Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

З ПТАХОМ

Пізніми осінніми вечорами,
у нетопленій хаті,
довго влягаєшся у ліжку — не можеш заснути
від переповнених порожнечею вражень минулого дня,
придивляєшся до темряви,
прислухаєшся до тиші,
до несподіваного сусіда — птаха, — що теж не може
заснути, чути, як під стріхою у кублі
довго товчеться:
пір’я укладає різними комбінаціями,
але як не викладе — холод дошкуляє,
заснути не дає.
Чом би зараз не встати — все одно ж не заснеш —
та не зготувати яєчні на електроплиті,
та не покликати сусіда, якому теж не спиться.
«Друже пташе, ти не знаєш,
у якій руці тримати виделку!
(Виделку — усі чотири ріжки —
устромив у дзьоба,
ніби зібрався їсти не яєчню,
а виделки).
Як же ти їстимеш яєчню?
А якби ти захотів випити,
та в мене було б вино,
та ти взяв би склянку у дзьоба,
та я налив би тобі вина,
то ти вилив би собі на спину!
А тобі й так холодно:
в кублі не нагрівся,
у хаті не топлено,
та ще й облився б вином!
Ти хоч скажи, чоловік ти чи жінка?
Але можеш не відповідати,
це не має значення».
Отака вийшла вечеря на самоті
з птахом.

Категорія: Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.