Загнітко А. П. Український синтаксис: навчально-практичний комплекс. Хрестоматія.

А. П. Загнітко АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ГРАМАТИКИ

загрузка...

У сучасній граматичній теорії за усього розмаїття підходів до визначення
кількості частин мови, простеження особливостей структури речення, з’ясування
закономірностей організації тексту тощо зримо постають проблеми, які можна
кваліфікувати як питання традиційного / нетрадиційного характеру. У цьому
протиставленні ні в якому разі не слід простежувати певної амбіційності, оскільки
в першому випадку мова справді йде про традиційні проблеми, пов’язані з
1) окресленням частиномовної ієрархії (М.С. Поспєлов, І.Р. Вихованець та ін.);
2) встановленням числа частин мови (В.В. Виноградов та ін.); 3) виявленням ядра /
напівпериферії / периферії з-поміж них (пор. погляди Л.В. Щерби,
В.В. Виноградова, В.М. Жирмунського, В.М. Мігіріна, І.Р. Вихованця та ін.); 4)
аналізом сутності морфологічних категорій (О.О. Потебня, П.Ф. Фортунатов,
С. Смаль-Стоцький, Є. Тимченко та ін.) та окресленням особливостей
міжкатегорійної внутрішньочастиномовної та міжчастиномовної взаємодії; 5)
розмежуванням з-поміж них словозмінних і класифікаційних (О.В. Бондарко та ін.);
6) визначенням напрямів еволюції категорійної семантики (О.О. Потебні та ін.); 7)
простеженням шляхів трансформації класифікаційно-абсолютивної сутності у
відносно-якісну, пов’язану з видозміною специфіки самої категорії (див. підходи
В.М. Ярцевої, М.О. Луценка та ін), 8) з’ясуванням статусу первинних і вторинних
функцій морфологічних форм, їхнього співвідношення (Є. Курилович,
Ю.С. Степанов, Ж. Паре, Ж. Веренк, Є.В. Клобуков, Л.Л. Буланін), 9)
встановленням функціонально-семантичних парадигм цих форм (Є.В. Клобуков та
ін.); 10) констатацією внутрішньо- і зовнішньомовних функцій морфологічних
категорій (О. Лешка); 11) виявленням співвідношення аналітичності /
синтетичності в граматичному ладі мови (В.М. Жирмунський, І.Р. Вихованець та
ін); 12) диференціацією лексико-морфологічних (лексико-граматичних) розрядів
слів та частин мови (І.І. Ковалик, О.В. Бондарко, О.А. Колесник та ін.); 13)
з’ясуванням співвідношення морфологічних і синтаксичних категорій
(О.В. Бондарко, Н.Д. Арутюнова, В.М. Ярцева, М.В. Всеволодова, К.Г. Городенська
та ін.); 14) визначенням класифікаційних основ типів і різновидів складного
речення (Ф.І. Буслаєв, О.О. Потебня, М.С. Поспєлов, О.С. Мельничук,
В.А. Бєлошапкова, Н.Ю. Шведова, О.Н. Савченко, І.Р. Вихованець, К.Ф. Шульжук
та ін.); 15) простеженням специфіки вияву синтаксичних категорій у граматичному
ладі мови (В. Сімович, С. Смеречинський, Ю. Шерех (Шевельов), І.Р. Вихованець,
К.Г. Городенська та ін.); 16) розглядом особливостей словотвірних категорій
(Н.Ф. Клименко, Є.А. Карпіловська, В.В. Ґрещук, В.П. Олексенко та ін.); 17)
виявом спектру динаміки словотвірної категорійної семантики (В.В. Німчук,
П.І. Білоусенко та ін.) і под. Водночас актуалізуються нетрадиційні проблеми
граматики, що пов’язані безпосередньо з формуванням нового типу граматик, з-
поміж яких можна констатувати уже поширені (функціональна (О.В. Бондарко,
194
В.С. Храковський, Н.О. Слюсарева, І.Р. Вихованець), комунікативна
(Г.О. Золотова), функціонально-комунікативна (М.В. Всеволодова), відмінкова
(Є.В. Клобуков), рольова або актантна (Л. Теньєр, Ч. Філлмор, Й.Ф. Андерш),
конструктивна (М.О. Луценко), ідеографічна (І.Г. Милославський),
ономасіологічна / семасіологічна (Є.В. Клобуков) та лише заявлені, над якими
розпочинається активна робота (валентна (Ю.С. Долгов, Т.Є. Масицька), природна
(Ван-Валін) та ін.). Актуалізація цілого ряду традиційних проблем зумовлена
видозміною наукової парадигми, оскільки номінативно-екзистенційна наукова
парадигма грунтується на трьох визначальних компонентах: 1) теорії номінації, 2)
теорії референції і 3) теорії мовленнєвих актів. Теорія номінації актуалізувала
питання про відображувальні потенції білатеральних мовних одиниць і що
особливо показово для синтаксису, як словесні форми, синтаксичні зв’язки та
відношення між словоформами відображають реалії об’єктивного світу, зв’язки
між ними. Таким чином суттєвим постають питання про те, 1) наскільки мова є
соціальним керівництвом до духовного (мисленнєвого) освоєння самого
матеріального і духовного світу; 2) які мовні категорії і якою мірою орієнтовані на
систематизацію об’єктивного світу, що вони охоплюють; 3) які категоризовані
диференційно-розрізнювальні ознаки виступають найбільш ємними і закріпленими
у мові; 4) наскільки універсально-типологічними є вирізнювані ознаки, оскільки
кількість таких ознак у кожній мові різна, але відмінності у способах моделювання
світу не стають перешкодою на шляху адекватного членування і систематизації
дійсності, її сприйняття людьми, які розмовляють різними мовами; 5) якою мірою у
мові передбачена рольова специфікація самих номінативних одиниць, що в процесі
творення мовлення виконують суворо визначені відповідні функції (за Ґ.-
Ґ. Гадамером, мовна номінація передбачає не лише «збирання світу у слово», але й
чітко визначену рольову ієрархію самих мовних засобів). Таким чином все більшої
ваги набуває етнолінгвістичний та етнопсихолінгвістичний підхід до тлумачення
граматичних явищ.
Теорія референції, що найповніше постала у працях Г. Фреге, вияскравлює
проблему про шляхи набуття референтної характеристики реченням-висловленням
і через нього словами і сполуками слів, що поза реченням залишаються тільки
будівельним матеріалом [Падучева 1985; Гак 1973]. Це мотивується подвійною
природою мови: з одного боку, мова не може існувати не узагальнюючи, з іншого,
мова також не може існувати не конкретизуючи, оскільки люди не могли б
зрозуміти одне одного. Саме ця мовна подвійність зобов’язує мовця, за
визначенням Е. Бенвеніста, до процедури подвійного означування: використовуючи
той чи інший номінативний засіб, мовець спочатку констатує денотат — клас певних
реалій, які збігаються із сигніфікатом, що закріплений за певним засобом, а згодом
за допомогою відповідних процедур виділяє референт, який репрезентує окремо
взятий, доведений до межі упізнавання елемент денотативного класу. Тому, за
А.М. Ломовим [Ломов 1994, с. 16], номінацію слід кваліфікувати як родове поняття,
яке включає два тісно пов’язаних і взаємно передбачуваних видових поняття —
(денотаційну) номінацію узагальнювальну (М.В. Всеволодова вирізняє як окремий
денотативний рівень речення [Всеволодова 1997, с.53-66]) та номінацію
іпдивізувальну (референційну). Перша з них забезпечує категорійну об’єктивацію
життя у мовних формах, а друга — у зворотньому порядку переводить категорійні
об’єктивації на мову конкретних фактів.
Теорія мовленнєвих актів належить до найпізніших компонентів номінативно-
екзистенційної парадигми. Ядро теорії мовленнєвих актів пов’язують з ім’ям
195
англійського логіка Дж. Остіна [Остин 1986], ідеї якого були своєрідно
зінтерпретовані Дж. Серлем [Серль 1986; Серль 1986а], П.Ф. Стросоном [Стросон
1986]. Оскільки у теорії мовленнєвих актів основним компонентом виступає акт
мовлення, то важливим є врахування тієї інтенції, яку вкладає сам мовець
(адресант) у повідомлюване, і результат, що досягається цим висловленням. Звідси
суттєвим є врахування локутивної сили висловлення, його ілокутивного
спрямування та перлокутивного впливу, що дозволяє окремим дослідникам
говорити про потрійну (інколи — про чотирикомпонентну) опозицію самої
макроструктури мовленнєвого акту. Кожен з компонентів (локуція, ілокуція,
перлокуція, колокуція) можуть бути покваліфіковані як окремі мовленнєві акти,
оскільки під локутивною силою мається на увазі той смисл, який закладається
самим мовцем (адресантом) у висловлення, співвідношення змісту останнього з
об’єктивною дійсністю, перлокуція — це вплив мовлення на думки і почуття
співрозмовника (адресата), отримані наслідки мовленнєвого акту передбачуваного і
непередбачуваного характеру і под. Таким чином уже в цьому конспективному
викладі постулатів теорії мовленнєвих актів простежувана повною мірою опозиція і
співвідношення об’ктивного і суб’єктивного у структурі мовленнєвого акту.
Однією із актуальних проблем сучасних граматичних студій постає уведення
прагматичних підходів до визначення спрямованості тих чи інших граматичних
форм. Саме в силу цього надактуальним виступає питання прагмалінгвістичної
заанґажованості морфологічних форм, їхніх первинних / вторинних форм (пор.
співвідношення номінативно-денотативної, генералізувальної та семантико-
маркованої функцій форм чоловічого роду іменників на позначення осіб за
професією, фахом, соціальним статусом: На урочистому зібранні виступив
академік Б.Завадський, який звернув увагу присутніх на актуальні проблеми
екологічного простору (Літературна Україна. — 2000. — 14 березня) / Статус
академіка в сучасному суспільстві дещо не відповідає його призначенню, оскільки
останнім часом у засобах масової інформації знівельоване це високе звання
(Літературна Україна. — 2000. — 13 липня) / Академік Л.Корнієвська недвозначно
наголосила на суттєвій значущості компонентів атомного структурування на
перебіг ланцюгової реакції (Інформаційний вісник АН ВШ України. — 1999. -№24.
— СІ8)), встановлення специфіки їх функціонального навантаження. Саме тому
важливими постають питання вивчення комунікативної граматики українського
слова [Клобуков 1997, с.ЗЗ], що особливо є важливим у визначенні напрямів
аналізу граматичних форм в ономасіологічному та семасіологічному ключі. Адже
та сама вторинна функція морфологічної форми є більш напруженою для адресанта
і менш напруженою для адресата, оскільки саме адресант концентрує свою увагу на
емоційно-експресивній навантаженості відповідного граматичного утворення,
адресат у свою чергу повинен декодувати уміщений зміст для віднайдення в тій чи
іншій граматичній формі певного компонента, звідки й постає прагматична дилема:
суттєвим є не тільки те, який зміст вкладає адресант у ту чи іншу форму, а й те, як
адресат зуміє сприйняти цей зміст, пор. висловлення, у якому основним
компонентом є форма імператива Я до тебе прийду на роботу!, що може означати:
1) просте донесення певної інформації; 2) суворе попередження; 3) різку погрозу;
4) певне застереження тощо.
Сучасні коґнітивні підходи до аналізу семантики покликали до життя цілу
низку коґнітивно-граматичних теорій та концепцій, початок яких слід шукати, поза
всяким сумнівом, ще у «докогнітивних» підходах. Такими коґнітивно-
граматичними концепціями слід вважати: 1) відмінкову граматику; 2)
196
лексиковідмінкову граматику; 3) коґнітивну граматику (Дж. Лакофф, X. Томпсон,
І*. Лангакер); 4) теорію гештальтів у граматичному аспекті (Дж. Лакофф); 5)
конструкційну граматику (Ч. Філмор); 6) валентну граматику (Л. Теньєр); 7)
генеративну граматику (Н. Хомський та ін.) і под.
Відмінкові граматики у своїх основних вимірах грунтуються і розвивають ідеї
рольової семантики речення, що оперують поняттями ролей. Такі ролі виконують
референти імен у прототипових ситуаціях, відмінкова ж рамка складає структурну
основу елементарного речення. Відмінкові граматики часто кваліфікуються не як
власне-граматики, а як системи семантичних валентностей. Основне їхнє
призначення полягає в описі внутрішньої семантики речення (див. праці
Ч. Філлмора, У. Чейфа, Р. Джекендоффа, Р. Лангаккера та ін.).
Лексиковідмінкова граматика (обгрунтована в працях С. Старости) розвиває і
поглиблює основні ідеї відмінкової граматики. Вона певною мірою може бути
витлумачена як своєрідний компроміс між генеративною граматикою Н. Хомського
та власне-відмінковою граматикою. У всіх своїх параметрах вона виходить із
концептуальних засад відмінкової рамки та маніпуляціях з пацієнсом тощо.
Поширення ідей коґнітивної граматики пов’язане з працями Дж. Лакоффа та
X. Томпсона, суть якої полягає в ототожненні стратегій розуміння та породження
речень, що розглядаються як коґнітивні процеси, мовна ж структура уявляється у
вигляді ментальної репрезентації як певна семантична сітка. Сьогоднішній
розвиток ідей коґнітивної граматики суттєво доповнено теорією гештальтів і в
цьому розрізі актуальним постає розгляд питань, пов’язаних зі встановленням 1)
статусу та особливостей мови як частини загальної когніції; 2) напрямів зв’язку
параметрів форми з параметрами значення, їхнього наповнення ідіоетнічним
змістом та ін. Теорія гештальтів (Дж. Лакофф) передбачає зосередження уваги на
тих чи інших образах, фігурах, наявних у свідомості людини. Сам термін
«гештальт» походить від нім. Оезіаіі, що в перекладі означає «фігура», «образ»,
«структура». За концепцією лінгвістичних гештальтів, ментальні процеси типу
сприйняття, емоції, усвідомлення вважаються такими, що організовані за тими
самими структурними принципами, які й називаються гештальтами. Р. Лангаккер
вважає в цьому разі, що синтаксис реалізує завдання символізації, утворюючи
континуум разом з лексиконом та морфологією. Тому синтаксичні одиниці
постають біполярними, характеризуючись семантичним і фонологічним полюсами,
і відповідно граматика є символізацією семантичної структури. Це дозволяє
стверджувати (Р. Лангаккер), що семантична структура речення організована
егоцентричним способом і спирається на перформативну основу, центром якої
постає мовець. У репрезентації слід чітко розрізняти епістемічний пласт та
об’єктний рівень, що виступає найнижчим за ієрархією та модифікованим
видовими показниками. Так, загальна схема семантичної репрезентації речення «Не
тау зее Нег» («Він, можливо, бачить її» або «Він, можливо, може бачити її») має
такий вигляд: епістемічний пласт — Мау; екзистенційний — йо; пласт об’єктного
змісту -8ее, Не, Нег. Однією з ядерних в цьому разі постає категорія предиката. У
кінці 80-х — на початку 90-х років XX століття коґнітивна граматика набуває
статусу самостійності. Водночас вона суттєво впливає на розвиток усієї концепції
граматики, оскільки при розмежуванні суб’єктивної та об’єктивної модальності
здебільшого спираються на окремі постулати коґнітивності.
Теорія валентної граматики пов’язана з ім’ям Л. Теньєра і в своїй основі
містить концептуальне розуміння валентності — активної і пасивної, за якої
предикати, основним виявом яких в українській та в інших слов’янських мовах
197
постають дієслова, у своїй внутрішній семантиці містять відповідні інтенції
актантно-контекстного вираження (хто? <— розповідати —> що? —» кому?). На цій
підставі визначають відповідну ієрархію валентних гнізд, їхню семантичну
специфікацію.
Не менш важливими постають і проблеми концептуального розмежування
ономасіологічного і семасіологічного аспектів граматики і створення граматики
адресанта і граматики адресата, які за усіх спільнот характеризуватимуться
суттєвими відмінностями. Саме на це орієнтовані й останні спроби створення
комунікативних іраматик (див. праці Г.О. Золотової, М.В. Всеволодової та ін.), де
послідовно простежується визначення ракурсів речення, напрямів їхніх
мовленнєвих модифікацій та пристосувань, окреслення регістрів звучання. І в
цьому разі, поза всяким сумнівом, слід вести мову про інтерпретативну сутність
реченнєвої структури і навантаження останньої мовцем відповідно до
комунікативно-ситуативних завдань та їхнього належного прочитання адресатом.
Сучасне розмаїття проблем граматики засвідчує непересічне зацікавлення
ідіоетнічною маркованістю граматичних форм та граматичних форм, їхнім
закріпленням у національно-мовній картині світу, мотивованістю еволюції
граматичних форм напрямами видозміни сприйняття об’єктивних реалій та
відношень між ними. Сьогодні говорять про словникову граматику, що передбачає
належний рівень структурування лексикографічного матеріалу, його опрацювання
та вияв у словникових тлумаченнях, показниках тощо. У цьому разі поняття
граматики стає всеохопним і покриває своїм змістом будь-який напрям аналізу
мовних явищ, тому що грунтується на постулатах первинного розуміння граматики,
як уміння логічно мислити. Наголошення і виділення тих чи інших окремих
граматик типу ідеографічної, акумулятивної, словникової, експліцитної,
імпліцитної засвідчує універсальність самого поняття «граматика» та прийнятність
його застосування до усієї науки про мову.
Література
1. Вихованець 1992: Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису
української мови. — К.: Наук, думка, 1992. — 222 с.
2. Вихованець 1993: Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис.
-К.: Либідь, 1993.-348 с.
3. Всеволодова 1997: Всеволодова М.В. Уровни организации предложения в
рамках функционально-коммуникативной прикладной модели язьїка // Вестник
Московского университета. — Сер. Филология. — 1997. — № 1. — С. 53-66.
4. Гак 1973: Гак В.Г. Вьісказьівание и ситуация // Проблеми структурной
лингвистики — 1972. — М: Наука, 1973. — С. 28-39.
5. Загнітко 1996: Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови.
Морфологія. -Донецьк: ДонДУ, 1996. -437 с.
6. Загнітко 1996: Загнітко А.П. Український синтаксис: У 2-х ч. — К.: ІЗМН,
1996. — Ч. І. — 202 с; ЧИ. — 240 с.
7. Загнітко 1997: Загнітко А.П. Слово у душі — душа у слові. — Донецьк:
Академія, 1997.-437 с.
8. Клобуков 1997: Клобуков Е.В. Проблеми изучения коммуникативной
грамматики русского слова // Язик, сознание, коммуникация: Сб. статей. — М.:
«Филология», 1997. — Вьіп. 1. — С.32-40.
198
9. Ломов 1994: Ломов А.М. Типология русского предложения. — Воронеж:
II ід-во Воронеж, ун-та, 1994. — 280 с.
Ю.Остин 1986: Остин Дж.Л. Слово как действие // Новое в зарубежной
лиш вистике: Вьш. 17. — Теория речевьіх актов. Пер. с англ. / Сост. и вступ, ст. И.М.
Кобозевой и В.З. Демьянкова. Общ. ред. Б.Ю. Городецкого. — М.: Прогресе, 1986. —
(‘. 22-130.
ІІ.Падучева 1985: Падучева Е.В. Вьісказьівание и его соогнесенность с
ДЄЙС і вительностью (Референциальньїе аспекти семантики местоимений). — М.:
Наука, 1985.-219 с.
І2.Серль 1986: Серль Дж.Р. Классификация иллокутивньїх актов // Новое в
зарубежной лингвистике: Вьш. 17. — Теория речевнх актов. Пер. с англ. / Сост. и
вступ, ст. И.М. Кобозевой и В.З. Демьянкова. Общ. ред. Б.Ю. Городецкого. — М.:
Прогресе, 1986.-СІ70-194.
ІЗ.Серль 1986а: Серль Дж.Р. Что такое речевой акт? // Новое в зарубежной
нині вистике: Вьіп. 17. — Теория речевьіх актов. Пер. с англ. / Сост. и вступ, ст. И.М.
Кобозевой и В.З. Демьянкова. Общ. ред. Б.Ю. Городецкого. — М.: Прогресе, 1986. —
(‘. 151-169.
І4.Стросон 1986: Стросон П.Ф. Намерение и конвенция в речевьіх актах //
Новое в зарубежной лингвистике: Вьіп. 17. — Теория речевьіх актов. Пер. с англ. /
( осі. и вступ, ст. И.М. Кобозевой и В.З. Демьянкова. Общ. ред. Б.Ю. Городецкого.
М.: Прогресе, 1986.-С. 131-150.
Опубл.: Лінгвістичні студії: Випуск 7. Збірник наукових праць І Укл :
Анатолій Загнітко (наук.ред.) та ін. — Донецьк: ДонНУ, 2001. — С.31-36. .

загрузка...
загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.