Кореневі морфеми (корені) — обо­
в’язкова частина слів, що належать
до повнозначних частин мови:
молоЬий, молодь, молодість,
молодіти, замолоду.
Такі групи слів називають спо­
рідненими.
Корінь — це спільна частина
споріднених слів, яка виражає їхнє
загальне лексичне значення.
Весна, провесна, весняний,
весніти, навесні, по-весняному.
Спільне значення кореня -весн- ~~
це віднесеність до пори року, Щ°
настає після зими. Слова з одним і
тим самим коренем називають
однокореневими.
Отже, щоб визначити корінь, треба
підібрати споріднені слова й визна­
чити їхню спільну частину.
148
Морфеміка. Словотвір
—’ УВАГА!
При визначенні кореня треба пам’ятати:
1) Часто трапляються омонім ічні корені, тобто
такі, що звучать і пишуться однаково, але мають
різне лексичне значення.
Наприклад, у групі слів радий, радник,
зраділий, порада, радість, радити, радіти,
розрадити, порадник, радісний, порадувати,
рада, радощі спільна частина -рад-. Чи є вона
коренем для усіх слів? Ні, бо за лексичним
значенням вони неспоріднені й поділяються на
дві групи:
а) радий, радість, радощі, радісний, радіти,
зраділий, порадувати (вираження задо­
волення);
б) рада, радник, радити, порадити, порад­
ник, розрадити (пропозиція, вказівка,
допомога словом).
Отже, ці слова не є однокореневими, а частинки
-рад— омонімічні корені.
2) Один і той самий корінь може змінювати свій
склад унаслідок чергування голосних і
приголосних звуків:
вика — рученька; дриг — друзі — дружний;
носити — нести — приніс — ношений:
ходити — ходжу; іти — йти — іду — ішла.
Такі видозміни називають фонетичними
варіантами кореня.
3) Зрідка трапляються випадки, коли через істо­
ричні зміни форми слова утворюються від різ­
них коренів. Такі форми називають суплетив­
ними. Наприклад:
я — мене, ми — нас; добре — краще;
брати — взяти.