Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

СЕЛО ЗМІНЮЄ ОБЛИЧЧЯ

Село змінює своє обличчя —
робить пластичну операцію,
ніби старіюча кіноакторка
(народжена ще у трипільську добу):
чи то після тяжкого поранення у дорожній пригоді,
яке понівечило колись гарне обличчя,
чи то щоб сховатися від переслідування,
від наскоків татар із майбутнього.
Чи то для того, щоб його не впізнав той,
хто побачить його знову
через багато років відсутності:
гей, козаче, та вже ж ти докозакувався —
п’ять літ бряжчав кайданами,
п’ять літ стирав білі руки на турецькій галері,
а повернувся додому — села не впізнати.
Пам’ятаєш, яким чорним було село
без білої хустини вирубаних вишневих садків,
з опухлим від голоду обличчям,
що колись дівчиною росою вмивалося,
із замерзлим на лиці села ласкавим поглядом матері,
привітною усмішкою батька,
веселим співом сестри,
із самими кістками обгорілих коминів.
Та люди носили у своїх очах
красиве креслення світлих будівель,
та люди брали із поля, із лісу, із води
рисочки образу села
і повертали йому правдиве обличчя.
А тепер село розрослося ушир —
розкотилися хати в різні боки яєчками з гнізда,
чайка з криком літає над ними, не сідає,
стало нижчим на зруйновану — через непотрібність —
дзвіницю,
поховало біле полотно стін
аж на дно скрині забуття —
лишилося незмінним тільки ім’я,
яке ти носив у душі усі тяжкі роки поневірянь,
лишилося на тому ж місці,
місцем, де ти зустрічався з коханою дівчиною.

Категорія: Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.