Лепеха Т. В. Українознавство: Навчальний посібник

§ 10. Виникнення писемності у східних слов’ян

Як вважають дослідники, ще задовго до прийняття християнства і до створення першої азбуки просвітителями слов’ян Кирилом і Ме- фодієм (863 р.) на Русі існувала писемність. За свідченням арабських мандрівників X ст. слов’яни вже читали і писали, користуючись яки­мись знаками — руськими письменами, що підтверджено договора­ми руських з греками за 912, 915 і 971 роки. Тексти цих договорів збе­реглися у нашій та в грецькій історіях, і, як вважають лінгвісти, укла­дені вони грецькою і прадавньою руською мовами. Історик кінця XII ст. Мерверудді стверджував, що у руських було розвинене букве- но-звукове письмо на грецькій основі, алфавіт нараховував 22 літе­ри. Болгарський письменник X ст. Чорноризець Храбр у творі „Ска-

 

 

 

2

— і-169

 

зання про письмена» вказував, що поки слов’яни були язичниками, вони не мати книг, а для лічби та ворожінь користуватися чертами і резами (тобто зарубками та різними позначками); коли ж вони стали християнами, то, крім свого письма, почали користуватися латин — ськими і грецькими літерами, і так писали ними довгі роки без упо­рядкування; потім Бог послав слов’янам Кирила, який винайшов для них азбуку5«. Крім того, існують спогади Кирила (брати Кирило і Мефодій — перші просвітителі слов’ян) проте, що „коли вони при­йшли з братом до Херсонеса (біля Севастополя), („Життя Костянти­на», пам’ятка X віку), то „обреть же тоу Євангеліє и Псалтирь, роусь- кьіми письменьї писано, и чловека обреть, глаголюща тою беседою, и беседовав с ним, и силу речи приим, своєй беседе прикладая различьная письмена гласьпая и егласьная, ємоу дивляхоу, Бога хвалите»51, цебто Костянтин „знайшов тут (у Херсонесі) Євангелію та Псалтир, написані руськими письменами (мовою), знайшов і чо­ловіка, що говорить тією ж мовою, і розмовляв з ним; а навчившись (від нього) наголосу (вимови), прикладав (рівняв) до своєї мови (для ліпшого вивчення київської вимови) різні звуки голосні та приголос­ні; помолившися Богові, скоро почав читати й говорити (гю-київ- ському). 1 многі дивувалися йому й хвалили Бога»52. Цю давню азбу­ку знайшов у Софійському соборі професор С. Висоцький. На аспи­ді Михайлівського вівтаря вчений виявив стародавню азбуку із 27 лі­тер. Із них 23 — грецькі і 4 слов’янські. На думку С. Висоцького, ви­явлена азбука є докириличним письмом, перехідним варіантом від грецького до кирилиці5‘.

Є ще одне свідчення існування писемності на території Київської Русі ще до прийняття християнства. При розкопках у 1949 році одно­го із смоленських курганів була знайдена глиняна посудина середи­ни X ст. з давньоруським написом „гороухща» (гірчиця)54, про існу­вання писемності у східних слов’ян ще задовго до історичної місії

511 ПотапенкоО.І., Кузьмснко В.1. Шкільний словник з українознавства. — К., 1995. -С.7.

51 Огіснко І. (Митрополит Іларіон) . Історія української літературної мови. -К.,

1995. -С.228.

52 Огіснко 1. Повстання азбуки й літературної мови слов’ян.- І938.-С. 68-79.

53 Огіснко І. Костянтин та Мефодій, їх життя та діяльність. — Варшава, 1927. — СІ 26-127.

54  ПотапенкоО.І., КУЗЬМСНКО В.І. Шкільний словник з українознавства. — К., 1995.

—   С. 7.

братів Кирила і Мефодія свідчать дані арабських учених Ібн-Фодла- на, Ібн-ель Недіма, перського історика Фахр Ад-діна Мерверудді та ін. Так, Ібн-ель Недім, якому вдалося відтворити напис однієї із руських грамот на бересті за рік до введення на Русі християнства, писав: „Один чоловік, словам якого я можу довіряти, розповів мені, що цар гори Кабк послав його до царя русів і це була йому нагода запримітити, що ці останні мають письмо, яке вирізується на дереві. При цьому він витягнув кусок білого дерева… На ньому були виріза­ні письмена, які означаїи чи то слова, чи то окремі літери»55.

За іншою, більш устаїеною версією, писемність на територію Ки­ївської Русі прийшла від болгар у X ст. й була це церковнослов’янська (старослов’янська) мова. Саме цією мовою написані всі найдавніші писемні пам’ятки, які дійшли до нас. Що ж це за мова?

У середньому Подунав’ї було велике слов’янське князівство — Моравія, владу в якому в середині IX ст. намагалися прибрати до рук чужинці — німецькі феодали та католицькі місіонери, яких підтриму­вав сам Папа Римський. Боротьба моравських князів з поневолюва­чами була тривалою і виснажливою. На прохання одного з морав­ських князів (Ростислава) прислати до Моравії освічених людей, які б змогли навчити моравів правити у церквах зрозумілою для них мо­вою, а не незнайомою для народу латиною, візантійський імператор Михайло НІ у 863 р. відправив до слов’ян Кирила і Мефодія — рідних братів, які народилися у сім’ї воєводи в Солуні. Старший Мефодій (815-885 р.), досягши зрілого віку, поступив на військову службу, по­тім став правителем області, а через десять років прийняв іночество. Молодший із братів, Костянтин, наречений Кирилом (827-869), одержав блискучу освіту, але згодом став монахом одного із монасти­рів на Чорному морі. Кирило і Мефодій завзято проповідували хрис­тиянство. Вони навчили Христової віри хозар, деякий час жили в Константинополі, а потім відправилися в Моравію (теперішня Че­хія), де проповідували християнство, чим підривали підвалини като­лицизму. Це були високоосвічені люди свого часу, які знали слов’янську та грецьку мови. Саме вони у 863 р. створили слов’янсь­ку азбуку, яку вже пізніше їхні учні й послідовники назвати кирили­цею на честь творця першої слов’янської азбуки. В основу кирилиці було покладено грецький алфавіт, з якого було взято 24 літери, а дея­кі літери було запозичено з інших алфавітів. Складалася ця азбука з

» Вьісоцкий С А Средневековьіс надписи. — СІ2-23.

 

36-38 літер (звуки \у\ та \и\ передавалися двома літерами \оу\ та [&/]). Пізніше кирилиця була реформована, оскільки частина літер дублю­вала вже наявні. Так, з алфавіту були вилучені як зайві Я\— юс вели­кий і А— юс малий, ‘к— ять, (О — омега та інші. Деякі сучасні нау­ковці дотримуються думки, що Кирило і Мефодій в основу своєї аз­буки поклали ту, яку русичі вже мали, створивши її удосконалений варіант. З певними змінами нею і в наш час користуються українці, росіяни, білоруси, серби, македонці та болгари.

Кирило і Мефодій переклали на церковнослов’янську мову Єван­геліє, а всі проповіді в церквах оголошували церковнослов’янською мовою. Після смерті Кирила і Мефодія, які вважаються першими просвітителями слов’ян, писемна слов’янська мова у Моравії була заборонена, а їх учнів вигнано в Болгарію. У 865 р. Болгарія прийня­ла християнство і стала центром слов’янської писемності. Саме звід­ти на територію Київської Русі у кінці X ст. були завезені церковні книги, написані церковнослов’янською мовою. У пам’ять про цю визначну подію 24 травня православна церква і всі слов’янські наро

ди відзначають як день слов’янської писемності і вшановують її творців рівноапостольних преподобних Кирила і Мефодія. У 1994-1997 роках було відновлено пам’ятник княгині Ользі і першим просвітителям слов’ян Кирилу і Мефодію у Києві, який був споруд­жений у 1911 р.

Старослов’янська писемна і давньоруська усна мови Київської Русі мали багато спільного. Вони активно впливали одна на одну й взаємно збагачувалися. Народ їх розумів, бо вони були йому близькі. У „Повісті врем’яних літ», де згадується, що на Русі було запровад­жено богослужіння слов’янською мовою, зазначено: „І раді були слов’яни, слухаючи про велич Божу своєю мовою», бо «… словен­ська мова і руська одне є». Тож не дивно, що старослов’янська азбу­ка була швидко пристосована для передавання на письмі звуків із давньоруської мови. Це спричинило до появи ще однієї писемної

мови — давньоруської, яку науковці зараз ще називають старокиїв- ською. Нею велися ділові документи (грамоти), укладалися державні та юридичні закони („Руська Правда»), писалися художні твори („Слово о полку Ігоревім»).

За Ярослава Мудрого — „продовжувача добрих справ Володими­ра» у 1037 році при Софійському соборі було створено першу дер­жавну бібліотеку та велику майстерню-скрипторій, де книги перепи­сувалися або ж перекладалися з іноземних мов. Тут же писалися й лі­тописи. „И собра писць многьі и перекладаше от грекь на словііньскоє писмо. И списаша книгьі многьі… положи всвягьй СО- фьи церкви, юже созда самь»56. Існують дані, що в цій бібліотеці- книгосховищі налічувалося до 900 томів рукописних книг, які при­значалися і для відправлення церковних служб, і для повсякденного повчального читання. Із цієї величезної на той час кількості книг до нас дійшли „Реймське євангеліє» (40-і роки XI ст.), Остромирове євангеліє (1056-1057 рр.), Ізборник (1073 р.) та Ізборник (1076 р.)

Починаючи з кінця X століття, на території Київської Русі бур­хливо розвивається писемність, з’являються рукописні книги, напи­сані старослов’янською мовою, більшість з яких, на превеликий жаль, до нас не дійшла. Паперу тоді ще не було, книги писалися на пергаменті — телячій шкірі, що пройшла спеціальне оброблення. Сам текст писався чорним чорнилом, а перші букви кожного абзацу

—   червоною фарбою (саме від цього і пішов вислів „красная стро­ка»). Писали переважно „уставним письмом», за якого букви були геометричної форми, ставилися перпендикулярно до рядка і писали­ся окремо одна від одної. Проміжків між словами не було, тобто текст ішов суцільною лінією. Саме таким, „уставним письмом» на­писана найдавніша книга „Остромирове євангеліє» (1056-1057).

Переписування книг — надзвичайно копітка і виснажлива праця, яка вимагала багато сил і терпіння. Книги оздоблювали малюнками, орнаментом, заголовні букви розмальовували не лише різними фар­бами, а й золотом. Обкладинки книг обтягували шкірою або дорогою тканиною. Книги мали дуже високу вартість, тому їх могли придба­ти для своїх бібліотек лише князі, бояри та монастирі. Простим лю­дям пергамент був недоступний, тому вони використовували для письма берест, іноді дерево, метал, камінь тощо. Школи на Русі ви­никли дуже рано, зокрема Володимир Великий після прийняття християнства наказав віддати на „книжное учение» дітей „нарочитої чади», тобто бояр, „княжих мужей», дружинників. Його син, Яро­слав Мудрий, наказує попам, які знали грамоту, навчати простих лю­дей „по городам й инім местам».

Слід віддати належне нашим предкам, які, не шкодуючи ні сил на переписування, ні коштів на придбання книг, гідно оцінили мудрість книжну: „Красота воину оружие и кораблю ветрила, тако и праведнику почитание книжное» — таку мудру фразу можна знайти в „Изборни­ке Святослава» (1076 р.). Високу оцінку й „похвалу книгам» дає й „Повість врем’яних літ», наголошуючи: „Велика ведь бьівает польза

Повість временних літ. ч. І.- М., 1971.—С.102, 103.

от учення книжного… Зто реки, напояюшие вселенную, зто источники мудрости, в книгах неизмеримая глубина …»».

З середини ХІУстоліття на зміну уставному письму приходить на- півустав, за яким букви частково втратили геометричну форму, були менші за розміром і більш заокруглені, писалися з нахилом, слова відділялися одне від одного, поширеним стало скорочення слів за ра­хунок голосних, які писалися над рядком.

Приблизно через століття у зв’язку з проникненням грамотності фактично у всі кола суспільства виникає потреба у більш швидкому і простому тині письма. Так з’являється скоропис — нова форма пись­ма із звично написаними заокругленими буквами, плавно з’єднани­ми між собою.

У 1619 році вийшла „Грамматики словенския правильное синтаг­ма» Мелетія Смотрицького, яка стала першою й основною грамати­кою в Україні, Росії та Білорусії на 200 років. Цінним у цій грамати­ці було те, що Смотрицький спростив надрядкові знаки, які утруд­нювали читання, увів літеру Г замість КГ (кгрунт). Але в його грама­тиці ще залишалися «Б, Ь та інші „неживі» букви.

У 1708 році цар Петро І провів реформу кирилівського півуставу. За цією реформою стара кирилиця залишалася лише для друкування цер­ковних книг, а для державних потреб, наукової, світської літератури запроваджувався гражданський шрифт. З алфавіту було вилучено ряд лі­тер кирилиці, які дублювали вже наявні (Ж— юс великий, Д— юс ма­лий, 0) — омега, ц.~* зело, щ — ксі, ЦІ — псі та ін.), було запровадже­не спрощене написання букв, проте ще збереглися окремі букви (фіта — 0, іжиця — V, ять — «Ь, які були усунені з алфавіту лише після 1917 року.) Гражданське письмо було пристосоване і до української фоне­тичної системи і використовувалося на всій території України.

Запитання і завдання на закріплення:

  1. Що таке письмо?
  2. Які етапи розвитку пройшло письмо?
  3. З’ясуйте поняття „малюнкове письмо», „силабічне письмо», „іє­рогліфічне письмо».
  4. Де і коли виникло алфавітне письмо?
  5. Що таке алфавіт? Як виникли найменування „алфавіт» і „азбу­ка»?
  6. Чи була писемність у східних слов’ян до прийняття християн­ства? Які свідчення цього є?
  7. Коли і звідки прийшла на Русь старослов’янська мова?
  8. Що Ви знаєте про перших просвітителів слов’ян Кирила і Мефодія?
    1. Що собою являла кирилиця?

    10. Як виникла писемна давньоруська мова?

    11. Що Вам відомо про першу Київську державну бібліотеку?

    1. Підготуйте розповідь на тему: „Рукописні книги княжої Русі».
    2. З’ясуйте поняття „уставне письмо», „напівустав», „скоропис». Чим вони різняться між собою?

    14.Які крилаті вислови про книжну мудрість дійшли до нас через ти­сячу років? Завчіть їх напам’ять.

    15. Що Вам відомо про реформу кирилиці?

    16. У чому цінність граматики Мелетія Смотрицького?

    Література

    1. Абакумов О. Генезис давньоруської писемності. Походження ки­рилиці з точки зору діахронічної схематизації. — К., 1989. — Вип.

    23.

    1. Білецький А. Коріння нашої мови // Вітчизна. — 1992. — №4.
    2. Булаховський Л.А. Питання походження української мови. — К., 1956.
    3. Вьісоцкий С.А. Средневековьіе надписи Софии Киевской. — К., 1976.
    4. Кононенко П.П. Українознавство. — К., 1995.
    5. Кримський А. Українська мова, звідки вона взялася і як розвива­лась. — К., 1924.
    6. Огієнко І. Історія української літературної мови. — К., 1995.
    7. Огієнко І. Слов’янське письмо перед Костянтином. — К., 1928.
    8. Платов А. Славянские руньї. — М., 2001.
    9. Півторак Г. Як розмовляли у стародавньому Києві. — К., 1990.
    10. Пінчук О., Червяк П. Азбука українця — мова. — К., 2001.
    11. Русанівський В.М. Історія української літературної мови. — К., 2001.
    12. Срезневский И.И. Древние письмена славянские // Журналы мин.нар.просв. — 1948. — ч. 9.
    13. Суслопаров М. Формування найдавнішої писемності з берегів Дніпра. — К., 1986.-№ 9.

    15.Тараненко О. Мова Київської Русі: вузол історико-лінгвістичних і політико-ідеологічних проблем. — К., 1996.

    16. Юшук І.П. Мова наша українська. — К., 2001.

.

Категорія: Лепеха Т. В. Українознавство: Навчальний посібник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.