Лепеха Т. В. Українознавство: Навчальний посібник

§ 34. Знахарі

У далекі язичницькі часи волхви виділялися із загальної маси лю­дей своїми небуденними знаннями і вміннями, тому й авторитет їх­ній був міцний і непохитний. Навіть за часів великих гонінь на них та переслідувань волховство не зникло, воно переросло в іншу фор­му — знахарство, „знати недуги й будуче», ворожбитство — від „во­рожити» і відьомство — „відати все».

Як і колись, знахарство в наш час досить популярне в народі. Зна­харі не знаються з нечистою силою, навпаки, вони борються з нею, користуючись молитвами, замовляннями, які виконують лише за певного часу ( опівночі, під зорями, вранці до схід сонця, над водою, біля води тощо). Справжні знахарі, які дійсно наділені небуденними здібностями, користуючись знаннями, переданими їм у спадок, до­помагають людям у найрізноманітніших їхніх потребах. „Баба Мок- рина — то була собі така знаюча баба, на все село знахарка. Чи в ко­го яка хвороба, чи в чоловіка що пропало, чи якій дівчині від любо­щів, чи до любощів треба — всі до неї, до тієї баби Мокрини йшли. Стара вже була, а ще моторна й бачача на все така, що ну! 1 вже як пі­деш до неї, то й не думай нічого брехати, бо однак вона вгада, що брешеш, — тоді вже й пособляти не схоче»149.

1 сьогодні окремі знахарі демонструють чудеса зцілення, які су­часна наука не може пояснити. Вони можуть замовляннями зупиня­ти кров, видаляти пухлини з-під черепа, виводити камені з жовчно­го міхура, нарощувати кістки тощо..

Категорія: Лепеха Т. В. Українознавство: Навчальний посібник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.