Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

ЗОЗУЛЯ ПРИ ПЕРУЦІ

Мати утопче стежку, на базар ходячи,
виносить же того молока,
щоб було з чого донечці одягання справити,
аж поки одного дня
донька не відріже косу, щоб заспокоїти матір:
«Мамо, я ж не на вік іду,
я ж іще повернуся», —
виллє молоко з глечика в ямку,
сама влізе в порожнього глечика —
так мати й віднесе доньку на базар
тією ж утоптаною роками стежкою.
Понесе одягненою гарненько у домашній одяг:
у хусточку з полотенця вишневого садка,
у спідничку із пілки квітучої луки,
у сорочку, прикрашену по рукавах квітами з городчика,
а принесе на базар — дитина гола!
Хоч і спало дорогою, а зуміло ж роздягтися,
одяг свій крадькома повикидати,
що й мати не побачила, —
доведеться тепер в усе міське одягати.
Віднесе мати доньку на базар
та й продасть. Чи продасть, чи так віддасть
та відтоді стане доньку додому чекати,
вістки хорошої від доньки дожидати.
«Зозуле, зозуле,
пташко сіренька, що так сумно куєш у садку,
чи ти не за доччиною косою прилетіла?»
Відкриє мати скриню,
дістане доччину косу,
віддасть її зозулі.
Але ні, не хотіла зозуля доччину косу дочці віддавати,
а сама перукою доччину косу стала носити.
«Зозуле, зозуле,
пташко сіренька, не літай по світу,
не куй сумно по садку,
приходь до мене дочкою жити —
будемо укупці плакати!»

Категорія: Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.