Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

У МАМИНІЙ ХУСТИНІ В ГОРОШОК

Гадюка,
вив’язана маминою білою хусткою в горошок,
вийшла з хвіртки води, не причинила —
скоро корову залучати з череди —
лягла на лавці зеленого моріжку,
і не очікувала, і не сподівалася смерті,
що з’явиться у постаті двох чоловіків —
одного того, хто робить перший удар,
і другого, хто добиває, —
які стали перед нею
з сокирами пластикових весел,
з очима все добачаючими, рибальськими.
Зойкнула, впала з лави під хатою,
мамину хустину в горошок загубила на бережку.
Тікати нікуди було — куди бігти від хати?
Чула хекання двох чоловіків, що ніби дрова
вдові рубали на зиму за дешеву винагороду.
Ніг не було — ноги відібрало дійти до порога,
рук не було — відібрало руки
голову від ударів затуляти,
голосу не було — відібрало мову.
Щоб кликати на допомогу? Ні, щоб проситися,
щоб змилувалися.
Сльоза була.
Сльоза була, щоб полити
бодай один корінець кульбаби,
що жовто цвіла,
жовто дивилася,
жовто зітхала
і жовто руки простягала над понівеченим тілом,
щоб захистити від жорстоких ударів
двох рибалок, які, наступивши
на хустину в горошок
моєї мами,
зблизька розглядали кров.
Але крові не було.
Кров була відсутня,
і тільки кульбаба: за віщо? за віщо? —
червоно питала.

Категорія: Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.