Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

ТРАДИЦІЙНЕ ВБРАННЯ

Вже віддавна не надіваємо шапок,
що колись робили нас вищими над собою на цілу шапку,
або ходимо з непокритою головою:
ніби ми присутні на якихось усесвітніх похоронах
і йдемо за непомітною труною
чи то щоб не скидати шапку перед тими,
перед ким нас навчено покірно —
з шапкою у руках — стояти;
або вибираємо собі такі головні убори,
які не могли б і натякати на якусь вивищеність —
навіть через традиційну шапку —
такі ми низенькі та тихенькі.
Не носимо вишиваних сорочок,
ніби вже не треба нам засвідчувати перед
Богом і світом, що ми — люди,
та перед смертю, що ми — живі.
Не захистили ж нас живі квіти на грудях
від смерті — скільки нас мертвих лежало
попід тинами у селах та по шляхах, що
вели до міст, у голодному 33-му році!
Той, хто ще лишався живим, був уражений,
скільки мертвих квітів довелося йому
бачити одразу. Не доведи господи!
Та й поясом червоним не підперізуємося:
адже відучено наших жінок
шукати любов у очах
та тиху розмову в устах,
а наших чоловіків
відучено жити за веліннями чола і серця.
Але етнографи, які будуть описувати
український традиційний одяг,
хай не забувають про одну невід’ємну деталь
нашого вбрання:
навіть тоді, коли вже нічого на нас не лишилося
із перерахованого вище,
у правиці — коли пильно придивитися —
у кожного українця — воша світла —
уречевлена метафора блискавки світиться.
Хай не забувають, що перед ними стоять —
без шапок, у чужинських сорочках,
не підперезані поясом —
онуки Перуна,
які й донині продовжують уважати змія —
володаря темряви —
ворогом світла і України.

Категорія: Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.