Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

ТОЙ, ХТО ЛОВИТЬ БІЛИХ МЕТЕЛИКІВ

Той, хто ловить білих метеликів,
ходить навпростець через поле —
ми, які їхали з роботи,
стояли у кузові, притиснуті до кабіни,
мовчазні,
бачили його, коли він стояв збоку дороги,
не поспішав переходити,
а дочекався, поки вантажівка проїде,
і аж тоді перейшов дорогу,
хоч і обдало його курявою, укрило з ніг до голови,
так, що він на мить і щез з-перед нашого погляду,
коли деякі з нас повернули на нього свої очі,
щоб розпізнати чи просто роздивитися,
але він нічим не був примітний,
ми скоро й забули про нього, коли знову
стали вдивлятися у дорогу, що мчала на нас.
Той, хто ловить білих метеликів,
ходить навпростець, тому дороги він переходить —
перетинає налінований коліями папір поля
упоперек —
і краєвиди відкриваються перед ним зовсім інші,
ніж ми їх бачимо. Коли сподобається йому якийсь вигляд,
він може постояти трохи або навіть сісти в траву
і піднести праву руку, розширюючи простір,
який охоплює його погляд:
так і уловить білого метелика,
без зусиль:
ніхто йому не заважає ось тут пригадати,
як ішов він колись навпростець до сусіднього села,
де — переказували — занедужав старий батько,
і поле тоді так само зеленіло і квітувало,
і очі ловили білих метеликів і випускали
— народжували поглядом —
побарвленими його тривожними думками.
Той, хто ловить білих метеликів,
і той, хто переходить дороги наїжджені,
бо ходить навпростець,
хто він такий?
Може, він фахівець по травах, чи комахах, чи птахах,
можливо, маляр, що вийшов на пленер,
хтозна, бо при ньому не зауважили ніяких
предметів, які виказували б його зацікавлення,
але я, коли вже далеко від’їхали від того місця, де він
перейшов дорогу, обернувся, розшукав його поглядом,
уже такого, що був завбільшки із жайворонка у траві,
і помахав йому — на привітання — рукою.

Категорія: Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.