§ 49. Народна медицина

Лепеха Т. В. Українознавство: Навчальний посібник

Оскільки медицина як наука виникла досить пізно (у XVIII ст.), а люди хворіли завжди, то, звичайно, кожен народ, у тому числі й український, виробив власні знання про ті чи інші хвороби і засоби їх лікування. В основі цих знань лежать спостереження і напрацьова­ні багатьма поколіннями практичні навички цілительства. Так, ще в незбагненно далекі від нас часи люди помітили, що тварини, яких аж ніяк не назвеш травоїдними, час від часу користуються послугами „зеленої аптеки». Відомо, що кішки й собаки в разі захворювання (а може й для профілактики, хто знає) їдять траву — переважно листя злаків, цілющі властивості яких до цих пір ще не вивчені. Про над­звичайні тонізувальні властивості зерен кавового дерева люди теж дізналися, спостерігаючи за тваринами. Існує легенда, за якою пас­тух помітив, що кози, об’їдаючи гілочки з плодами цього дерева, по­чинають поводити себе незвично: вони стають прудкими, веселими, грайливими, причому такий веселий настрій у них зберігається дуже довго. Будучи людиною допитливою, він теж пожував кавових пло­дів і був дуже здивований: куди й поділася втома, сонливість, звід­кись узялися сили і прекрасний настрій. Нині результати відкриття простого пастуха відомі всьому світу.

Відомості про використання цілющих властивостей рослин у дав­нину можна визначити, вивчаючи дані археології та етнографії. Фак­тично не було на Землі племені, навіть із найпримітивнішою су­спільною організацією, яке б не мало у своєму розпорядженні цілого арсеналу лікарських рослин, причому знання про цілющі властивос­ті були зосереджені „в руках» однієї людини або родини, і ці знання передавались у спадок. Звичайно, про лікування у нашому розумінні цього слова у ті часи не могло бути й мови, але такі народні цілителі мали досить добре уявлення про вплив того чи іншого зілля на люд­ський організм, ну а дози, як можна здогадатися, випробовувалися на людях. Кому вже як пощастить. Дуже часто приготування ліків і лікування ними супроводжувалося магічними діями, що надавало всьому процесу загадковості, таємничості. Археологічні знахідки підтверджують давність лікування травами: у різних куточках світу часто знаходять спеціальний посуд для розтирання і варіння лікар­ських трав, іноді цей посуд прикрашений якимись знаками чи сим­волами, що вказує на використання його у магічних обрядах.

На найдавніших писемних пам’ятках — глиняних дощечках, від­найдених в Ассирії, теж містяться дані про лікарські рослини. У сто­лиці цієї давньої держави існував навіть сад, де їх вирощували. З па­пірусів відомо, що ще за 4000 років до н.е. єгиптяни добре зналися на лікарських рослинах і навіть склали їх список. Крім того, на стінах єгипетських храмів і пірамід існують численні зображення лікар­ських рослин, які й зараз використовуються у фармації (наприклад, рицина). Єгиптяни використовували не лише власні рецепти, а й за­купляли лікарські та ароматичні рослини далеко за межами своєї держави. В історії відома експедиція з п’яти єгипетських кораблів у 1500 р. до н.е. у країну Пунт (нинішня країна Сомалі) за бальзамови­ми деревами (ЗаА.Р. Гамлирман, Г.Н. Кадаєвим та ін.).

Є найдавніші писемні згадки, що ще вісім тисяч років тому шуме­ри виготовляли настої і порошки із трав, якими потім успішно ліку­вали різні захворювання. Рецепти ліків, виготовлених на травах, за­писували на глиняних табличках і ассирійці. Вправно лікували тра­вами і в давньому Китаї. Перший китайський трактат про зцілюваль­ні властивості дев’ятисот рослин занотований 2500 роком н.е.; добре зналися на лікуванні травами і давні греки: Гіппократ, Діоскорид (у праці „Лікарські рослини», писаній на початку нашої ери, дає шіс­тсот назв лікарської флори). Авіценна описав понад 800 ліків рос­линного походження. А давньоримський учений Пліній описує близько тисячі рослин, переважно лікарських’™.

Наші предки, слов’яни, ще за часів Київської Русі користувалися дарами зеленої аптеки. Так, простуду ефективно лікували відваром з кори білої верби і таволги, а гнійні виразки — „банною пліснявою», хоч пеніцилін учений Флемінг відкрив набагато пізніше. Ще у XII

‘» Колодійчук Є. Диво зцілення. — К.., 1993 — С.6.

столітті онука Мономаха Євпраксія написала науковий медичний трактат „Мазі», який мав двадцять дев’ять розділів і п’ять частин.

Звичайно, як і інші народи, слов’янські племена зналися на цілю­щих рослинах і широко їх використовували у лікувальній практиці. З давніх-давен для різноманітних домашніх потреб широко викорис­товувалося зілля. Знали, коли яке збирати, щоб воно мало найбільшу силу, як його сушити, і які настої чи мазі виготовляти. Зілля широко використовували як обереги, у магічних обрядах, ним лікували хво­роби. Наприклад, при купанні немовлят його кидали у купіль, свяче­ним зіллям обкурювали дитину, знімаючи переляк чи зурочення, а молоді дівчата вірили, що зіллям можна причарувати парубка. Для цього використовували приворотне зілля, варили його, проголошу­ючи замовляння: „Кипи, кипи, корінець, поки прийде молодець! Ще корінь не вкипів, а вже молодець прилетів».

Особливою популярністю в народі у середні віки користувалося татарське зілля (аїр тростинний), яке, за однією із версій, було заве­зене в Україну татарами. Татари вважали, що аїр очищає водойми, і брали його з собою, коли йшли в походи в Україну, там кидали в річ­ки та озера, таким чином знезаражуючи воду, а потім спокійно пили її й напували коней. Пізніше медики з’ясували, що корені татарсько­го зілля (аїру) виділяють фітонциди — речовини, які вбивають мі­кроби. Густий аромат татар-зілля, його знезаражувальні властивості зробили цю рослину популярною в народі. Селяни на свята посипа­ли ним долівки, пучечки сушеної трави підвішували на сволок, кла­ли за образи. Крім татар-зілля, цілющими вважалися материнка, вед­меже вухо, золототисячник, ромашка, подорожник, мати-й-мачуха, трилисник, деревій та ін. Існувало повір’я, що найбільші цілющі влас­тивості мають трави, зірвані в день святого апостола Симона Зілота (23 травня) — „Симонове зело», якому святий Зілот дає найбільшу оздоровчу силу, оскільки є покровителем рослин, та на свято Івана Купала. В Іванів день, як ще в народі називають язичницьке свято Івана Купала, відбуваються різні чудеса. У день літнього сонцестоян­ня велику очищувальну й зцілювальну дію мають вогонь і вода, а ще більшу — зілля і трави. За народними повір’ями, саме цієї чарівної ночі розцвітає папороть, диво-квітка якої приносить щастя, саме ці­єї ночі можна знайти таємничу розрив-траву (або ключ-траву), яка вказує на заховані у землі скарби і відкриває всі замки. Найбільшу лікувальну силу мають зібрані цієї ночі звіробій, материнка, ромашка,

 

якими лікували членів родини від застуди, головного болю, від болю в ногах і безсоння.

Жінки та дівчата йшли рвати зілля до схід сонця й обов’язково натщесерце. Перш ніж зірвати першу квітку чи стеблину, кидають у траву копійку (символічний відкуп), зілля хрестять і проговорюють замовляння на успішне майбутнє лікування: „Мати Божа ходила, зілля родила, поливала, нам на поміч давала». До самого ж зілля звертаються як до живої істоти: „Зілля моє, зілля! Я тебе буду рвати, я тебе буду полоскати, цар-зіллям називати, а ти будеш мені помага­ти людей лікувати».

Час збирання цілющих трав залежно від того, яка хвороба, теж був різним. Для зміцнення сил організму, для росту, збільшення ваги (ра­ніше проблеми надмірної ваги в українців не існувало) трави збира­ли на молодий місяць, який наростатиме, „щоб зростало, як місяць». На повний місяць, що йтиме на спад, збирали трави, щоб вивести бородавки, вилікувати виразкові хвороби шкіри тощо, тобто щоб позбутися хвороби.

На думку В. Базилевського, по назвах трав можна читати націо­нальний характер українців. Тут і поезія і гумор, і тиха печаль, і неза­лежність: нечуй-вітер, сон-трава, рай-зілля, зозулині черевички, любка зеленоцвіта, вовча трава (купина), вогничок нивовий, польо­ві зірки (курячі очка польові), золотник, серпник, яблун (парило зви­чайне), ранник, порізник, семижильник (подорожник великий), мо­роз-трава, польові овечки (цмин пісковий), материнка, боровий чеп­чик (чебрець боровий), мати-й-мачуха, кульбаба. Крім того, за назва­ми окремих рослин можна визначити, які народи колись заселяли на­шу землю. Так, уже назване татар-зілля говорить про перебування та­тар на території України, а дрік скіфський і белевія сарматська підка­зують нам про далеких наших предків, які багато століть тому прожи­вали на наших землях і залишили згадку про себе у назвах рослин.

Навіть звичайна трава поважалася у давніх слов’ян. Вона була рослиною-тотемом і вважалася берегинею роду. За легендою, запи­саною Я. Головацьким із давніх джерел, коси дівчини, яка загинула через нешанобливе ставлення до своєї матері, до старших родичів, стали травою»9. Відомий західноєвропейський хроніст Титмар (Х-ХІ ст.) писав, що пучок зрізаної трави чи пучок зрізаного волос-

Виклади древньослов’янських легенд, або міфологія, укладена Я.Ф. Головацьким -

К., 1991.

ся у давніх слов’ян були символами перемир’я, клятвеного союзу. Навіть існував звичай присягатися, кладучи на голову зрізаний шма­ток землі з травою. Також давні слов’яни використовували траву як оберіг від „поганих очей».

Символом Батьківщини для українців був чебрець — трава з ніж­ним ароматом степу. Від’їжджаючи в далекі краї, українці брали з со­бою пучечок чебрецю, який, навіть засушений, довго тримає свій ніжний аромат. Крім того, чебрецю приписували й магічні власти­вості: якщо обкурити оселю освяченим чебрецем, то це забезпечить добробут і процвітання родини. Із чебрецю заварювали духмяний чай, ним лікували простудні захворювання.

Магічні властивості приписували й валеріані — одолень-траві, як її називали у стародавні часи. Оскільки ми знаємо, які цілющі влас­тивості має ця рослина, то нічого дивного немає в тому, що наші предки використовували її, як засіб від „суму», тобто настій з неї приймали як заспокійливий засіб при сильних переживаннях.

З незапам’ятних часів слов’яни знали про цілющі властивості чистотілу. У народній медицині свіжим соком чистотілу виводили бородавки, настоянкою на горілці лікували виразки, невеликі рани, у його відварі купали дітей, хворих на золотуху.

Кріп — городня рослина, яку у давні часи використовували не ли­ше як приправу до страв, а й застосовували при лікуванні очних хво­роб, зокрема катаракти, кон’юнктивіту, вважали, що він розчиняє камені у сечовому міхурі. В одному із давньоєгипетських папірусів рекомендовано вживати кріп як засіб від головного болю.

Березовий сік у народній медицині застосовували при захворю­ваннях нирок і сечового міхура, а відвар із березових бруньок пили при простудних захворюваннях.

Відвари кори бузини чорної, яка і колись, і зараз широко поши­рена в Україні, застосовують при внутрішньоматкових кровотечах і як сильний сечогінний засіб, а листя і молоді пагони — як послаблю- вальний засіб при запорах. При серцевих захворюваннях пили відва­ри горицвіту, при простудах — відвар алтею. У народній медицині широко практикували відвари і настоянки полину, м’яти, конвалії, подорожника, лопуха, кропиви, безсмертника, деревію, пірчака. З лікувальною метою використовували і кавуни (прекрасний сечогін­ний засіб), капустяне листя (жарознижувальний засіб), квіти бузини (потогінний засіб) тощо.

 

Поживні і цілющі властивості дикої цибулі знали дуже давно. її використовували як ефективний засіб проти цинги і простудних за­хворювань. Давні римляни вважали, що цибуля надає людям хороб­рості й сили і робить їх непереможними, тому вона була однією із ос­новних приправ до салатів і різних блюд. Відомий дослідник лікар­ських і поживних рослин В. Нікольський у 1924 році писав: „… прос­тий народ їсть сиру цибулю з хлібом, сіллю і квасом; це додає здо­ров’я, надає свіжості обличчю і зберігає зуби».

У лісовій і лісостеповій зонах України росте полуниця, ягоди якої у народній медицині застосовуються при захворюваннях печінки і нирок, при ревматизмі і малокрів’ї. Ягоди полуниці сушили на зиму для компотів, а листя для чаю, який за смаковими і лікувальними властивостями не поступався липовому.

Нашим предкам не були відомі інші способи заготівлі овочів і фруктів на зиму, крім сушіння. Овочі і фрукти, як і трави, були додат­ком до основних страв. їх готували і подавали як сирими, так і варе­ними, печеними, квашеними, солоними. Довгі, а часто й голодні зи­ми, примушували людей ранньою весною пробувати і додавати до бідного на вітаміни столу різні трави, всю зелень, яка тільки зустрі­чалась. Таким чином визначалися їстівні і неїстівні дикі рослини, а вже постійне вживання їстівних рослин виявило цілющі властивості деяких із них. Набуті знання, збагачуючись і вдосконалюючись, пе­редавалися від покоління до покоління і часто запозичувалися інши­ми народами. Так визначилося певне коло диких і культурних рос­лин з лікарськими і поживними властивостями.

У народній медицині широко використовувалася така розпо­всюджена городня рослина, як огірок. Наші предки рекомендували вживати огірки при захворюваннях печінки, туберкульозі, як сечо­гінний та послаблювальний засіб, при опіках та ін. Вже багато сто­літь служать огірки і жіночій красі. Сік огірка виводить пігментні плями, відбілює шкіру, робить її гладенькою, свіжою і оксамитовою.

Капусту теж здавна вважали прекрасною лікувальною рослиною

і,  мабуть, не безпідставно. Так, у давніх греків капуста вважалася символом тверезості, про що свідчить давня народна мудрість: „З’їси капусту перед вживанням спиртного, — не сп’янієш, з’їси після — розженеш хміль». Високу оцінку капусті давав відомий давньогрець­кий математик Піфагор (Уст. до н. є.), який стверджував, що „капус­та підтримує бадьорість і веселий настрій». Римляни капустою ліку­вали безсоння, головні болі, глухоту, кишкові розлади. Населення Київської Русі теж високо цінувало поживні і лікувальні властивості капусти. Так, в „Ізборніку» Святослава (XI ст.) сказано, що її засто­совували при захворюваннях серця, нирок, печінки,селезінки, при виразкових хворобах, опіках. Соком із неї виводили бородавки. У травнику XVII ст. „Прохладный вертоград» знаходимо, що капуста „отверзает утробу, разбивает мокроту, побуждает мочу и ветрьГ»*0.

І  колись, і зараз прикладанням листків капусти знімають жар при запаленнях суглобів, соком капусти виводять пігментні плями на об­личчі, ним же лікують виразку шлунка та дванадцятипалої кишки.

Президент Лондонського королівського товариства учених, ви­ступаючи у 1771 році з приводу відкриття відомого англійського вче­ного Джозефа Пристлі про те, що зелені рослини очищають повітря, зіпсоване диханням, зазначив: „Це відкриття переконує нас, що не існує некорисних рослин. Починаючи з величного дуба і закінчуючи дрібною стеблинкою, усі корисні для людини. Якщо не завжди мож­на розглядати користь окремої рослини, то, як частина загального цілого, вона бере участь в очищенні атмосфери: у цьому відношенні і троянда і отруйний дурман мають однакове значення. У найвідда- леніших безлюдних куточках світу немає жодного лугу, жодного лісу, які б не перебували у постійному з нами обміні, підтримуючи і забез­печуючи наше життя’»*’.

У народній лікувальній практиці широко використовувалися жи­ри тваринного походження: козячий, свинячий, борсуковий та їжа­ковий. Прекрасними ліками від простуди були тепле коров’яче та козине молоко з медом. Іноді як лікувальні засоби використовува­лись гас, віск, нафта, сіль, пісок, мідь тощо. Так, наприклад, при за­паленні слизової оболонки очей і повік промивають очі або роблять примочки водою, що осіла на шибках, водою із граду, молоком жін­ки, яка вперше народила хлопчика, дитячою сечею, червоним цер­ковним вином тощо.

Крім названих засобів лікування, у народі широко практикували прогрівання, холодні обгортання, масажі. Зналися наші предки і на акушерстві: лікували найрізноманітніші жіночі захворювання, при­ймали пологи, виходжували новонароджених і породіль. У великій пошані були й народні костоправи. У разі потреби (а потреба була

‘»»Дудченко Л.Г., Кривенко В.В. Пишсвьіс раетения — целители.-К„ 1999. — С. 21.

11,1 Рева М.П., Липовсцкий В. М. Раетения вбьіту. — Донецк, 1977. — С. 184.

 

постійно) вони могли скласти зламану кінцівку, вправити вивих чи направити хребет.

Народна медицина — одна із найстаріших галузей людських знань. її початки сягають ще в доісторичні часи, але й через багато тисячоліть вона залишилась у своїй суті такою самою, як і раніше, відфільтрувавши і відшліфувавши досвід і знання про засоби і мето­ди лікування. Як і сотні, тисячі років тому, народні цілителі лікують зіллям, власноручно виготовленими мазями, настоянками, викачу­ванням яйцем, виливанням воском, оловом, молитвами, замовлян­нями, іншими магічними діями.

Виникнення офіційної медицини призвело до появи конфронта­ції, непримиренних протистоянь між ними, хоча останнім часом іро­нічно-зневажливе ставлення з боку медиків до справжніх народних цілителів змінюється на позитивне. І не випадково, бо, дійсно, у справді талановитих цілителів є чому повчитись. Існує цілий ряд за­хворювань, яких не виліковує офіційна медицина і які „під силу» хо­рошій знахарці. Серед таких захворювань слід назвати рожу (бешиху)

—   червоні, дуже пекучі плями, що супроводжуються пухлинами. Як же їх лікують знахарі, цілителі? Перед початком лікування тричі чи­таються молитви „Отче Наш» і „Богородице Діво». Місце, де з’яви­лася рожа, накривають шматком сирового полотна, а зверху накри­вають шматком червоної тканини. З клоччя і червоних шерстяних ниток робиться 9 кульок, які по одній спалюють і прикладають до хворого прикритого місця і промовляють замовляння: „Рожо, рожо, на тобі червону, дай мені білу». Так повторюють 9 разів, поки не спа­лять 9 кульок. Потім спалюють і тканину, і залишки кульок, а потім розвіюють попіл, промовляючи замовляння: „Як цей попіл щез, пропав з моїх очей, так щоб ця рожа від раби Божої (ім’я) щезла, про­пала. Як я не можу більше позбирати цей попіл, так щоб ця рожа до мене не верталася». Як не дивно, але якщо все правильно зроблено, то після кількох таких спалювань,на третій день від рожі не залиша­ється і сліду.

Є дуже багато життєвих ситуацій, які можуть спричинити переляк у дітей, а іноді — й у дорослих. У народі вважають, що кращого засо­бу від переполоху, ніж його вилив, — немає. Лікують тричі на спада­ний місяць, ставлячи на голову чи живіт хворого миску з водою, ку­ди виливають розтоплений віск чи олово. У цей же час читається спеціальне замовляння від переляку. Застигла у воді фігурка з вили­того воску чи олова вкаже, хто чи що стали причиною переляку і та­ким чином переляк проходить, тобто його з людини „вилили».

У народній медицині „дулею» лікують герпес на губах та ячмінь на повіках. Піднісши „дулю» до хворого ока і спрямувавши її на яч­мінь, промовляють: „Ячмінь, ячмінь, на тобі „дулю»!» Не сумнівай­тесь — ячмінь засохне.

Більшість людей знають, що таке зубний біль і яким він буває нестерпним. То ж не випадково, ще існує багато замовлянь зубного болю, одне з яких проголошується вночі, коли на небі видно місяць і адресоване воно цьому небесному світилу. Читають, ставши облич­чям до місяця:

— Молодик, молодик, де ти був?

—  На тім світі.

—  Що бачив?

—  Мертвих людей.

— Що вони роблять?

— Лежать.

— У них зуби не болять?

—  Не болять.

—  Щоб і в тебе не боліли, народжений, молитвяний (ім’я)»2.

Такі неприємні речі, як бородавки, наші предки виводили товче­ним насінням волошки синьої або ж за допомогою магії. Для цього брали шматочок яловичини, натирали ним бородавки, а потім зако­пували м’ясо під порогом. Через декілька днів, коли м’ясо згнивало, бородавки зникали.

При почервонінні очей і припухлості повік прикладали примочки з відвару квітів волошки синьої, квітів бузини або ромашки.

Шкірні висипи, екземи, свербіж тіла лікували відварами полину гіркого, лопуха великого, прикладаючи компреси або додаючи в ку­піль. Для росту й зміцнення волосся та проти лупи широко викорис­товували відвар коренів лопуха, відвар ромашки запашної, мати-й- мачухи звичайної, кропиви дводомної тощо.

Запитання і завдання на закріплення:

1. Що сприяло виробленню, формуванню і накопиченню найдавні-

тих людських знань про хвороби і засоби їх лікування?

‘*’ Таланчук О.М. Українські чари.- К„ 1992.- С.34.

 

2. Які Ви знаєте цікаві історії про відкриття лікувальних властивос­тей зілля чи плодів дерев?

  1. Плоди яких дерев чи кущів, що ростуть в Україні, у народній ме­дицині вважаються цілющими?

4. Я кі лікарські рослини, що ростуть на території України, Ви знаєте?

5. Які народні повір’я про силу цілющих трав, пов’язані зі святом Симона Зілота (23 травня) та в ніч на Івана Купала (з 6 на 7 лип­ня) , Ви знаєте?

  1. Які народні засоби тваринного походження широко практику­ються у народній медицині?
  2. Що Ви знаєте про нетрадиційні народні методи лікування окре­мих захворювань?
  3. Запишіть у формі твору-мініатюри одну якусь легенду чи якесь повір’я про силу цілющих трав.