Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

ФОТОГРАФ І МОДЕЛЬ

Чим затулюся від твого об’єктива,
небажаний фіксаторе моїх життєвих миттєвостей?
Крилом побитого бурею метелика?
Синовим дитячим поглядом, що бачить мене
із зеленою гілкою у губах?
Материною долонею, яка водою затуляє стигмати
на моєму тілі?
Хто ти такий?
Можливо, це ти його найняла,
або це твій менший брат — аматор фотографії,
або це випадковий колекціонер людських доль.
Ти з’являєшся у щонайнеиідхожіші для мене моменти життя,
чи ти їх зумисне вичікуєш:
як я стою — пташеням, дочасно витягненим
із насидженого яєчка, —
перед поважною комісією,
а мій одяг — до нитки — розпоряджено замкнути від мене;
як я — равликом без черепашки — лежу у ліжку,
щільно укрившись ковдрою, знаю,
що ти стоїш поруч,
і вже відчуваю, де ти взявся за ковдру,
щоб несподівано для мене зірвати її і —
сфотографувати мене, користуючись фотоспалахом;
як я опинився на операційному столі, з вигорнутими назовні
нутрощами, мов у розчавленого автомобільним колесом пса,
ти просуваєш всюдисущий об’єктив поміж хірурга
та його асистентів і робиш знімок.
Де ти був тоді, коли ми з матір’ю
перечікували літній дощ, —
гарно мені було сидіти бджолою,
спійманою у мамині долоні.
Де ти був тоді, коли ми у класі
малювали одне одному на спині чорні цяточки —
ставали сонечками, —
так затишно нам було під опалим листям
дожидати весняного тепла.
Де ти був тоді, коли ми з дівчиною, побравшись за руки,
збігали з пагорба — був же такий пагорб у житті,
з якого збігаючи варто було обом одночасно змахнути
вільними руками, щоб полетіти метеликами!
Не захищуся від тебе — помноженого двома дзеркалами
до безкінечності!
Ти збираєш різні мої зображення, щоб за допомогою
фоторобота скласти мене одного,
який би був ідентичним мені самому,
щоб фотографію потів покласти під деревом:
на проростання травою.

Категорія: Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.