Лепеха Т. В. Українознавство: Навчальний посібник

§ 50. Народна косметика

Потяг до краси, фізичної досконалості є, був і буде завжди. Сьо­годні стали буденним явищем пластичні операції, що дозволяють змінити форму грудей, носа, вух, губів, підтягнути шкіру і позбутися зморшок, змінити колір очей і ще безліч таких необхідних жінкам послуг. Звичайно, наші предки про щось подібне не могли й мріяти, але, незважаючи на примітивний з нашого погляду спосіб життя, з незапам’ятних часів жінки доглядали за своєю зовнішністю, широко користуючись природними засобами. Так, щоб шкіра була молодою і свіжою, взимку вмивалися чистою, як сльоза, джерельною водою, а в теплі пори року — росою з липи, берези чи вишні, яка була рясною рано-вранці на сході сонця, то ж, до речі, і встати треба було на схо­ді сонця, не лінуватися, якщо хочеш бути красивою. А перед сном вмивалися або ж відварами цілющих духмяних трав (чебрецю, м’яти, душиці), або ж відварами із пелюсток квітів.

Не думайте, що косметичні маски — це данина нашого часу. З давніх-давен слов’янки у всі пори року використовували для масок усе, що давала навколишня природа. Використовували м’якоть каву­на, вишень, слив, листя кропиви, кульбаби, плоди полуниці, ожини, а взимку широко використовувалися продукти тваринництва, бджільництва: мед, вершки, масло, сир, сироватка, олія, смалець, яйце, сік алое, пшеничне борошно, причому у будь-яку пору року маски робилися не рідше, ніж раз на тиждень. У зв’язку з тим, що жінкам доводилося постійно працювати на вітрі і сонці, була потре­ба підбілювати шкіру рук і обличчя, для чого широко використовува­ли маски, виготовлені з хрону, сиру, огірків. Прекрасним відбілю- вальним засобом, який завжди був під рукою, була сироватка, а ефективним тонізувальним засобом, від якого шкіра ставала молод­шою і свіжішою, була маска з меду із петрушкою, з меду і жовтка, маски сметанні, сирні тощо.

Догляду за волоссям українки надавали особливого значення. Довге пишне волосся — гордість і окраса жіноцтва, хоч доглядати за ним справа не проста. У народі неохайні, нечепурні дівчата та жінки завжди викликали осуд і насмішки, „Ой чия ж то хата незаметеная, ой чия ж то дівчина незаплетеная,» — так співається в українській народній пісні про неохайну дівчину, погану господиню. Здорова ге­нетика і екологія, широке використання природних засобів сприяли тому, що українці відрізнялися від інших слов’янських народів гус­тим пишним волоссям. Примхи моди щодо того, як носити волосся, яку вигадливу йому форму надавати, не торкнулися українок. Волос­ся було ретельно розчесане, заплетене в коси, причому чим товща і довша коса, тим більше гордості було в її володарки. Буденна зачіска дівчини-українки виглядала так: волосся розчесане на рівний про­діл, гладенько зачесане і заплетене у дві коси, які потім, як віночок, укладалися навколо голови. У святкові дні волосся заплітали в одну косу, прикрашали стрічками. „Руса коса до пояса, в косі стрічка го­луба», — співається в народній пісні.

Звичайно, мода на зачіски у всі часи у різних народів була неодна­кова. Згадайте красунь періоду Відродження на картинах відомих ху­дожників, коли ідеалом жіночої краси вважалося обличчя з надмірно високим лобом (щоб цього досягти, вистригали волосся на лобі) і зовсім вищипаними бровами. Ось чому незрівнянна Джоконда Лео­нардо да Вінчі майже повністю безброва. Французькі модниці XVIII століття вражали світ висотою своєї зачіски, на яку йшло „накладне волосся, кілька дюжин метрів тюлю та близько дев’яноста шпильок завдовжки до п’ятдесяти сантиметрів. Носити це на голові і зберіга­ти рівновагу тіла було нелегко, тому дами нерідко користувалися тростинами. Ще важче було сідати з такою зачіскою в карету. Зви­чайно голову висували з вікна карети або ж дах карети знімали зов­сім» (За Бушелєвою).

 

На щастя (чи на жаль), українки далекі були від передової захід­ної моди, тому ідеалом жіночої краси в Україні споконвічно були гарної форми чорні брови і довге пишне волосся, заплетене в коси, яке ретельно доглядали. Мили волосся теплою джерельною водою, в яку обов’язково додавали м’яту, любисток, ромашку, лопухи, зві­робій, липовий цвіт, а полоскали відваром любистку чи м’яти, від чого воно було м’яким, блискучим і приємно пахло. Від настою ро­машки волосся набувало легкого золотистого кольору, було м’яким і пухнастим. Злегка підфарбовували волосся теж природними бар­вниками, які не тільки не шкодили, а покращували структуру волос­ся. Так, лушпиння цибулі надавало волоссю рудувато-золотистого кольору і здорового блиску, ягоди ожини — червонувато-коричне­вого, відвар гілочок і листя липи — коричневого, порошок із кори ялини — чорного.

Значення води для людства важко переоцінити. Вона була не ли­ше джерелом існування, а й основним засобом гігієни. „У стародав­ньому Римі догляд за тілом зводився в ранг культу. Знаменитий рим­ський водопровід давав щоденно 1500 літрів води на кожного місько­го жителя. У Римі 2000 років назад нараховувалось близько 950 без­платних лазень (терм), де, крім басейнів, були приміщення для за­нять фізкультурою, масажем, косметичних процедур… Найбільші римські терми функціонували цілодобово і могли вміщувати одно­часно близько двох тисяч осіб»ІН1.

Українці здавна відзначалися чистоплотністю й акуратністю. Хоч бідно, зате чисто — так жив наш народ. „Українці… люблять чистоту й тому найбідніша українська хата куди привітніша, ніж найбагат- шийдвірна Московщині», —так писав у сімнадцятому столітті Гот- ліб Ґмелін. Догляду за тілом надавали виняткового значення. З ран­нього дитинства дітей привчали до чистоти й акуратності. У воду, в якій купали дівчинку, купалися жінки та дівчата, додавали любисток (щоб хлопці любили), квіти чорнобривців, м’яту, чебрець, череду, ро­машку, від чого вода приємно пахла, а ополіскувалися після купання водою з настоєм м’яти, чебрецю, душиці, іноді у воду додавали шма­точки свіжих яблук і груш-дичок.

Мед у косметиці. Цей натуральний косметичний засіб, який міс­тить цілий комплекс цінних для людського організму біологічно

1X1 ІІІалупенко В.II. Каждьій может бмть красивим.— К., 1987.— С.І4.

(Прим.:переклад авт.).

активних речовин та вітамінів, надзвичайно популярний. Він легко проникає в пори шкіри, живить її, активізує обмінні процеси в тка­нинах, запобігає передчасному старінню клітин. В арсеналі народ­них косметичних засобів існує багато рецептів догляду за шкірою, основним компонентом яких є мед, причому деякі рецепти дуже давні. Так, княжна Євпраксія (дочка князя Мстислава Володими­ровича) написала медичний трактат „Мазі», де серед багатьох ре­цептів подала рецепти цілющих мікстур на основі меду. Відома сво­єю красою і розумом цариця Єгипту Клеопатра написала трактат про косметичні засоби, до складу деяких важливим компонентом увійшов і мед.

Запитання і завдання на закріплення:

1.Які народні косметичні засоби догляду за шкірою Ви знаєте? Чи доводилося ними користуватися Вам чи Вашим знайомим і яке враження від їх використання склалося?

2. Які найпопулярніші народні засоби догляду за волоссям Ви зна­єте?

3. Які природні барвники для підфарбовування волосся використо­вували наші прапрабабусі?

  1. Якими масками широко користувалися наші предки? Чи були вони ефективними?

5. Які маски можна виготовити в домашніх умовах?

Література

1. Асов А. Славянская астрология. — М., 2001.

  1. Колодійчук Є. Диво зцілення. — К., 1993.
  2. Наулко В.І. Народні прикмети і завбачення погоди // Наука і життя. — 1963. -№4.
  3. Нетрадиційні методи лікування. — М., 1987.
  4. Поріцький А.Я., Приходько М.П. Вивчаємо народну медицину// Нар. тв-ть та етнографія. — 1965. — №4.
  5. Рева М.П. Растения в бьіту. — Донецк, 1977.
  6. Скуратівський В. Український рік. — К., 1996.

Таланчук О.М. Українські чари. — К., 1992..

Категорія: Лепеха Т. В. Українознавство: Навчальний посібник

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.