Встановлення віку будь-якого суспільно-історичного явища (держави, народу, міста, культурно-історичного регіону, мови) науковими методами історії чи археології передбачає необхідність довести безперервність його життя від припущеного часу його виникнення». Слов’яни як сформований окремий індоєвропейський етнос з’явилися на історичній арені не раніше кінця Ш тисячоліття до н. є.1» Ареал проживання слов’янських племен займав величезну територію, яка простяглася на землях від Дніпра до Карпат зі сходу на захід і від витоків Вісли до нижньої течії Дунаю з півночі на південь, тобто на землях сучасної України. Ці племена розмовляли на споріднених діалектах праслов’янської або спільнослов’янської (нинішні назви) мови.
Етнотворчі процеси на цій території почалися з першої половини — середини І тисячоліття н.е., коли розпалася давньослов’янська спільність і з неї виокремились три етнічні єдності — східні, західні і південні слов’яни. Безпосереднім поштовхом до цього став демографічний вибух, коли густота населення досягла 10 чол. на 1 км2. „Вибух» почав викидати цілі племенні союзи назовні, які в пошуках нової батьківщини максимально використовували для власного зміцнення і консолідації військово-політичний конвергентний фактор, що вело, у свою чергу, до виникнення нових великих і самостійних етносів-народів17. Почалося велике переселення народів, яке стало можливим внаслідок розпаду гунського об’єднання в північному Причорномор’ї та Наддунайщині в VI ст., і відкрились шляхи для міграції слов’ян на південь та південний захід — на нижній Дунай.
Історична довідка: германські племена готів, які на початку н. є. жили на південному узбережжі Балтійського моря та в нижній течії
!» Залізняк Л. Від скланинів до української нації. — с.62.
Піпторак Г. Походження українців, росіян і білорусів та їхніх мов.-К., 2001.-С.19.
» Макарчук С.А. Український етнос.-Львів, 1992.- С. 16.
Вісли, шукаючи нових земель, у кінці II ст. н. є. вирушили на південний схід через територію сучасної України, змішалися із скіфсько- сарматськими племенами Причорномор’я, Надазов’я та Криму і наприкінці Ш ст. створили могутню державу. Але ця держава існувала недовго. Уже наприкінці IV ст. Північне Причорномор’я було захоплене войовничими кочовими племенами тюркського походження — гунами, які підкорили готів і утворили свою державу, королем якої став Аттила. У середині V ст. гуни захопили значну частину Балкан- ського півострова, дійшли до Константинополя і увірвалися в Галлію. У 452 р. Аттила спустошив Північну Італію і підійшов до Рима, але наступного 453 року він несподівано помер, після чого гунський союз розпався, а в 469 році гуни були остаточно розбиті. Отже, після розпаду гунського союзу відкрилися шляхи для міграцій слов’янських племен із перенаселених праслов’янських територій на південь та південний захід. Одні з них рушили на захід і зайняли всю територію сучасної Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Австрії. Це західні слов’яни, їхня давня назва — венеди, мовами яких є: польська, чеська, словацька, верхньолужицька, нижньолужицька та мертва полабська.
Частина слов’янських племен, що проживали на північ від Дунаю, перейшли Дунай і вже у УІ-УІІ ст. н.е. осіли на Балканському півострові, островах Егейського моря та західному узбережжі Малої Азії. Колись цих слов’ян називали склавинами, зараз це південні слов’яни. їхні мови: болгарська, сербська, хорватська, словенська, македонська та мертва писемна старослов янська.
Слов’яни, що залишилися на прабатьківщині свого проживання, сформували етнос, який дістав назву східних слов’ян (колишня назва — анти).
Сучасні східнослов’янські мови: українська, російська та білоруська.
Визначенням часу зародження конкретного етносу з усіма його характерними ознаками, включаючи й мову, на думку Г. Півторака, вважається культурно-історична неперервність його розвитку. Завдяки неперервності розвитку зберігається генетичний зв’язок між окремими фазами розвитку культури та мови даного етнічного організму протягом усього його життя. Тому навіть відмінні етномовні та етнографічні особливості, які ми спостерігаємо впродовж віків на різних територіях сучасної України, є невід’ємними складовими всієї історії українського народу, його культури*.
№ Півторак Г. Походження українців, росіян і білорусів та їхніх мов.-К., 2001.- С.36.
Археологи довели безперервний розвиток матеріальної культури та етнографічних рис українського етносу за останні 1500 років, тобто з VI ст. н.е., коли почався розпад давньослов’янської спільності і почалася міграція племен (так зване „велике переселення народів»). Це й традиційне спорудження жител — каркасні хати-мазанки, звичай білити білою глиною стіни зсередини і зовні»’, робити біля хати призьбу й фарбувати її червоною глиною, розмальовувати піч квітами, півнями чи жар-птицями тощо. Усі ці 1500 років на українських етнічних землях між київською Наддніпрянщиною, східними Карпатами та Прип’яттю розвивався один етнос, який від часів пізнього середньовіччя має назву українського4«.
Проте етнотворчі процеси у середовищі східних слов’ян на цьому не припинилися. Починаючи з VI ст., слов’янські племена колонізуються балтськими племенами, які заселяли землі сучасної Білорусі. Зайшлий слов’янський елемент з огляду на свою культурну вищість, а також масовість протягом кількох століть, на думку С.А. Макарчу- ка, асимілює й поглинає балтів і угро-фінів, які, однак, залишилися у складі майбутніх білорусів (балти) і росіян (балти і угро-фіни) помітним субстратом. Отже, на південній периферії східного слов’янства ще раніше проходив слов’яно-скіфський конвергенційний процес, на північній — слов’яно-балтський, на північно-східній — слов’яно-балто-угро-фінський. Цей процес завершився до ІХ-Х ст. і привів до формування на основі східного слов’янства трьох етнічних процесів, які в ЇХ- на початку X ст. почали об’єднуватися в Руську державу, що виступила новим конвергенційним фактором41.
Коли ж саме із середовища давньоруської етнічної спільності починає виділятися український етнос? Вважають, що цей процес почався з другої половини XII століття. Український етнос за майже 800-літню історію свого розвитку сформував лише йому притаманні ознаки, пройшов ряд відмінних від інших східнослов’янських етносів (росіян і білорусів) політичних, соціально-економічних і етнокультурних етапів, кожен з яких так чи інакше вплинув на його долю і позначився на національній свідомості, психології, характері, мові, культурі, традиціях, духовних, морально-етичних і матеріальних цінностях.
59 Третьяков П.Н. По следам древних славянских племен. — Л. 1982. — є.26.
411 Пі втора к Г. Походження українців, росіян і білорусів та їхніх мов.—К., 2001 .—С.24.
41 Макарчук С.А. Український етнос. Львів, — 1992. — СІ7.
Запитання і завдання на закріплення:
- Якої найважливішої умови слід дотримуватися при встановленні віку держави, народу чи мови?
- Коли з’явилися на історичній арені слов’яни як сформований індоєвропейський етнос?
- Назвіть ареал проживання слов’янських племен. Із територією якої сучасної держави він збігається?
- Коли почалися етнотворчі процеси на давніх слов’янських територіях і яка їх основна причина?
- Що Ви знаєте про „велике переселення народів»? Коли воно сталося?
- Де оселилися західні слов’яни? Як їх раніше називали? Назвіть західнослов’янські мови.
- Назвіть ареал проживання південних слов’ян та їх мови.
8. Яка давня назва східних слов’ян? Чи покидали вони свої споконвічні території? Назвіть східнослов’янські мови.
- Скільки років нараховує безперервний розвиток матеріальної культури та етнографічних рис українського етносу? Які археологічні свідчення підтверджують цю цифру?
10. На який період припадає колонізація слов’янами балтських і уг- ро-фінських племен? Чим закінчився цей процес?
- Коли саме із середовища давньоруської культурно-політичної спільності почав виділятися український народ як своєрідна етнічна спільність і в чому це проявилося?
Література
1. Баран В.Д. Ранні слов’яни між Дністром і Прип’яттю. — К., 1972.
- Баран В.Д. Давні слов’яни. — К., 1998.
- Залізняк Л.Л. Від склавинів до української нації. — К., 1997.
- Залізняк Л.Л. Етногенез українців, білорусів та росіян // Пам’ять століть. — 1997. — №4.
- Ісаєвич Я. Початок державності і ранні етапи формування східнослов’янських народів. — К., 1991.
- Кобьічев В.П. В поисках прародиньї славян. — М., 1973.
- Макарчук С. Україна і українці: поява, поширення та утвердження назв. -Львів, 1994.
- Петров В.П. Етногенез слов’ян. — К., 1972.
- Півторак Г. Українці: звідки ми і наша мова. — К., 1993.
10. Півторак Г. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов.
— К., 2001.
11. Седов В.В. Происхождение и ранняя история славян. — М., 1979.
12. Третьяков П.Н. Финно-утрьі, балтьі и славяне на Днепре и Волге. — М., 1966.