Слова в нашій мові часто об’єднуються не тільки у вільні слово­сполучення (письмова робота, вийшла в поле, брати та сестри), а й у стійкі або фразеологічні словосполучення, що сприймаються як єди­не, неподільне на окремі частини ціле. Фразеологізми — це іскромет­ні скарби мовної образності, „дозрілі квітки мислення», які надають висловленій думці національного колориту. До фразеології належать усталені в мові звороти та вислови, прислів’я, приказки та крилаті слова: носиться, як чорт з грішною душею; де не посій, там і вродить­ся; як мертвому припарка; держати хвіст бубликом; не їла душа часни ку — не буде й смердіти; книга — джерело знань; пішов у ріст, як заєць у хвіст; сон рябої кобили; якрак свисне; диба, як муха по сметані; во­дить очима, наче злодій по ярмарку; стрибнув, як жаба в болото; бре­ше, як шовком шиє; бреше, як попова сучка; вчепився, як чорт у грішну душу; коса, як мишачий хвіст; як блоха на аркані; як Сірко в коморі; блудлива овечка; аж блохи перелякались; старій жабі по коліна; яке ди бало, такого й здибало.

Розрізняють три типи фразеологізмів: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення — це стійкі звороти, специфічні для даної мови, що виражають єдине поняття і мають одне значення. Лексич­не значення цього стійкого словосполучення не збігається з лексич­ним значенням слів, що входять до його складу. Так, наприклад, лек­сичне значення фразеологічного зрощення: у нього і кози в золоті,і цап у намисті, — тобто він багатий, абсолютно не збігається із лек­сичним значенням кожного із складових слів. Аналогічно:

—     п яниця — у горілці кисне; заглядає у пляшку; лика не в яже; йде під мухою;

—     багато — кури не клюють; ніде курці ступити;

—     пропало — котові під хвіст; ні за цапову душу;

—    не потрібний — як корові сідло; як голому пояс; як зайцеві бубон;

—   робити щось спроквола — тягти Сірка за хвіст;

—    залицятися — пускати бісики;

—     нічого не одержати — дуля з маком;

—     бідна — як церковна миша; як чумацька воша;

—     повільно — як сонна муха; як мокре горить;

—     з нього вірьовки в ють, його кури загребуть — так говорять про слабовольну, безхарактерну людину тощо.

У фразеологічних єдностях переносне значення певною мірою моти­вується значенням тих слів, що до них входять: заливатися слізьми — безутішно плакати, дихати на ладан — помирати, крапля в морі — мало.

У фразеологічних сполученнях складові компоненти характеризу­ються деякою самостійністю. Один з компонентів є стійким і не мо­же замінюватись, а інші можуть мати взаємну заміну: розпочати об­говорення (приступити, почати), злість бере — хтось починає злити­ся.

Розмовна фразеологія — невичерпне джерело створення гуморис­тично-сатиричних ефектів. Прекрасний фразеологічний матеріал та­кого гумористичного й сатиричного зображення подій, персонажів, їх зовнішності, мови, характерів знаходимо у творах українських письменників. 1. То Альоша котить… намогоричився по самісіньке під­боріддя (О. Вишня) 2. Дай, Боже, вам побитись, а нам подивитись. 3. А ти думаєш, мені гарно дивитись, як ти роззявила свою вершу? 4. Ваша жінка приїхала сюди й наговорила сім мішків гречаної вовни та чотири копи гречки 5. Вона вискочила з-за вугла, як козак з маку. (Н.-Лев.) 6. Все це — стріляні горобці, яких на полові не обдуриш (М .Стар.). Стріля­ним горобцем називають людину, яку важко обдурити. Стріляний го­робець у прямому значенні — це такий горобець, в якого не раз уже стріляли, а він внаслідок цього став обережний, досвідчений⁷‘.

Вживання розмовних синонімів-фразеологізмів робить мову со­ковитою, барвистою, образною й емоційною, що можна простежити на прикладі з твору „Дванадцять стільців» 1. Ільфа і Е. Петрова, де гробових справ майстер Безенчук робить своєрідну класифікацію людських смертей:

—  Померла Клавдія Іванівна, — промовив замовник.

—  Ну, царство небесне, — згодився Безенчук.

—     …Упокоїлась значить старенька… старушенції, вони завжди упокоюються… Або богові душу віддають — це як яка. Ваша, наприк­лад, маленька і в тілі, значить, упокоїлась. А, приміром, більша й ху­діша, та, вважається, богові душу віддає…

— Тобто, як це вважається? Хто це вважає?

—  У нас і вважається. У майстрів. От ви, приміром, мужчина по­казний, великого зросту, хоч і худий. Ви, вважається, коли, не дай Боже, помрете, немовби в ящик зіграли. А котрий чоловік торговий, …той, значить, наказав довго жити. А якщо хто чином поменше, двірник, наприклад, чи хто із селян, про того говорять: перекинувся або ноги відкинув. Але наймогутніші коли помирають, залізничні кондуктори чи з начальства хто, то вважається, що дуба дають. Так про них і говорять: „А наш, чули, дуба дав^ит.

Цікаві і по-своєму оригінальні фразеологізми, пов’язані з люд­ськими іменами. Вони досить часто вживаються в побуті у різних житейських ситуаціях: товчеться, як Марко в пеклі; наливати по Ма- русин поясок; вискочив, як Пилип з конопель; ласий, як Мартин до ми­ла; бігає, як Ганна без солі; били, як Сидорову козу; який Сава, така й слава; на Миколи та ніколи; не вмер Данило, так болячка задавила; не плач, Андрійку, дам копійку; на тобі, Даниле, що мені не миле та інші.

Крім синонімічних, фразеологізми вступають і в антонімічні зв’язки із словами або з іншими фразеологізмами: ні пари з уст, тримати язик за зубами —розпустити язика; іти з миром — іти з вій­ною; бути на сьомому небі — як у воду опущений; підносити до небес — мокрим рядном накрити; задирати носа — вішати носа; сміятися — сміятися на кутні; шия, хоч обіддя гни — худий, як тріска та інші. Як виразний стилістичний засіб антоніми посилюють контрасти.

™ Ужчснко ВД. ВИІІЧСННЯ фразеології в середній школі. К., 1990. — С. 117. ^н» Ільф 1., Петров Є. 12 стільців. — М., 1974. —с. IX (прим, переклад автора).