Лепеха Т. В. Українознавство: Навчальний посібник

§ 41. Весняні свята. Благовіщення (7 квітня)

Благовіщення — одне із найзнаменніших свят у православному календарі, яке відзначається рівно за дев’ять місяців до Різдва Хрис­тового. За народним віруванням, Благовіщення — найбільше свято на небесах, на землі і в пеклі. Цього дня, як і на Великдень, грішни­кам у пеклі дають перепочинок. Виконувати будь-яку роботу в цей день — великий гріх, бо на Благовіщення „дівка косу не чеше, пти­ця гнізда не в’є». Існує легенда, що Бог осліпив крота тому, що той

 

на Благовіщення землю рив, а зозуля тому несе яйця у чуже гніздо і не має власного, що колись теж грішила — вила гніздо, а не святку-

н 14

вала .

За церковним ученням, у цей день було покладено початок таємно­му спілкуванню Бога з людьми. Як сказано у Святому писанні, до Ма­рії, дочки благочестивих Іоакима та Анни, увійшов посланець Бога Архангел Гавриїл і вітав її словами : „Радуйся, благодатна! Господь з то­бою! Благословенна ти між жінками! Не бійся, Маріє, бо на тебе зі­йшла благодать Божа, і зачнеш ти в череві і народиш сина, і назвеш його іменем Ісус. Він буде великий, і наречеться Сином Всевишнього, і дасть йому Господь Бог престол Давида, батька його, і буде царству­вати вовіки, і царству його не буде кінця» (3 церковного календаря). За рішенням церкви свято Благовіщення стали відзначати з IV ст. н. є.

На Русі в цей день у всіх містах і селах лунали урочисті дзвони — благовіст. У цей день благочестивою справою вважалося випускати пташок із кліток на волю. Колись міщани навіть спеціально їх купу­вали, щоб у цей день було кому дарувати свободу, щоб співали на во­лі, Бога прославляли та просили щастя-удачі тому, хто їх випустив»». Не лише пташок, а коней, корів, овець, навіть котів і собак виганя­ють на подвір’я — щоб чули весну і самі про себе дбали[1].

З Благовіщенням пов’язано багато обрядодій, переважна біль­шість яких збереглася ще з дохристиянських часів, і всі вони пов’яза­ні з ідеєю пробудження землі і прихованого в ній життя. Так, з най­давніших часів існує повір’я, пов’язане із топтанням рясту. Знаходи­ли ряст і топтали, промовляючи таке замовляння:

Топчу, топчу ряст, ряст,

Бог здоров’я дасть, дасть,

Іще буду топтати,

Щоб на той рік діждати.

„Топтати ряст» — жити. У народі часто кажуть: „Він ще не один рік ряст топтатиме», тобто житиме, або навпаки — „йому вже рясту не топтати», тобто не жити.

Особливо чекали свята Благовіщення дівчата на виданні. Є по­вір’я, що дівчина, яка знайде цього дня квітку первоцвіту, обов’язко­во по літі вийде заміж, то ж і шукала молодь цю чарівну квітку в на­дії, що вона встигне зацвісти до 7 квітня і принесе комусь омріяне

щастя.



..  Воропай О. Там само.- СІ92.

.

Категорія: Лепеха Т. В. Українознавство: Навчальний посібник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.