Лепеха Т. В. Українознавство: Навчальний посібник

III. „І розійшлися словени по землі і прозвалися іменами своїми …» („Повість времяних літ») §7. Ареал проживання слов’янських племен. Західнослов’янські, південнослов’янські та східнослов’янські мови

Встановлення віку будь-якого суспільно-історичного явища (дер­жави, народу, міста, культурно-історичного регіону, мови) науковими методами історії чи археології передбачає необхідність довести безпе­рервність його життя від припущеного часу його виникнення». Слов’яни як сформований окремий індоєвропейський етнос з’явили­ся на історичній арені не раніше кінця Ш тисячоліття до н. є.1» Ареал проживання слов’янських племен займав величезну територію, яка простяглася на землях від Дніпра до Карпат зі сходу на захід і від ви­токів Вісли до нижньої течії Дунаю з півночі на південь, тобто на зем­лях сучасної України. Ці племена розмовляли на споріднених діалек­тах праслов’янської або спільнослов’янської (нинішні назви) мови.

Етнотворчі процеси на цій території почалися з першої полови­ни — середини І тисячоліття н.е., коли розпалася давньослов’янська спільність і з неї виокремились три етнічні єдності — східні, західні і південні слов’яни. Безпосереднім поштовхом до цього став демогра­фічний вибух, коли густота населення досягла 10 чол. на 1 км2. „Ви­бух» почав викидати цілі племенні союзи назовні, які в пошуках но­вої батьківщини максимально використовували для власного зміц­нення і консолідації військово-політичний конвергентний фактор, що вело, у свою чергу, до виникнення нових великих і самостійних етносів-народів17. Почалося велике переселення народів, яке стало можливим внаслідок розпаду гунського об’єднання в північному Причорномор’ї та Наддунайщині в VI ст., і відкрились шляхи для міграції слов’ян на південь та південний захід — на нижній Дунай.

Історична довідка: германські племена готів, які на початку н. є. жили на південному узбережжі Балтійського моря та в нижній течії

!» Залізняк Л. Від скланинів до української нації. — с.62.

Піпторак Г. Походження українців, росіян і білорусів та їхніх мов.-К., 2001.-С.19.

» Макарчук С.А. Український етнос.-Львів, 1992.- С. 16.

Вісли, шукаючи нових земель, у кінці II ст. н. є. вирушили на півден­ний схід через територію сучасної України, змішалися із скіфсько- сарматськими племенами Причорномор’я, Надазов’я та Криму і на­прикінці Ш ст. створили могутню державу. Але ця держава існувала недовго. Уже наприкінці IV ст. Північне Причорномор’я було захоп­лене войовничими кочовими племенами тюркського походження — гунами, які підкорили готів і утворили свою державу, королем якої став Аттила. У середині V ст. гуни захопили значну частину Балкан- ського півострова, дійшли до Константинополя і увірвалися в Галлію. У 452 р. Аттила спустошив Північну Італію і підійшов до Рима, але наступного 453 року він несподівано помер, після чого гунський союз розпався, а в 469 році гуни були остаточно розбиті. Отже, після роз­паду гунського союзу відкрилися шляхи для міграцій слов’янських племен із перенаселених праслов’янських територій на південь та південний захід. Одні з них рушили на захід і зайняли всю територію сучасної Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Австрії. Це західні слов’яни, їхня давня назва — венеди, мовами яких є: польська, чеська, словацька, верхньолужицька, нижньолужицька та мертва полабська.

Частина слов’янських племен, що проживали на північ від Ду­наю, перейшли Дунай і вже у УІ-УІІ ст. н.е. осіли на Балканському півострові, островах Егейського моря та західному узбережжі Малої Азії. Колись цих слов’ян називали склавинами, зараз це південні слов’яни. їхні мови: болгарська, сербська, хорватська, словенська, ма­кедонська та мертва писемна старослов янська.

Слов’яни, що залишилися на прабатьківщині свого проживання, сформували етнос, який дістав назву східних слов’ян (колишня наз­ва — анти).

Сучасні східнослов’янські мови: українська, російська та білоруська.

Визначенням часу зародження конкретного етносу з усіма його характерними ознаками, включаючи й мову, на думку Г. Півторака, вважається культурно-історична неперервність його розвитку. Зав­дяки неперервності розвитку зберігається генетичний зв’язок між окремими фазами розвитку культури та мови даного етнічного орга­нізму протягом усього його життя. Тому навіть відмінні етномовні та етнографічні особливості, які ми спостерігаємо впродовж віків на різних територіях сучасної України, є невід’ємними складовими всі­єї історії українського народу, його культури*.

Півторак Г. Походження українців, росіян і білорусів та їхніх мов.-К., 2001.- С.36.

Археологи довели безперервний розвиток матеріальної культури та етнографічних рис українського етносу за останні 1500 років, тоб­то з VI ст. н.е., коли почався розпад давньослов’янської спільності і почалася міграція племен (так зване „велике переселення народів»). Це й традиційне спорудження жител — каркасні хати-мазанки, зви­чай білити білою глиною стіни зсередини і зовні»’, робити біля хати призьбу й фарбувати її червоною глиною, розмальовувати піч квіта­ми, півнями чи жар-птицями тощо. Усі ці 1500 років на українських етнічних землях між київською Наддніпрянщиною, східними Кар­патами та Прип’яттю розвивався один етнос, який від часів пізнього середньовіччя має назву українського4«.

Проте етнотворчі процеси у середовищі східних слов’ян на цьому не припинилися. Починаючи з VI ст., слов’янські племена колонізу­ються балтськими племенами, які заселяли землі сучасної Білорусі. Зайшлий слов’янський елемент з огляду на свою культурну вищість, а також масовість протягом кількох століть, на думку С.А. Макарчу- ка, асимілює й поглинає балтів і угро-фінів, які, однак, залишилися у складі майбутніх білорусів (балти) і росіян (балти і угро-фіни) по­мітним субстратом. Отже, на південній периферії східного слов’ян­ства ще раніше проходив слов’яно-скіфський конвергенційний про­цес, на північній — слов’яно-балтський, на північно-східній — слов’яно-балто-угро-фінський. Цей процес завершився до ІХ-Х ст. і привів до формування на основі східного слов’янства трьох етнічних процесів, які в ЇХ- на початку X ст. почали об’єднуватися в Руську державу, що виступила новим конвергенційним фактором41.

Коли ж саме із середовища давньоруської етнічної спільності по­чинає виділятися український етнос? Вважають, що цей процес по­чався з другої половини XII століття. Український етнос за майже 800-літню історію свого розвитку сформував лише йому притаманні ознаки, пройшов ряд відмінних від інших східнослов’янських етно­сів (росіян і білорусів) політичних, соціально-економічних і етно­культурних етапів, кожен з яких так чи інакше вплинув на його долю і позначився на національній свідомості, психології, характері, мові, культурі, традиціях, духовних, морально-етичних і матеріальних цін­ностях.

59 Третьяков П.Н. По следам древних славянских племен. — Л. 1982. — є.26.

411 Пі втора к Г. Походження українців, росіян і білорусів та їхніх мов.—К., 2001 .—С.24.

41   Макарчук С.А. Український етнос. Львів, — 1992. — СІ7.

Запитання і завдання на закріплення:

  1. Якої найважливішої умови слід дотримуватися при встановленні віку держави, народу чи мови?
  2. Коли з’явилися на історичній арені слов’яни як сформований ін­доєвропейський етнос?
  3. Назвіть ареал проживання слов’янських племен. Із територією якої сучасної держави він збігається?
  4. Коли почалися етнотворчі процеси на давніх слов’янських тери­торіях і яка їх основна причина?
  5. Що Ви знаєте про „велике переселення народів»? Коли воно ста­лося?
  6. Де оселилися західні слов’яни? Як їх раніше називали? Назвіть західнослов’янські мови.
  7. Назвіть ареал проживання південних слов’ян та їх мови.

8. Яка давня назва східних слов’ян? Чи покидали вони свої спокон­вічні території? Назвіть східнослов’янські мови.

  1. Скільки років нараховує безперервний розвиток матеріальної культури та етнографічних рис українського етносу? Які археоло­гічні свідчення підтверджують цю цифру?

10. На який період припадає колонізація слов’янами балтських і уг- ро-фінських племен? Чим закінчився цей процес?

  1. Коли саме із середовища давньоруської культурно-політичної спільності почав виділятися український народ як своєрідна ет­нічна спільність і в чому це проявилося?

Література

1. Баран В.Д. Ранні слов’яни між Дністром і Прип’яттю. — К., 1972.

  1. Баран В.Д. Давні слов’яни. — К., 1998.
  2. Залізняк Л.Л. Від склавинів до української нації. — К., 1997.
  3. Залізняк Л.Л. Етногенез українців, білорусів та росіян // Пам’ять століть. — 1997. — №4.
  4. Ісаєвич Я. Початок державності і ранні етапи формування схід­нослов’янських народів. — К., 1991.
  5. Кобьічев В.П. В поисках прародиньї славян. — М., 1973.
  6. Макарчук С. Україна і українці: поява, поширення та утверджен­ня назв. -Львів, 1994.
  7. Петров В.П. Етногенез слов’ян. — К., 1972.
  8. Півторак Г. Українці: звідки ми і наша мова. — К., 1993.

 

10. Півторак Г. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов.

—    К., 2001.

11. Седов В.В. Происхождение и ранняя история славян. — М., 1979.

12. Третьяков П.Н. Финно-утрьі, балтьі и славяне на Днепре и Вол­ге. — М., 1966.

.

Категорія: Лепеха Т. В. Українознавство: Навчальний посібник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.