Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

СПІЙМАНИЙ ГОРОБЧИК

Так мені сподобалося, що у нашому кущі поселилася пташка,
ба уже не тільки є її гніздечко,
а вже і яєчок нанесла повне гніздо.
Пташка, мабуть, щиглик,
бо тільки у нього такого забарвлення яєчка.
Та кущ від спеки почав обсипати своє листя,
а те, що лишилося подекуди, посохло, поскручувалося,
тому гніздо стало помітним — воно ніби й добре —
тепер легко самій
пташці розшукувати гніздо у кущі, але це їй не потрібне,
адже вона знаходила його й тоді, коли воно знаходилося
прихованим
численним зеленим листям, але його тепер легко можуть
помітити вороги
пташки: або сорока, яка тут літає і всюди заглядає,
або шуліка, що з височини пильнує свою здобич.
Тож беру жмуток сіна і приховую ним гніздо,
приховую ретельно, залишаю тільки невеликий отвір,
щоб пташка — щиглик — могла потрапити до гнізда,
але оберемок сам не тримається на горішній гілці,
тому доводиться із сіна таки підмощувати тому жмутику
підпору,
намощуючи від самої землі сіна аж до того жмутка,
який приховує пташине гніздо.
Аж одного дня помічаю, що мій кущ, обкутаний з ніг до голови
сіном,
облюбував горобець, а може, він і гніздо щигликове зайняв!
Якось вирішив зловити того горобця, коли він залетить у кущ —
копицю сіна, примітив, коли він залетів у кущ — копицю сіна,
тихенько підійшов до нього і зняв оберемок сіна, разом
із горобцем,
що десь причаївся у тому оберемку,
став обережно розгортати сіно, аж поки таки не вловив його —
ось же чую, як він пручається і крильцями, і ніжками,
і голівкою у моїй руці.
Що робити зі спійманим горобчиком?
Понесу дружині, хай вона якось при нагоді пограється із сином:
даючи йому подарунок і не даючи, як то у казці «Семиліточка»,
щоб він в отакий спосіб запам’ятав казку на все життя,
бо чи запам’ятає він, тільки слухаючи, коли мама йому читає її,
бо ж чи запам’ятає він, тільки сам читаючи, —
хай ще й візьме участь у розігруванні того казкового епізоду
у вигляді невеличкої сценки.
Але ту сценку треба було розігрувати не на літній веранді,
а надворі, бо син, коли йому мама давала горобчика,
так і не отримав подарунок —
горобчик полетів на волю,
але ж він нічого не знав про скло
(епіфанія:
скло — символ за ознакою:
те, що не є очевидною небезпекою),
тому забився об шибку, аж поки ми разом не зловили його
та не випустили надвір, але з розбитою до крові голівкою.

Категорія: Василь Голобородько. ЛЕТЮЧЕ ВІКОНЦЕ. Вибрані поезії

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.