Лепеха Т. В. Українознавство: Навчальний посібник

§39. Різдво Христове

Це найбільше, найвеличніше і найзнаменніше зимове християн­ське свято, яке розпочинається опівночі з 6 на 7 січня і знаменує на­родження Ісуса Христа. У цей час у всіх храмах правиться нічна служба, яка завершується удосвіта.

Першими сповіщали про народження Сина Божого хлопчики се- ми-восьми років, які йшли до родичів, до сусідів вітати їх зі святом. Зайшовши до господи, декламували вірш-віншування:

З Святим Різдвом вітаю.

Всім здоров’я бажаю:

Господарю на воли.

Господині на квочки,

Хлопцям-дівчатам на гуляння,

Малим дітям забавляння,

Христу-Богу вихваляння!

З Святим Різдвом будьте здорові!

 

Віншувальників чекали в кожній оселі, бо вважалося, що вони приносять щастя, здоров’я, достаток, і чим більше їх буде, тим багат­шим і щасливішим буде рік. Ні жінкам, ні дівчатам не можна було в першій половині цього дня ходити по хатах, бо разом з ними нібито приходять хвороби, нестатки, нещастя. Взагалі, у цей день нічого не можна робити, церква забороняє порушувати урочистості цього ве­личного дня якоюсь роботою. У народі побутує легенда про плями на місяці, пов’язана із забороною працювати в цей день. Кажуть, що то брат брата на вила підняв. А сталося це тому, що один із братів пору­шив сувору заборону і почав працювати в цей день: він брав вилами сіно в стодолі, а там брат відпочивав. От він його разом із сіном і під­няв на вила. За це Бог поставив його на Місяці, щоб усі люди бояли­ся, шанували Бога і не порушували його закони.

Цього ранку, доки не зійшло сонце, господар обходив з молитвою оселю, кропив її свяченою водою, обкурював запашним зіллям, за­палював свічку, а потім уся родина сідала за стіл на простелені руш­ники, спершу „продмухавши» місце, щоб не сісти на добрих духів. Сніданок починався молитвою, яку читав господар: „Будьмо здоро­ві зі Святим Різдвом! Хай Господь милує нас і має нас у своїй опіці на кожному кроці і дарує нам щастя, здоров’я на многії літа, а всім по­мерлим пошли, Боже, Царство Небесне, раювання в небі!». А потім після довгого пилипівського посту всі члени родини з задоволенням споживають скоромне: ковбаси, смажену гуску чи качку, копчений окіст, бо за давньою традицією до Різдва у кожній родині кололи ка­бана, різали гусей, качок, начиняли і пекли ковбаси, коптили окіст.

Ввечері село наповнювалось шумом і гамом. Дорослі сім’ями хо­дили одні до одних у гості, а молодь збиралася в гурти і колядувала. Парубки поміж собою обирали старшого — „ватага», обирали „ко­зу», „міхоношу», „цигана», „жида», „смерть з косою» та ін. На „ко­зі» був кожух, вивернутий вовною назовні, солом’яні роги, хвіст та дзвіночок. У руках ватага була рухома „звізда» — зірка — обов’язко­вий різдвяний атрибут. Колядників щедро нагороджували цукерка­ми, яблуками, пирогами, ковбасами, іншими продуктами, які були завчасно припасені до цього вечора.

Щедрий вечір! Добрий вечір!

Добрим людям на здоров’я!

Ой я знаю, що хазяїн дома,

А сидить він на кінці стола.

А на йому шуба люба,

На поясі калиточка,

В калиточці сім шелягів,

Сьому, тому по шелягу,

А нам, братця, по пирогу.

Молодь не лише колядувала, а й з великим задоволенням ставила різні забавні вистави, жартівливі сценки. Основний же зміст колядок полягає в побажанні щастя, здоров’я усій родині і побажання хорошого врожаю, який становить основу добробуту кожної селянської родини:

Дай же вам, Боже, у полі роду,

У полі роду, у хаті згоду.

Дай же вам, Боже, широкі ниви,

А на тих нивах рясні ячмена,

В перо пернисті, в зерно зернисті,

В зерно зернисті, в колоси колосисті.

Віншуємо вас щастям, здоров’ям,

Щасливі свята, многії літа!

Тематично колядки розрізняються залежно від того, кому вони адресовані: чи господарю, чи господині, чи парубку, чи дівчині. Але в основі будь-якої колядки лежать побутові інтереси хліборобів, їхні турботи і мрії. Так, у колядках господарю величання поєднується із магічним заклинанням врожаю, достатку в родині, приплоду худоби:

А за сим словом, бувай же здоров,

Бувай же здоров, пан-господарю,

Пан-господарю, старший братчику;

Не сам собою — • із газдинькою,

Із газдинькою, із челядкою:

Із синоньками, із доненьками,

А з усім родом, з ґречним обходом!

Та й з овечками і коровками,

Та й з коровками і з кониками.

Та й з кониками та із пчілками,

Із судинкою, із маржинкою.

 

§ 40. Свято Йордану — Водохреща (19 січня)

 

 

 

Колядки господині мають трохи інше спрямування і розкривають лише коло її інтересів, що здебільшого обмежуються хатніми про­блемами: вести господарство, виховувати дітей, шанувати чоловіка:

А за сим словом будь нам здорова,

Сама з собою та й із ґаздою,

Та й з усім домом та й усім родом.

Віншуємо ж тя щастям, здоров’ям.

Колядки, адресовані парубкові й дівчині, в основному описують їхню красу, доброту, працьовитість, хазяйновитість. Поряд з поба­жанням здоров’я обов’язково йде побажання щасливої пари:

Красна дівчино, віншуємо тя,

Віншуємо тя на ім’я твоє,

Віншуємо тя зеленим вінцем,

Зеленим вінцем, красним легінцем.

Мабуть, найбільше радості колядування приносить дітям. З яким нетерпінням чекають вони першої зірки, з яким хвилюванням біжать селом до найближчих родичів та знайомих, несучи їм вечерю, і з ди­тячою наївністю і щирістю не приховують радості від одержаних по­дарунків — горіхів, цукерок, печива, дрібних грошей.

Окрасою Різдвяних свят у кожній оселі була й буде ялинка. Знали ялинку вже стародавні греки. Називали її тоді „еїросіана». Нею були верхівка або галузка лаврового чи оливкового дерева, прикрашені бі­лими, червоними стрічками, тканинами із білої вовни. На неї вішали яблука, фіги, печиво у формі лір і дзбанків, малесенький посуд з ме­дом і вином, олією. Під час свят виносили на Акрополь і в домівки афінян. Вірили, що вона приносить багатство, щастя, радість і мир. З Греції культ святкового дерева перенісся до Риму. Еїросіану також знаходять і в Грузії. Тут її називають „чичилага». Це дерев’яна палиця, обвита зеленню і прикрасами, подібними до давньогрецьких.

Перша згадка про ялинку зустрічається у документі, датованому 1605 роком, де літописець з міста Страсбурга розповідає, що в Ельзасі на Різдво до хати заносили ялинку. Прикрашали її квітами з кольоро­вого паперу, яблуками, цукром і тоненькими золотистими папірцями1«‘.

Звичай прикрашати ялинку прийшов до нас з Європи.

Хвойні дерева — сосна, ялина чи смерека за давнім повір’ям — во­лодарки великої сили, і мають вплив на урожай і довголіття. Зелене дерево нищило зло і оберігало від злих духів. Яблука і горіхи, які ві­шали на ялину, набирали чародійної сили, можна було на них воро­жити, щоб приносили здоров’я і зміцнювали родину.

Запитання і завдання на закріплення:

1. Коли починався новий сонячний рік за язичницькою релігією?

  1. Чому атрибути язичницького зимового свята Коляди пов’язані з хліборобською працею?

3. Які існують версії щодо походження свята Коляди?

  1. Яка основна причина поєднання язичницького свята Коляди і найбільшого християнського свята Різдва Христового?
  2. Коли святкують свято Різдва Христового? Чому це свято у наро­ді ще називають „багатою кутею»?
  3. Які атрибути святвечора Ви можете назвати?
  4. Чому вечерю на святвечір називають спільною вечерею всього роду?

8. Які легенди і повір’я пов’язані зі святом Різдва Христового?

9. Доброю традицією в Україні стало поминання покійних на Свят­вечір. Чи робите це Ви і Ваші рідні?

10.Які колядки і щедрівки Ви знаєте?

11.Яка тематика колядок і щедрівок?

12. Що таке вертеп, яка його символіка та її значення? Чим цінна ця форма молодіжного дозвілля?

13.Чи доводилося Вам носити вечерю і яке враження це на Вас спра­вило? Що символізує цей обряд?

14. Чому до обіду 7 січня жінкам і дівчатам не можна ходити по ха­тах? Які вірування з цим пов’язані?

.

Категорія: Лепеха Т. В. Українознавство: Навчальний посібник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.