Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

ПРОТИ СОНЦЯ

Сяде дід навесні проти сонця
на розстеленому кожусі,
очі закриє: ні світу не бачить,
ні себе самого —
птахи до нього прилітають,
вискубують із кожуха вовну на гніздо,
висотують із сорочки нитки,
а коли доходять до брів і бороди,
хтось із домашніх те помітить,
розбудить діда
словами про весну, про сонце, про птахів,
але словами порожній світ дідові не виповнюється:
ні стежкою ніхто не проїжджає
на коневі з соняшничиння,
ні на дерево ніхто не вилазить,
щоб торкнутися рукою до неба,
ні на подвір’ї ніхто не ганяється
за круглою — півбока червоне, півбока синє —
жабкою м’яча.
«Тепер пташенята у дуплі — мої діти», —
як радіо, ні до кого конкретно не звертаючись,
промовить тихенько дід,
поринаючи у забуття проти сонця,
очікуючи птахів,
яким допомагає мостити гніздо.

Категорія: Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.