Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

КАТЕРИНА БІЛОКУР: ПІЖМУРКИ КВІТІВ

Квітка ховається за квітку,
грається з глядачем у піжмурки,
не з’являється доти, поки її не назвеш:
«Ти, квітко блакитна, що в’єшся все вгору та вгору,
твориш своїм цвітінням перед очима стіну,
тоді вже й не знаєш, чи то квіти, чи небо, —
кручені паничі».
І кручені паничі з’являються з-поза неназваних квітів.
«Ти, квітко блакитніша, що ростеш при дорозі,
подорожніх виглядом своїм звеселяєш,
тих, хто повертається з поля,
помахами блакитної хусточки проводжаєш, —
волошка».
І волошка виходить із-за спин інших квітів.
«Ти, квітко найблакитніша, що стелишся
низенько при землі,
щоб і мертві небо побачили, —
барвінок».
І барвінок цвіте з-поза невідомих квітів.
Для тих, хто не знає їхні назви українською,
квіти не існують:
для чужинців, які пильно стежили,
як малярка водила пензлем,
із набраною ультрамариновою фарбою, на полотні, —
квіти були непомітні:
тільки пензель торкався полотна,
як фарба щезала, усотувалася в полотно,
як молоко крізь цідилок, —
біле полотно, та й годі, а перед ним
жінка з наполоханими очима
водить сухим пензлем по поверхні полотна.
Малярчине заняття покваліфікували як непрактичне
і таке, що не має сенсу,
хоч і не вороже для них,
тому залишили її в спокої.
Та варто було малярці назвати квіти їхніми іменами,
як вони стали рівненько за тином,
як пустотливі діти, і зацвіли блакитно.

Категорія: Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.