Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

ЖАЙВОРОНКОВА ФЕРМА

Не наврочили ви мені, мамо, пташку в руці тримати,
а наврочили ви мені, мамо, самому у пташці бути:
навесні тисяча дев’ятсот сімдесят першого року
ходив у поле зустрічати жайворонків із теплих країв,
мене, не більшого за ожилу після зими комашину,
проковтнув жайворонок —
справдилися слова вашої колискової, мамо:
виростеш, синку, — годуватимеш жайворонків
на жайворонковій фермі!
Через дерев’яні дверцята під лівим крилом
заходжу всередину жайворонка,
що причаївся за селом, зібрався злетіти,
але так і не злетів:
механізовано і мануально
обслуговую нутрощі жайворонка,
з одного краю розподіляю по кишках зерно,
з другого краю вигортаю жайворонків послід.
«Чи не міг би ти знайти якусь іншу роботу?»
«Ні, я з колиски люблю тварин,
окрім собак, а надто вчених».
Щодня ходжу на жайворонкову ферму
підгодовувати маленьких жайвороненят,
що розмістилися в утробі жайворонка.
«Може, все це скінчиться восени,
коли птахи відлітають у теплі краї?»
«Ні, це не той птах,
це той птах, що влітку називається жайворонком,
а взимку називається посмітюхою».
Малі жайвороненятка підгодовуються до забійної ваги
і через ніж випускаються у вирій,
а жайворонок, що колись проковтнув мене,
ніколи не полетить,
бо ноги його давно вже зітліли,
та й не знятися такій потворі
на крила.

Категорія: Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.