лепеха Т. В. Українознавство: Навчальний посібник

І. Державна символіка України. § 1. Державний Прапор України

Ще за часів язичництва на Русі прапори користувалися великою популярністю, а з прийняттям християнства вони освячувалися і бу­ли вже не лише державною, а й релігійною святинею. До речі, в ті ча­си єдиного офіційного державного прапора не було, а кожен князь мав свій прапор із зображеною на ньому власною символікою. Пра­пори були різного кольору, розмірів і форми. Прапор супроводжував князя і дружину в походах, жоден бій не починався без прапора. Як зазначає російський історик М. Карамзін, „Слов’яни обожнювали свої знамена й вірили, що у воєнний час вони найсвятіші від усіх ідо­лів. Стяги спершу возили разом зі зброєю; перед боєм ставили на уз­вишші, аби кожен ратник бачив їх. Прапороносцями призначали, як правило, визначних богатирів, які мали за обов’язок постійно трима­ти прапор над полем бою, пильно охороняти його. Значення прапо­ра під час бою було надзвичайно велике. Якщо він стояв нерухомо, знали: битва проходила успішно, а якщо зникав з поля зору ратників, то це мало означати ніщо інше, як поразку».

Давньоруські прапори були різних кольорів, але, як було зазначе­но в російських часописах 1910 року „Россия», „Новое время» та ін., „… в числе древних русских государственных цветов — синий, голу­бой, лазоревьій, оранжевий, желтьій». Жовтий, синій, блакитний кольори поєднуються на багатьох символах українських земель, що простежується не лише на прапорах, а й на гербах, щитах, шоломах.

Перші відомості про синьо-жовтий прапор датуються 1410 роком, коли відбулася Грюнвальдська битва львівських ополченців із ні­мецькими рицарями, де на блакитному фоні прапора був зображе­ний жовтий лев, що спирається на жовту скелю.

Як найдорожчу святиню берегли прапори запорозькі козаки. Бі­ля прапорів розгорталися найзапекліші поєдинки, бо втрата прапора для запорожця, як і для його предків — давніх русичів, — поразка, ганьба’. Кожна сотня, кожен полк мали свій прапор. Історія донесла до нас 14 описів козацьких прапорів, в одному з яких, де йдеться про штурм міста Гомеля у 1651 році, зазначено: „… побачили спершу корогву червону з білим хрестом і білою обвідкою, потім показалася

1 Сергійчук В. Доля української національної симіюліки,— К.. 1990.— С.35.

 

7

 

друга червона корогва, а коло неї три білі і дві чорні, і дві жовтобло- чисті і під ними 8 тисяч козаків кінних і піших…». Навіть одяг коза­ків XVIII ст. мав ці самі фарби: жовтий жупан і сині шаровари, що, за свідченням сучасників, було типовим за часів Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького та у війську Ґонти під час пов­стання гайдамаків у 1768 році.

Прапори були різного кольору із зображенням сонця, зірок, але з XVIII ст. частіше їх починають виготовляти з блакитного полотнища, наносячи жовтою фарбою постаті святих, хрести тощо. „…На сотен­ні корогви куплено блакитного лузану, а жовтий лузан дано на пря­жі» , — так доповідав гетьману Петру Скоропадському полтавський сотник Іван Черняк у 1717 році. Навіть на кольоровій репродукції картини Іллі Рєпіна „Запорожці пишуть листа турецькому султано­ві» з-поміж різних прапорів видніється і синьо-жовтий.

Цікаву думку з цього приводу висловлює О. Братко-Кутинський: „Картину І. Рєпіна можна вважати історичним документом у силу багатьох причин, з яких назвемо три. Перша полягає втому, що І. Рє- пін ставився до своїх картин на історичні теми як до свідоцтв, що ма­ли документально точно відтворювати тогочасну історичну ситуа­цію. Перед їхнім написанням він довго і ретельно досліджував усе — від дрібних деталей одягу до типажу зображуваних осіб (І. Рєпіну по­зували не професійні натурники, а прямі нащадки запорожців, зо­бражених на картині). Друга полягає в тому, що картина створюва­лась під безпосереднім науковим керівництвом найбільшого знавця запорозького козацтва, академіка Д. Яворницького. Третя причина

—   спеціальне дослідження правомірності жовто-блакитних прапорів у запорожців, виконане петербурзькими вченими за завданням ро­сійського імператора, який вирішив придбати картину». Висновок експертизи був такий: „… знамена козацкие, изображенные худож­ником Репиньїм на картине, …отражают в себе извечную преем- ствениость цветов золотих и небесньїх, постоянно присущих для всех знаков отличий в Южной Руси (Малороссии) еще со времен Ве­ликих Князей Киевских, вплотьдо роспуска запорожекой вольницьі императрицей Екатериной Великой. Сказанному имеетея предоста­точно письменних подтверждений в отечественньїх и иностранньїх

сугубо исторических источниках — в ряде предметов материального

»»7

искусетва тех древних времен» .

Як зазначає В. Сергійчук,…………… ще напередодні Великої Вітчизня­ної війни в Ермітажі зберігалося чимало козацьких знамен, на яких можна було побачити поєднання цих двох кольорів. Наприклад, на одному з них — архістратиг Михаїл, одягнений у золоту кирею і бла­китні штани. Ще одна корогва — „1774 року февраля 28″, створена коштом останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишев- ського: продовгуватий прямокутник блакитного кольору, на якому яскравіли золоті герби. Герб князів Романовичів — золотий лев на го­лубому тлі — було взято за відзнаку Головної Руської Ради 1848 р. Окрім того, тоді ж загони народної гвардії, що створювалися цією радою, мали названі кольори й на своїх знаменах».

Після знищення Запорозької Січі синьо-жовтий прапор на дея­кий час зникає із національної символіки України і з’являється ли­ше в 1918 році, коли було проголошено Українську Народну Рес­публіку, державним прапором якої й став жовто-блакитний пра­пор.

З 1991 року жовто-блакитний прапор — державний прапор неза­лежної України, де синій колір є символом миру, як блакитне чисте небо, а жовтий — як лан достиглої золотої пшениці, що символізує багатство країни — житниці Європи. Правильність такого рішення не викликає сумніву, оскільки жовтий і блакитний кольори з давніх часів використовуються нашим народом, тому і сприймаються як національні символи українців.



  Лозко Г. Українське народознавство. — К., 1995.- С. 227.

  Сергійчук В. Доля української національної символіки. — К., 1990,- С.35.

.

Категорія: Лепеха Т. В. Українознавство: Навчальний посібник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.