Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

ІЗ ХРОНІКИ РОДУ

Одного дня
року 1929-го
мій дід і бабуся
відчули, що вони птахи,
птахи, що мостять гніздо при самій землі.
Відчули, що вони жайворонки:
лягали спати людьми,
а прокинулися — жайворонками,
укладали дітей спати дітьми,
а прокинулися діти — жайвороненятками.
Хату довелося розібрати до самого підмурівка
та перемостити на гніздо
з сухої трави, що її знайшли попідтинню.
Люди ходили вулицею,
мало не наступали на гніздо,
дід і бабуся злітали злякано з гнізда:
жайвороненятка роззявляли дзьобики,
жалібно пищали.
Я на той час — іще не народжений — сидів на дереві,
рятувався від зміюки із залізними зубами,
дивився на подвір’я нашого роду,
бачив, як заходили на подвір’я активісти.
Я б їх тепер упізнав, але вони ховали
очі, опускаючи їх до землі.
Я їм кричав, що вони умруть,
але вони не звертали уваги на мої застереження:
розсотували гніздо по стеблині,
відбирали жайвороненяток від діда й бабусі,
діда й бабусю
— самих жайворонків —
проганяли на Урал.

Категорія: Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.