Орфограма — це правильне (таке,
що відповідає правилам або тради­
ціям) написання, яке потрібно вибра­
ти з кількох можливих варіантів.
Отже, орфограми — це насамперед
букви, для написання яких треба зас­
тосувати певне правило (наприклад,
буква е у слові весна, бо весни’, пре­
фікс пре- у слові предобрий, бо вказує
на збільшену міру ознаки).

Види орфограм:
• буквені;
• небуквені.
Буквені:
1. Ненаголошені [е], [и] в корені слова:
весна, життя.
2. Велика чи мала буква:
Земля ( планета ), земля (ґр ун т ).
3. Написання сумнівного приголосного:
легкий (бо легенький ),
просьба (бо просити ).
4. Подовження та подвоєння приго­
лосних:
навчання, возз’єднання, лимонний.
5. Наявність чи відсутність літери:
сторіччя — сторіч, баский —
баскський, біль — білль.
64 Орфографія
Небуквені:
1. Дефіс:
по-киівськи, з-поміж, темно-зелений,
віч-на-віч, хто-небудь, пів-України.
2. Апостроф:
м’ята, роз’їзд, пів’яблука, сузір’я.
3. Перенос слова:
хо-джу, три-ста, міс-то і мі-сто.
4. Пропуск між словами (роздільне на­
писання):
будь ласка, все одно, поки що, на
жаль, ні в кого, рік у рік.
5. Разом:
уліт ку, попід, деякий, піввікна.
Орфографічне правило — це ко­
ротка й чітка рекомендація для пев­
ного написання як зразкового.
Наприклад, правила вживання вели­
кої букви; правила написання слів ра­
зом, окремо, через дефіс; правила вжи­
вання апострофа, м’якого знака та ін.
МІРКУЙТЕ ТАК!
Як слід визначати орфограму?
Знання. Є два способи написання слова — пра­
вильний і неправильний.
Використовуємо правило: в іменниках середнь­
ого р о д у н а — я ( I I в ід м ін а ) у п о зи ц ії м іж го л о с­
ними м ‘я к і приголосні п о д о вж ую ться. Отже,
пишемо знання. Орфограма: подовження приго­
лосних — буквена.