Одягнені у два листочки
скорботної усмішки Богородиці,
драбинкою тепла у один щабель,
виходять із дверей мачушиного пагорба.
Плачуть у скляних долонях дітей,
чий пензлик муркоче коло босих ніг котом.
Від струмка дитячих очей,
що впадає у ріку великого погляду,
усміхаються.