Перський цар зрадів, то скіфи вирішили скоритися. Він пояснив скіфські символи так: миша й жаба означають землі, якими володіти­ме він, а птах і стріли — швидка скіфська кіннота й усе військо, яке здається на його милість. Даріїв дорадник Горбій витлумачив суть скіфських дарів інакше: „Коли ви, перси, не злетите в небо, як птахи, або не зариєтесь у землю, як миші, або не пострибаєте в болото, як жаби, то поляжете від цих стріл»⁴*. Фактично таким же способом по­відомлення інформації з використанням послань-предметів користу­ються і деякі сучасні південноафриканські племена. Оголошуючи війну своїм ворогам, вони кладуть томагавк — символ війни — на стежку, що проходить через пограничну між племенами територію.

На думку М.Т. Доленко, 1.1. Дацюк, першим натяком на письмо були умовні позначки мисливців, які клали у певному напрямку гіл­ки дерев або ж малювали стріли на землі чи вирізали їх на стовбурах дерев. Передачею руху стрілками широко користуються й зараз на дорогах, на вулицях міст тощо⁴».

Наступним кроком у розвитку письма було малюнкове письмо, за якого різнопланова життєва інформація передавалась через зображен­ня людей, тварин, предметів. Так, зображення воїнів і мамонта, про­низаного списами, могло бути запрошенням сусідньому племені на спільне полювання. У різних куточках земної кулі у печерах, на скелях давні предки людей зробили велику кількість малюнків, цим самим залишивши нам інформацію про найважливіші події життя та побуту.

З розвитком суспільства малюнки стали більш схематичними і врешті-решт перетворилися на умовні позначення-символи, причому знаки-символи передавали не лише якісь конкретні поняття, а й абс­трактні. Так, наприклад, слово сонце передавали у формі кола — О , слово середина — Ш — чотирикутником з вертикальною лінією посе­редині тощо. Часто виникала потреба передавати велику за обсягом і складну для зображення інформацію. Значків, порівняно із малюнка­ми, ставало все більше і більше, які з часом стали втрачати подібність до зображуваних предметів і перетворилися в ієрогліфи. Слово ієрогліф походить від гр. Ьіего$ — священний, §1у1юі — різьблене зображення. Ієрогліфічне письмо було важливим кроком у розвитку писемності, але воно мало суттєві недоліки. Оскільки кожен ієрогліф позначав ці­ле слово, для позначення величезної кількості предметів, явищ, аб-

⁴¹¹ Лаврів П. Історія південно—східної України; -Львів, 1992.-С.10.

⁴⁴ Доленко М.Т.Дацюк 1.1, та ін. Сучасна українська мова.-К., 1964.—С.78.

страктних понять потрібна була й велика кількість значків. Крім того, ним не можна було передавати власні назви та складні поняття. Тому спершу власні імена, а пізніше й інші слова почали розкладати на склади і кожен склад позначати ієрогліфом. Це вже було складове (си­лабічне) письмо. Ще пізніше приголосний звук позначався ієрогліфом, а голосний — значком над ієрогліфом. Якщо таким способом записа­ти слова голос, море, весело, то це виглядатиме так: г*л*с, м*р, в’с’л*. Кількість знаків у складовому письмі поступово зменшилась. Так, у фінікійців, писемність яких була поширеною у багатьох країнах Се­редземного моря, таких знаків було вже 22.

У Давній Греції у IX ст. до н.е. на основі фінікійського виник но­вий вид писемності — алфавітне письмо, за яким голосні й приголос­ні звуки позначалися окремими знаками. Сукупність знаків (букв), розміщених у певному порядку, які застосовуються в тій чи іншій мо­ві для передачі на письмі звуків мови, називається алфавітом або аз­букою. Ці назви виникли із складання назв перших двох букв алфаві­ту. З грецьких „альфа» і „віта» (інакше „бета») виникла назва „алфа­віт», а із назв букв старослов’янського кириличного алфавіту „азь» (сучасне а) і „боукьі» (сучасне б) — „азбука». І система письма, і форма букв грецького алфавіту з деякими змінами були використані при створенні алфавітів різних народів (грузинського, вірменського, візантійського, готського), у тому числі й слов’янського.