§ 10. Виникнення писемності у східних слов’ян

Як вважають дослідники, ще задовго до прийняття християнства і до створення першої азбуки просвітителями слов’ян Кирилом і Ме- фодієм (863 р.) на Русі існувала писемність. За свідченням арабських мандрівників X ст. слов’яни вже читали і писали, користуючись якимись знаками — руськими письменами, що підтверджено договорами руських з греками за 912, 915 і 971 роки. Тексти цих договорів збереглися у нашій та в грецькій історіях, і, як вважають лінгвісти, укладені вони грецькою і прадавньою руською мовами. Історик кінця XII ст. Мерверудді стверджував, що у руських було розвинене букве- но-звукове письмо на грецькій основі, алфавіт нараховував 22 літери. Болгарський письменник X ст. Чорноризець Храбр у творі „Ска-

— і-169

зання про письмена» вказував, що поки слов’яни були язичниками, вони не мати книг, а для лічби та ворожінь користуватися чертами і резами (тобто зарубками та різними позначками); коли ж вони стали християнами, то, крім свого письма, почали користуватися латин — ськими і грецькими літерами, і так писали ними довгі роки без упорядкування; потім Бог послав слов’янам Кирила, який винайшов для них азбуку⁵«. Крім того, існують спогади Кирила (брати Кирило і Мефодій — перші просвітителі слов’ян) проте, що „коли вони прийшли з братом до Херсонеса (біля Севастополя), („Життя Костянтина», пам’ятка X віку), то „обреть же тоу Євангеліє и Псалтирь, роусь- кьіми письменьї писано, и чловека обреть, глаголюща тою беседою, и беседовав с ним, и силу речи приим, своєй беседе прикладая различьная письмена гласьпая и егласьная, ємоу дивляхоу, Бога хвалите»⁵¹, цебто Костянтин „знайшов тут (у Херсонесі) Євангелію та Псалтир, написані руськими письменами (мовою), знайшов і чоловіка, що говорить тією ж мовою, і розмовляв з ним; а навчившись (від нього) наголосу (вимови), прикладав (рівняв) до своєї мови (для ліпшого вивчення київської вимови) різні звуки голосні та приголосні; помолившися Богові, скоро почав читати й говорити (гю-київ- ському). 1 многі дивувалися йому й хвалили Бога»⁵². Цю давню азбуку знайшов у Софійському соборі професор С. Висоцький. На аспиді Михайлівського вівтаря вчений виявив стародавню азбуку із 27 літер. Із них 23 — грецькі і 4 слов’янські. На думку С. Висоцького, виявлена азбука є докириличним письмом, перехідним варіантом від грецького до кирилиці⁵‘.

Є ще одне свідчення існування писемності на території Київської Русі ще до прийняття християнства. При розкопках у 1949 році одного із смоленських курганів була знайдена глиняна посудина середини X ст. з давньоруським написом „гороухща» (гірчиця)⁵⁴, про існування писемності у східних слов’ян ще задовго до історичної місії

⁵¹¹ ПотапенкоО.І., Кузьмснко В.1. Шкільний словник з українознавства. — К., 1995. -С.7.

⁵¹Огіснко І. (Митрополит Іларіон) . Історія української літературної мови. -К.,

1995. -С.228.

⁵²Огіснко 1. Повстання азбуки й літературної мови слов’ян.- І938.-С. 68-79.

⁵³Огіснко І. Костянтин та Мефодій, їх життя та діяльність. — Варшава, 1927. — СІ 26-127.

⁵⁴ПотапенкоО.І., КУЗЬМСНКО В.І. Шкільний словник з українознавства. — К., 1995.

— С. 7.

братів Кирила і Мефодія свідчать дані арабських учених Ібн-Фодла- на, Ібн-ель Недіма, перського історика Фахр Ад-діна Мерверудді та ін. Так, Ібн-ель Недім, якому вдалося відтворити напис однієї із руських грамот на бересті за рік до введення на Русі християнства, писав: „Один чоловік, словам якого я можу довіряти, розповів мені, що цар гори Кабк послав його до царя русів і це була йому нагода запримітити, що ці останні мають письмо, яке вирізується на дереві. При цьому він витягнув кусок білого дерева… На ньому були вирізані письмена, які означаїи чи то слова, чи то окремі літери»⁵⁵.

За іншою, більш устаїеною версією, писемність на територію Київської Русі прийшла від болгар у X ст. й була це церковнослов’янська (старослов’янська) мова. Саме цією мовою написані всі найдавніші писемні пам’ятки, які дійшли до нас. Що ж це за мова?

У середньому Подунав’ї було велике слов’янське князівство — Моравія, владу в якому в середині IX ст. намагалися прибрати до рук чужинці — німецькі феодали та католицькі місіонери, яких підтримував сам Папа Римський. Боротьба моравських князів з поневолювачами була тривалою і виснажливою. На прохання одного з моравських князів (Ростислава) прислати до Моравії освічених людей, які б змогли навчити моравів правити у церквах зрозумілою для них мовою, а не незнайомою для народу латиною, візантійський імператор Михайло НІ у 863 р. відправив до слов’ян Кирила і Мефодія — рідних братів, які народилися у сім’ї воєводи в Солуні. Старший Мефодій (815-885 р.), досягши зрілого віку, поступив на військову службу, потім став правителем області, а через десять років прийняв іночество. Молодший із братів, Костянтин, наречений Кирилом (827-869), одержав блискучу освіту, але згодом став монахом одного із монастирів на Чорному морі. Кирило і Мефодій завзято проповідували християнство. Вони навчили Христової віри хозар, деякий час жили в Константинополі, а потім відправилися в Моравію (теперішня Чехія), де проповідували християнство, чим підривали підвалини католицизму. Це були високоосвічені люди свого часу, які знали слов’янську та грецьку мови. Саме вони у 863 р. створили слов’янську азбуку, яку вже пізніше їхні учні й послідовники назвати кирилицею на честь творця першої слов’янської азбуки. В основу кирилиці було покладено грецький алфавіт, з якого було взято 24 літери, а деякі літери було запозичено з інших алфавітів. Складалася ця азбука з

» Вьісоцкий С А Средневековьіс надписи. — СІ2-23.

36-38 літер (звуки \у\ та \и\ передавалися двома літерами \оу\ та [&/]). Пізніше кирилиця була реформована, оскільки частина літер дублювала вже наявні. Так, з алфавіту були вилучені як зайві Я\— юс великий і А— юс малий, ‘к— ять, (О — омега та інші. Деякі сучасні науковці дотримуються думки, що Кирило і Мефодій в основу своєї азбуки поклали ту, яку русичі вже мали, створивши її удосконалений варіант. З певними змінами нею і в наш час користуються українці, росіяни, білоруси, серби, македонці та болгари.

Кирило і Мефодій переклали на церковнослов’янську мову Євангеліє, а всі проповіді в церквах оголошували церковнослов’янською мовою. Після смерті Кирила і Мефодія, які вважаються першими просвітителями слов’ян, писемна слов’янська мова у Моравії була заборонена, а їх учнів вигнано в Болгарію. У 865 р. Болгарія прийняла християнство і стала центром слов’янської писемності. Саме звідти на територію Київської Русі у кінці X ст. були завезені церковні книги, написані церковнослов’янською мовою. У пам’ять про цю визначну подію 24 травня православна церква і всі слов’янські наро

ди відзначають як день слов’янської писемності і вшановують її творців рівноапостольних преподобних Кирила і Мефодія. У 1994-1997 роках було відновлено пам’ятник княгині Ользі і першим просвітителям слов’ян Кирилу і Мефодію у Києві, який був споруджений у 1911 р.

Старослов’янська писемна і давньоруська усна мови Київської Русі мали багато спільного. Вони активно впливали одна на одну й взаємно збагачувалися. Народ їх розумів, бо вони були йому близькі. У „Повісті врем’яних літ», де згадується, що на Русі було запроваджено богослужіння слов’янською мовою, зазначено: „І раді були слов’яни, слухаючи про велич Божу своєю мовою», бо «… словенська мова і руська одне є». Тож не дивно, що старослов’янська азбука була швидко пристосована для передавання на письмі звуків із давньоруської мови. Це спричинило до появи ще однієї писемної

мови — давньоруської, яку науковці зараз ще називають старокиїв- ською. Нею велися ділові документи (грамоти), укладалися державні та юридичні закони („Руська Правда»), писалися художні твори („Слово о полку Ігоревім»).

За Ярослава Мудрого — „продовжувача добрих справ Володимира» у 1037 році при Софійському соборі було створено першу державну бібліотеку та велику майстерню-скрипторій, де книги переписувалися або ж перекладалися з іноземних мов. Тут же писалися й літописи. „И собра писць многьі и перекладаше от грекь на словііньскоє писмо. И списаша книгьі многьі… положи всвягьй СО- фьи церкви, юже созда самь»⁵⁶. Існують дані, що в цій бібліотеці- книгосховищі налічувалося до 900 томів рукописних книг, які призначалися і для відправлення церковних служб, і для повсякденного повчального читання. Із цієї величезної на той час кількості книг до нас дійшли „Реймське євангеліє» (40-і роки XI ст.), Остромирове євангеліє (1056-1057 рр.), Ізборник (1073 р.) та Ізборник (1076 р.)

Починаючи з кінця X століття, на території Київської Русі бурхливо розвивається писемність, з’являються рукописні книги, написані старослов’янською мовою, більшість з яких, на превеликий жаль, до нас не дійшла. Паперу тоді ще не було, книги писалися на пергаменті — телячій шкірі, що пройшла спеціальне оброблення. Сам текст писався чорним чорнилом, а перші букви кожного абзацу

— червоною фарбою (саме від цього і пішов вислів „красная строка»). Писали переважно „уставним письмом», за якого букви були геометричної форми, ставилися перпендикулярно до рядка і писалися окремо одна від одної. Проміжків між словами не було, тобто текст ішов суцільною лінією. Саме таким, „уставним письмом» написана найдавніша книга „Остромирове євангеліє» (1056-1057).

Переписування книг — надзвичайно копітка і виснажлива праця, яка вимагала багато сил і терпіння. Книги оздоблювали малюнками, орнаментом, заголовні букви розмальовували не лише різними фарбами, а й золотом. Обкладинки книг обтягували шкірою або дорогою тканиною. Книги мали дуже високу вартість, тому їх могли придбати для своїх бібліотек лише князі, бояри та монастирі. Простим людям пергамент був недоступний, тому вони використовували для письма берест, іноді дерево, метал, камінь тощо. Школи на Русі виникли дуже рано, зокрема Володимир Великий після прийняття християнства наказав віддати на „книжное учение» дітей „нарочитої чади», тобто бояр, „княжих мужей», дружинників. Його син, Ярослав Мудрий, наказує попам, які знали грамоту, навчати простих людей „по городам й инім местам».

Слід віддати належне нашим предкам, які, не шкодуючи ні сил на переписування, ні коштів на придбання книг, гідно оцінили мудрість книжну: „Красота воину оружие и кораблю ветрила, тако и праведнику почитание книжное» — таку мудру фразу можна знайти в „Изборнике Святослава» (1076 р.). Високу оцінку й „похвалу книгам» дає й „Повість врем’яних літ», наголошуючи: „Велика ведь бьівает польза

Повість временних літ. ч. І.- М., 1971.—С.102, 103.

от учення книжного… Зто реки, напояюшие вселенную, зто источники мудрости, в книгах неизмеримая глубина …»».

З середини ХІУстоліття на зміну уставному письму приходить на- півустав, за яким букви частково втратили геометричну форму, були менші за розміром і більш заокруглені, писалися з нахилом, слова відділялися одне від одного, поширеним стало скорочення слів за рахунок голосних, які писалися над рядком.

Приблизно через століття у зв’язку з проникненням грамотності фактично у всі кола суспільства виникає потреба у більш швидкому і простому тині письма. Так з’являється скоропис — нова форма письма із звично написаними заокругленими буквами, плавно з’єднаними між собою.

У 1619 році вийшла „Грамматики словенския правильное синтагма» Мелетія Смотрицького, яка стала першою й основною граматикою в Україні, Росії та Білорусії на 200 років. Цінним у цій граматиці було те, що Смотрицький спростив надрядкові знаки, які утруднювали читання, увів літеру Г замість КГ (кгрунт). Але в його граматиці ще залишалися «Б, Ь та інші „неживі» букви.

У 1708 році цар Петро І провів реформу кирилівського півуставу. За цією реформою стара кирилиця залишалася лише для друкування церковних книг, а для державних потреб, наукової, світської літератури запроваджувався гражданський шрифт. З алфавіту було вилучено ряд літер кирилиці, які дублювали вже наявні (Ж— юс великий, Д— юс малий, 0) — омега, ц.~* зело, щ — ксі, ЦІ — псі та ін.), було запроваджене спрощене написання букв, проте ще збереглися окремі букви (фіта — 0, іжиця — V, ять — «Ь, які були усунені з алфавіту лише після 1917 року.) Гражданське письмо було пристосоване і до української фонетичної системи і використовувалося на всій території України.

Запитання і завдання на закріплення:

Що таке письмо?
Які етапи розвитку пройшло письмо?
З’ясуйте поняття „малюнкове письмо», „силабічне письмо», „ієрогліфічне письмо».
Де і коли виникло алфавітне письмо?
Що таке алфавіт? Як виникли найменування „алфавіт» і „азбука»?
Чи була писемність у східних слов’ян до прийняття християнства? Які свідчення цього є?
Коли і звідки прийшла на Русь старослов’янська мова?
Що Ви знаєте про перших просвітителів слов’ян Кирила і Мефодія?
1. Що собою являла кирилиця?
10. Як виникла писемна давньоруська мова?

11. Що Вам відомо про першу Київську державну бібліотеку?
1. Підготуйте розповідь на тему: „Рукописні книги княжої Русі».
2. З’ясуйте поняття „уставне письмо», „напівустав», „скоропис». Чим вони різняться між собою?
14.Які крилаті вислови про книжну мудрість дійшли до нас через тисячу років? Завчіть їх напам’ять.

15. Що Вам відомо про реформу кирилиці?

16. У чому цінність граматики Мелетія Смотрицького?

Література
1. Абакумов О. Генезис давньоруської писемності. Походження кирилиці з точки зору діахронічної схематизації. — К., 1989. — Вип.
23.
1. Білецький А. Коріння нашої мови // Вітчизна. — 1992. — №4.
2. Булаховський Л.А. Питання походження української мови. — К., 1956.
3. Вьісоцкий С.А. Средневековьіе надписи Софии Киевской. — К., 1976.
4. Кононенко П.П. Українознавство. — К., 1995.
5. Кримський А. Українська мова, звідки вона взялася і як розвивалась. — К., 1924.
6. Огієнко І. Історія української літературної мови. — К., 1995.
7. Огієнко І. Слов’янське письмо перед Костянтином. — К., 1928.
8. Платов А. Славянские руньї. — М., 2001.
9. Півторак Г. Як розмовляли у стародавньому Києві. — К., 1990.
10. Пінчук О., Червяк П. Азбука українця — мова. — К., 2001.
11. Русанівський В.М. Історія української літературної мови. — К., 2001.
12. Срезневский И.И. Древние письмена славянские // Журналы мин.нар.просв. — 1948. — ч. 9.
13. Суслопаров М. Формування найдавнішої писемності з берегів Дніпра. — К., 1986.-№ 9.
15.Тараненко О. Мова Київської Русі: вузол історико-лінгвістичних і політико-ідеологічних проблем. — К., 1996.

16. Юшук І.П. Мова наша українська. — К., 2001.

Літературне місто

Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.