Письмо — це передача звуків мови за допомогою системи знаків. Виникло письмо внаслідок потреби людей спілкуватись на відстані або зафіксувати ту чи іншу інформацію. Воно виникло дуже давно і пройшло декілька етапів розвитку. Найдавнішою і найпримітивні- шою формою передачі інформації на відстані були послання. У ролі послань використовувались різні предмети, живі чи мертві тварини. Кожен посланий предмет мав певне смислове навантаження, яке адресат мав розгадати. Так, наприклад, у 514 р. до н.е. перський цар Да- рій на чолі 700-тисячного війська напав на Скіфію, розраховуючи на швидку перемогу. Скіфи, не діставши підтримки сусідів, почали відступати, забираючи худобу і харчі, засипаючи колодязі, випалюючи навіть траву. Спрага й голод переслідували військо Дарія. Надії на швидку перемогу, як дим, розтанули в диких степах. „Іданфірс, який керував скіфами, надіслав Дарієві дари: стріли, птаха, мишу й жабу.
47 Півторак Г. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов. — К., 2001.
-С. 100-101.
Перський цар зрадів, то скіфи вирішили скоритися. Він пояснив скіфські символи так: миша й жаба означають землі, якими володітиме він, а птах і стріли — швидка скіфська кіннота й усе військо, яке здається на його милість. Даріїв дорадник Горбій витлумачив суть скіфських дарів інакше: „Коли ви, перси, не злетите в небо, як птахи, або не зариєтесь у землю, як миші, або не пострибаєте в болото, як жаби, то поляжете від цих стріл»4*. Фактично таким же способом повідомлення інформації з використанням послань-предметів користуються і деякі сучасні південноафриканські племена. Оголошуючи війну своїм ворогам, вони кладуть томагавк — символ війни — на стежку, що проходить через пограничну між племенами територію.
На думку М.Т. Доленко, 1.1. Дацюк, першим натяком на письмо були умовні позначки мисливців, які клали у певному напрямку гілки дерев або ж малювали стріли на землі чи вирізали їх на стовбурах дерев. Передачею руху стрілками широко користуються й зараз на дорогах, на вулицях міст тощо4».
Наступним кроком у розвитку письма було малюнкове письмо, за якого різнопланова життєва інформація передавалась через зображення людей, тварин, предметів. Так, зображення воїнів і мамонта, пронизаного списами, могло бути запрошенням сусідньому племені на спільне полювання. У різних куточках земної кулі у печерах, на скелях давні предки людей зробили велику кількість малюнків, цим самим залишивши нам інформацію про найважливіші події життя та побуту.
З розвитком суспільства малюнки стали більш схематичними і врешті-решт перетворилися на умовні позначення-символи, причому знаки-символи передавали не лише якісь конкретні поняття, а й абстрактні. Так, наприклад, слово сонце передавали у формі кола — О , слово середина — Ш — чотирикутником з вертикальною лінією посередині тощо. Часто виникала потреба передавати велику за обсягом і складну для зображення інформацію. Значків, порівняно із малюнками, ставало все більше і більше, які з часом стали втрачати подібність до зображуваних предметів і перетворилися в ієрогліфи. Слово ієрогліф походить від гр. Ьіего$ — священний, §1у1юі — різьблене зображення. Ієрогліфічне письмо було важливим кроком у розвитку писемності, але воно мало суттєві недоліки. Оскільки кожен ієрогліф позначав ціле слово, для позначення величезної кількості предметів, явищ, аб-
411 Лаврів П. Історія південно—східної України; -Львів, 1992.-С.10.
44 Доленко М.Т.Дацюк 1.1, та ін. Сучасна українська мова.-К., 1964.—С.78.
страктних понять потрібна була й велика кількість значків. Крім того, ним не можна було передавати власні назви та складні поняття. Тому спершу власні імена, а пізніше й інші слова почали розкладати на склади і кожен склад позначати ієрогліфом. Це вже було складове (силабічне) письмо. Ще пізніше приголосний звук позначався ієрогліфом, а голосний — значком над ієрогліфом. Якщо таким способом записати слова голос, море, весело, то це виглядатиме так: г*л*с, м*р, в’с’л*. Кількість знаків у складовому письмі поступово зменшилась. Так, у фінікійців, писемність яких була поширеною у багатьох країнах Середземного моря, таких знаків було вже 22.
У Давній Греції у IX ст. до н.е. на основі фінікійського виник новий вид писемності — алфавітне письмо, за яким голосні й приголосні звуки позначалися окремими знаками. Сукупність знаків (букв), розміщених у певному порядку, які застосовуються в тій чи іншій мові для передачі на письмі звуків мови, називається алфавітом або азбукою. Ці назви виникли із складання назв перших двох букв алфавіту. З грецьких „альфа» і „віта» (інакше „бета») виникла назва „алфавіт», а із назв букв старослов’янського кириличного алфавіту „азь» (сучасне а) і „боукьі» (сучасне б) — „азбука». І система письма, і форма букв грецького алфавіту з деякими змінами були використані при створенні алфавітів різних народів (грузинського, вірменського, візантійського, готського), у тому числі й слов’янського..