Лепеха Т. В. Українознавство: Навчальний посібник

§ 17. Державна мова і держава. Українська мова — державна мова України

Перед кожною сучасною державою у той чи інший час поставало мовне питання, тобто питання вибору державної мови. У переважній більшості нею ставала мова корінного населення, яке історично про­живає на даній території і становить більшість її членів. Ця мова, формуючись протягом тривалого часу, удосконалювалась, збагачува­лась, пристосовувалась до менталітету народу, стаючи його дорого­цінним надбанням. „Мова народу — кращий, що ніколи не в’яне й вічно знову розпускається, цвіт його духовного життя, яке почина­ється далеко за межами історії. У мові одухотворяється весь народ і вся його батьківщина, — в ній втілюється творчою силою народного духу в думку, в картину і звук небо вітчизни, її повітря, її фізичні яви­ща, її клімат, її поля, гори, долини, її ліси й ріки, її бурі і грози — весь той глибокий, повний думки й почуття, голос рідної природи, який лунає так гучно в любові людини до її іноді суворої батьківщини, який відбивається так виразно в рідній пісні, в рідних мелодіях, в ус­тах народних поетів… Мова — найважливіший, найбагатший і най- міцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, живущі та майбутні поколін­ня народу в одне велике, історичне живе ціле»».

Мова завжди відігравала й відіграє найважливішу роль у духовно­му об’єднанні людей в єдине суспільство. Те, що державна мова у

» Кононенко П.П. Українознавство- К., 1994. -С. 136.

3 5«»й 65

 

будь-якій країні виконує важливі суспільні й державні функції(інтег- рувальну — об’єднує людей в єдине суспільство, організаційну — • мо­білізує духовні і фізичні ресурси суспільства, інформаційну — слу­жить засобом передачі політичної, наукової, технічної, культурної інформації та ін.), прекрасно розуміли й розуміють політики у різних куточках світу. Цікаві приклади з цього приводу наводить І.П.Ющук у книзі „Мова наша українська»[1]. Наприкінці XVIII століття майже половина населення Франції (11 мільйонів із 25) не володіла фран­цузькою мовою. Переважно це було населення довколишніх депар­таментів, яке користувалося німецькою, іспанською та італійською мовами. Яким же шляхом пішов буржуазний уряд Франції, при­йшовши до влади, шоб утвердити французьку мову в статусі держав- но’ї? Мовна політика уряду Франції того часу була повністю спрямо­вана на закріплення французької мови у всіх сферах суспільного життя, зокрема всі навчальні заклади, державні установи перейшли на обов’язкове користування державною французькою мовою, дру­кування газет, журналів, наукової та художньої літератури теж велося французькою мовою. Зрозуміло, що всьому цьому передувало вив­чення французької мови у широкій мережі курсів з різним терміном навчання і — як наслідок — уже в середині XIX століття у всіх сферах суспільного життя на всій території Франції утвердилася єдина дер­жавна мова — французька. І сьогодні уряд Франції проводить чітку політику, яка сприяє не лише розвитку державної французької мови, а й стоїть на сторожі її недоторканості. Так, 4 серпня 1994 року Наці­ональними зборами і сенатом Франції прийнято закон, в якому про­голошується, що „французька мова як державна, згідно з Конститу­цією, є важливою складовою частиною самобутності і національно­го надбання Франції…»51, цим же законом встановлено суворе пока­рання за ігнорування її на території держави.

Євреї втратили свою державу і свою давню мову іврит ще дві ти­сячі років тому. Але, відроджуючи державність, вони перш за все по­чали відроджувати й мову, причому підійшли до цього питання вива­жено й розумно. Вивченню івриту сприяли, як і в першому випадку, широкомасштабні заходи з боку держави, зокрема були організовані денні і вечірні курси вивчення івриту, всі навчальні заклади, устано­ви, організації, засоби масової інформації перейшли на користуван­ня державною мовою. „Вивченню івриту сприяла й армія: молоді люди; які не встигли добре оволодіти ним до мобілізації, проходили 180-годинний курс навчання мови під час військової служби»76. Така мовна політика уряду мала свої позитивні наслідки, і сьогодні всі громадяни Ізраїлю, за винятком громадян з інших країн, які нещо­давно приїхали на постійне місце проживання, прекрасно володіють державною мовою.

Виваженою, і, можна сказати, повчальною є мовна політика Япо­нії. Японська мова — єдина мова цієї високорозвиненої держави — має надзвичайно міцні позиції. її існуванню ніщо не загрожує, але уряд Японії постійно піклується про розвиток і чистоту японської мови як важливого чинника соціального прогресу. Для забезпечення всебічного розвитку й функціонування японської мови створено ці­лий ряд державних установ, найважливішою з яких є Державний інс­титут японської мови та Інститут культури радіо- і телепередач, які наділені законодавчими правами щодо визначення мовних норм у межах своєї сфери, ведуть постійне стеження за появою нових слів і видають їх реєстри. Складено списки „мовного існування» типового службовця, типової домогосподарки тощо77.

Державною мовою багатонаціональної Росії є єдина російська мова. У конституції Росії чітко і ясно сказано: „Державною мовою Російської Федерації на всій її території є російська мова», що суво­ро виконується. Тим більше, що недавно в Росії прийнято закон, яким передбачені санкції за ігнорування норм, засмічення державної мови і намічені шляхи її подальшого розвитку. Як бачимо, спільна для всього суспільства російська мова займає в Росії міцні позиції, але держава піклується, дбає про неї, про її розвиток, охороняє її, справедливо вбачаючи в ній важливий чинник соціального прогресу.

Від’їжджаючи на постійне місце проживання до будь-якої цивілі­зованої країни, її майбутній громадянин повинен скласти іспит на знання державної мови цієї країни. „Кожен громадянин зобов’яза­ний знати іспанську мову й користуватися нею», — так записано в конституції Іспанії. Цю ж вимогу ставлять перед своїми громадяна­ми Німеччина, Швейцарія, Америка, Франція та інші країни, а також встановлюють суворі санкції за ігнорування державної мови на своїх територіях.

76   Юшук І.П. Мова наша українська. — К., 2001. — С. 82.

77   Юшук І.П. Там само. — с. 82 — 85.

 

Надаючи українській мові статусу державної, уряд України керу­вався тими самими засадами, що й інші цивілізовані країни, тобто вирішальним стало те, що це мова корінного населення, яке історич­но (тисячоліття) проживає на території України, дало їй назву і ста­новить більшість її населення. Крім того, в основу цього історично­го рішення були покладені дані перепису населення 1989 року, за яким 40 399 897 громадян України (80 %) вказали, що вони вільно во­лодіють українською мовою, і лише близько 20 % зазначили, що не володіють ні усною, ні писемною формами української мови, але ро­зуміють її.

За час існування незалежності України українська мова суттєво розширила свою функціональну площину, її державний статус за­кріплено Основним Законом України.

Українська мова — одна з найрозвиненіших і найбагатших мов світу і може задовольнити потреби суспільства в різних галузях су­спільного життя у спілкуванні, в розвитку науки, освіти, культури. Вона виступає важливим чинником повнокровного розвитку духов­них творчих сил народу України, гарантування його суверенної дер­жавності, майбутності.

Запитання і завдання на закріплення:

1. Якими основними критеріями і принципами керувалися уряди багатьох європейських держав при виборі власних державних мов?

2. Які основні суспільні й державні функції виконує державна мова в будь-якій країні?

3. Яким шляхом пішла буржуазна Франція при виборі державної мови і швидкому її впровадженні у всі сфери суспільного життя?

4. Чим керувався уряд незалежної України при виборі державної мови?

5. У чому Ви вбачаєте причини, що гальмують процес впроваджен­ня державної української мови в Україні?



[1] Юшук І.П. Мова наша українська. — К., 2001. — С.79, 80.

.

Категорія: Лепеха Т. В. Українознавство: Навчальний посібник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.