Лепеха Т. В. Українознавство: Навчальний посібник

§8. Походження української мови

На історичній арені слов’яни з’явилися десь у НІ тис. до н.е. Це були численні племена, які проживали в різних природнокліматич- них умовах, кожне з яких уже мало свою досить вироблену духовну й матеріальну культуру. Усі племена розмовляли спорідненими діа­лектами однієї мови — праслов’янської або ще як її називають — спільнослов’янської. На початку нашої ери (у VI—VII ст.) пра­слов’янська спільність розпалася, що призвело до розпаду пра­слов’янської (спільнослов’янської) мови на декілька підгруп — за­хідну, східну і південну. Кожне з цих мовних відгалужень, маючи у своїй основі спільнослов’янську лексику, самостійно створює свій словниковий запас, який починає відрізнятися граматикою, слово­твором, причому чим далі, тим ці відмінності стають все яскравіши­ми і суттєвішими.

У ЇХ—ХНІ ст. східні слов’яни утворили могутню державу — Київ­ську Русь. У цей час у державі існували дві форми усної мови — усне народне діалектне мовлення та усно-літературне койне, тобто „спіль­ні діалекти»42. Всю територію Київської Русі обслуговували дві писем­ні мови — давньокиївська (давньоруська) і старослов’янська, які фун­кціонували в різних сферах суспільного життя. Зокрема старо­слов’янська мова, яка прийшла від болгар після прийняття христи­янства разом із церковними книгами, обслуговувала церкву, освіту й культуру. Друга писемна мова на території Київської Русі — давньо — київська (давньоруська) — виконувала всі державні і світські функції і вже на той час мала розгалужені стилі: літописний, юридично-діло­вий, світсько-художній. Нею написані „Повість врем’яних літ», „Повчання» Володимира Мономаха, збірник законів „Руська прав­да», „Слово о полку Ігоревім» та ін. У різних куточках держави були свої діалектні варіанти мовлення, які відрізнялися фонетикою, окре­мими словами і деякими мовними зворотами. Ці діалектні ареали й

41   Півторак Г. Походження українці», росіян, білорусів та їхніх мов.- К., 2001.- С.97

сформували фонетичні та граматичні відмінності української, росій­ської та білоруської мов.

Питання походження української мови останнім часом турбує не лише мовознавців, істориків, а й пересічних громадян України. І це закономірно, оскільки пошуки власних історичних витоків і тісно з ними пов’язане питання походження української мови зу­мовлені відродженням української державності і відродженням ду­ховних засад нації. „Намагання заглянути в коріння батьківської мови, побачити її завжди суперечливий розвиток у діалектичній єдності національного й інтернаціонального, прагнення осмисли­ти місце рідної мови в системі близько- й дистантноспоріднених — це здорове національне почуття, що виростає на усвідомленому підході до мови і переходить в утвердження національної самосвідомості» ‘.

Як і мови інших слов’янських і неслов’янських народів, україн­ська мова зародилася в сиву давнину із невеликої кількості слів. З плином часу і з розвитком суспільства, а також завдяки контактам з іншими мовами збагачувалась її лексика, мова розширювала свої ви­ражальні можливості, відкидала щось зайве, виробляла нове, при­стосовувалася до менталітету, психологічних особливостей народу і врешті-решт стала однією із найбагатших мов світу.

Коли ж саме виникла українська мова, скільки століть чи тисячо­літь має її історія?

Слід зазначити, що сьогодні були неодноразові спроби висвітли­ти питання походження й віку української мови, але єдиної думки з цього приводу немає, оскільки різними були ідеологічні позиції вче­них або ж був недостатній обсяг фактичного матеріалу, яким вони оперували. За однією з відомих концепцій, початок існування укра­їнської мови, як і її носія — українського народу, припадає на

ХІУ-ХУ століття, тобто на період пізнього середньовіччя.

Оскільки територія сучасної України переважно збігається зі схід­ним ареалом слов’янської прабатьківщини, то, за іншою версією, цілком ймовірно, що нинішня територія України була центром, нав­коло якого формувалися слов’янські мови. Прихильники цієї версії стверджують, що саме українська мова „…найбільшою мірою і в най­більш чистому вигляді успадкувала ту мову, яка лягла в основу всіх слов’янських мов, … яка, стикаючись з іншими мовами інших

41 Панько Т. Мова і духовність нації.- К., 1992.

 

племен, набувала відмінних рис і започатковувала нові слов’янські мови». Частина ж науковців схиляється до думки, що активне фор­мування української мови припадає на Х-ХІІ століття. Аналіз дав­ньоруських писемних пам’яток свідчить, що вже в Х-ХІ століттях чітко простежуються риси української мови. Так, в „Ізборнику Свя­тослава» 1076 р., оригінал якого зберігся до нашого часу, є чимало українських слів (крім спільних для української та церковно­слов’янської мов): ворогь (вжито один раз, а 21 раз написано врагь), морокь, полонь, полопьішкьі (сучасне полоненики), вітрила, лука (ді­лянка, поросла травою), краса, свити, гьрньць (горнець), вьчиншпи, сваритися, дивися, лишися4‘.

Українізми широко зустрічаються і в графіті — написах церков­нослов’янською мовою на стінах Софії Київської, зроблених різ­ними людьми. Зокрема, дуже часто чоловічі імена в давальному відмінку мають закінчення -ові; Павьлови, Дмитрови, Петрови; зустрічається повноголосне -оло — в імені Володимир; поширене вживання кличного відмінка у зверненнях: свята Софіє, чоловічі імена на -о; Гаврило та інші. Надзвичайно багато українізмів зустрі­чається і в новгородських берестяних грамотах, у Новгородському літописі: диялось, приихавь, молотимо да сиплемо, куме, гороху, пуд меду тощо.

Як зазначає Г. Півторак, „При фронтальному обстеженні церков­нослов’янських пам’яток другої половини XI ст. і пізніших, таких як Остромирове Євангеліє 1073 і 1076 рр., Архангельське Євангеліє та інших книг київського походження, створених церковнослов’янсь­кою мовою, знаходимо серед церковнослов’янської мовної стихії десятки й сотні прикладів відбиття мовних рис, характерних для жи­вої української мови. Це — специфічний гортанний звук А замість вибухового ц, специфічно український голосний звук и, що виник унаслідок злиття давніх ь/, /, взаємно наближені ненаголошені го­лосні є”та и’, голосний і на місці давнього «Ь („ятя»), чимало прита­манних українській мові морфологічних особливостей, місцеві сло­ва, такі як багатьє, багно, гай, глечик, гребля, жадати, жито, зоря, кожух, криниця, лазня, оболонь, полонина, тулитися, ховатися, яр та чимало інших» «.

Отже, на думку багатьох відомих мовознавців, „…Ш-ХИ століття можна вважати часом завершення формування української мови і початком нового етапу в її історії, коли вона в народнорозмовному варіанті вже набула в основному всіх притаманних їй мовних рис»47.

Запитання і завдання на закріплення:

  1. Якою мовою говорили давні племена слов’ян, що колись прожи­вали на території сучасної України?
  2. Що стало причиною розпаду праслов’янської мови?
  3. Коли утворилася держава Київська Русь?
  4. Які форми усної і писемної мови існували на території Київської Русі?
  5. Які галузі суспільного життя обслуговували старослов’янська і давньокиївська (давньоруська) писемні мови?
  6. Які погляди на походження й вік української мови існують у су­часному мовознавстві? Яку із версій Ви вважаєте найбільш до­стовірною? Аргументуйте.
  7. Які, на Ваш погляд, основні причини відсутності єдиної думки з питань походження, віку і статусу української мови?


Юшук І.П. Мова наша українська. — К., 2001. — С. ІЗ.

.

Категорія: Лепеха Т. В. Українознавство: Навчальний посібник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.